Назвіть основні здобутки та протиріччя соціалістичних економічних теорій

"Соціалістична (комуністичні) ідея" у своєму найзагальнішому вигляді у писаній і неписаній історії людства від часів Ісуса Христа і до новітніх часів завжди була моральним, етичним, філософським і яким завгодно вченням, але тільки не економічним. Не треба доводити і переконувати, що ця ідея у багатостраждальній історії людської цивілізації як мрія про "соціально справедливий устрій на землі" завжди була чи не найпривабливішою, найзаповітнішою і найпотрібнішою. Нема ніякого сумніву, що представники соціалістичного (комуністичного) вчення від перших видатних і геніальних мислителів сивої давнини і до наших часів, керувалися найблагороднішими помислами і мріяли про рівність, братерство і щастя для всіх людей. Але обстоюючи ідею "рівності" як основоположну ідею соціалістичного вчення, воно упродовж кількатасячолітньої історії людства практично ніде й ніколи не містило послідовного економічного обґрунтування. Більше того, послідовно обстоюючи принцип "соціального егаліта- і ризму" (рівності) "соціалістичне (тим більше, комуністичне)' вчення", так само послідовно, руйнувало і заперечувало принципи "економічного егалітаризму". Майже всі доктрини соціалістичного спрямування приймають як незаперечну складову економічний добробут і щастя усіх людей, але в жодній з них не міститься суто економічного обґрунтування - як саме, якими економічними шляхами й чинниками цей добробут досягається. Можна твердити, що безліч поодиноких спроб досягти такого добробуту в межах чи то "фаланги", чи то "комуни", "товариства" чи "громади", в масштабах або невеликих країн, або дуже чисельних (Китай періоду т.зв. "культурної революції") робилися принципово неекономічними методами і всюди, без винятку, завершувалися трагедіями, крахом, знедоленням і злиднями для трудящих мас, тобто практично для всього населення. Соціалістичний етап в розвитку "соціальної економіки" займає особливе місце.
"Соціалістична (комуністичні) ідея" у своєму найзагальнішому вигляді у писаній і неписаній історії людства від часів Ісуса Христа і до новітніх часів завжди була моральним, етичним, філософським і яким завгодно вченням, але тільки не економічним. Не треба доводити і переконувати, що ця ідея у багатостраждальній історії людської цивілізації як мрія про "соціально справедливий устрій на землі" завжди була чи не найпривабливішою, найзаповітнішою і найпотрібнішою. Нема ніякого сумніву, що представники соціалістичного (комуністичного) вчення від перших видатних і геніальних мислителів сивої давнини і до наших часів, керувалися найблагороднішими помислами і мріяли про рівність, братерство і щастя для всіх людей. Але обстоюючи ідею "рівності" як основоположну ідею соціалістичного вчення, воно упродовж кількатасячолітньої історії людства практично ніде й ніколи не містило послідовного економічного обґрунтування. Більше того, послідовно обстоюючи принцип "соціального егаліта- і ризму" (рівності) "соціалістичне (тим більше, комуністичне)' вчення", так само послідовно, руйнувало і заперечувало принципи "економічного егалітаризму". Майже всі доктрини соціалістичного спрямування приймають як незаперечну складову економічний добробут і щастя усіх людей, але в жодній з них не міститься суто економічного обґрунтування - як саме, якими економічними шляхами й чинниками цей добробут досягається. Можна твердити, що безліч поодиноких спроб досягти такого добробуту в межах чи то "фаланги", чи то "комуни", "товариства" чи "громади", в масштабах або невеликих країн, або дуже чисельних (Китай періоду т.зв. "культурної революції") робилися принципово неекономічними методами і всюди, без винятку, завершувалися трагедіями, крахом, знедоленням і злиднями для трудящих мас, тобто практично для всього населення.

5. Назвіть основні положення Американської школи неокласики Наприкінці ХIХ ст. з'являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського

університету Джон Бейтс Кларк (1847 1938).

Основні його праці "Філософ я багатства" (1889), "Розподіл багатства" (1899),

"Проблеми монополій" (1901), "Суть економічної теорії " (1907) справили великий вплив на розвиток американського світової економічно думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й кап талу, що його вчений поклав у основу власно теорії гранично продуктивності.Спираючись на методологічної принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки технологічний моральний, а основу становить окреме ізольоване господарство. Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці "Розподіл багатства" він доводив, що розподіл суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечу кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створю. Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналог ію з теоретичною механікою він поділив економічну науку на три розділи: універсальну економіку; економічну статику; економічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізу їхню ідію за умов перебування організованого

господарства у нерухомому стан, в якому виключаються будь-як зміни, тобто постійними кількість соціальний складів населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка потреби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в "чистому вигляд ". До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони. Динаміку в н трактував як результат д зовн шн х сил, що ускладнюють розвиток порушують рівновагу. На відміну від своїх попередник в Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва земля);

3) д яльн сть підприємця;

4) праця робіника.

Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю створював дохід, причому кожний власник отримує свою частку доход в від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкіров процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця підприємницький прибуток, а праця гаранту робітнику заробітну плату. Р ч ний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: загальну суму заробітної плати, загальну суму процент в сукупний прибуток. Заслугою Кларка було те, що в н намагався знайти принцип розподілу доходу, критерії й, який визначав би частку кожного фактора в продукт. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на виробничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорією споживчого попиту теорією вибору виробничих фактор в. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію фактор в, яка забезпечу мінімум витрат максимум доходів. Однак Дж. Б. Кларк, на в дм ну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а як два (грошовий кап тал капітальні блага). На думку Дж.Б.Кларка, за умов статики підприємницький прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу середнього прибутку, а до повно його л кв дац. Виходячи з цього, Дж. Б. Кларк підприємцями називав тільки тих осіб, як мають достатню ділову кваліфікацію власний капітал. Одна з головних теорій Дж. Б. Кларка теорія граничної продуктивності ґрунтуються на деяких Т. Мальтуса Й. фон Тюнена. Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розм р в кап талу в дбува ться з меншою продуктивністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної кількост робітників характеризується меншим обсягом виготовлено продукції, нижчою ефективністю

6. Назвіть основні положення економічних концепцій лондонської школи - Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.Батьком школи є Ф. Хайєк. Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного порядку» У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи людини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Держава не повинна займатись питаннями соціального страхування, освітою, охороною здоров’я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соціальних гарантій (максимум, що можна допустити, — це пенсії по старості та допомогу по безробіттю). Людина сама мусить дбати про свій економічний та соціальний добробут.

7. Назвіть основні положення економічних концепцій паризької школи - Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку. Батьком школи є М. Алле. Дирижизм та державне планування економіки справили свій вплив на неоліберальну теорію. Проблеми циклічності, економічного зростання, інвестицій, інфляції і зайнятості в працях французьких неолібералів набувають особливих рис: їх вирішення зв’язується з активною роллю держави. Крім того, високі темпи економічного зростання не розглядались як самоціль. Кінцевою метою дирижизму було вирішення соціальних проблем, передовсім — проблеми безробіття. Але головним об’єктом його досліджень була економіка: він намагався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку. Понад усе його цікавили проблеми максимальної ефективності і соціальної справедливості, а також умови врівноважування економічної системи. Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економіко-теоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує загальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність економічних відносин забезпечується, на його думку, приватною власністю з притаманною їй свободою господарського управління. Його дослідження в галузі економіки не вичерпуються пошуком об’єктивних закономірностей і чинників суспільного розвитку, хоча і в цьому він досяг значного успіху. Алле вивчає суспільне господарство на макро- і мікрорівні. Він виходить з того, що економіка в цілому є сукупністю локальних економік. Економічну модель суспільства (як і інші неоліберали) Алле зводить до саморегульованої ринкової економіки. Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави. Категорію «економіка ринків» було запроваджено М. Алле з метою визначити власну макроекономічну модель, згідно з якою суспільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Загальноекономічна рівновага, на його думку, залежить від співвідношення попиту та пропозиції грошової маси, тоді як рівновага на локальному ринку залежить від співвідношення попиту та пропозиції товарів. Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу.

8.Назвіть основні положення економічних концепцій фрейбурзької школи - Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку. Батьком школи є В. Ойкен та Л. Ерхард. Фрейбурзька школа сформувалася на базі критики деяких теоретичних положень німецької історичної школи. У сучасній економічній теорії праця В. Ойкена «Основні принципи національної економіки» вважається однією з найвидатніших щодо методології економічного аналізу типів суспільного ладу. Господарські системи, на думку Ойкена, ніколи не існують у чистому вигляді. Вони являють собою комбінацію різноманітних господарських форм. Ойкен розрізняв два «ідеальні типи» господарських систем — центрально-кероване господарство та вільне ринкове госпо-дарство. Центрально-кероване господарство, за визначенням Ойкена, характеризується таким рівнем планування, за якого всі економічні зв’язки між економічними суб’єктами заміщено адміністративними вертикальними зв’язками центру з підприємствами. В «Основних принципах економічної політики» Ойкен формулює підходи до визначення «політики порядків», яка, на його

погляд, має, передовсім, полягати у створенні державою умов для розвитку економіки: формуванні конкурентного господарства; обмеженні економічної влади монополістичних угруповань, тобто захисті конкуренції з боку держави; інтеграції у світове господарство, що також підриває могутність цих угруповань, зміцнювану за рахунок протекціонізму. Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому оподаткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.

