Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів.

Теорії походження грошей

Раціоналістична - пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів.

Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соціальну умовність", а Дж-К. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — "продукт угоди між людьми".

Еволюційна стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.

Сформульована А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

Історія еволюції грошей:

Перші гроші – виникають у первісному суспільстві – гроші символи, які не мали вартості (різні камінці). Пізніше гроші набувають більш повноцінної форми і проявляються у вигляді натурального товарообміну, при якому один товар мав мати рівну вартість іншого товару. Зі збільшенням ринку, та різновидності товарів, обмін ставав дедалі важчим, бо важко знайти рівний товар. Таким чином з’являється товар-посередник, який для обох сторін був загальним еквівалентом. Так виникають товарні гроші, які мали не лише мінову, а й споживчу вартість (худоба, хутро, сіль, риба, зерно, чай, рис, дорогоцінні раковини, залізо, мідь, бронза та ін). З подальшим розвитком товарних відносин роль товару-посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами - сріблом та золотом, а згодом - тільки за золотом (повноцінні гроші). Золото стало краще інших товарів виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям {рідкісність, висока вартість, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність, тривалість зберігання, здатність до приймання скрізь, де розвинута торгівля тощо).

Із розвитком людства з’являються неповноцінні гроші, які не мають абсолютної та споживчої вартості, їхня вартість забезпечена законом та угодою між людьми. Це сучасні паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші. Функції грошей це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Еволюція грошей. З розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації золота деякі функції грошей еволюціонували.

Еволюція функції міри вартості. З часом золото вийшло з обігу і перестало бути грошима, та воно й припинило виконувати функцію міри вартості. Однак слід враховувати, що в процесі обміну виникає потреба не так у вимірі вартості обмінюваних товарів, як у тому, щоб з'ясувати, у скільки разів вартість конкретного товару більша чи менша від вартості товару, що пропонується для обміну. В цих умовах функція грошей як міри вартості ніби модифікується у функцію зіставлення вартості обмінюваних товарів. Це можуть здійснювати і гроші, що не мають власної вартості. Мета товарного обміну, в якому беруть участь і гроші, обміняти товар на товар, а не на гроші. Отже, сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові одиниці, за допомогою яких визначаються ціни, ведеться грошовий облік національного продукту.

Еволюція функції грошей утворення скарбів. Оскільки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збереження їх не може утворювати скарб. Але паперові та кредитні гроші здатні виконувати функцію нагромадження, бо, маючи представницьку вартість, є ліквіднішими порівняно з іншими активами. Гроші у функції нагромадження обслуговують потреби відтворення (капітальне будівництво, придбання машин, обладнання тощо) і потреби населення у придбанні житла, дорогих товарів тривалого користування, а також потреби у відпочинку та ін.

Еволюція функції грошей як засобу платежу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин функції грошей як засобу обігу поступово звужуються і водночас розширюються функції грошей як засобу платежу. У кінцевому підсумку кредитні гроші, які виникають із функції платежу, стають найпоширенішими і найрозвинутішими грошовими формами.

Еволюція світових грошей. У сучасних умовах золото безпосередньо не використовується як світові гроші. Функцію світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти розвинених країн і міжнародні грошові одиниці (ЕКЮ, ЄВРО). Однак золото виконує функцію централізованого резерву країни, зосередженого в центральних банках, і може використовуватися у міжнародних розрахунках опосередковано шляхом попереднього продажу на світових ринках золота й подальшого його обміну на національні валюти інших країн. Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей:

- гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість.

- гроші набувають загальної споживної вартість, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність.

- гроші виражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок

Отже, гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Сучасні західні економісти визначають сутність грошей, виходячи з їхніх функцій. Вони стверджують, що грошима може бути все визначене людьми за гроші, що виконує їхні функції. Так, К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю вважають, що "гроші — це те, що вважають грошима" або "все, що виконує функції грошей, і є грошима". Дж. Хікс розуміє гроші як "те, що використовується як гроші " й т. ін.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Оскільки гроші виконують функцію засобу обігу миттєво, як тимчасовий посередник в обміні товарів, то в цій функції їх можна замінити грошима, які не мають вартості, тобто паперовими.

Паперові гроші — це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Електронні гроші — це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Види грошей:

Гроші символи (камінці) - не мають вартості.

Товарні гроші (спеції, хутра, худоба) – головна особливість – мали не тільки мінову, але й споживчу вартість.

Повноцінні гроші (з коштовного каміння) характеризуються довговічністю, подільністю, рідкісністю, компактністю.

