Роль ринкової інфраструктури в регулювання економічних процесів.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, біржі, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, брокерські, страхові, аудиторські фірми тощо. За допомогою цих основних елементів і розвиваються економічні відносини. Кожний елемент інфраструктури ринку має свої специфічні риси та функції та свій напрям роботи, але в той же час вони в тій чи іншій мірі взаємопов”язані та забезпечують повноцінне функціонування ринкового механізму. В будь-якому суспільстві необхідна координація всіх суб”єктів економіки. Всі елементи інфраструктури мають регулюючу функцію наринку, наприклад, фондові біржі здійснюють перерозподіл капіталу мід галузями, компаніями, сферами виробництва та обслуговування. На товарних біржах відбувається купівля-продаж товарів з різними якісними характеристиками. Треба сказати, що саме через свої функції та завдання всі елементи інфрасруктури ринку і регулюють економічні відносини.

24. " попит " - платоспроможну потребу, тобто потребу, яку суб'єкт здатний оплатити. Із такого визначення випливає, що попит на той чи інший товар (послугу) залежить від ціни.

Зв'язок між ціною і величиною попиту є сталим. Причиною зміни попиту є зміна ціни. Цей зворотний причинно-наслідковий зв'язок між ціною товару і величиною попиту є законом попиту.

Закон попиту виявляється через економічну поведінку споживача. Чим пояснити те, що споживач готовий купити більше товару за нижчою ціною?

По-перше, дохід споживача завжди обмежений, тому об'єктивно за меншу ціну він може купити більше товару.

По-друге, в економіці діє закон спадної граничної корисності, зміст якого полягає в тому, що кожна наступна одиниця товару приносить менше задоволення, ніж попередня, і тому споживач готовий придбати кожну наступну одиницю товару за меншу ціну.

По-третє, така поведінка пояснюється ефектом доходу, зміст якого полягає в тому, що зниження ціни на споживчі товари рівнозначне зростанню доходу. Тому за нижчу ціну споживач може придбати більше певного товару, не обмежуючи себе у споживанні інших благ.

І зрештою, поведінку споживача визначає також ефект заміщення, адже споживач зацікавлений утому, щоб замінити споживання дорожчих товарів дешевшими (за інших однакових умов, тобто якщо вони якісні, відповідають стандартам і т. ін.). Наприклад, якщо ціна на кефір знизиться, а на йогурт залишатиметься високою, споживач може замінити споживання йогуртів кефіром.

Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит — це попит окремого споживача. Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів, які пред'являються кожним споживачем при різних цінах.

Ціна — найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту. Але існують і інші чинники, що впливають на нього. Що ж відбувається з кривою попиту, якщо змінюватимуться нецінові чинники?

Нецінові чинники попиту:

— кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);

— доходи споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);

— очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);

— ціни на супутні товари. Якщо зростає ціна на товар-субститут (взаємозамінний товар), то попит на нього знижується, а на його замінник — підвищується.

Якщо зростає ціна на товар-комплемент (доповнюючий), то зменшується попит і на цей товар, і на доповнюючий. Наприклад, зростання ціни на бензин змушує власника автомобіля менше користуватися ним, а відтак зменшується попит як на бензин, так і на мастила, гальмівну рідину тощо;

— місткість ринку. Чим розвиненіший ринок, тим більше він спонукає економічних суб'єктів до пошуку нових джерел доходу задля збільшення свого платоспроможного попиту;

— кліматичні умови (у курортній зоні пізньої весни, влітку та ранньої осені зростає попит на купальні костюми, екскурсійні послуги тощо).

Слід розрізняти поняття "зміна обсягу (величини) попиту" і "зміни у попиті". Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни і графічно характеризуються рухом точки по кривій попиту.

 

25. Пропозиці я — це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції:

чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Пропозиція, як і попит, набуває форми не тільки індивідуальної, а й ринкової пропозиції. Ринкова пропозиція визначається як загальна сума індивідуальних пропозицій, а крива ринкової пропозиції складається із сукупності індивідуальних обсягів товарів, запропонованих усіма виробниками цього товару за певною ціною.

