Тема 1. Предмет і функції економічної теорії

Модуль 1

Місце економічної теорії в системі інших наук

Міжгалузеві економічні науки: економічна географія, теорія управління, економіка ПК та ін.

/ QbTS48gr2eYUy8ETnFgWaHupyyh7JtUgY3VKH3kM1A0k+r7oY9Mu5uFxILmA8g6ZtTCMOK4kCg3Y L5R0ON45dZ93zApK1GuN3VmOp9OwD1GZzp5PULHnluLcwjRHqJx6SgZx44cd2hkr6wYjDfOg4Qo7 WslI9mNWx/xxhGO7jusWduRcj16PP4X1DwAAAP//AwBQSwMEFAAGAAgAAAAhAMUWI1zeAAAACgEA AA8AAABkcnMvZG93bnJldi54bWxMj8FOwzAQRO9I/IO1SFwQdQjgJiFOhZBAcIO2gqsbu0mEvQ62 m4a/ZznBcWeeZmfq1ewsm0yIg0cJV4sMmMHW6wE7CdvN42UBLCaFWlmPRsK3ibBqTk9qVWl/xDcz rVPHKARjpST0KY0V57HtjVNx4UeD5O19cCrRGTqugzpSuLM8zzLBnRqQPvRqNA+9aT/XByehuHme PuLL9et7K/a2TBfL6ekrSHl+Nt/fAUtmTn8w/Nan6tBQp50/oI7MShBFKQglQ9AmAooyJ2FHwjK/ Bd7U/P+E5gcAAP//AwBQSwECLQAUAAYACAAAACEAtoM4kv4AAADhAQAAEwAAAAAAAAAAAAAAAAAA AAAAW0NvbnRlbnRfVHlwZXNdLnhtbFBLAQItABQABgAIAAAAIQA4/SH/1gAAAJQBAAALAAAAAAAA AAAAAAAAAC8BAABfcmVscy8ucmVsc1BLAQItABQABgAIAAAAIQChGPdjOgIAAFwEAAAOAAAAAAAA AAAAAAAAAC4CAABkcnMvZTJvRG9jLnhtbFBLAQItABQABgAIAAAAIQDFFiNc3gAAAAoBAAAPAAAA AAAAAAAAAAAAAJQEAABkcnMvZG93bnJldi54bWxQSwUGAAAAAAQABADzAAAAnwUAAAAA " o:allowincell="f">

Функціональні економічні науки: фінанси, кредит, прогнозування, маркетинг, менеджмент та ін.

Інформаційно-аналітичні науки: статистика, інформатика, аналіз господарської діяльності та ін.

Галузеві економічні науки: економіка промисловості, с/г, будівництва, торгівлі та ін.

Історико-економічні науки: історія, економічна історія, історія економічної думки

 

ЕЕ

Економічна теорія

Соціально-політичні науки: філософія, соціологія, психологія, право та ін.

Природничі науки: математика, фізика, біологія та ін.

Економічні категорії, закони і принципи

Економічні категорії — це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Вони теоретично відображають не лише окрему сторону виробничих відносин, а й її зв’язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми (відносини власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв’язками й відносинами, з речовою формою процесу праці, з відносинами людини та природи. Наприклад, товар, гроші, ринок тощо.

Економічні принципи –теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Закон — це внутрішньо необхідний, сталий й істотний зв’язок між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи. Кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю.

Суперечність — це суттєве відношення між протилежними сторонами, закономірне відношення. Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер, але вони відрізняються від природних тим, що виникають, розвиваються та функціонують лише в процесі економічної діяльності людини — у виробництві, розподілі, обміні та споживанні.

Виділяють декілька типів економічних законів:

1. Всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім без винятку економічним системам (закон зростання продуктивності праці, закон економії робочого часу). Загальні економічні закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.

2. Загальні економічні закони, що діють в декількох економічних системах (закон вартості, закон попиту та пропозиції). Такі закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних економічних системах.

