Економічна система сучасного капіталізму.

Економічна система ринкового господарства еволюціонувала від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, від панування монополій до держвно-монополістичної стадії розвитку. Історії відомі три послідовні ступені у виникненні розвитку економічної системи капіталізму: первісне нагромадження капіталу, капіталізм вільної конкуренції, монополістичний і державно-монополістичний капіталізм і сучасний капіталізм. Історично і логічно капіталістичному виробництву передує товарне виробництво, товарний оборот.. Виникнувши капіталізм підкоряє собі елементи товарно-грошових відносин і перетворює їх на відносини капіталістичного привласнення. Стихійно-ринкове регулювання доповнювалося монополістичним у вигляді внутрішньофірмової та міжфірмової координації й державним макроекономічним регулюванням. Державне регулювання економіки було покликане, по-перше, розв'язати основну суперечність капіталістичного ладу між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення, по-друге, захистити суспільство від негативних наслідків самого монопольного панування, по-третє, забезпечити безперервний процес суспільного відтворення й уникнення кризових явищ в економіці. Основний зміст державно-монополістичних заходів полягає у забезпеченні більшої планомірності регулювання суспільного виробництва і розподілу ресурсів.

В епоху капіталізму вільної конкуренції змістом такого втручання було прискорення процесу капіталістичного нагромадження, ініціювання колоніальних пограбувань, створення й підтримка державних мануфактур, надання державних субсидій і кредитів промисловцям, протекціонізм, але участь держави в економічному житті мала епізодичний характер. З виникненням монополій з'явилась необхідність активнішого втручання держави в економічне життя. Нагальною потребою стала не лише господарська координація на рівні окремих економічних суб'єктів у межах внутрішньо - та міжфірмових відносин (мікрорівень), й здійснення узгодженої загальнонаціональної економічної політики (макрорівень економічної системи). В роки Першої світової війни монополістичний капіталізм почав переростати в державно-монополістичний, виник воєнний варіант його функціонування. В цей час посилився процес концентрації фінансового капіталу, зросла роль державних монополій, втручання держави в економіку ставало дедалі частішим.

У період Другої світової війни розвиток державно-монополістичного капіталізму досяг нового ступеня, що виявилося у зростанні державних капіталовкладень у промисловість, у будівництві воєнних підприємств за кошти державного бюджету, в урядових позиках для субсидування промислових монополій, у різних формах економічного контролю з боку державних органів для забезпечення випуску воєнної продукції, розвитку державного ринку. Державний апарат ще більше переплівся з монополістичними групами фінансистів і промисловців, що сприяло утворенню розгалуженої системи державного регулювання економіки. У післявоєнний період дедалі ширше використовувались стимулювання державою подальшої концентрації виробництва й капіталу, перерозподіл нею значної частки національного доходу, надання корпораціям військових замовлень, урядове фінансування програм розвитку промисловості і наукових досліджень, розробка програм соціально-економічного розвитку в масштабі країни тощо.

Ринкова система господарювання порівняно з командно-адміністративною виявилася гнучкішою та мобільнішою - і не в останню чергу завдяки державному регулюванню економіки. Вона здатна пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються. Еволюція ринкової економічної системи переконливо довела, що ринок і регулювання не є антитезами, вони здатні до взаємодії і взаємо доповнення.

Регульований капіталізм другої половини ХХ ст. можна класифікувати як змішану економічну систему, основні політекономічні характеристики якої такі: функціонування економіки на засадах плюралізму форма власності - приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання - оренди, акціонування, кооперації, партнерств; розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки; макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей; розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання; модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансферних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти; державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку; регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці; соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства; підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму. Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

52. Соціалістична економічна система та її еволюція

Помірною альтернативою чистому капіталізму є командна економіка, або комунізм. Цю систему характеризують громадська власність практично на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень посередництвом централізованого економічного планування. Всі великі рішення, що стосуються об’єму ресурсів, що використовуються, структури і розміщення продукції, організації виробництва, приймаються центральним плановим органом. Підприємства є власністю держави і вводять в дію виробництво на основі державних директив. Іншими словами, виробничі плани встановлюються плановим органом для кожного підприємства, при чому план конкретизує кількість ресурсів, які повинні бути виділені кожному підприємству, щоб воно могло виконувати свої виробничі завдання. Робітники закріплені за професіями і навіть, можливо, розташовуються згідно з планом по географічних районах. Співвідношення щодо національного продукту засобів виробництва і засобів споживання встановлюється централізовано, таким же чином, здійснюється і розташування споживчих товарів серед населення. Засоби виробництва розташовуються між галузями виробництва на основі довгострокових пріоритетів, що встановлюються центральним плановим органом.

Головний зміст виражає навіть сама назва. Основною відмінністю командно-адміністративної системи від капіталістичної є те, коли і яким чином приймаються рішення щодо того, що, як і для кого будуть виготовлятись товари і послуги.

