Інтернаціоналізація та глобалізація відтворювальних процесів

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко– економічних, організаційно–економічних та соціально–економічних відносин, тобто все господарське життя країн. Інтернаціоналізація господарського життя почалася наприкінці XVІІІ- на початку ХІХ ст. в період промислової революції. Машинне виробництво передбачає виготовлення великої кількості продукції, що потребує чимало сировини і матеріалів, частину яких необхідно завозити з інших країн, а створену продукцію реалізувати не лише в національних господарствах, а й закордоном.

На цій стадії розвитку інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснювалася передусім на основі інтернаціоналізації процесу обміну. Цей процес інтернаціоналізації формувався на ґрунті територіального поділу світу. У цей період політична карта світу набуває двохсегментної визначеності: з одного боку - розвинені метрополії, з іншого - колоніальні і залежні слаборозвинені країни. На ґрунті територіального поділу світу, відносини обміну базувалися на системі нерівності та експлуатації.

На прикінці ХІХ – початку ХХ ст. інтернаціоналізація господарського життя доповнилась вивезенням капіталу, утворенням міжнародних монополій та завершенням територіального поділу світу. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стало вивезення капіталу. Цей процес та його реалізація у підприємницькій діяльності супроводжувався будівництвом міжнародними монополіями нових фабрик і заводів за кордоном. Загальний та частковий міжнародний поділ праці доповнюється одиничним, тобто подетальною і коопераційною спеціалізацією. У відносинах між промисловими та слаборозвиненими країнами посилюється нерівномірність та експлуатація, що призвело до перетворення останніх на аграрно–сировинний додаток світового господарства.

Наприкінці цієї стадії інтернаціоналізації (1950-1960-ті роки) країни Азії, Африки та Латинської Америки здобули політичну незалежність. Для подолання вузької і однобічної спеціалізації національної економіки ці країни почали розширювати експорт промислових товарів, і це прискорило процес міжнародного поділу праці у торгівлі. Між розвинутими країнами світу посилюється міжпредметна спеціалізація, а інтернаціоналізація обміну доповнюється процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу.

З середини 50- х років ХХст. у зв’язку з розгортанням нової науково - технічної революції почалося формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, в тому числі наукових і капіталомістких технологіях, поглиблюється міжнародний поділ праці (міжнародна спеціалізація, кооперація виробництва), а також науково–технічне співробітництво. У світовому експорті зростає частка наукомісткої продукції.

Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продуктивних сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. Перша передбачає процес інтернаціоналізації конечного елемента цієї системи: засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх інтернаціонального відтворення. Найрозвинутіші форми цих процесів – у межах Європейського Союзу, найдинамічнішими з – поміж них є інтернаціоналізація процесу відтворення людського ресурсу. Створення спільного ринку робочої сили передбачає вільне переміщення працівників у межах цього об’єднання, вирівнювання заробітної плати, здійснення єдиної соціальної політики тощо, що означає удосконалення трудових відносин. Інтелектуалізація засобів виробництва виявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництву виробничих об’єктів, об’єднані енергосистем та ін.

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій (у т.ч. олігополій) цих країн, національних держав та наднаціональних органів в єдиний механізм, формування наднаціональної власності та її поєднання з національною власністю. В ЄС конкретними формами інтернаціоналізації відтворювальних процесів є формування єдиного бюджету для всіх країн цього союзу, суспільні витрати на реалізацію досягнутих узгод та проектів, узгодження фінансово–кредитної, валютної, податкової та інших форм, інтернаціоналізації кредитних ринків.

Європейський союз є найбільш значущою організацією за глибиною інтернаціоналізаційних процесів.Процес формування цієї інституції розпочався ще у 1957 році. У своєму еволюційному розвитку вона пройшла всі основні етапи регіональної інтернаціоналізації в їх повномасштабному обсязі. Нині до складу ЄС входить 27 Європейських країн. Обсяг ВВП, що виробляється в країнах ЄС наближається до 10 трил. дол. Це другий показник у світі після США. ЄС поступово трансформується в структурно цілісне господарсько-політичне об’єднання, в якому відбувається незворотній процес інтернаціоналізації і глобалізації економічних структур та утвердження відтворювальних процесів продуктивних сил, людських ресурсів, соціально–економічних, політичних відносин тощо в межах цілісної євроекономіки.

Глобалізація відтворювальних процесів. Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60–х років ХХст. набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Відбувається надзвичайно складний процес девальвації економічної ролі національної держави, національних економік загалом. Отже, суспільне відтворення в кожній країні поступово вивільняється зі сфери державного впливу. Світове господарство і його відтворення, на думку багатьох економістів, поступово набуває нової якості - перетворюється із сумативної на функціонально – цілісну та структурну інтегровану систему.

