Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук.

Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук.

Економіка - це будь-яка діяльність людей, пов’язана з забезпеченням матеріальних умов життя.

Економіка як наукова дисципліна складає цілу систему. В цій системі можна виділити два основні напрямки:

Економічну теорію, яка є загальнотеоретичною базою для усіх економічних наук.

Конкретні економічні науки, які вивчають ті чи інші окремі галузі господарського життя суспільства, наприклад, економіку певної галузі національного господарства, сферу фінансів тощо.

П ре дметом пол..економії є система економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами.вона пізнаючи закони економічного розвитку дає розуміння того як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів як найкраще виробляти різні товари і послуги.розподіляти і обмінювати їх з метою задоволення своїх потреб.

Пол.екон. як наука має фундаментальний характері становить ядро економічної теорії.Вона покликана давати наукове пояснення найбільш загальних об’єктивних економічних законів.

Позитивна –В цьому твердженні немає ніяких нормативних, тобто оціночних суджень, це просто констатація факту. При цьому не говориться, справедливо це чи ні, добре чи погано. Нормативна економічна теорія ґрунтується на дослідженні того, як повинно бути.

Функцій. пізнавальна функція, яка полягає в тому, щоб вивчати і пояснювати економіку суспільства та надавати отримані знання в теоретичному вигляді, тобто узагальнено та систематизовано.

теоретико – методологічною - проявляється в тому, що економічна теорія служить теоретичною та методологічною базою для всієї системи економічних наук. Освітня функція дає змогу оволодіти економічною культурою. Практична функція полягає в розробці рекомендацій для раціональної економічної поведінки господарюючих суб’єктів, пріоритетів та цілей економічної політики.Ідеологічна полягає в тому що пол..економ. сприяє формуванню наукової економічної свідомості. чи економічного світогляду. ФУНКЦІЇ У процесі становлення і розвитку економічної теорії як на­уки були сформовані і її основні функції: пізнаваль­на, методологічна, практична, прогностична, виховна.

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкрива­ючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелек­туальний потенціал суспільства,

Методологічна функція полягає в тому, що економічна тео­рія виступає теоретико-методологічною базою для цілої систе­ми економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарюван­ня, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до науко­вого обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціональ­ного господарювання.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому.

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян еко­номічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уяв­лення про функціонування економіки на національному і загаль­носвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

 

Проблема економічного вибору. Межа економічних можливостей.

Обмеженість ресурсів значно ускладнює проблему розподілу то­варів і доходів між різними індивідами і сім'ями. Якщо певний ре­сурс обмежений, постає питання, як його розподілити. Виникає по­треба в існуванні ряду економічних форм і способів у розподілі ма­теріальних благ. їх ми розглянемо у наступних розділах.

Отже, закон рідкості ресурсів є, по суті, законом обмеженості ви­робничих можливостей. І тому він вимагає від людини певної раціо­нальної суб'єктивної поведінки з метою подолання обмеженості ви­користання економічних ресурсів. При цьому слід зазначити, що за­кон рідкості ресурсів впливає на будь-який чинник виробництва: на знаряддя виробництва, предмети праці, на людину, що приводить в дію засоби виробництва.

Економічний вибір - вибір найкращого серед аль­тернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, а і застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг вироб­леної продукції.

Проблему економічного вибору відображає межа ви­робничих можливостей.

Важливі припущення:· наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно,технологія виробництва не змінюється (const). Крива виробничих можливостей: Кожна точка на кривій виробничих можливостей являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Щоб здійснити різні комбінації виробництва інвестиційних ресурсів і споживчих благ, що показані на кривій, суспільство має забезпечити повну зайнятість виробничих ресурсів і повний обсяг виробництва. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва.

Будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад, точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Економічні відносини як елемент економічної системи. Види економічних систем

Важливим елементом економічної системи є виробничі відносини - об’єктивні і матеріальні. По – перше, вони формуються незалежно від волі і свідомості людей. По – друге, вони невіддільні від буття продуктивних сил, виявляючи їх суспільну форму. Джерелом економічних відносин виступає праця, котра має дві складові – витрати і результати. Перші складаються з витрат живої праці і витрат минулої праці. Результатом праці є економічне благо. Економічними називають відносини між людьми, які забезпечують зіставлення витрат і результатів праці в умовах, коли вона поділена між членами суспільства.