Крива ринкової пропозиції будується аналогічно ринкова крива попиту.

Нецінові фактори впливу на пропозицію

Технологічний прогрес. Застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисних властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку, відтак крива зсувається праворуч.

Зміна цін на ресурси. Зростання цін на ресурси (за інших незмінних умов) призводить до збільшення витрат виробництва, зростання собівартості продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару. Тому крива пропозиції зсувається ліворуч.

Зміна цін на споріднені товари. Якщо, наприклад, ціна на маргарин зростає, а на йогурти залишається не­змінною, то підприємець, що виробляє йогурти, шукатиме альтернативний спосіб застосування своїх ресурсів і, віро­гідно, спрямує їх на виробництво маргарину, зменшивши тим самим виробництво йогуртів. При цьому крива зрушиться ліворуч.

Зміни у бюджетно-податковій політиці. У випадку зростання ставки оподаткування крива 88 (за інших одна­кових умов) зміститься ліворуч. Якщо ж зростатимуть трансферти бізнесу, крива зсунеться праворуч.

Очікування підприємців. Оптимістичні очікування підприємців сприятимуть зсуву кривої 88 праворуч, а песимістичні зумовлять її зміщення ліворуч.

На зсув кривої можуть впливати і зміни моди, і релігійні традиції (у піст, наприклад, скорочується спожи­вання м'яса та м'ясних продуктів) тощо.

26. Еластичність – це міра реагування однієї величини на одновідсоткову зміну іншої.

Кількісно еластичність вимірюється показником, який називають коефіцієнтом еластичності (Е).

Коефіцієнт еластичності — міра реагування однієї змінної на зміни іншої, виражена як відношення процентних змін.

Еластичність попиту: за ціною (ЕDp) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один відсоток.

ЕDp=Відсоткова зміна попиту / Відсоткова зміна ціни = (ΔQD/QD)/(ΔP/P)

де ЕDp - коефіцієнт еластичності попиту за ціною; ΔQD — зміна обсягу попиту; ΔP — первинний обсяг попиту; ΔP — приріст ціни; Р — первинна ціна.

Якщо зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1 %, то це свідчить про наявність еластичного по­питу (ЕDp > 1).

Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееластичний попит { ЕDp < 1).

Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну попиту на 1 %, то наявна одинична еластичність попиту (ЕDp = 1).

Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееластичний попит (ЕDp = 0).

Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінченного зростання обсягу попиту, існує абсолютно еластичний попит (ЕDp -> ∞).

Перехресна еластичність попиту — це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару В.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту — це відношення відсоткової зміни попиту на товар А до відсоткової зміни ціни товару В.

ЕDA/B=Відсоткова зміна QDA / Відсоткова зміна РВ = (ΔQDA / ΔPВ)/(QDA/PВ)

де ЕDA/B — перехресна еластичність попиту; ΔQDA - зміна обсягу попиту на товар А; ΔQDA/QDA*100 % — відсоткова зміна обсягу попиту на товар А; ΔPВ — зміна ціни на товар В; ΔPВ/PВ*100% — відсоткова зміна ціни на товар В.

Еластичність попиту за доходом, показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений зміною доходу споживача.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом визначається як відношення відсоткової зміни обсягу попиту на товар до відсоткової зміни обсягу доходу споживача.

ЕDІ= Відсоткова зміна обсягу попиту/Відсоткова зміна доходу = (ΔQD/QD)/(ΔІ/І)

де ΔQD — зміна обсягу попиту; ΔІ — зміна обсягу доходу; І — обсяг доходу до його зміни.