На цій основі змінюється характер міжнародних економічних відносин. Вони значною мірою втрачають ознаки міжнаціональних (міждержавних, дво- і багатосторонніх) і поступово перетворюються на транснаціональні глобальні економічні відносини, що мало або зовсім не піддаються державному регулюванню і впливу.

Цей процес досить інтенсивно проявляється в період переходу суспільства від індустріальної до постіндустріальної економіки. З’являються новітні тенденції формування глобальної економіки, які пов’язані з етапом інформаційної революції, всебічним розвитком телекомунікації, інформаційних мереж, усуспільненням відтворювального процесу – праці та виробництва, інтернаціоналізації грошових відносин та капіталу.

У інтернаціоналізації економічних процесів велику роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК).

ТНК зародилися наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Спочатку це були просто великі монополії, сфера економічної діяльності яких виходила за межі національних економік, згодом - міжнародні монополії, як суб’єкти міжнародних економічних відносин, і нарешті ТНК як носії глобальних економічних відносин. ТНК за своїм змістом відрізняються від міжнародних монополій тим, що відображають якісно новий етап інтернаціоналізації економічних відносин - етап їх системної трансформаційної глобалізації. Разом з цим міжнародні монополії в нових умовах переростають у ТНК.

На початку сучасного етапу інтернаціоналізації в 1970 р. у світі налічувалось 7, 3 тис. ТНК, до складу яких входило 27, 3 тис. зарубіжних філій з річним оборотом в 26 млд. дол. Кількість ТНК на початку ХХІ ст. досягла 63 тис., а їхні зарубіжні філії – 690 тис. За експертними оцінками, обсяг продажу зарубіжних філій ТНК досяг на початку ХХІ ст. 14 трлн. дол., а валовий продукт (додана вартість) усіх транснаціональних форм оцінюється у 8 трлн. дол. У 1995 р. частки зарубіжних активів ТНК і валовому світовому продукті становила 56,8%, у тому числі 80 -90% - усієї наукомісткої продукції. Вважається, що ТНК контролюють 2/3 світової торгівлі і володіють 4/5 усіх ліцензій і патентів.

Оцінюючи діяльність ТНК, слід виходить з їх домінуючої функції: вони є важливим інструментом поглиблення, інтернаціоналізації всіх сфер економічних відносин, концентрації капіталу, на освоєнні та поширенні в світових масштабах новітніх технологій, сучасного менеджменту, соціальних новацій, комунікаційних зв’язків. Отже ТНК теж є тією формую, яка виконує функцію глобалізації відтворювальних процесів та знецінення ролі держави в її економічній діяльності.

У процесі глобалізації посилюється роль інституцій світової економіки. Світова економіка розвивається на відповідних інституційних засадах. Міжнародні інституції спрямовують економічну діяльність у певне річище, формують сприятливе середовище для інтернаціоналізації економічних зв’язків, є основою захисту прав власності, зниження міжнародних трансакційних витрат тощо.

Сучасна мережа міжнародних економічних організацій сформулювалась в основному у другій половині ХХ ст. Їхня функція полягає в регульовані міжнародної економічної діяльності в інтересах забезпечення соціально– економічного прогресу, сталого розвитку світової економіки, подолання глибокої економічної диференціації між окремими країнами.

Центрального ланкою мережі міжнародних економічних організацій є комісія ООН з питань народонаселення; Комітет планування розвитку; Міжнародна організація праці; Продовольча і сільськогосподарська організація ООН; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня організація охорони здоров’я тощо.

Особливе місце в мережі міжнародних організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізаційних процесів та глобалізації економічних відносин займають Міжнародний валютний фонд(МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна торгівельна організація (СОТ). Крім цих інституцій існує багато інституцій неурядових організацій (майже 20 тис.), що регулюють різні сфери економіки, політики, соціальних відносин.

* Універсальний [лат. unsversalis загальний, усезагальний] – 1) всеохоплюючий, різнобічний; 2) придатний для багатьох цілей, із різноманітним призначенням, такий, що виконує різноманітні функції;

* Прогрес [лат. Progressus] – рух уперед, від нижчого до вищого, перехід на більш високий ступінь розвитку, зміна на краще; розвиток нового, передового.

 

* Принцип [лат. Principium – основа, початок] – 1) основне, висхідне положення певної теорії; керівна ідея, основне правило діяльності; 2) основа будови, дії якогось механізму тощо.