9.Назвіть основні положення економічних концепцій чиказької школи- Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку. Батьком школи є М. Фрідмен. Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Фрідмен брав участь у розробці програми Республіканської

партії, був автором та ведучим популярної телепрограми «Свобода вибору». Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту грошової маси: готівки (чеки, банкноти, вклади до запитання і т. ін.) — на рівні

3-х % на рік; потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних позик) — на 1 %. Фрідмен формулює концепцію «об’єктивного, природного безробіття». Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Фрідмен доходить висновку, що немає потреби в регулюванні рівня зайнятості. Інфляційно-бюджетна та фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятості призводить до витискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора, перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяє вирішенню проблеми зайнятості. На думку Фрідмена, рівень заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню.

 

10. Назвіть основні положення економічних концепцій шведської школи К. Віксель, Г. Кассель - Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу – це проблема динаміки цін. Шукаючи власного шляху для розкриття механізму руху цін, він відкидає ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей. Віксель вважає, що у сукупному попиті і пропозиції необхідно розрізняти, з одного боку – попит і пропозицію щодо предметів споживання, а з іншого – щодо засобів виробництва. На його думку, зовсім необов’язково, щоб урівноважування пропозиції й попиту на предмети споживання і наявних заощаджень та інвестицій досягалося одночасно.

У теорії Векселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення якогось процесу). Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення рівноваги привели Векселя до створення теорії економічного циклу.

Дослідження економічного циклу дали змогу виділити гострі проблеми нагромадження капіталу, проаналізувати його вплив на виробництво, розподіл доходів, заощадження, простежити зв’язок між інвестиціями й грошима.

Віксель бачив необхідність втручання держави в механізм рівноваги, але ідея державного макрорегулювання була ще досить далекою.

11. Назвіть основні положення економічних поглядів класичної школи політекономії в Англії

Основні школи та напрямки в економічній теорії ХІХ ст.

Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува­лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме­тодів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий пере­ворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.

Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні еконо­місти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні ко­ментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положен­ня, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них — англійці То-мас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати кла­сичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економі­чної системи капіталізму.

Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Мало того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо «Основи політичної економії». Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо «ніколи б не було вида­но або написано без прохань та міцної підтримки мого батька»'. Ви­давцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Куллох. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його систему, економічна думка ще довго не сприймала інших методів аналізу.

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви­ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра­вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран-цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класич­ної школи політичної економії в Англії.

12. Назвіть основні положення економічних поглядів класичної школи політекономії у Франції

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви­ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра­вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран-цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу­вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину пору­шень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробниц­тва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення ка­піталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу міно­ву вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промис­ловості. Французька школа виражала інтереси дрібної бур­жуазії, а англійська школа — промислової буржуазії.

 

13. Назвіть основні положення економічних поглядів класичної школи політекономії в США

Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впли­вом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовлас­ницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталіс­тичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголо­сити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях якого капіталізм роз­глянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними еконо­мічними законами і не потребує втручання держави.

Проблема вартості у працях Кері є однією з основних, він ви­знає роль вартості в процесі обміну та розподілу і вважає, що «при­чина існування в людському розумі ідеї вартості... це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю». Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Ке­рі пропонує орієнтувати на витрати виробництва.

Він визнає ідею корисності, але трактує її тільки як корисну вла­стивість: «Корисність речей є мірою людської влади над природою, і вона зростає з єднанням людей. Вартість речей, з іншого боку, є мірою влади природи над людиною, і вона зменшується зі збіль­шенням єдності людей. Отже, існують два протилежні напрямки, які завжди обернено пропорційні один одному».

Кері використовує ідею протистояння для пояснення основ взає-мообміну. На його думку, торгівля товарами — це обмін на підставі врахування витрат виробництва: ніхто не запропонує за товар біль­ше, ніж він вартий на даний момент, а не в минулому, оскільки ви­трати виробництва зменшуються з часом, бо природа все менше протистоїть спільноті людей. Два фактори визначають вартість: природа та праця людини.

Однак визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох фа­кторів не з погляду врахування витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною щодо цього є його теорія земельної ренти.

Ця теорія, на думку Кері, справедлива не лише для американсь­ких піонерів, а в історичному плані і для старих земель. Він переко­наний, що для обробітку земель люди об'єднують свої зусилля і пе­реносять їх на ліпші ділянки вже після того, як оброблено гірші.

Різниця полягає лише в тім, що витрати на старих землях знецінюю­ться, тому встановлення вартості відбувається за сучасними мірка­ми. Хоча Кері і протиставляє свою теорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставі особливостей розвитку земле­робства в Америці, збігаються з висновками, які зробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження.

Кері зазначає, що основою вартості й ренти є ті труднощі в про­тистоянні природі (і різниця в їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для нього вартість — це оцін­ка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто вона вимірює­ться суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, і як об'єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об'єднання зусиль усього суспільства.

Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, ха­рактерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку націо­нального господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільс­тва забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.

Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та про­дуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, про­дуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатст­во суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені за­гальній меті — розвитку суспільного виробництва.

14. Назвіть основні положення економічних поглядів у період раннього та пізнього середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається так звана до­ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мис­лення середньовічної людини мало теологічний характер. Економі­чна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про­цес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конк­ретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економіч­них процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — Х ст.), а й на­віть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з'явилося жод­них теоретичних творів з економічних питань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юри­дичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань.

Відмітна риса економічної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації сільського господарства як головної галузі економіки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. У творах мусульманських авторів, зокрема в працях Ібн Хальдуна, визначного арабського ми­слителя середньовіччя, часто висловлюються такі думки й мірку­вання, що набагато випереджають свій час.

У літературі країн Західної Європи в добу раннього середньовіч­чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю­дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ­хідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком, що не личить справжньому християнину. Проблеми общи­ни знайшли відображення в «Салічній правді» (Салічному законі) — записі давнього звичаєвого права племені салічних франків. Запис було зроблено з розпорядження короля Хлодвіга (481 — 511), а зго­дом доповнено й перероблено його наступниками. У ньому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відно­син і виникнення майнової нерівності. Майнове розшарування дещо стримувалося переважанням спільної власності громади над правом володіння і користування окремих домогосподарств. «Салічна прав­да» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розме­жовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Крадіжки його каралися штрафами. Раби вважалися май­ном пана, і тому за вбивство раба сторонньою людиною треба було сплатити господарю відповідну компенсацію. Щодо нерухомого майна, то існували численні різновиди індивідуальних прав на воло­діння різноманітними видами його, хоч верховенство завжди визна­валося за правом громади на всі земельні угіддя. Після занепаду Франкської держави (IX ст.) «Салічна правда» втратила своє прак­тичне значення.

Неоінституціоналізм

Після другої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона­лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч­ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.)
США — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському уні­верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. — в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 — 1963 pp. був послом в Індії. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної си­ли», пропагував «суспільство добробуту», що дало підставу амери­канському історику економічної думки Селігмену не зараховувати його «у табір інституціоналістів»1. Але і в працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріаль­ного інституціоналізму».

Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав влас­ності. Рональд Коуз (1910р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епо­хальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визна­но чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна­чив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні3 витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інститу­ціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднаний права, економічної теорії та організації.

Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і по­слуг та споживачами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійс­нюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

16. Назвіть основні положення концепції посткейнсіанства

Саме внаслідок поєднання двох ідейних течій — американського нетрадиційного кейнсіанства та англійського лівого кейнсіанства відбулося формування посткейнсіанства — сучасної форми еволюції кейнсіанського напряму. Представники посткейнсіанства, як американської, так і англійської течій, поставили за мету завершити "кейнсіанську революцію" з урахуванням нових історичних умов розвитку ринкової системи господарювання. Одночасно, виступаючи на противагу неоконсервативній хвилі неокласичного відродження, вони прагнули створити власний новий синтез макро- і мікроекономічної теорії.
Течії посткейнсіанства розрізняються за такими ознаками:

мають різні ідейно-теоретичні джерела;

мають суттєві методологічні особливості;

відрізняються за теоретичним змістом.

Посткейнсіанці виступили з ніщивною критикою ортодоксального кейнсіанства, передусім вихідної моделі підтримання ефективного попиту, коли регулювання недостатнього ефективного попиту використовується для боротьби з безробіттям, а надлишкового попиту — навпаки, для боротьби з інфляцією. Вони доводили неспроможність антициклічних кейнсіанських програм, піддали критиці ортодоксальних економістів за відсутність у них інструментів боротьби з інфляцією та стагфляцією, за ігнорування ними ролі грошового Представники американського, монетарного, посткейнсіанства у власному тлумаченні роблять спроби творчо-критично використовувати ідеї монетаризму та неокласичної мікроекономічної теорії.

Вагомим витоком англійського посткейнсіанства вважається відродження рікардіанства, особливо методологічних засад його теорії вартості. З позицій цього наукового підходу написана фундаментальна теоретична праця П.

Монетарне посткенйсіанство розвивається переважно в СІЛА (С. Вайнт-рауб, Р. Клауер, П. Девідсон, X. Мінскі, А. Лейонхуфвуд, А. Лернер, П. Веллс), а також у Канаді та Англії (Г. Шекл, Дж. Ітуелл). Теоретичними особливостями монетарного посткейнсіанства є модернізація предмета та методології кейнсіанського аналізу під впливом актуалізації монетаризму, неокласичної мікро- та макроекономічної теорії. Американські посткейнсіанці вважали центральним пунктом теорії самого Кейнса ідею внутрішньої нестабільності економіки. Монетарні посткейнсіанці вважають, що в умовах невизначеност