Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

Нагальна потреба в новій ринковій теорії була задоволена вихо-дом у світ праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсот-ка та грошей" (1936). Після цього більшість молодих економістів-ринковиків стали послідовниками теорії Кейнса. В ній була піддана обгрунтованій критиці ідеалізація класиками механізму ринкового саморегулювання, доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновані інструменти регулювання.За Кейнсом, досягнення повної зайнятості можливе при наяв-ності ефективного попиту. Під ним розуміється та величина сукуп-ного попиту на реальний обсяг національного виробництва, при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток*. Однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії сти-хійних ринкових сил неможливо. У зв'язку з цим Дж. М. Кейнс відкинув як помилковий основоположний закон класичної і нео-класичної економічної теорії - так званий закон Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит.Зростання сукупного попиту гальмують два фактори. Перший - психологія споживачів. Кейнс вивів основний психологічний закон:"люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зрос-танням доходу, але не в тій мірі, в якій зростає доход"". Схильність до споживання знижується, а схильність до збереження зростає.Другий негативний фактор - зниження ефективності інвести-цій капіталу. Із збільшенням розмірів нагромадженого капіталу норма прибутку знижується пропорційно закону спадної продук-тивності капіталу.Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводя-чи їм вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. Для збільшення інвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка на кредити, по-друге, збільшити державні витрати (розши-рення державних закупок товарів і послуг, державного інвестуван-ня), по-третє, підняти рівень ефективності капіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два інструменти регулювання ефектив-

ного попиту - грошово-кредитний і бюджетний, віддаючи перева-гу останньому.

Внесок Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто ана-лізу залежностей між агрегативними величинами на народногос-подарському рівні - національним доходом, споживанням, збере-женням, інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і роз-виток макроекономіки як невід'ємної складової частини загальної економічної теорії (поряд з мікроекономікою). Кейнс застосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалеж-ностей між економічними змінними. Виступивши з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми нео-класичної економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупний по-пит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринково-го господарства.

 

118. НЕП в Україні. Форми і методи господарювання.

Політика "воєнного комунізму", яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.

Невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою більшовиків і примусило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу).

Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина навесні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року могли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення податку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпоряджатися. Для реалізації надлишкової продукції, що залишалась у селян, необхідно було відновити вільну торгівлю, яка була заборонена в період "воєнного комунізму".

Перехід до свободи "обороту" було зроблено, хоча командні важелі економіки (важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави.

Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити господарство, дістати продукти харчування і сировину, необхідну для відбудови промисловості. Працюючи в нових умовах, селяни України почали швидко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах. У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у 1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне рільництво. Товарність рільництва також була невисокою внаслідок того, що більшовицька влада знищила високотоварні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські господарства, які в основному постачали на ринок велику кількість зерна.

Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації. У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу. У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн т вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запрацював Дніпровський металургійний завод, а у вересні — Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію заводи сільськогосподарського машинобудування. Досить швидко відбудовувався транспорт і налагоджувалась його робота. Переборювалась інфляція, зміцнювалася грошова система. Велика мережа бірж, ярмарків, різноманітних торгових підприємств встановлювала зв'язок державної промисловості з селянством. Було відкрито ряд банків — Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін.

Важливе значення для відбудови народного господарства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефіциту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Суть її полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 p. в країні були випущені десятикарбованцеві банкнотичервінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої старої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР ніякої самостійної грошово-фінансової політики не проводив). Червінці випускалися не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу, обслуговування клієнтури банку. Неп — в Україні, як і в СРСР в цілому, не було завершено. Наприкінці 20-х років Сталін поклав край новій економічній політиці. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 1927—1928 pp. У січні 1928 p. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували куркулями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозверстку.

Неп було остаточно відкинуто. Зміна політики потребувала застосування інших методів управління економікою.

Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва.

 

119. У чому полягають особливості та економічні наслідки індустріалізації 20 - 30-х рр. в Україні?

Скасувавши неп, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму". Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв'язку із взятим курсом на індустріалізацію,— це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої. Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також через відсутність внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність виробництва, а ігнорування законів ринку позбавило змісту саме поняття промислового прибутку) Сталін і його оточення почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок перекачування в неї коштів, що нагромадилися в сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі та в інших галузях. Не було виконано перші три п'ятирічні плани і в Україні. Так, планом передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн т, а фактичний видобуток досяг тільки 45 млн т. Виплавлення чавуну в Україні передбачалося збільшити майже втричі, що також виявилося нездійсненним.

У результаті сталінського стрибка в індустріалізації України, як і взагалі в СРСР, поглибилися диспропорції в розвитку господарства, зріс дефіцит товарів широкого вжитку, посилилась інфляція. Загострив проблему постачання населення міст продовольством неврожай 1928 p. в Україні. З другого кварталу 1928 p. була запроваджена карткова система розподілу продуктів. Населення невеликих міст, які не забезпечувалися продуктовими картками, голодувало. Лише в січні 1935 p. карткову систему було скасовано й встановлено єдині ціни на хліб, а з жовтня — на всі інші продовольчі товари. Остаточно нормовані ціни на продаж товарів першої необхідності були скасовані у 1936 p.