Еластичність пропозиції — це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок. Цінова еластичність пропозиції визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни товару: ЕSp=(ΔQS/QS)/(ΔP/P)

Як видно з формул, цінова еластичність попиту має точно такий самий вигляд, як і цінова еластичність пропозиції, за винятком того, що в першому випадку чисельник вміщує показник зміни попиту, а в другому — пропозиції. Оскільки крива попиту має від'ємний нахил (зворотна залежність обсягу попиту від ціни), а крива пропозиції — додатний (пряма залежність), то й коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції матимуть різні знаки. ЕDp — від'ємний, ЕSp — додатний.

27. Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою діяльність, спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке планування кожний суб'єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонували менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановленою ціною. Можлива й інша ситуація, коли підприємці пропонують більший обсяг товарів, ніж споживачі готові купити за встановлену ними ціну.

Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають ринковою рівновагою.

Ціна рівноваги — не просто ціна, в якій урівноважуються закупівлі й продажі. Ця рівність має місце завжди, адже не можна купити більше, ніж можуть продати, і навпаки, продати більше, ніж можуть купити. ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок.

Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку.

Як уже зазначалося, ціни на товари перебувають у постійному русі: зміна ціни на один товар впливає на обсяг попиту і пропозиції на інший, а це, у свою чергу, впливає на рівноважну ціну. Якщо вся система цін виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.

Умови рівноваги не спонукають економічних суб'єктів до того, аби змінювати свою економічну поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб змінилися зовнішні умови: технології, очікування, рівні цін тощо.

Отже, стан і часткової, і загальної рівноваги є теоретичною абстракцією. У реальному житті така економічна ситуація виникає лише подекуди і дуже швидко порушується. Однак розуміння механізму встановлення і порушення рівноваги має надзвичайно важливе значення для розуміння закономірностей функціонування економічної системи, впливу на неї економічної політики та коригування останньої.

28. Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин. Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни. Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв’язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об’єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника. Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

29. Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

 

Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

 

Термін «монополія» походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

 

Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

 

Головними ознаками ринку чистої монополії є:

— відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;

— неможливість входження на ринок інших фірм;

— велика кількість покупців на ринку;

— досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

 

Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:

— на цьому ринку немає жодного конкурента;

— немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;

— частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

 

Могутні капіталістичні об'єднання (у формі картелів, синдикатів, трестів, концернів), які виникають на базі концентрації виробництва і капіталу й зосереджують у своїх руках виробництво чи продаж певного товару для отримання максимальних прибутків.

За причиною виникнення можна виділити три основні види монополій — природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі — особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входженні в галузь інших фірм, витрати на виготовлені продукції зростуть. Причиною є економія від маштабу — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт i т. д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природньо, вони посідають монопольне становище на ринку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільно. Найвища ефективність функціонування галузі забезпечується лише за умови наявності одного виробника чи дистриб'ютора (розподільника).

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. 3 одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку 17 ст. державою було надано вийняткове право на торгівлю з Індією. 3 другого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт i між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, передусім монополія всесильних міністерств i відомств. Більше того, існувала абсолютна монополія держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Найпоширенішою є економічна монополія. Саме про неї ітиме головним чином мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підриємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий — набагато швидший — базується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи іншим шляхом або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку. Воно переходить в іншу категорію підприємств: з розряду «статистів», що не грають істотної ролі i кожне зокрема не може вплинути на загальну ситуацію, до розряду «солістів», які фактично розігрують ринковий «спектакль».

За формою об'єднання капіталу

За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них — це картель Організації країн експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою. Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому разі виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест. Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

30. Сутність, види і джерела формування доходів. Номінальні й реальні доходи

Дохід - грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

· дохід як поняття приватногосподарське (мікрорівень);

· дохід як поняття народногосподарське (макрорівень).

2. За суб'єктом привласнення:

· доходи населення;

· доходи підприємств (фірм);

· доходи держави;

· доходи суспільства (національний дохід).

3. За джерелом надходження:

Доходи від трудової та підприємницької діяльності:

 

· заробітна плата;

· доходи працівників колективних підприємств;

· доходи від індивідуальної діяльності;

· доходи від підсобного господарства;

· доходи від кооперативної діяльності;

· доходи підприємців.

