Наведіть наукові підходи до періодизації історії економіки та економічної думки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Наведіть наукові підходи до періодизації історії економіки та економічної думки



ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ”

Наведіть наукові підходи до періодизації історії економіки та економічної думки

Економічні теорії та школи можна досліджувати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку, тобто користуватись історичним методом дослідження. Саме таку періоди­зацію подано в цьому підручнику. Тут досліджується історія економічної думки Стародавнього світу та середньовіччя, теорія меркантилізму, що охоплює XV—XVII ст., класична політична економія та її еволюція у XVIII — першій половині XIX ст., а також виникнення критичного напряму в політичній економії і формування соціалістичних ідей (перша половина XIX ст.).

Друга половина XIX ст. характеризується формуванням марксизму, виникненням маржиналізму, розвитком ідей історичної школи та становленням неокласичного напряму. У рамках XX ст. аналізується виникнення та еволюція основних напрямів сучасної економічної думки: неокласичного, кейнсіанства та інституціоналізму. Предметом дослідження є також соціал-реформізм і радянська економічна думка. Отже, в даному разі періодизація здійснюється за історико-хроноло-гічною ознакою. Проте історичні межі, етапи розвитку економічної думки виокремлюються відповідно до панівних економічних теорій.

У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капіталізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поділялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка.

У сучасній літературі деякі автори пропонують нову періодизацію, нову структуру курсу історії економічної думки. Так, Я. Ядгаров уважає за необхідне застосувати позбавлену класового підходу періодизацію етапів і напрямів розвитку економічної думки.

Він пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економіки; 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки;

3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки'. Не вдаючись у детальну критику такої схеми, зауважимо, що далеко не всі теорії вкладаються в запропоновані ав­тором етапи. Це особливо стосується третього етапу.

Наведіть основні положення класичної школи політекономії в українській економічній думці

політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму як антиподу першого ; і, нарешті, третього, який “прагне зберегти товарно-господарський лад, пом'якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів”.

В Україні ж у другій половині 19ст., власне до початку 90-х років, політична економія все ще знаходилась в ар'єргарді економічної теорії порівняно з передовими країнами Західної Європи та США.

Щодо М.Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти “на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом”

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині 19ст. Стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом.

Політекономія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, господарські форми, суб'єктивно створювані ними, соціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості користуватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об'єктивним економічним аналізом. Розквіт економічної думки на Україні прийшовся на 20-30-ті роки.ю її занепад на 30-60-ті, короткий пкріод відродження на 60-ті, а криза на 70-80-ті, і знову період відродження, що розпочинається в другій половині 80-х років.

У 20-их роках в Україні,

В той час українська наукова думка включала різноманітні напрямки дослідження. В 1920 р. було засновано Товариство .

Наведіть особливості розвитку маржиналізму в Україні

В кінці ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія –

маржиналізм, яка згодом стала напрямком розвитку п.е.

Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як

взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми,

галузі, національної економіки. Такий підхід дав можливість застосування

нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для

характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у

формуванні категорії «граничної корисності», яка використовується в

процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу

функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській

системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також

французи — Ж. Дюпю та О. Курно.

Українська школа маржиналізму політичної економії сформувалася та визначила основні свої засади в стінах Київського університету. її родоначальником став видатний політекономія М.Х. Бунге, його ім'я назавжди вписано в історію вітчизняної політекономії, а його ідеї розвивали усі наступні покоління вчених не тільки Київського університету. Особливістю київської школи маржиналізму було те, що на перший план вона ставила морально-етичні, гуманістичні цінності в оцінках різноманітних явищ в економічному та господарському житті суспільства. Треба сказати, що, по-перше, саме в Київський університет дав вітчизняній науці "першого в Росії історика економічної думки", принаймні таким його вважає А. Анікін, І.В. Вернадського1. По-друге, значним досягненням в кінці XIX — на початку XX ст. було виділення в самостійну галузь дослідження та викладання історії народного господарства (економічної історії), і в цьому Київський університет ішов у ногу з часом (наприклад, у Гарвардському університеті такий курс ввели в 1892 р., а в Колумбійському — в 1886). Крім усього, вивчення та викладання економічних наук в Київському університеті мало цілий ряд характерних особливостей.