Отже, Головна ідея п'ятирічних планів з індустріалізації країни і одночасного піднесення життєвого рівня населення в ході так званого соціалістичного будівництва не була втілена в життя, особливо щодо піднесення матеріального рівня життя народу. Індустріалізація докорінно змінила структуру господарства, зокрема співвідношення між промисловістю і сільським господарством у загальному обсязі валової продукції. Продукція машинобудування в кінці 30-х років випередила всі інші галузі промисловості, а частка великої промисловості в господарському виробництві становила у 1938 p. 92,5 %. Такий непропорційний розвиток промисловості негативно вплинув на економічне становище України. Якщо промисловий потенціал її у 7 разів перевищував рівень 1913 p. (за цим показником Україну можна було вважати однією з передових індустріальних країн Європи), то рівень розвитку провідних галузей економіки залиша-вся низьким порівняно з розвиненими країнами світу.

Величезної шкоди сільському господарству України з трагічними наслідками для населення завдали сталінські надзвичайні методи проведення так званих соціалістичних перетворень на селі. Особливо це виявилося в період здійснення масової колективізації сільського господарства.

 

120.У чому полягають особливості та економічні наслідки колективізації 20 – 30-х рр. в Україні?

Приступивши до здійснення індустріалізації країни швидкими темпами, Сталін і його

оточення вирішили взяти курс на колективізацію сільського господарства, щоб заходами позаекономічного примусу змусити хліборобів сплачувати ще і своєрідну данину на розвиток промисловості. Досягти цього можна було тільки за умови насильного об'єднання селян в колективні господарства та встановлення в сільському господарстві командно-бюрократичної системи управління, як це було в промисловості. В основу цього плану було покладено принципи непу і кооперативного розвитку села.

Однак криза хлібозаготівель наприкінці 1927 p. (насправді вона не відбивала кризи сільськогосподарського виробництва) призвела до того, що Сталін і його оточення пішли на скасування непу і розпочали широко застосовувати надзвичайні заходи, тобто насильство над селянством.

У січні—лютому 1928 p., після поїздок Сталіна по Сибіру, було закрито ринки вільної торгівлі зерном, у селянських дворах проводили обшуки, як в часи продрозверстки,, власників лишків зерна притягували до суду. Все це виs кликало незадоволення селян. У багатьох місцях почалися демонстрації. Для того щоб зламати опір заможних селян, з другої половини січня 1930 p. в Україні проводилася політика "ліквідації куркульства як класу", в результаті якої без суду та слідства сотні тисяч селянських сімей і господарств було зруйновано. Земля і засоби виробництва були експропрійовані, голови родин репресовані, а їхні сім'ї виселені з рідних місць. Отже, в ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства. Особливо трагічною була доля селянських родин, яких депортували на Північ і в Сибір. Вивозили їх в товарних вагонах, в люті морози, скидали серед снігової пустелі, часто без засобів для існування (їжі, одягу, взуття), внаслідок чого багато людей, особливо дітей, загинули.

Після завершення колективізації на селі остаточно було знищено стимули до праці та утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Знову фактично відновлювалася продрозверстка, як в роки "воєнного комунізму". У ході колективізації селяни масово забивали (щоб не усуспільнили) власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, що також підривало основи сільськогосподарського виробництва і призводило до зменшення м'ясопродуктів у країні. Незадовільна організація праці в колгоспах, небажання селян працювати в них, колективізація (знищення господарств заможних селян) — все це підривало основи сільськогосподарського виробництва. При цьому зменшувався валовий збір зерна, знижувалася врожайність сільськогосподарських культур на колгоспних полях. Отже, "успіхи", досягнуті сталінськими надзвичайними методами проведення суцільної колективізації на селі, давали свої зловісні плоди. Командно-бюрократична система управління сільським господарством, що утвердилася на початку 30-х років, фактично стала гальмом його розвитку, призвела до кризи сільськогосподарського виробництва, наслідки якої Україна відчуває і сьогодні.

Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932—1933 pp. Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932 р. Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи. Насправді селян перетворили на людей "другого сорту", заляканих репресивними заходами.

 

121. У чому сутність командно – адміністративної системи управління 20 – 30-х рр., її позитивні та негативні сторони?

Комондно-адміністративній системі передувала перехідна модель -- неп, яка не могла остаточно стабілізувати економічний розвиток та поставила ряд проблем: зниження темпів розвитку, вичерпання ресурсів, небажання більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політики, швидка диференціація суспільства, зростання соціальної напруженості, а отже, і створення соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин. Тому у 30-х роках було створено економічну систему, основану на жорсткому централізмі та директивності. По суті держава знову перейшла до своєрідної "розкладки" як у сільському господарстві (обов'язкові поставки), так і в промисловості, де встановлювали жорсткі директивні завдання щодо виробництва та розподілу продукції, а прибуток підприємства практично повністю вилучали в бюджет держави. Утвердилися командно-бюрократичні методи управління. Урізання самостійності і прав підприємств призвело до того, що підприємства як господарюючі одиниці стали перетворюватися на виконавчі органи центрального керівництва. Усе це завершилося виникненням командно-адміністративної системи управління народним господарством.

У найбільш потворній формі командно-адміністративні підходи виявилися в насильницьких методах і прискорених темпах колективізації, затвердженої у другій п'ятирічці (у колгоспи було об'єднано 93 % усіх селянських господарств і 99 % усіх посівних площ). Управління базувалось не на економічних методах, а на волюнтаристському втручанні в процеси виробництва, обміну та розподілу сільськогосподарської продукції. Планування, яке ігнорувало об'єктивні закони розвитку, стало набувати по суті бюрократичного характеру.

Результати розвитку економіки, базованої на такій плановості, виявилися суперечливими. З одного боку, система допомогла мобілізувати і сконцентрувати економічні ресурси в чітко визначених сферах (ділянках) господарської, наукової, соціальної діяльності. Так, у період другої п'ятирічки було досягнуто збільшення валової продукції промисловості в 2,2 раза, 80 % якої отримали від нових і реконструйованих підприємств, зростання продукції в сільському господарстві — у 1,5 раза, знизилася собівартість продукції на 10,3 % (у першій п'ятирічці спостерігалося збільшення собівартості на 2,3 %). Країна здобула техніко-економічну незалежність. Вона виробляла практично всі види промислового устаткування, вийшла в 1936 р. на перше місце в Європі і друге у світі за обсягом промислової продукції, хоча за виробництвом на душу населення ще відставала від розвинутих країн. З іншого боку вже в цей період життя неодноразово ставило питання про ліквідацію воєнно-комуністичних командних методів управління аграрним сектором, основаних на жорсткій регламентації господарської діяльності колгоспів і радгоспів. Різко зросла чисельність чиновників (лише за роки першої п'ятирічки в 16 разів), адміністрування охопило всю соціально-економічну структуру суспільства. Посилилась єдиноначальність, що утвердило командний стиль в управлінні економікою і панування директивних методів керівництва. Форсування колективізації призвело не лише до різкого скорочення поголів'я худоби і збору зернових, а й до людських жертв, яких налічувалося мільйони….

 

Слід зазначити, що були спроби повернутися до економічних методів управління. Так, у 1931 р. розгорнувся рух госпрозрахункових бригад, почали переводити на госпрозрахунок цехи, намагалися здійснювати нову тарифну реформу, спрямовану на збільшення різниці в оплаті кваліфікованої та некваліфікованої праці. Однак ці починання здійснювалися під централізованим контролем і закінчувалися розширенням у подальшому сфери застосування адміністративно-командних методів.

122. Охарактеризуйте господарство країн Європи в роки ІІ світової війни.

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки. Виробництво військової техніки стало пріоритетним. Зокрема, Німеччина з 1935 р. перебудувала свою економіку на воєнний лад. Тому, коли почалась друга світова війна, промисловість рейху працювала на повну потужність, ставлячи за мету задовольнити потреби армії. Виробництво військової техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала. Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масового повітряного бомбардування, яких зазнали Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста, блокаду німецькими кораблями морських комунікацій, окупацію ряду колоній — Бірми, Сінгапуру, Малайї, втрату великої частини торгового і морського флоту. Промислове виробництво країни в цілому за роки війни скоротилося на 5%. Різке зниження виробництва спостерігалося у вугільній промисловості (на 21%), у легкій, зокрема бавовняній (більш ніж удвоє) і вовняній (на 27%). Увесь тягар війни в першу чергу позначався на трудящих: жорстокість карткової системи, розгортання стихійних сил "чорного ринку", спекуляція і знецінення грошей, збільшення тривалості робочого дня, погіршення житлових умов. Податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя — на 72%. В той же час війна стала джерелом збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки. З вересня 1939 р. Франція вступила у війну з Німеччиною, але виявилася неспроможною дати їй відсіч і капітулювала. Війна і окупація завдали Франції значних збитків, що оцінювались у 1440 млрд. довоєнних франків. Людські жертви становили 1100 тис. чоловік. Промислове виробництво скоротилося до 30% у порівнянні з 1938 р., продукція сільського господарства — вдвоє. Франція залишилась без військового і торгового флоту. Закордонні капіталовкладення країни до 1945 р. зменшилися наполовину. До того ж Франція втратила свої колонії: Індокитай, Сірію, Ліван, які добилися незалежності.