3. Специфічні економічні закони, тобто такі закони, що діють лише в межах однієї економічної системи. Найголовніший з них основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Стадійні закони, що діють лише на одній стадії суспільного способу виробництва (закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Система економічних законів

Всезагальні – функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення та ін.)

Загальні – функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки: попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу та ін.)

Специфічні – функціонують лише в межах однієї економічної системи

 

 

Економічні закони мають спільні і відмінні риси.

Загальні властивості Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер, тобто виникають та існують незалежно від волі і свідомості людей. Вони зумовлюються наявними соціально-економічними умовами

Економічні закони: - є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують; - мають історично минущий характер; - відкриттю та використанню їх людиною протидіють сили суспільства, що сходять з історичної арени

Відмінності

Закони природи: - є законами природи і можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння); - відкриття та використання відбуваються відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально-економічних суперечностей)

 

Економічні категорії — це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Вони теоретично відображають не лише окрему сторону виробничих відносин, а й її зв’язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми (відносини власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв’язками й відносинами, з речовою формою процесу праці, з відносинами людини та природи. Наприклад, товар, гроші, ринок тощо.

Економічні принципи – теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Тема 2.

Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси

1. Виробництво як визначальний фактор потреб суспільства та їх розвитку.

2. Суперечність між суспільними потребами і економічними ресурсами суспільства.

3. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. Корисність продукту. Економічний закон зростання потреб. Формування потреб.

4. Економічні інтереси, їх сутність та суб’єкти. Взаємозв’язок Інтересів і потреб.

5. Економічні потреби та інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.

Тема 3.

Структура продуктивних сил.

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Господарський механізм.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму — забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й, насамперед, між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процесії виважене.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

3) поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Тема 4

Фактори виробництва

Фактори виробництва

Земля

Капітал

Наука

Праця

Інформація

Екологія

Підприємницькі здібності

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Еколо́гія — наукова дисципліна, яка досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.

Підприємницькі здібності — здатність людей до організації виробничої, торговельної, комерційної та іншої ділової, економічної діяльності. Це особливий економічний фактор, який забезпечує комбіноване поєднання всіх інших ресурсів у єдину систему в процесі виробництва товарів та послуг. Підприємницькі здібності виявляються через особливий вид діяльності, яку називають підприємництвом.

Найефективніше комбінування ресурсів (їх найраціональніше використання) можливе також за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих обсягів виробництва за даного рівня розвитку техніки і технології, а також при повній зайнятості ресурсів за умови їх використання на виробничі цілі).

Для наочності проблеми вибору і обмеженості можна скористатися кривою виробничих можливостей.

Наприклад, можна уявити, що в деякій економічній системі:

· випускається всього дві групи товарів (зерно і автомобілі);

· кількість усіх ресурсів обмежена деяким строго визначеним об’ємом і є величиною сталою;

· рівень технології не змінюється;

· економіка є закритою, тобто відсутні зовнішньоекономічні зв’язки.

Побудуємо осі координат і відкладемо по осі y кількість зерна, а по осі х – кількість ракет.

Якщо суспільство усі ресурси використовує тільки для виробництва зерна, то економіка знаходиться у точці А, т.б. максимально можливий об’єм виробництва зерна дорівнює відрізку ОА, а максимально можливий об’єм виробництва ракет дорівнює нулю. Відповідно, якщо суспільство використовує усі ресурси тільки для виробництва ракет, то економіка знаходиться в точці Д (це означає максимально можливе виробництво ракет в об’ємі ОД і зерна в нульовому об’ємі).

Одержана крива АБВГД визначає межу виробничих можливостей суспільства має вигляд

Кожна точка на цій кривій вказує максимально можливий об’єм виробництва обох товарів при повному використанні всіх наявних ресурсів.

У всіх проміжкових точках (Б, В, Г) суспільство виробляє обидва товари, але при цьому суспільство змушене робити вибір, який з товарів виробляти в більшій кількості, так як додаткове виробництво одного з товарів можливе тільки за рахунок скорочення виробництва іншого товару.