Доходи від власності:

· дивіденди від акцій;

· відсотки від паю;

· відсотки від банківських вкладів;

· доходи від облігацій;

· орендна плата тощо.

Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

· виплати при безробітті;

· часткова компенсація виплат на освіту;

· виплати інвалідам і тимчасово непрацездатним;

· безплатне надання медичних послуг;

адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;

· благодійні послуги;

· соціальні пенсії тощо.

4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення:

· номінальний дохід — загальна сума доходу в цінах поточного періоду;

· реальний дохід — дохід з урахуванням зміни цін, або дохід у цінах базового року.

5. Для аналізу доходів підприємства (фірми) використовують такі поняття.

Граничний дохід — приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де МR — граничний дохід; #R(Q) — приріст валового доходу; #Q — приріст обсягів реалізованих товарів та послуг.

2. Доходи від використання факторів виробництва (факторні доходи):

· доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;

· рентний дохід;

· процентний дохід або прибуток на капітал;

· підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

По-перше, якщо найманий працівник продає трудові послуги, а заробітна плата є їхньою ціною, то не зрозуміло, яким чином ця ціна визначається, адже в момент підписання трудового контракту праці ще немає, а домовленість про величину заробітної плати вже є.

По-друге, якщо оплачується вартість трудових послуг, а отже, здійснюється еквівалентний обмін, то не зрозуміло, звідки береться нормальний прибуток від використання праці.

По-третє, якщо ціна трудових послуг визначається граничним продуктом, то визначити його в кожному конкретному випадку вкрай важко, а якщо навіть і можливо, то тільки після процесу використання праці, а не до його початку.

Якщо ж стати на позицію, що заробітна плата є величиною вартості робочої сили, то не зрозумілою виявляється диференціація в оплаті людей з однаковим рівнем кваліфікації тощо.

Таким чином, розуміння суті заробітної плати й закону, який її відображає, не охоплює всієї різноманітності її змісту. Для розуміння суті важливим є один із аспектів праці — ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним значенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм проявляє себе у відповідних системах. Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється.

 

Погодинна форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність. У системі оплати праці ця суперечність проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до його (підприємства) долі. Для того щоб зацікавити найманого працівника в результативній діяльності підприємства, застосовують систему вольової участі в розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко:

· визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства;

у формі акціонування й отримання дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Вважають, що ця система відображає співробітництво праці й капіталу.

У сучасних умовах заробітна плата формується не тільки наоснові угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має права оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Два останні інститути (профспілки і держава) порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тому тут має місце недосконала конкуренція.

Розрізняють:

· номінальну заробітну плату — суму грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу (годину, день, місяць);

· реальну заробітну плату — грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата, таким чином, залежить від величини номінальної і рівня цін.

У світовій практиці показник реальної заробітної плати визначається шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили згідно з міжнародними трудовими нормами використовують показник мінімальної заробітної плати.

31. Марксистська теорія розподілу доходів

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в заобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (о + т), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (о) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т', яка визначається так: ж'"-100 %.Чим більша частка т в структурі (V + т), тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

32. Почасова заробітна плата — оплата вартості, ціни та частково результативності робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.

Ця форма заробітної плати переважала на перших етапах розвитку капіталізму, коли було відсутнє законодавче регулювання робочого дня. Згодом вона почала стримувати зростання продуктивності праці, оскільки потрібними були витрати на нагляд і контроль за працею робітника.

Її змінила відрядна заробітна плата, яка встановлювалась залежно від розмірів виробітку на одиницю часу і лужила засобом підвищення інтенсивності праці, посилення конкуренції між робітниками.

Відрядна (поштучна) заробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Почасова заробітна плата знову поширилася. Це зумовлено широким застосуванням у виробництві конвеєрів, напівавтоматів та автоматів з примусовим ритмом конвеєра, де інтенсивність праці задається швидкістю його руху. За такої форми відпадає необхідність частого перегляду окремих норм і розцінок. Так, у США до 80 % найманих працівників одержують заробітну плату залежно від кількості відпрацьованого часу.

Водночас запроваджується змішана (комбінована) форма заробітної плати, яка поєднує погодинну і відрядну форми оплати ціни робочої сили та результатів її використання.

Почасову заробітну плату поділяють на погодинну просту і погодинну преміальну. Погодинно-преміальна заробітна плата передбачає виплату працівникові мінімуму заробітної плати за одиницю часу, а також виплату премії за продукцію понад норму. Основою премії є економія часу при виробітку, який перевищує норму. Різновидом такої системи оплати праці є підсистема пунктів, яка ґрунтується на гарантованому мінімумі погодинної заробітної плати і виплаті однакової суми премії за кожну одиницю продукції, виготовленої понад норму за певний час (годину або день). Наприклад, при виготовленні 20 одиниць продукції за годину кожна одиниця становитиме 3 пункти (60 хвилин: 20 одиниць) і робітник у разі перевищення норми виробітку на 15 одиниць отримує премію за 5 пунктів, причому премія за останній пункт не відрізняється від премії за перший. Досконалішою є підсистема прогресивних пунктів, або бонусів, яка передбачає, що розмір премій зростає зі збільшенням виробітку. Так, при перевищенні норми виробітку на 5 одиниць працівник отримує 5 %-й бонус, а при перевищенні на 15 — 20 %-й бонус.

Почасову заробітну плату застосовують як засіб подовження робочого дня понад законодавчо встановлений через впровадження понадурочного робочого часу. 40-годинний робочий тиждень поступово запроваджувався у розвинутих країнах і на початку 80-х років у більшості з них був законодавчо встановлений. Незважаючи на це, у багатьох розвинутих країнах фактична тривалість робочого тижня на 2—3 години більша. Оплата робочої сили у понадурочний час, як правило, не компенсує підвищені витрати фізичної і розумової енергії, оскільки в останні години праці витрачається її найбільша кількість.

Застосовують також неповний робочий тиждень, часткову зайнятість. Це дає змогу підприємцям маневрувати робочою силою при зміні обсягів робіт, підвищувати інтенсивність праці, економити на соціальних виплатах, знижувати розміри заробітної плати.

Відрядна заробітна плата є перетвореною формою почасової. Затрати робочої сили за такої форми вимірюються кількістю та якістю виробленої продукції. Відрядна зарплата стимулює інтенсивність праці, скорочення затрат на нагляд заробітниками, посилення конкуренції між ними. Першою раціональною формою відрядної заробітної плати, основою якої були хронометраж робочого дня і встановлення норм виробітку для найсильніших кваліфікованих робітників, була система Тейлора.

Змішані форми заробітної плати передбачають використання різних комбінацій почасової і відрядної заробітної плати.їх застосування практикується, зокрема, у тих випадках, коли має місце низький рівень продуктивності праці (почасова), а також у разі перевищення встановленого рівня (відрядна форма).

33-34-35. Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність — не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємни­цтва за суб'єктами діяльності:

Виробнича

Фінансова

Торговельна

Інноваційна

Посередницька

Страхова

Чинне законодавство України певною мірою обмежує мож­ливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

— військовослужбовцям;

— службовим особам органів прокуратури, державної безпе­ки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

— представникам органів державної влади та управління;

— громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів еконо­мічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Підприємництву характерні певні риси і засади (принципи).

Принципи підприємницької діяльності:

— орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

— прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інно­ваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;

— максимальне використання конкурентних переваг;

— дотримання принципів ділової етики;

— постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування де­мократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

— самостійність;

— новаторство;

— ініціатива;

творчість;

ризиковість;

— економічна та соціальна відповідальність;

— масштабність мислення;

-діловитість.

Теоретичне осмислення явища "підприємництво" пройшло довгий шлях. Вважають, що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у X VIII ст. Він називав підприємцями людей з зафіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян» лихварів, розбійників і злидарів.

Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного ус­піху. Він сам організує економічну ді