Неоінституціоналізм

Після другої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона­лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч­ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.)
США — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському уні­верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. — в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 — 1963 pp. був послом в Індії. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної си­ли», пропагував «суспільство добробуту», що дало підставу амери­канському історику економічної думки Селігмену не зараховувати його «у табір інституціоналістів»1. Але і в працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріаль­ного інституціоналізму» .

Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав влас­ності. Рональд Коуз (1910р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епо­хальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визна­но чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна­чив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні3 витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інститу­ціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднаний права, економічної теорії та організації.

Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і по­слуг та споживачами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійс­нюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

16.Назвіть основні положення концепції посткейнсіанства

Саме внаслідок поєднання двох ідейних течій — американського нетрадиційного кейнсіанства та англійського лівого кейнсіанства відбулося формування посткейнсіанства — сучасної форми еволюції кейнсіанського напряму. Представники посткейнсіанства, як американської, так і англійської течій, поставили за мету завершити "кейнсіанську революцію" з урахуванням нових історичних умов розвитку ринкової системи господарювання. Одночасно, виступаючи на противагу неоконсервативній хвилі неокласичного відродження, вони прагнули створити власний новий синтез макро- і мікроекономічної теорії.
Течії посткейнсіанства розрізняються за такими ознаками:

мають різні ідейно-теоретичні джерела;

мають суттєві методологічні особливості;

відрізняються за теоретичним змістом.

Посткейнсіанці виступили з ніщивною критикою ортодоксального кейнсіанства, передусім вихідної моделі підтримання ефективного попиту, коли регулювання недостатнього ефективного попиту використовується для боротьби з безробіттям, а надлишкового попиту — навпаки, для боротьби з інфляцією. Вони доводили неспроможність антициклічних кейнсіанських програм, піддали критиці ортодоксальних економістів за відсутність у них інструментів боротьби з інфляцією та стагфляцією, за ігнорування ними ролі грошового Представники американського, монетарного, посткейнсіанства у власному тлумаченні роблять спроби творчо-критично використовувати ідеї монетаризму та неокласичної мікроекономічної теорії.

Вагомим витоком англійського посткейнсіанства вважається відродження рікардіанства, особливо методологічних засад його теорії вартості. З позицій цього наукового підходу написана фундаментальна теоретична праця П.

Монетарне посткенйсіанство розвивається переважно в СІЛА (С. Вайнт-рауб, Р. Клауер, П. Девідсон, X. Мінскі, А. Лейонхуфвуд, А. Лернер, П. Веллс), а також у Канаді та Англії (Г. Шекл, Дж. Ітуелл). Теоретичними особливостями монетарного посткейнсіанства є модернізація предмета та методології кейнсіанського аналізу під впливом актуалізації монетаризму, неокласичної мікро- та макроекономічної теорії. Американські посткейнсіанці вважали центральним пунктом теорії самого Кейнса ідею внутрішньої нестабільності економіки. Монетарні посткейнсіанці вважають, що в умовах невизначеності гроші виступають як сполучний ланцюг між сучасним та майбутнім станом економіки.

Калецькіанське посткейнсіанство сформувалося у 70-х pp. в таких країнах, як Англія, Канада, Італія та ін. "Важко сказати, хто в останні сорок років справив більший вплив на розвиток посткейнсіанської теорії — сам Кейнс чи Калецький", — зазначав один з ідеологів посткейнсіанства американський економіст А. Ейхнер Важливою особливістю неорікардіанського посткейнсіанства є намагання дослідити за Дж.М. Кейнсом проблеми ефективного попиту з використанням теоретичної спадщини Д. Рікардо. Особливе місце неорікардіанські посткейнсіанці відводять аналізу проблеми економічного зростання і, передусім, впливу процесів розподілу на економічне зростання. Найбільш значний внесок у розвиток посткейнсіанської теорії економічного зростання зробили Дж. Робінсон та Н. Калдор. Найважливішим фактором зростання вони вважали вдосконалення процесу розподілу національного доходу.

17.Назвіть основні положення концепції футурології

Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехт-хейм. У праці «Історія і футурологія» (1966) він визначає футурологію як засіб переборення «старих ідеологій». Спроби визначити кон­тури соціальної організації суспільства майбутнього робили ще про­гресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур'е, Сен-Сімон, Р. Оуен.

У 60—70-х pp. виник справжній «футурологічний бум». Еконо­місти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбу­тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа­ються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбу­тнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демо­графічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобаль­ному і регіональному рівнях.