Економ.відносин стосунки між людьми з приводу виробництва обміну розподілу споживання життєвих благ 9продукту споживання0.

Отже, діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин регулюється загальним економічним законом розвитку суспільства в різних суспільно-економічних формаціях чи системах. Цей закон називають законом відповідності.

Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, новий суспільний спосіб виробництва.

Ринкові відносини, їх суб.єкти і об.єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції

Ринкова економія, як показує світовий досвід, є найефективнішою формою організації економічного життя суспільства. Ринок характеризується передусім тим, що продукт в його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення, як безперервний процес повторення і відновлення виробництва, включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним – обміном. Найбільш поширеними визначеннями ринку є такі:

ринок – це інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців;

ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини і укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на ґрунті законів товарного виробництва і обігу.

Основними умовами виникнення і функціонування ринку є:

суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників навиготовленні тих чи інших конкретних продуктів;

економічна відособленість окремих виробників як власників, мається на увазі різноманітність форм власності, серед яких першість належить приватній власності;

конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця;

достатня ємкість ринку (платоспроможний попит);

вільний обмін товаром та послугами;

розвинута грошово-кредитна система.

Суб’єктами ринку називають фізичні, юридичні особи, які вступають в економічні відносини товарообміну та послуг, в одних випадках як споживачі, інших - як виробники.

Це — індивідуальні товаровиробники, фірми, сім¢ї, держава, організації та т.п.

Об’єктами ринку називаються специфічні групи товарів та послуг, які мають сталий попит і стабільно потрапляють на ринок, відрізняються по характеру, способу та цілях споживання. Це — товари, послуги, технологія, інформація.

Ринок виконує такі функції:

регулюючу – регулює виробництво товарів та послуг;

розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

контролюючу – визначає суспільну значимість створеного продукту та витраченої на його виготовлення праці;

стимулюючу – спонукає знижувати індивідуальні витрати праці. Використовуючи нову техніку;

інформаційну – інформує про стан справ у господарчому житті.

Інакше кажучи, ринок, який виступав у якості єдиного стихійного регулятора виробництва, давно відійшов у минуле, і в розвинутих країнах заходу ринок є об’єктом свідомого державного регулювання.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

За організацією ринкового обміну – оптовий, роздрібнений, експортний, імпортний.

За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам. Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятних умовах.

Для продавця свобода полягає у виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необмеженому виборі умов угоди.

За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод ринок можна поділити на три типи:

вільний;

нелегальний;

регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний (тіньовий) – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок, на якому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений у правових нормах та підтримується державою.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.

20Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування та функції

На конкурентному ринку товарів саме покупець через систему цін визначає, що виробляти. Щоб зрозуміти, як це відбувається, розглянемо механізм взаємодії попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг.

Попит – це платоспроможна потреба людей, тобто потреба, забезпечена грішми. Величина попиту – це кількість товару чи послуги, яка буде придбана за певної ціни, за певний період часу.

Чим менша ціна товару, тим більшим є обсяг попиту, і навпаки, чим вища ціна, тим менше знайдеться покупців на даний товар, ця зворотна залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього називається законом попиту.

Якщо на абсцисі позначити кількість товару Q, який купується на ринку, а на ординаті – рух ціни Р, то вийде такий графік

Залежність між ціною і обсягом попиту можна зобразити графічно.

Крива попиту

Крива D відображає зворотну залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього.

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як: зміни в грошових доходах населення.; зміни в структурі населення. зміни цін на інші товари,

економічна політика уряду. зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін.

Зміна величини попиту – рух уздовж кривої попиту під дією зміни ціни і зміна самого попиту – зсув кривої під впливом нецінових факторів.

Пропозиція. Закон пропозиції Пропозиція – це та кількість товарів та послуг, які виробляються і продаються на ринку. Ринкова пропозиція визначається бажанням і здатністю продавців надавати товари для продажу на ринку.

