Види і форми власності та форми господарювання.

Існують 2 підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Історичні форми власності

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства та зміни однієї форми власності на іншу.

 

Первіснообщинна

Рабовласницька

Феодальна

Капіталістична

 

Рис. Еволюція форм власності

На початкових етапах розвитку людство використовувало колективні форми власності, спочатку у формі племінної, а потім – общинної власності.

Для первіснообщинної формивласності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й результати виробництва.

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого працівника, який має особисту свободу.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

В історії розвитку суспільства виділяють два типи власності: приватну та суспільну.

Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній особі).

 

Приватна власність

Індивідуально-трудова

З найманою працею

 

 

Рис. Сучасні форми приватної власності

Розрізняють два види приватної власності: трудову та нетрудову.

Перший вид приватної власності означає, що власність заснована на власній праці власника або членів його сім’ї. Основними формами трудової власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова власність означає, що використовується праця найманих працівників. Вона передбачає відокремлення власника від процесу виробництва, а найманого працівника — від засобів виробництва, тобто цим закладається певний антагонізм між працівником та власником засобів виробництва. Формами нетрудової власності історично були: рабовласницьке господарство, феодальне господарство, приватнокапіталістичне господарство, власність громадських організацій

Трудова власність включає в себе індивідуально-трудову, сімейну, індивідуальну з використанням найманої праці, партнерську і корпоративну форми власності

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім’ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство). Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Суспільна власність

Державна

Колективна

 

 

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об’єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб’єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу (неподільна власність колективу підприємства, пайова власність).

Власність громадських та релігійних об’єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб’єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та ін.

 

Змішана власність

 

Рис. Сучасні форм змішаної власності

Перетворення державної власності у інші види форми можливо шляхом приватизації та роздержавлення.

Роздержавлення — поняття, яке відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми власності.

Існують наступні шляхи роздержавлення:

1) передача державних підприємств у власність трудових колективів;

2) розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства;

3) продаж державної власності громадянам і не державним юридичним особам.

Приватизація — це етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам права власності на частину засобів виробництва або продаж їх в приватну власність.

Способи приватизації:

1) викуп об’єктів малої приватизації — це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Даний спосіб не передбачає конкуренцію серед покупців;

2) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації — спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.

3) викуп державного майна, зданого в оренду — спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

4) продаж на аукціоні та за конкурсом — спосіб, за яким власником майна стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі — найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов — найвищу ціну;

5) продаж акцій відкритих акціонерних товариств — спосіб, за яким власником акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.