* Відомий економіст Артур Льюїс ще у 1954 р. у своїй праці “Економічний розвиток при необмеженій забезпеченості робочою силою” сформулював теорію двосекторної моделі економіки, згідно якої у будь-якій національній економічній системі існує два сектори: перший сектор – сучасний, з відносно передовою технікою та добре функціонуючим ринковим механізмом і другий сектор – традиційний – із відсталою технікою та слабким зв’язком із ринком. Ця теорія не втратила своєї актуальності для більшості країн планети і на початку ХХІ століття.

* Критерій [грецьк. Krsterion] – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення або класифікація чогось; мірило.

* Наприклад, автори підручника “Економічна теорія: Політекономія”. – за ред.. В.Д. Базилевича (К.:Знання-Прес, 2007) вважають, що оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним, оскільки воно відбувається на поєднанні інтенсивних та екстенсивних його типів – с. 465.

* Інновація – впровадження нової техніки, технології, організації виробництва і збуту товарів тощо, що дає змогу здобувати переваги над конкурентами. Основними видами інновацій є: техніко-технологічні; продуктові; маркетингові; організаційні; управлінські. Реалізація будь-якої інновації, інноваційного проекту передбачає інноваційну активність суб’єкта економічної діяльності. У зв’язку з цим можна навести слова видатного дослідника проблем підприємництва Ізраеля Кірцнера: Суть активного підприємництва полягає у пильності по відношенню до можливостей, які не помічалися раніше.

* Більш докладно див. В.Б. Супян. США в мировой экономике в начале ХХ1 века //США – Канада: экономика – политика – культура. -2008. - № 1. – С. 3-16. Статистичні дані по США у тексті лекції наводяться із зазначеної статті.

 

* Більш докладно дивись: Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. Київ. “ Знання України ”, 2002. – Розділ 3. Теорія економічного розвитку. – С. 42-43.

* Так, наприклад, найважливішим принципом європейської моделі економічного розвитку концептуально обрано “демократичний градуалізм” – спосіб управління процесом глобальних змін на основі переговорів і консенсуса, що дає змогу вирішувати завдання, які стають перед суспільством, еволюційним шляхом. Специфічним концептуальним принципом цієї моделі виступає також синтез цілей економічного прогресу та соціальної солідарності –Див. Гутник В. Модели социально- экономического развития стран Западной Европы // Общество и экономика. – 2000. - № 2. – С. 92-98.

* Див. більш докладно: Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. К., “ Інтелсфера ”, 2002.

* Див., наприклад, Корнійчук Л., Шевчук В., Воробйова Л. Фізична економія. Українська школа // Економіка України. - № 9 -10. – 2006.

* Критерій (гр. Kriterion) – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення, або класифікація чогось; мірило.

** Див., наприклад, В.А. Корецкий. Цивилизационная парадигма глобальных изменений // Социо-гуманитарные знания. – 2008. - № 1; Афанасьев В.В., Качура Г.Н. Циклы цивилизаций. Учебное пособие /В.В. Афанасьев, Г.Н. Качура. – М.: “ Канон + ” РООИ “ Реабилитация ”. 2010.

* Громыко Ю.В. Антропология политической идентичности. Самоопределение “ рашинз ” в гло­бальном мире. Территориальное развитие, транснациональные русские корпорации и идентичность. М., 2006. – С. 49.

[1] Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1998. – с. 67.

[2]Там само – с. 24.

[3] Маркс К. Капітал. Т.1. – М.: 1955. – с. 238.

[4] Децилі – варіанти, що ділять упорядкований ряд розподілу на десять рівних частин, квінтилі – на п’ять рівних частин

[5] Використання синонімічних термінів споживна вартість (цінність) та мінова вартість (вартість) обумовлені як лінгвістично — термін value в англійській мові потребує змістовного уточнення, так і використанням в учбовій літературі класичних методів аналізу.

[6] Слово “монета” вперше з’явилось в Римі як титул богині Юнони в 279 р. до н.е. В подальшому при її храмі (Юнони — Монети) почалось здійснюватись карбування грошей, які і отримали відповідну назву.

[7] Див. Кэмпбелл Р. Макконнел, Стэнли Л.Брю. Экономикс. Т.1, М., 1992, с.61.

[8] Гальчинський А.С.,Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб.- К.Вища шк.,1998, с.157.

[9] Пол.А.Самуэльсон, Вильям Д.Нордхаус. Экономика: пер. с англ. — М.: 1997, с.67.

[10] Див. Пол Хейне. Экономический образ мышления. М., 1991, с.204.