Ринкові відносини, їх суб. Єкти і об. Єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції

Ринкова економія, як показує світовий досвід, є найефективнішою формою організації економічного життя суспільства. Ринок характеризується передусім тим, що продукт в його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення, як безперервний процес повторення і відновлення виробництва, включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним – обміном. Найбільш поширеними визначеннями ринку є такі:

ринок – це інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців;

ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини і укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на ґрунті законів товарного виробництва і обігу.

Основними умовами виникнення і функціонування ринку є:

суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників навиготовленні тих чи інших конкретних продуктів;

економічна відособленість окремих виробників як власників, мається на увазі різноманітність форм власності, серед яких першість належить приватній власності;

конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця;

достатня ємкість ринку (платоспроможний попит);

вільний обмін товаром та послугами;

розвинута грошово-кредитна система.

Суб’єктами ринку називають фізичні, юридичні особи, які вступають в економічні відносини товарообміну та послуг, в одних випадках як споживачі, інших - як виробники.

Це — індивідуальні товаровиробники, фірми, сім¢ї, держава, організації та т.п.

Об’єктами ринку називаються специфічні групи товарів та послуг, які мають сталий попит і стабільно потрапляють на ринок, відрізняються по характеру, способу та цілях споживання. Це — товари, послуги, технологія, інформація.

Ринок виконує такі функції:

регулюючу – регулює виробництво товарів та послуг;

розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

контролюючу – визначає суспільну значимість створеного продукту та витраченої на його виготовлення праці;

стимулюючу – спонукає знижувати індивідуальні витрати праці. Використовуючи нову техніку;

інформаційну – інформує про стан справ у господарчому житті.

Інакше кажучи, ринок, який виступав у якості єдиного стихійного регулятора виробництва, давно відійшов у минуле, і в розвинутих країнах заходу ринок є об’єктом свідомого державного регулювання.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

За організацією ринкового обміну – оптовий, роздрібнений, експортний, імпортний.

За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам. Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятних умовах.

Для продавця свобода полягає у виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необмеженому виборі умов угоди.

За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод ринок можна поділити на три типи:

вільний;

нелегальний;

регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний (тіньовий) – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок, на якому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений у правових нормах та підтримується державою.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.

20Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування та функції

На конкурентному ринку товарів саме покупець через систему цін визначає, що виробляти. Щоб зрозуміти, як це відбувається, розглянемо механізм взаємодії попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг.

Попит – це платоспроможна потреба людей, тобто потреба, забезпечена грішми. Величина попиту – це кількість товару чи послуги, яка буде придбана за певної ціни, за певний період часу.

Чим менша ціна товару, тим більшим є обсяг попиту, і навпаки, чим вища ціна, тим менше знайдеться покупців на даний товар, ця зворотна залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього називається законом попиту.

Якщо на абсцисі позначити кількість товару Q, який купується на ринку, а на ординаті – рух ціни Р, то вийде такий графік

Залежність між ціною і обсягом попиту можна зобразити графічно.

Крива попиту

Крива D відображає зворотну залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього.

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як: зміни в грошових доходах населення.; зміни в структурі населення. зміни цін на інші товари,

економічна політика уряду. зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін.

Зміна величини попиту – рух уздовж кривої попиту під дією зміни ціни і зміна самого попиту – зсув кривої під впливом нецінових факторів.

Пропозиція. Закон пропозиції Пропозиція – це та кількість товарів та послуг, які виробляються і продаються на ринку. Ринкова пропозиція визначається бажанням і здатністю продавців надавати товари для продажу на ринку.

Величина пропозиції – це та кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Залежність між ціною і величиною пропозиції вже не зворотня, а пряма. Закон пропозиції передбачає, що по мірі збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару, а по мірі їх падіння – меншу.

Крива пропозиції

Графічно дана залежність зображена так: (абсциса позначає кількість товару Q, доставленого на ринок; ордината – рух ціни Р). Криву S називають кривою пропозиції.

До нецінових факторів пропозиції належать: зміна витрат виробництва в результаті технічних нововведень, збільшення пропозиції незалежно від цін у зв’язку з виходом на ринок нових фірм; зміна цін на інші товари, які приводять до переливу ресурсів.