У зв’язку з обмеженістю ресурсів випуск продукції у точці Ж (т.б. поза областю виробничих можливостей) неможливий. А випуск у точці Е характеризує недостатнє використання наявних ресурсів або низьку ефективність їх використання.

Кількість одного товару, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва іншого товару, називається альтернативними витратами, або витратами упущених можливостей.

Наприклад, якщо для виробництва додаткової одиниці товару Х необхідно відмовитися від двох одиниць товаруY, то ці дві одиниці товару Y і складають альтернативні витрати товару Х

Основні теорії вартості

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну

Теорії вартості

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів у залежності від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача

Тема 5. Теорія грошей

1. Гроші як розвинута форма товарних відносин. Концепції виникнення грошей. Специфіка вартості грошей.

2. Функції грошей та їх еволюція. Гроші та ціна.

3. Грошовий обіг і його закони. Грошова маса, її структура таї агреговані показники. Грошовий ринок. Пропозиція та попит на| гроші. Рівновага грошової та товарної мас. Модель І.Фішера.

4. Грошова система, її основні елементи та типи. Еволюція грошових систем. Види та природа сучасних грошей. Створення грошової системи в Україні.

5. Суть, причини та види інфляції. Стагфляція. Соціально-економічні наслідки інфляції. Антиінфляційна державна політика.

Гроші — специфічній товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюється економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності. Гроші — це універсальний товар, який є абсолютним еквівалентом для обміну будь-якого товару на інший товар.

Еволюція форм грошей

Товарні гроші

паперові гроші

електронні гроші

Кредитні гроші

Біметалізм

Паперові гроші

Металева

Монометалізм

Паперово-кредитна

Грошова система

кредитні гроші

металеві гроші

 

Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами—золотом і сріблом.

Монометалізм —це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом - золотом.

Види монометалізму

золотозливковий стандарт

золотодоларовий стандарт

золотодевізний стандарт

золотомонетний стандарт

Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання в усіх видах платежів.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини ЛІІЖ кредитором і боржником.

 

 

Випускаються державою

Вільно обертаються

Відмінності між паперовими та кредитними грошима

Паперові гроші

Кредитні гроші

Їхнє виникнення пов’язане із функцією грошей як засобу обігу

Їхнє виникнення пов’язане із функцією грошей як засобу платежу

Не забезпечені золотом

Забезпечені золотом та іншими активами

Мають примусовий характер обігу, обов’язкові до приймання

Випускаються банками

 

Банкнота

Вексель

Види кредитних грошей

Кредитна картка

Електронні гроші

Кредитні гроші

Чек

 

Вексель — це письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель — це вексель, підписаний однією особою на ім’я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

У залежності від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов’язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг.

Банківський вексель – вексель, який засвідчує безспірне право його власника отримати і безумовне зобов’язання векселедавця сплатити у визначений термін певну суму особі, яка надала кредит банкові.

Банкнота —це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Види чеків

Види чеків

Ордерні – з правом передачі іншій особі за індосаментом

На пред’явника – без зазначення прізвища

Іменні – не підлягають передачі

 

Індосамент (нім. indossament - на звороті) - передаточний надпис назворотній стороні цінного паперу, у відповідності до якого права за цим папером переходять від однієї особи до іншої.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи.

Електронні гроші — це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Типи інфляції

Типи інфляції

Помірна інфляція

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін.

Галопуюча інфляція - вимірюється двозначними чи тризначними числами — 20, 100 чи 200% за рік.

Гіперінфляція - коли економіка, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції — гіперінфляція.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

Соціальні наслідки інфляції

1) інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги;

2) інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю;

3) інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Гіперінфляція

Галопуюча інфляція

Стагфляція – це стан економіка, коли застій або падіння виробництва (стагнація) поєднується із зростаючим безробіттям та неперервним зростанням цін (інфляція).