Відбувається швидкий розвиток футурології як науки. Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право на існування футурології на тій підставі, що вона не відповідала марк­систсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного роз­витку, по-друге, що вона ніби не є результатом розвитку наукової думки, а є результатом соціального замовлення, про що свідчать на­перед передбачені висновки, і, по-третє, що вона не має предмета свого дослідження, тому що функція передбачення притаманна кожній суспільній науці.

Посилаючись на історичний досвід існування СРСР, марксистські теоретики писали, що «сама історія» авторитетно засвідчила істин­ність наукового комунізму. «А обов'язок футурології... — пише, на­приклад, Шахназаров, — зводиться до того, щоб довести протилежне, щоб сконструювати і обгрунтувати «некомуністичне майбутнє». Уже за одне це її не можна вважати справжньою наукою».

Справді, футурологія виникла й розвивалась як альтернатива марксизму. Не можна заперечувати і того, що вона виконувала пев­не соціальне замовлення. Проте заперечувати її — неправомірно. Якщо підходити з таких позицій до визначення науки, то, врахову­ючи історичні реалії сьогодення, можна заперечувати марксизм, як наукову теорію.

У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях трансфор­мації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний.Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати проце­си суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахун­ками Белла протягом 60—70-х pp. з'явилось близько двадцяти ви­значень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціаль­но-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвит­ку суспільства гіперболізується.

18.Назвіть основні положення концепцій Австрійської школи граничної корисності

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув. ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у го­ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.

Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис­тема поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.

Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідо­мість суб'єкта господарювання, тобто психологію людини, що за­йнята в економічній сфері. Об'єктом дослідження було індивідуаль­не господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольова­ного господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав на­зву «робінзонат».

Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язка­ми, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засад­ними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропор­ції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повніс­тю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком од­норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індиві­дуальних рішень.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії кате­горії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цін­ність».

19.Назвіть основні положення концепцій економічної думки в Росії та Україні в другій половині ХІХ- на початку ХХ ст.

Розвиток політичної економії в пореформеній Росії мав певні особливості, зумовлені особливостями капіталістичного розвитку країни. Суттєві залишки кріпацтва, общинний лад, які надовго збереглись у пореформений період, не могли не позначитися на розвиткові економічної думки. Вони зумовили появу критичного струменя в політичній економії, спрямованого проти пореформених порядків. І важливо те, що ця критика велась з позицій, близьких до ідей класичної політичної економії.
Значне місце в політичній економії Росії (на відміну від Заходу) посідали аграрні питання і, зокрема, проблема общини. У вирішенні аграрного питання намітились два основні напрями. Представники одного - прямо обстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції. Представники іншого - виступали з критикою аграрної політики царизму, вказували на тяжке становище селянства, критикували способи ведення поміщицького господарства, проте, фактично, виступали за його збереження.
До цього (ліберально-народницького) напряму належала значна частина російських економістів. Він переважав у політекономії в пореформений період.
Представники цього напряму виходили з ідей А. Сміта і Д. Рікардо. Цікаво, що вони прихильно ставились до економічної теорії К.Маркса, розглядаючи її як розвиток класичної теорії. Ідеї цього напряму набрали найбільшого розвитку в працях М. О. Каблукова (1849-1919), О. С. Посникова (1846-1921), О. І. Чупрова (1842-1908), М. О. Каришева (1855-1905) та інших, праці котрих було значною мірою присвячено аграрним проблемам. Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіталістичної еволюції сільського господарства, захист общинного землеволодіння і збереження поміщицької земельної власності.
Каблуков, наприклад, усіляко захищав відробітки як форму поєднання інтересів поміщиків і селян. У центрі уваги Посникова була проблема збереження общини, розширення її меж за рахунок державних земель. Програмою професора Московського університету Чупрова передбачалось збереження общини, запровадження раціональнішої землеробської культури, розвиток кустарних промислів тощо.
Хоч аграрні питання займали значне місце в працях ліберал-народницьких економістів, ними не вичерпувались їхні наукові інтереси. Так, у Чупрова ми бачимо весь спектр питань політичної економії, а також конкретної економіки і теоретичної статистики.
Теоретичну позицію Чупрова в політичній економії марксистська література трактує як еклектичну, передовсім на тій підставі, що він визнавав наявність кількох шкіл у політичної економії і бачив певні позитивні риси в кожній із них. Виділяючи такі школи, як манчестерська, соціалістична й історична, 20.Назвіть основні положення неокейнсіанської теорії економічного зростання

Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті рр., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довгострокових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з’ясувати умови «повної зайнятості».