Величина пропозиції – це та кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Залежність між ціною і величиною пропозиції вже не зворотня, а пряма. Закон пропозиції передбачає, що по мірі збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару, а по мірі їх падіння – меншу.

Крива пропозиції

Графічно дана залежність зображена так: (абсциса позначає кількість товару Q, доставленого на ринок; ордината – рух ціни Р). Криву S називають кривою пропозиції.

До нецінових факторів пропозиції належать: зміна витрат виробництва в результаті технічних нововведень, збільшення пропозиції незалежно від цін у зв’язку з виходом на ринок нових фірм; зміна цін на інші товари, які приводять до переливу ресурсів.

Ринкова економія, як показує світовий досвід, є найефективнішою формою організації економічного життя суспільства. Ринок характеризується передусім тим, що продукт в його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення, як безперервний процес повторення і відновлення виробництва, включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним – обміном. Найбільш поширеними визначеннями ринку є такі:

- ринок – це інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців;

- ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини і укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

- ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на ґрунті законів товарного виробництва і обігу.

Основними умовами виникнення і функціонування ринку є:

- суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників навиготовленні тих чи інших конкретних продуктів;

- економічна відособленість окремих виробників як власників, мається на увазі різноманітність форм власності, серед яких першість належить приватній власності;

- конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця;

- достатня ємкість ринку (платоспроможний попит);

- вільний обмін товаром та послугами;

- розвинута грошово-кредитна система.

Суб’єктами ринку називають фізичні, юридичні особи, які вступають в економічні відносини товарообміну та послуг, в одних випадках як споживачі, інших - як виробники.

Це — індивідуальні товаровиробники, фірми, сім¢ї, держава, організації та т.п.

Об’єктами ринку називаються специфічні групи товарів та послуг, які мають сталий попит і стабільно потрапляють на ринок, відрізняються по характеру, способу та цілях споживання. Це — товари, послуги, технологія, інформація.

Ринок виконує такі функції:

- регулюючу – регулює виробництво товарів та послуг;

- розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

- контролюючу – визначає суспільну значимість створеного продукту та витраченої на його виготовлення праці;

- стимулюючу – спонукає знижувати індивідуальні витрати праці. Використовуючи нову техніку;

- інформаційну – інформує про стан справ у господарчому житті.

- Інакше кажучи, ринок, який виступав у якості єдиного стихійного регулятора виробництва, давно відійшов у минуле, і в розвинутих країнах заходу ринок є об’єктом свідомого державного регулювання.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

1. За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

2. За організацією ринкового обміну – оптовий, роздрібнений, експортний, імпортний.

3. За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

4. За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

· Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

· Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

· Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

· Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

· Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

· Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

· Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

· Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам. Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятних умовах.

Для продавця свобода полягає у виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необмеженому виборі умов угоди.

5. За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод ринок можна поділити на три типи:

· вільний;

· нелегальний;

· регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний (тіньовий) – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок, на якому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений у правових нормах та підтримується державою.

6. За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

7. За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.

31. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування та функції

На конкурентному ринку товарів саме покупець через систему цін визначає, що виробляти. Щоб зрозуміти, як це відбувається, розглянемо механізм взаємодії попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг.

Попит – це платоспроможна потреба людей, тобто потреба, забезпечена грішми. Величина попиту – це кількість товару чи послуги, яка буде придбана за певної ціни, за певний період часу.

Чим менша ціна товару, тим більшим є обсяг попиту, і навпаки, чим вища ціна, тим менше знайдеться покупців на даний товар, ця зворотна залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього називається законом попиту.

Якщо на абсцисі позначити кількість товару Q, який купується на ринку, а на ординаті – рух ціни Р, то вийде такий графік

Залежність між ціною і обсягом попиту можна зобразити графічно.

Крива попиту

Крива D відображає зворотну залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього.

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як: зміни в грошових доходах населення.; зміни в структурі населення. зміни цін на інші товари,

економічна політика уряду. зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін.

Зміна величини попиту – рух уздовж кривої попиту під дією зміни ціни і зміна самого попиту – зсув кривої під впливом нецінових факторів.