Хоча структура виготовленого асортименту товарів і послуг може бути такою самою як і у ринковій економіці, навряд чи результат буде таким самим. Як правило, соціалістична система характеризується централізованою державою, яка разом з правом власності держави на ресурси передбачає значний ступінь її впливу на рішення щодо того, що буде вироблятись. Тому не дивно: у більшості соціалістичних економік в структурі асортименту вироблених товарів надається перевага товарам і послугам, що призначені для суспільного споживання і військового призначення на відміну від збільшення випуску товарів народного споживання.

За допомогою державного контролю та домовленостей щодо прав власності держава може визначити характер розвитку промислового фактора та організацію виробництва по галузях промисловості. Фактично організм виробництва розглядається набагато простіше, ніж у ринковій економіці. Необхідна структура факторів затрат, наприклад, капіталу і праці, визначається інженерами та працівниками урядових органів планування, а не ринками. У такому навколишньому середовищі фактор цін має обмежене значення у прийнятті рішень щодо відповідної структури і факторів затрат.

Також державна власність на засоби виробництва значною мірою впливає і на систему розподілу доходу. Для домашнього господарства (сім’ї) первинним джерелом доходу є праця. Соціальна рівність проголошується основною метою. В основі її лежить егалітарний (рівноправний) розподіл доходів.

У соціалістичній системі спосіб, яким економіка забезпечує майбутнє суб’єктів економічних відносин, має свої особливості. Часто доводять, що капіталістична ринкова економіка має тенденцію до завищення вартості поточного споживання за рахунок майбутнього споживання. У централізовано плановій економіці дотримуються такої політики, коли збільшуються існуючі заощадження та поточні капіталовкладення. Аргументується це тим, що така політика здатна компенсувати короткозорість окремих людей та збільшити заможність і процвітання домашніх господарств та економіки в майбутньому. (Прихильники соціалізму розглядають його як систему, що може компенсувати відомі недоліки ринкової економіки). Соціалістична економіка зосереджує основну увагу на економічній рівноправності, використовуючи при цьому ряд механізмів державного контролю та регулювання для того, щоб протистояти проблемам безробіття, інфляції та повільного економічного розвитку, як вважається, є неминучими у ринкових економіках.

Таким чином, основними рисами командно-адміністративної системи є:

Державна власність на фактори виробництва (ресурси). Вони є загальнонародною або державною власністю і нікому окремо не належить, навіть господарюючим суб’єктам.

Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування господарської діяльності.

Централізований розподіл ресурсів між підприємствами для виконання державних планів.

Встановлення господарських пропорцій між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання відбувається централізована, свідомо.

Централізовано, свідомо здійснюються процеси розподілу предметів споживання.

Відсутність будь-якої конкуренції, оскільки планом передбачається виробництво точно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб, звідси – монополізм виробників.

Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

В кінцевому результаті: панування виробника над споживачем. На ринках за такої системи купується тільки те, що виробляється.

В тій чи іншій мірі така економічна система панувала в

СРСР та країнах світової соціалістичної системи.

Централізоване планування у колишньому Радянському Союзі підтвердило свою спроможність забезпечити відносно рівномірне економічне зростання, хоча його рівень і почав повільно падати після 1975 року.

Також стверджувалось, що якщо зростання планового господарства, яке мало місце на ранніх етапах цього розвитку, відбувалось саме завдяки жорсткому контролю з боку органів централізованого планування, то з часом тут виникало все більше і більше проблем, які стали причиною спаду виробництва.

Ще однією важливою проблемою адміністративно-командної економіки є еефективне стимулювання.

І останнє, слід усвідомити, що коріння перерахованих проблем сягають основ соціалістичної моделі. Від моделей ринкових економік її також відрізняло те, що перевага надавалась розвитку галузей важкої промисловості, а не виробництва товарів народного споживання та сфери послуг. Ідеологічні упередження щодо приватної власності, ринкової моделі економіки, стали причиною багаторічного падіння типів економічного зростання.

Після десятиліть невдалих реформ, і особливо перед їх остаточним провалом в кінці 1991 року, радянське керівництво опинилось перед об’єктивною необхідністю впровадження ринкової економіки з радикально протилежними правилами і механізмами, які все таки не були настільки досконалими, щоб безболісно замінити економічну систему централізованого планування. Сьогодні перед всіма 15 незалежними державами, що виникли після розпаду Радянського Союзу, стоять однакові проблеми. Основною їх метою є вступ до міжнародного співтовариства країн з розвинутими ринковими економіками, які ідуть по шляху економічного зростання та підвищення життєвого рівня людей. У світовій практиці поки що немає історичного досвіду переходу від централізовано планової економіки до ринкової. В результаті співпраці багатьох економістів були визначені основні завдання: Стабілізація.Лібералізація. Приватизація. Регулювання. Створення інфраструктури ринку. Реорганізація виробництва.