У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми «повної зайнятості», а проблема економічного зростання.

Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, передбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням «незалежних змінних» — схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.

Ідеї Кейнса розвинули його послідовники — А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара).

Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов’язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов’язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У період Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлишку капіталу і зв’язана з нею тенденція хронічного масового безробіття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу — так званому «дохідному ефекті» (відкладаючи набік його «виробничий ефект»). Зміст «дохідного ефекту» інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підвищення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.

Теоретики економічного зростання — неокейнсіанці — прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги.

21.Назвіть основні положення основних концепцій Кембріджської школи

У 90-х роках ХIХ ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа,засновником якої був Альфред Маршал (1842-1924).Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала так званий неокласичний напрям. Навукові заслуги Маршала в царині єкономіки на Заході іноді навіть порівнювали з відкриттями Коперника в астрономії.

Серед економістів йшли дискусії навколо того ,що є джерелом вартості – затрати праці , корисність , виробничі фактори ?Маршал перевів спори в іншу плошину,прийшовши до висновку,що не треба шукати джерело цінності,а досліджувати фактори ,які визначають ціни,їх рівень,динаміку.

Концепція Маршала виявилася свого роду компромісом між різними напрямками економічної науки .Основна ідея,висунута їм полягає в переключенні зусиль з теоретичних суперечок навколо вартості вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил , визначаючих процеси ,які відбуіаються на ринку.

Маршал глибоко проаналізував , як складаються і взаємодіють попит і пропозиція,ввів нові категорії і поняття,запропонував “компромісну” теорію вартості.Економічна наука вивчає не тільки природу багатства,а й головним чином мотиви , які породжують , господарську діяльність.Гроші вимірюють інтенсивність стимулів ,які спонукають людину до дії,прийняття рішення.Аналіз поведінки індивидів покладений в основу “Принципів політичної еконогмії”.

“Принципів політичної еконогмії” заложили основу неокласичній теорії.Увага автора зконцентрована на аналізі діяльності конкретного господарського механізму.Механізм рикової економіки досліджується перш за все на мікро рівні,а потім – на макрорівні.

“При рівних умовах”

Економічні закони – це не точні закони механіки,їх можна скоріш порівняти із законами приливів і відпливів.Закони економіки дуже специфічні ,що ускладнює пошук істини,потребує використання відповідних методів.

У відповідності до методу Маршала ,спочатку , потрібно виділити головні причини і виключити вплив інших факторів.

На другому етапі залучуються і досліджуються нові фактори.Скажімо, враховуються попит і пропозиція по різним категоріям товарів.Розглядаються сили ,які впливають на рух попиту і цін.Наприклад,вивчаються коливання цін на рибу під впливом конюктури ,погодних умов.

Метод Маршала – метод частинної рівноваги.Він розуміє відому уиовність і обмеженість прибутку, який передбачає абстрагування факторів,які у данний час не грають визначеної ролі.

Негативний нахил кривої попиту.

В основі попиту лежить корисність.Маршал писав про закон спадаючої корисності як про звичайну властивість людської натури.

Збільшення кількості блага знижує корисність його граничної одиниці.Крива попиту ,як правило, повинна мати негативний нахил.

За Маршалом ,загальний закон попиту звучить так: кількість товару, на який пред`являється попит , зростає при зниженні ціни і скорочується при її підвишенні.

22.Назвіть основні положення теорії трансформації капіталізму та «індустріального суспільства»

У другій половині ХХ століття великого поширення набрали так звані теорії «трансформації» (перетворення) капіталізму. Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних процесів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно. Крім того, розвиток світової системи соціалізму, зростання її впливу після другої світової війни стали причиною певної «непопулярності» навіть самого терміна «капіталізм». За цих умов і почали формуватися різні теорії перетворення капіталізму на «новий» суспільний лад.Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х рр. у США. З її обґрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та інші. Найбільше прихильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Австрії, Англії, Італії.Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин: 1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) теорії «управлінської менеджерської революції»; 3) теорії «революції в доходах».

Теорія «дифузії власності». Центральне місце в теорії «народного капіталізму» належить положенню про «дифузію власності», або «демократизацію капіталу». З розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приват- на власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, дер- жавна. Провідною формою підприємств, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення розглядалося багатьма економістами як «дифузія» (розпорошення) власності.