Модуль 1

Тема 1. Предмет і функції економічної теорії

1. Становлення і основні етапи; розвитку економічної теорії як науки.

2. Сучасні напрямки, школи і течії економічної теорії.

3. Предмет дослідження в економічній теорії. Складові частини сучасної економічної теорії.

4. Функції економічної теорії.

5. Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.

6. Місце економічної теорії в системі. конкретно-економічних наук.

7. Економічні категорії, закони і принципи.

 

«Економіка» в пер. з грецької – мистецтво ведення домашнього господарства («oikos» – дім, домашнє господарство; «nomos» – вчення, закон). Зміст цього поняття збагачувався разом з розвитком і ускладненням суспільних і виробничих відносин. Джерела економічної думки слід шукати у вченнях мислителів країн Сходу, Стародавнього Китаю (8-5 ст. до н. е.), в роботах мислителів Стародавньої Греції і Риму.

Вперше слово «економіка» вжив Арістотель (ІІІ ст. до н.е.), який тлумачив економіку як виробництво благ для задоволення потреб людей. Таким чином, економіка виникла як прикладна наука в епоху рабовласницьких цивілізацій. У період Середньовіччя з бурхливим розвитком світової торгівлі починають формуватися різноманітні погляди на причини різного рівня добробуту націй.

Зародження економічних знань

Учення мислителів Древнього Сходу

Конфуцій (551 – 479 ст. до н.е.) Сюнь Цзи (ІІІ ст. до н.е.) Ідеї стабільності в державі Методи управління господарством

Древньоіндійські «Закони Ману» (ІV-ІІІ ст. до н.е.) Вчення про розподіл праці, відносинах панування і підкорення

Економічна думка

Стародавньої Греції

Древнього Риму

Ксенофонт (430 – 354 рр. до н.е.)

Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.)

Варрон (116 -27 рр.до н.е.)

Лукрецій (99 – 65 рр. до н.е.)

Платон (427 – 327 рр. до н.е.)

Сенека (4 – 65 рр. до н.е.)

Економіка («ойкос» - дім, господарство, «номос» - вчення, закон) – ідеї про закони ведення господарства, корисності блага, еквівалентності обміну, ролі держави в економіці, соціальної справедливості, багатства і бідності

Основні напрямки економічної теорії v меркантилізм; v класична політекономія; v фізіократія; v марксистська політекономія; v історична школа; v маржиналізм

Основні напрямки економічної теорії:

меркантилізм Теорія виникла в Франції в ХVIІ стор., засновником меркантилізму є А. Монкретьєн, найвідоміші представники раннього меркантилізму: Т. Мен, У. Стаффорд, І. Посольцев. Меркантилізм виражав інтереси торгівельної буржуазії, основним джерелом багатства вважав торгівлю, а основною формою багатства – золото і срібло. Представники цієї теорії вважали, що країна зміцнює своє економічне становище, якщо вона активно продає за кордон товари власного виробництва (експортує), але при цьому обмежує або забороняє ввіз товарів закордонного виробництва (імпорт). Всі ці постулати виявились помилковими. Досягненням меркантилізму є запровадження політики протекціонізму. Протекціонізм – це захист вітчизняного виробника шляхом обмеження ввозу іноземних товарів. А. Монкретьєн запровадив термін «політекономія» (поліс – держава), що означає державне управління господарством, таким словом він відобразив активне втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва.

класична політекономія Теорія виникла в Англії в ХVІІІ сторіччі. Засновники теорії: У. Петі, Ф. Буагільберт, найвідоміші представники – А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей. Класики встановили, що багатство створюється саме в сфері виробництва. Класична політекономія сформувалася в період становлення великого машинного виробництва і відображала закономірності капіталістичних виробничих відносин та закони функціонування ринку. Основні досягнення класичної політекономії: - відкриття закону трудової вартості; - вивчення руху капіталу в виробництві; - відкриття закономірностей світової торгівлі; - вивчення ринкового механізму.

