Економічні потреби суспільства, їх сутність та класифікація

Потреба - це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її. Це категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку до умов їх життєдіяльності. Крім економічних потреб, існує низка інших – культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

За суб’єктами потреби поділяють на:

– індивідуальні, колективні та суспільні;

– домогосподарств, підприємств та держави;

– суспільно-економічні класи та соціальні групи.

За об’єктами потреби класифікуються так:

– породжені існуванням людини як біологічної істоти;

– матеріальні і духовні;

– першочергові і непершочергові.

За способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі – виробничі.

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби – це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб – це функція виробництва.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами варто розуміти такі, які стали для людей звичними.

Нові потреби – це потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення.

Абсолютно нові потреби – це потенційні потреби, які будуть реалізовані лише тоді, коли якість відповідатиме вимогам нової техніки.

Корисність продукту – це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Речі, без яких життя неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

5. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, еко-номно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури спо-живання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумов-лені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можна подати за формулою

де Е - оціально-економічна ефективність; Uc, Ue -- cоціальний та економічний ефект; T - суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволен-ня цих потреб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов жит-тя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.

Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соціальні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються.

Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розви-неної індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його еко-номічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ре-сурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задо-волення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

6. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насампе-ред впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, пере-творює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різнома-нітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських ціннос-тей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (роз-винена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспіль-ству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відпові-дальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповід-ності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробни-цтва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробни-цтва.

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, за-довольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток сус-пільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особис-тості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, про-дуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприя-ють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається за-певнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість пред-метів, які без здієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто дослі-джувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретно-му споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволен-ня, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба наси-чується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага при-носить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (гра-ничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування про-цесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм [marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сут-ність якої полягає ось у чому:
1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводи-ти себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оці-нює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його гранич-ної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, поля-гає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

7. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціаль-них дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнен-ня товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволен-ню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини*. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.

У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби чи співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів..."

Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктив-ними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробни-ка та його потреб як члена суспільства).Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розум-них межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку дер-жавної системи, що є корпоративним придатком до інтересів дер-жави; в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспіль-ства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управ-ління, отримання доходів.Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член пев-ного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивіду-альних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є макси-мізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкоду-вання створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділен-ня інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкурентоздатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єк-и власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.

Інтерес споживача спо-нукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної про-дукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробнцтва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує релізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розви-ток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є ру-шійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій еко-номіці.

8. Виробництво та його основні чинники.

Виробництво матеріальних благ — це основа життя і розвитку суспільства. За цією загальною формою приховуються глибокі зміни в умовах і чинниках виробництва. Це і трудова діяльність за допомогою елементарних знарядь первісної людини, і виробництво на основі сучасних гнучких автоматизованих систем, які спираються на швидкодіючу електронно-обчислювальну техніку. Це і виробництво, що орієнтується тільки на фізичну силу людини-працівника, і виробництво, яке втілює інтелектуальні можливості людини.

Виробництво – процес створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для існування й розвитку людини. Виробництва поділяється на такі форми організації:

натуральне виробництво;просте товарне виробництво;розвинуте товарне виробництво.

Фактори виробництва та їх взаємодія. Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання – закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницький талант.

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною

або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.

Засоби виробництва – це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці – це річ абокомплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці.

Предмети праці – це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби виробництва називати капіталом.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, - це дар природи для виробничих процесів.

Підприємницька діяльність передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність – особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг.

У процесі виробництва споживаються всі фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день – одна з основних категорій трудових відносин.

9. Економічні ресурси та їх обмеженість.

Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необ­хідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обме­женістю виробничих ресурсів.

Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує причинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.

Причиною існування закону рідкості є виникнення супереч­ності між безмежними потребами і обмеженістю виробничих ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати. Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Зростання людських потреб весь час наштовхується на об­меженість економічних ресурсів.

До економічних ресурсів належить:

По-перше, це природні, людські та вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інстру­менти. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.

По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.

По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного ви­користання їх в іншій сфері.

По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, ма­ють не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення.

Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обме­женість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси наф­ти, вугілля та інших корисних копалин. Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі мож­ливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зро­стання потреб населення.

Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність супереч­ності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.

Обмеженість ресурсів значно ускладнює проблему розподілу то­варів і доходів між різними індивідами і сім'ями.

Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані та невідтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).
Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.