 

Пропозиція. Закон пропозиції Пропозиція – це та кількість товарів та послуг, які виробляються і продаються на ринку. Ринкова пропозиція визначається бажанням і здатністю продавців надавати товари для продажу на ринку.

Величина пропозиції – це та кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Залежність між ціною і величиною пропозиції вже не зворотня, а пряма. Закон пропозиції передбачає, що по мірі збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару, а по мірі їх падіння – меншу.

Крива пропозиції

Графічно дана залежність зображена так: (абсциса позначає кількість товару Q, доставленого на ринок; ордината – рух ціни Р). Криву S називають кривою пропозиції.

До нецінових факторів пропозиції належать: зміна витрат виробництва в результаті технічних нововведень, збільшення пропозиції незалежно від цін у зв’язку з виходом на ринок нових фірм; зміна цін на інші товари, які приводять до переливу ресурсів.

Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування і програмування

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми:

· планування;· стимулювання;· організація;· регулювання.

Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні системи механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і пот очне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації – форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів.

Цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих державних форм. Це, наприклад, такі питання:

збереження ресурсів, що не відтворюються;

формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво);

регулювання використання ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства океанів);

створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, шляхи, громадський транспорт, освіта тощо);

забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів;

забезпечення фундаментальних досліджень у науці;

орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші;

стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками;

· стимулювання тих рішень, які приносять дохід підприємцю.

Механізм господарювання отримує політико-правовий характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Форми господарювання – це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами.

Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного “ефективного” попиту шляхом “спонукання” до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою. Її цільові пріоритети – зайнятість і стабільність економічного зростання, а інструменти – державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін – кращі механізми встановлення економічної рівноваги.

Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн підходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм повинен бути доповнений механізмом державного регулювання економіки.

1. Державне програмування економіки. Економічне програмування – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

2. Фіскальна політика – це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави – державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до розширення виробництва.

3. Грошово-кредитна політика – один із головних інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва і навпаки.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кошти, держава вкладає гроші у будівництво шляхів, портів, аеродромів, продуктопроводів, ліній зв’язку, в тому числі комп’ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансферних платежів держава має можливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім’ям, будувати дешеве муніципальне житло і т.д.

5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни (в США – Федеральна резервна система), незалежний від президента, парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

6. Проблема регулювання цін. Основний принцип – відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів, створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Разом з тим, інтеграція пекредбачає уніфікацію цивільного законодавства, соціального страхування і соціального забезпечення, податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств (фірм) різних країн. Нарешті, інтеграціяпередбачає валютний союз.

Сьогодні у світі існують три основні типи країн щодо системи господарювання. По-перше, це країни розвинутого ринкового господарства, в якому все більше зростає соціальна спрямованість; по-друге, країни ринкового господарства, що розвивається, де ще значне місце мають нетоварні відносини; по-третє, країни, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких знаходиться і Україна.

Країнах, де поряд з товарно-грошовим ринковим механізмом широко розповсюджене державне регулювання економіки. Сьогодні у світі налічується понад 30 країн з більш-менш розвинутим соціальне орієнтованим ринковим господарством. Серед них існує певна диференціація. Приблизно у 20 країнах панують соціальне орієнтовані ринкові відносини більш високого рівня. Країни, що розвиваються (їх налічується понад 130), здійснюють перехід до такого типу господарювання.

Країни, що визволилися або що розвиваються, утворили особливу групу в ринковій підсистемі всесвітнього господарства після другої світової війни внаслідок розпаду та краху колоніальної системи.

До країн, що розвиваються, відносять молоді політично незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни (в основному латиноамериканські – Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.; азіатські – Непал, Таїланд та ін.; африканські – Ліберія), які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному та політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися

Перехідна економіка — це не стаціонарна економіка, що якісно змінюється, в якій процеси відмирання старих і становлення принципово нових відносин домінують над процесами їх функціонування. Це еконо­міка суспільства, що здійснює перехід з однієї історичної епохи в іншу, від попереднього ступеня свого руху до наступно