марксистська політекономія; Засновник – К. Маркс (XIX ст., Німеччина) К.Маркс в своїй праці «Капітал» відобразив і розвинув ідеї класиків, запровадив наукові методи в вивчення економічних явищ, розкрив не лише речовий, але і соціальний зміст капіталу. Основні досягнення теорії: - запровадження методу діалектичного матеріалізму в вивченні економічних процесів; - пояснення двоїстого характеру товару та праці в товарному виробництві; - пояснення сутності капіталу; - обґрунтування теорії економічних криз; - розкриття механізму експлуатації і утворення додаткової вартості та прибутку; - обґрунтування неминучості переходу капіталізму в більш розвинене суспільство, в якому всі пропорції розвитку плануються на рівні держави.

історична школа Теорія виникла в Німеччині в кінці ХVІІІ сторіччя. Найвідоміші представники: В. Рошер, Б. Гільдебранд, В. Зомбарт, М. Вебер. Історична школа заперечувала всі об’єктивні ринкові закони, вважала, що ринок неспроможний забезпечити стійкої рівноваги економічної системи, економічні явища вона пояснювала конкретною історичною обстановкою. Основою економічного розвитку ця теорія вважала традиції, історичний досвід та державне управління, якому відводилася головна роль.

маржиналізм; Теорія виникла в середині ХІХ сторіччя. Засновники: К. Менгер (австр.), У. Джевонс (англ.), Л. Вальрас (швейц.). Термін «політекономія» маржиналісти замінили терміном «економікс», тобто – економіка в множині. Вони зробили спробу об’єднати різні економічні напрямки, залучити в «економікс» все раціональне з всіх відомих економічних теорій. Це була спроба створити єдину теорію, яка б розкривала закономірності економіки у всіх проявах на всіх рівнях діяльності. Основою маржиналізму є закон граничної корисності, який трактував вартість інакше, ніж це зробили свого часу представники класичної політекономії. Згідно з маржиналістами вартість – це корисність, яку отримує людина від споживання останнього граничного екземпляра товару, який задовольняє останню найменш значущу потребу людини в цьому товарі. Таким чином, вартість значною мірою залежить від обмеженості певного блага, чим більше даного блага є в розпорядженні економічної системи, тим меншу цінність воно має, а отже і меншу вартість; і навпаки: чим більш обмежені запаси блага, тим більшу цінність, а отже і вартість воно має. Маржиналісти ввели поняття попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, розробили основи теорії поведінки споживача тощо. До негативних сторін маржиналізму слід віднести те, що в ньому переважає суб’єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагована від соціально-економічної системи, тобто від відносин власності та виробничих відносин. На перше місце маржиналісти ставили відношення людини до речей, а не відносини між людьми.

фізіократія Теорія виникла в Франції в ХVIІІ сторіччі, основні представники – Ф. Кене, Ж. Тюрго, П. Буагільберт. Вона була варіантом класичної школи політекономії у Франції. Фізіократи (грец. phisis – природа, kratos – влада) вперше назвали джерелом суспільного багатства не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку була найвищою цінністю. Ця теорія вважала,що основним джерелом прибутку є природна родючість земель, основними видами продуктивної праці – працю землероба і скотаря, а найважливішими класами в суспільстві – селян і землевласників. Основним досягненням меркантилізму є вивчення природи прибутку в сільському господарстві, земельної ренти та ціноутворення.

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки: v неокласицизм (неокласична політекономія); v кейнсіанство; v інституціоналізм; v неокласичний синтез

Неокласицизм (неокласична політекономія) виник на базі класичної політекономії, є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А. Маршалл і український учений М. Туган-Барановський стверджували, що необхідно об’єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує «справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Неокласична теорія поділяється на дві течії:

§ монетаризм (англ. Money – гроші) – теорія, яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. Згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст. в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М. Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

§ неолібералізм –теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

Інституціоналізм (лат. institutum – установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Гамільтон, англійський вчений А. Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство