Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Система, потрібна для економічного розвиткуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Ігнорування державою (державною владою) протягом тривалого періоду, як в концептуальному плані, так і в межах середньострокової і довгострокової економічної політики, закономірностей взаємозв’язку економічних і соціальних процесів, що знаходять свій прояв у названих вище формах, породило, по-перше, соціальну пасивність, млявість, соціальне відчуження громадян від об’єктивних потреб кардинального реформування усіх ланок суспільного життя, по-друге, загальмувало реалізацію цих потреб, ускладнило процес порозуміння основних суб’єктів господарського життя. Такий стан концептуального процесу визначається свідомим чи несвідомим спрощенням процесу формулювання визначального задуму, системи глобальних стратегічних цілей розвитку суспільства, відсутністю, довгий час, прогнозу різних варіантів сценарію соціально-економічного розвитку країни в залежності від наявності чи відсутності тих чи інших змінних у побудові конструкції моделі майбутнього суспільства. Значний вплив тут зіграла, на наш погляд, по-перше, об’єктивна неготовність політичних сил, вчених, громадян країни до формування складних концепцій та моделей розвитку держави одразу після перетворення її у незалежну країну, і, по-друге (що зумовлюється багато в чому першою обставиною), - домінування в процесі формування концепції трансформації суспільства моделі Сталіна у якісно нове суспільство лише однієї стратегічної мети - створення та розбудова незалежної української держави. Тобто, в абстрактній концепції розвитку суспільства був конкретизований лише єдиний, надзвичайно важливий, однак єдиний елемент визначального задуму, але навіть він не був сформований на основі системної уяви про реальний стан справ у суспільстві, не прогнозований у багатоваріантному вимірі можливих шляхів, інструментів, результатів. Однак, будь-яка держава є, насамперед, формою існування народу, нації, інструментом захисту специфічних прав та інтересів цієї нації, умовою її виживання, функціонування та розвитку. Будь-яка держава не повинна бути способом консервації особливостей народу, але інструментом, полем його розвитку, збагачення, виходу у світовий простір. Таке розуміння ролі держави набуває особливої актуальності в умовах розвитку процесів глобалізації усіх форм суспільного життя і, насамперед, економічного життя на планеті. За цих умов процес державотворення не повинен підкоряти, перекривати більш глибоку стратегічну мету у системі цілей єдиного визначального задуму концепції розвитку - створення гідних умов для існування та розвитку народу даної країни на тлі досягнень світового співтовариства. Досягнення ж такої мети неможливе без досягнення та забезпечення, у довгостроковій перспективі, нової якості економічного зростання, створення умов та можливостей для самореалізації здібностей кожної людини в країні. Відставання, розрив у процесах державотворення та формування ефективних концепції та моделі економічного розвитку соціальної спрямованості негативно впливає на майбутнє країни. Отже, відсутність системної уяви про реальний стан та потреби суспільства, підміна, або нерозуміння суті визначального задуму концепції реформування, її глобальних стратегічних цілей, а тому неспроможність наукового прогнозу можливих глобальних наслідків такої підміни, спричинили не просто затягування із формуванням оптимальної моделі соціально-економічних перетворень в країні, але й величезні втрати часу, наростання тенденцій відставання України у процесах пошуку свого стабільного місця в світі в умовах його глобалізації, загальмували або пригасили динаміку пасіонарності значної частини населення. Безперечно, суперечливі процеси усвідомлення, пошуку, сприяли окресленню основних цілей, принципів і рис необхідної нам економічної моделі розвитку, серед яких можна визначити такі, як: - динамічна структурна перебудова народного господарства з метою створення економічної, технологічної, інформаційної та управлінської бази постіндустріального суспільства; - домінування ринкових важелів управління народним господарством при значній контролюючій та координуючій ролі держави у перехідному періоді, особливо щодо забезпечення справедливої конкуренції та економічної свободи суб’єктів економічної діяльності; - забезпечення нової якості економічного зростання при домінуванні соціальних цілей у розвитку народного господарства; - забезпечення спрямованості інституціональних перетворень на створення системи ефективної мотивації до праці усіх суб’єктів економічної діяльності; - забезпечення державою сприятливої спрямованості впливу на соціально-економічний розвиток зовнішніх чинників; - створення сприятливих умов для інтеграції національної господарської системи в цілому та окремих її елементів, суб’єктів у регіональні та світові економічні проекти та процеси.