Неповноцінні гроші – це ті гроші, які не мають абсолютної та споживчої вартості, вартість яких забезпечується законом та угодою між людьми.

19. Закон стоимости - это объективный закон, регулирующий связи между товаропроизводителями, распределение и стимулирование общественного труда в условиях товарного производства. Согласно данному закону, производство и обмен товаров осуществляются на основе их стоимости, величина которой измеряется общественно необходимыми затратами труда.

Способность товара обмениваться на другой товар выражает наличие у каждого из них стоимости. Способность товара к обмену в определенных количественных пропорциях есть меновая стоимость.

Способность товара удовлетворить ту или иную потребность человека составляет его потребительскую стоимость.
Это свойство присуще всем товарам. Характер потребностей может быть при этом самым различным (физические, духовные). Разным может быть и способ их удовлетворения.
Потребительская стоимость имеет три формы проявления: а) количество; б) натуральная форма; в) качество. Последнее - это степень полезности данной потребительской стоимости, степень её соответствия потребности, её пригодности удовлетворять потребность в конкретных условиях потребления.
закон стоимости несёт в себе следующие функции:

1. Стимулирует тех производителей, у которых индивидуальные затраты труда ниже общественно необходимых.

2. Обуславливает дифференциацию товаропроизводителей в зависимости от соотношения их индивидуальных трудовых затрат с общественно необходимыми.

3. Стимулирует снижение затрат.

4. Регулирует распределение труда по сферам производства.

5. Проявляется как закон цен - в основе цен лежит стоимость. Его функции осуществляются как при равенстве цены со стоимостью, так и при их расхождении.

6. Создаёт основы стоимостного или рыночного механизма регулирования пропорций производства.

 

20-21. Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з’ясувати його основні функції. Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;
4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;
5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;
6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.
Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.
Для ефективного функціонування такого ринку необхідні певні умови.
1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність, колективна власність, державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм.
2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.
3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку.
4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою створює передумови для існування регульованого ринку.
5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.
6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності.
7) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу.
Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Ринок виконує ряд функцій:
Організаційні. 1.Встановлення зв'язків між виробниками споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.
Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляють товари, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.
Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

 

22. Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є риноква інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії тощо. Аукціони – форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів. Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Вони надають цільові інформаційні послуги. Торгові доми – це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників та оптовиків своєї країни та перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном та перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства. Ярмарки – надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають: всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації. Він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва. Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту і пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників тощо. Біржа – це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування риноквих цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Це посередник між продавцями та покупцями цінних паперів на біржі. Страхова компанія – комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Аудиторська фірма – це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Холдингова компанія – акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. Виконує, як правило, лише фінансові операції.Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезппечення.

Банки і банківська система

Ба́нк (від італ. banco - лава) — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.

Банк(італ.banco-конторка)-фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку.

Ба́нківська систе́ма — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій. На першому її щаблі розташовано комерційні банки, що безпосередньо здійснюють обслуговування фізичних та юридичних осіб;

На другому щаблі розташовано центральний банк («банк банків»), що здійснює емісійну та грошово-кредитну політику у державі, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому. В Україні ці функції виконує Національний банк України.

Грошовий обіг і його закони

Грошови́й о́біг – безперервна циркуляція грошей як засобів обігу і платежу, рух грошових засобів, як складова частина товарно-грошових, торгових, фінансово-кредитних, платіжних операцій.

 

Грошовий обіг здійснюється у рамках грошової системи кожної країни; неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Економічні функції держави

- забезпечення правової бази, розробка правил функціонування ринкової економіки;

- захист конкуренції, підтримка її та обмеження монополізму;

- визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;

- перерозподіл доходу і багатства з ціллю реалізації соціальної справедливості, усунення надмірних відмінностей у рівні доходів;

- корегування розподілу ресурсів з метою змін в структурі виробництва та національного продукту;

- виробництво, фінансування суспільних благ та послуг;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин та валютного ринку;

- стабілізація економіки з ціллю забезпечення повної зайнятості, стабільності економічного зростання та ін.

-

Світові валютні системи

Міжнародна валютна система (МВС) - сукупність організацій, правил, звичаїв, домовленостей та інструментів, створених для здійснення валютних відносин між країнами; тобто, платежів, супроводжуючих міжнародні економічні операції. Справжня МВС виникла, здебільшого, на Бреттон-Вудської конференції (США) в 1944 році, в якій брали участь 29 держав. Її основне завдання - виробляти валютну ліквідність (за допомогою золотих резервів, сировини, фінансових активів якоїсь однієї країни, наднаціональних фінансових активів і т. д.), для того, щоб міжнародна торгівля - зокрема, розрахунки в різних національних валютах - могла розвиватися вільно.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів.