Теорія «управлінської революції» — є складовою теорії «народного капіталізму». Її прихильники стверджують, нібито з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців — менеджерів. Вони є «довіреними особами народу» і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами. З обгрунтуванням цієї концепції виступили американські економісти А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер та інші.
Ця теорія теж відображає реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності.

Прихильники цієї теорії дипломатично ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпораціях: дрібні чи великі. Оскільки в корпораціях діє основний принцип «одна акція — один голос», то саме великі акціонери мають можливість утримувати в своїх руках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряджатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні інтереси.

23.Назвіть основні положення Футурологічної концепції

Теорія "трьох хвиль" розвитку суспільства

З багатьох проблем сучасності однією із центральних є проблема майбутнього. Розглядаючи цю проблему, необхідно згадати марксистську концепцію суспільного розвитку, яка була, якщо можна так сказати, футурологічно спрямованою. В основі схеми К. Маркса лежить зміна суспільних формацій і побудова комунізму як світлого майбутнього людства. Цій концепції протистоять, поряд із теорією стадій економічного зростання В. Ростоу, концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав у 1943 р. в США німецький політолог Осип Флехтхейм, що емігрував туди „із нацистської Німеччини. Відбувається швидкий розвиток футурології як науки. Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає цілий ряд урядових та позаурядових організацій, які намагаються моделювати й прогнозувати майбутнє.

У футурології можна виділити два основні напрямки — індустріальний та конвергентний. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження про те, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури.

Одним із найяскравіших представників футурології є американський соціолог Елвін Тоффлер.

Всесвітнє визнання принесли Е. Тоффлеру його роботи з найактуальніших проблем, що постали перед сучасною цивілізацією. Серед них необхідно виокремити такі як "Футурошок" (1970).

Перша хвиля цивілізації почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації. Характерними рисами першої хвилі є:

вкрай повільне економічне зростання;

повільне, але невпинне зростання кількості населення;

основним видом енергії була сила м´язів людини та тварини;

головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80—97 процентів населення;

основний соціальний конфлікт — навколо проблем землеволодіння таї землекористування;

соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля цивілізації почала підійматися в XVI ст. і привела до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації. її кодами, згідне з Е. Тоффлером, стали:

вузька спеціалізація;

концентрація виробництва та капіталу;

максимізація обсягів виробництва;

централізація управління.

Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації стали:

швидке економічне зростання;

значне зростання чисельності населення;

основний соціальний конфлікт — між працею і капіталом.

24.Назвіть особливості методології «економічного романтизму»

Поширення ідей побудови єдиної могутньої німецької держави, що передувало зародженню національної економічної теорії в Німеччині, дістало назву «романтичного руху». Романтизм базувався на вченні філософа й історика Іммануїла Канта (1724—1804), який наголошував на значенні морального закону й морального самовизначення і стверджував, що держава існує для забезпечення розквіту нації. Людину створено для суспільства, а не суспільство для людини. Свобода, рівність і щастя можуть бути забезпечені лише державою й колективною волею.
Значний внесок у розвиток романтизму зробив філософ-суб’єктивіст Йоган Фіхте (1762—1814), який у центр свого вчення поставив людину, критикуючи Сміта за те, що останній основою всього бачить лише багатство. Для Фіхте держава — природне явище, а її закони є лише вираженням природного стану речей. Людина — це член суспільної асоціації, перед якою вона має певні зобов’язання. Держава нейтральна до індивідуальних інтересів, а тому може свідомо спрямовувати й забезпечувати розвиток суспільства.
Його послідовник Адам Мюллер (1779—1829) уважав, що держава сама формує ідеологію, згідно з якою має розвиватися суспільство. Вона створює умови, котрі сприяють економічному розвитку й процвітанню нації. Мюллер заперечував протистояння економічних інтересів у суспільстві й визнавав лише суперництво інтересів різних націй. Він зазначав, що захоплення універсальними космополітичними схемами призводить до ігнорування національних особливостей, національних інтересів та пріоритетів.
Теорії представників романтизму мали грунтовний соціально-філософський характер, але не пропонували способів вирішення проблем економічного розвитку.

25.Назвіть особливості розвитку кейнсіанства в різних країнах

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов’язана з іменами ряду економі<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.016 с.)