Сталий економічний розвиток У 1992 р. понад півтори тисячі учених, серед яких було 99 лауреатів премії Нобеля, із 68 країн планети прийняли та оприлюднили Декларацію вчених із глобальних проблем: “ Попередження людству ”. Одним із ключових пунктів цієї декларації було попередження щодо проблем, які очікують світове суспільство найближчим часом, у випадку, якщо воно не віднайде принципово нової парадигми свого подальшого розвитку в економіці, соціальному житті, співіснуванні з оточуючим природним світом. Зокрема, у Декларації зазначено: “ Земля кінцева. ЇЇ здатність поглинати відходи та руйнівні впливи кінцева. ЇЇ здатність надавати їжу та енергію кінцева. ЇЇ здатність забезпечувати населення, що постійно зростає, кінцева. І ми швидко наближуємося до багатьох земних меж ” [11]. Таке розуміння перспектив існування людини та людства на планеті викликає потребу посилення уваги не лише до проблем сутності та ролі економічного розвитку у функціонуванні суспільства взагалі, але й до активного пошуку принципів і механізмів якісних змін у спонукальних мотивах суб’єктів господарської діяльності щодо змін своєї поведінки у процесі цього розвитку. Такий пошук необхідний, насамперед, для забезпечення сталого (стійкого) економічного розвитку суспільства у наступному його життєвому циклі, коли на зміну нашому поколінню прийдуть інші, із своїми потребами, інтересами, сподіваннями та уподобаннями. Що ж уявляє собою сталий розвиток як поняття в економічній теорії? У науковій літературі якоїсь єдиної відповіді на це питання немає. Водночас, аналіз такої літератури дозволяє виокремити, як певні найбільш типові визначення цього поняття, що склалися на сьогоднішній час, так і певні ознаки, інституціональні форми, які характеризують його зміст. Одним із перших, введених у науковий обіг, було визначення сутності сталого розвитку у доповіді комісії ООН: “ Наше спільне майбутнє ”, представленої у 1987 р. на 42 сесію цієї організації. Сталий економічний розвиток у цьому документі розглядався як такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Отже, звернення світової спільноти до проблем сталого розвитку пов’язане, насамперед, із тим, що прагнення країн, урядів, споживачів, максимально повно забезпечити свої повсякденні та постійно зростаючі потреби через забезпечення високих темпів економічного розвитку, а, відповідно, через галопуюче зростання обсягів обмежених ресурсів, необхідних для забезпечення таких темпів розвитку, не лише перевантажує існуючу систему продуктивних сил окремих національних економік, технологічні способи виробництва яких не готові забезпечити зростаючі потреби за допомогою новітніх, ресурсозберігаючих та еколого-рівноважних технологій, але й створює реальні передумови для динамізації дії причинно-наслідкових зв’язків закону спадної віддачі в планетарних масштабах, наслідком чого, уже найближчим часом, можуть стати кардинальні зміни у виробничих можливостях суспільства щодо задоволення потреб навіть сучасних поколінь людей. Таким чином, на рівні світової спільноти було визнано той факт, що забезпечення економічного зростання, отже й економічного розвитку, напряму пов’язане із розв’язанням, як економічних, соціальних, так й екологічних та культурологічних проблем суспільства та кожної окремої людини оскільки “ сталого розвитку можна досягти лише за умови узгодження діяльності людини із законами живої природи ” [12]. Така уява щодо принципів, на яких лише й можливий сучасний економічний розвиток, дістала свого схвалення у резолюції конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., на якій обговорювалася концепція засад економічного розвитку у ХХІ ст.. Надзвичайно важливим результатом цієї конференції було підтвердження цільової переорієнтації економічного розвитку у бік людиноцентризму. Саме людина визнавалася й умовою, і головною рушійною силою, й кінцевою метою економічного розвитку. Розуміння нагальності розв’язання проблеми узгодження динаміки та якості економічного розвитку із законами живої природи на парадигмальному, методологічному, теоретичному та практичному рівнях сприяє поглибленню досліджень економістів – теоретиків щодо визначенню сутності, закономірностей і чинників економічного зростання та розвитку. Оригінальністю думок у цьому плані виділяється американський вчений Герман Дейлі.* У своїх працях він, по-перше, розглядає економіку як підсистему, що функціонує у складі глобальної природної системи, наполягає на визначенні її масштабу в рамках останньої; по-друге, вважає, що сутність сталого економічного розвитку полягає в тому, щоби утримувати економічну систему у такому стані, який дасть змогу екосистемі постійно живити та підтримувати цю економічну систему. Цікавою у цьому плані вбачається й думка Г. Дейлі щодо відмінностей сутностей понять: стала (стабільна) економіка та економіка зростання. Виходячи із визначення сталого розвитку як розвитку “ без зростання масштабу економіки понад якийсь розмір, що перебуває в межах підтримуючої спроможності довкілля ” [13], вчений вважає, що зростання означає фізичне збільшення кількості речовини/енергії для діяльності у