У ринковій економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

— субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

7. Виробництво життєвих благ завжди носить суспільний характер. Важливою невід’ємною рисою суспільної природи виробництва є те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина, член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.

Суспільне виробництво виступає як функціонування його виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторів суспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальних та духовних благ.

Суспільне виробництво має ячейкову структуру. Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по території країни. У зв’єзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічний процес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництво як суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації в цілому.

На другому рівні функціонування суспільного виробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини. На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий фактор виробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільне виробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей. Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільних потреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництво поділяється на: матеріальне та нематеріальне.

Вже стародавні люди жили і працювали не поодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш або менш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчими економічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційними зв’язками.

8. Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого й речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільне корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).
Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі Створення матеріальних і духовних благ. Отже, щоб з'ясувати суть робочої сили, необхідно спочатку розкрити зміст самої праці.
Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Засоби виробництва
Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага.
Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:
предмети, дані природою;
сировина (створені людьми предмети праці);
вторинні ресурси;
штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали).
Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:
а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин і залишалися у відходах;
б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини і матеріалів.

Взаємодій факторів виробництва
У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.
З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.
З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.
У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважно для домонополістичного капіталізму. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинило втрату заінтересованості безпосередніх виробників у її результатах.
Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

9. Обмеженість економічних ресурсів

Економічні ресурси - це сукупність різних елементів виробництва, які можуть бути використані в процесі створення матеріальних і духовних благ і послуг. Особливістю всіх ресурсів є те, що вони рідкісні чи є в обмеженій кількості. У кожен даний момент необхідні для господарської діяльності ресурси обмежені. Обмежені фізичні та інтелектуальні здібності людини, наявні в його розпорядженні засоби виробництва, інформація і навіть час, який він має для задоволення своїх потреб. Обмеженість означає, що суспільство може запропонувати менше ресурсів, ніж хотіли б мати люди [5, с.76]. З проблемою обмеженості ресурсів зіштовхуються також фірми і суспільство в цілому.

Готівкові ресурси, які ми хочемо використовувати, як правило, обмежені; у всякому разі їх менше, ніж необхідно для задоволення наших потреб при певному рівні суспільного розвитку. Звичайно, обмеженість ресурсів відносна. Як правило, з розвитком суспільства вона долається. Однак на кожен даний момент вона має місце. Це означає, що одночасне і повне задоволення потреб принципово неможливо. Наслідком обмеженості ресурсів є прагнення до найкращого їх використання.

Той факт, що окрема річ зустрічається рідко або малодоступна, для економіста не визначається як "обмеженість ресурсів". Остання характеризує ситуацію, коли ресурсів не вистачає для того, щоб повністю задовольнити потреби кожної людини. У будь-якій країні хочуть мати більше благ і послуг, ніж вони отримують.

У реальному житті людство використовує далеко не всі наявні ресурси. Іноді раніше використовувалися ресурси можуть перетворитися на "зайві" і непотрібні. Наприклад, надлишок робочої сили в періоди економічного спаду виробництва. Але це не скасовує того факту, що на даний момент часу є стільки-то економічних ресурсів і не більше.

Проблема вибору

Множинність економічних цілей при обмеженості ресурсів ставить проблему вибору.

За Нуреєва Р.М. проблема економічного вибору (economicchoice) - проблема вибору найкращого з альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних витратах. [7, с.47] Перед кожною людиною (наприклад, при наявності певної суми грошей піти в театр або купити відеокасету), фірмою (наприклад, при розширенні виробництва купити нові верстати або найняти додаткову кількість працівників) і державою (наприклад, збільшити армію або побудувати лікарню і т.д.) виникають проблеми, що, як і для кого виробляти, тобто як визначити умови та напрямки використання обмежених ресурсів.

Суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен використовуваний для задоволення різноманітних потреб економічний ресурс обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднання рідкісних ресурсів.

Вибираючи, суспільство змушене від чогось відмовитися, чимось поступитися, тобто принести якусь жертву, щоб отримати бажаний результат.

Те, від чого ми відмовляємося, званого поставленого (прихованими) витратами досягнення вибраного результату.

Якби ресурси були необмежені, не треба було б економити. Проблема вибору зникла б.
10. Сутність:

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.
Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою:
Е=П/З
де П- вартість продукту,
З - матеріально-грошові затрати.
В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.