процесі виробництва та споживання товарів. Ресурсопотік, за цих умов, починається з виснаження, а закінчується забрудненням. На противагу цьому якісне поліпшення процесу переробки в межах існуючого потоку ресурсів, досягнуте за рахунок технічних удосконалень або поглибленого розуміння мети, називається розвитком. Стабільна економіка може розвиватись, але не може зростати, так само як і планета Земля, підсистемою якої є економіка, може розвиватися без зростання [14]. Доречи, надзвичайно цікавим та знаковим є той факт, що сучасні підходи економістів теоретиків до формування нової парадигми досліджень закономірностей економічного зростання та розвитку до певної міри мають своєю основою наукові розробки українських вчених кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Зокрема, провідна українська дослідниця історії розвитку світової економічної думки Л. Корнійчук зазначає, що українська школа фізичної економії, засновниками якої були С. Подолинський, В. Вернадський, за основу економічного аналізу бере, власне саме фізичні характеристики, про які йдеться у Г. Дейлі та інших сучасних зарубіжних вчених.* Тому нова парадигма, що сьогодні формується [15] (стабільний стан, сталий розвиток) і починається з фізичних параметрів (обмежені можливості довкілля, складні екологічні взаємовідносини, закони термодинаміки), прагнучи з’ясувати, “ яким чином можна досягти оптимальної рівноваги між нефізичними змінними параметрами (технологіями, преференціями, розподілом, стилем життя) та складною біофізичною системою, частиною якої ми є ” [16], містить в собі й розробки та наукові результати досягнень українських вчених різних поколінь. А спільним висновком вчених різних часів, шкіл і напрямів є розуміння необхідності забезпечити подальше існування людства, насамперед, на засадах якісного розвитку усіх складових економічної системи, на противагу кількісному зростанню. У зв’язку із сказаним вище, можна також зауважити, що в науковій літературі сьогодні можна зустріти й поняття сталий екологічний розвиток, що конкретизує та поглиблює можливості аналізу форм і механізмів взаємовпливу економіки, економічної діяльності людини, суспільства, природної сфери щодо визначення критеріїв і принципів, на основі яких повинно у подальшому існувати людство. Так, наприклад, в Економічному енциклопедичному словнику за редакцією С.В. Мочерного стійкий екологічний розвиток визначається як сутнісно новий тип екологічно безпечного соціально-економічного прогресу суспільства, за якого в економічній діяльності суб’єктів господарювання надається перевага екологічним критеріям збереження природи для майбутніх поколінь. Основними принципами такого розвитку автори Словника вважають наступні: 1) економічний розвиток повинен підпорядковуватись екологічним можливостям навколишнього середовищ до самовідновлення порушених у процесі такого розвитку природних процесів; 2) найдосконалішим критерієм розвитку техніки і технології є її екологізація та гуманізація, що передбачає врахування потреб сучасного і майбутніх поколінь у відтворенні усіх сутнісних сил людини, недопущення негативного впливу на навколишні ліси, грунтові і наземні води, повітря, можливу зміну радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та інші чинники, а отже, недопущення екологічної загрози; 3) забезпечення можливості повністю задовольняти екологічні потреби кожного індивіда, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп населення, а також цілий націй і держав, що випливає з вимог закону зростання екологічних потреб, а отже, недопущення екологічної нерівності; 4) найповніша доступність екологічної інформації усім соціальним верствам і групам населення, можливість їх впливу на екологічну політику держави [17]. Характеристика сутності, змісту, ключових ознак поняття та явища сталого економічного розвитку дозволяє зробити висновок, згідно якого можна констатувати: на теоретичному рівні, у науковому середовищі сутність прямої взаємозалежності між можливостями подальшого існування світового суспільства, його розвитку та якістю економічного розвитку узгодженою із можливостями збереження умов самовідтворення у повному обсязі довколишнього природного світу усвідомлюється із достатньою повнотою. Водночас, практика економічної діяльності приватного бізнесу, економічна політика держав свідчать про відсутність такого усвідомлення, прагнення й надалі забезпечувати економічне зростання та розвиток на старих концептуальних засадах, помилково вважаючи можливості планетарної екологічної системи, її ресурсної бази безмежними. Відхід від такого помилкового бачення можливостей сучасного суспільства, формування та активне впровадження у світову практику якісно нової поведінки в економічній діяльності бізнесу, урядів, кожної окремої людини вимагає пізнання, усвідомлення та сприймання цивілізаційного виміру чинників подальшого економічного розвитку.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 215; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.126.241 (0.008 с.) |