Які міжнародні валютно – фінансові інституції виникли 1944 р.? В чому їх роль?

Міжнародні фінансові інституції поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.Міжнародний валютний фонд є провідною світовою фінансовою інституцією, яка має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а фінансові операції почав здійснювати з 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн — членів Фонду. Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування з метою надання фінансової допомоги окремим країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. При цьому фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн — членів Фонду.

Група Світового банку, є другою за значенням інституцією у системі міжнародних фінансів. Вона включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інституції: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (MAP); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру — Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК). Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ у 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни — члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн — членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що зазнали втрат унаслідок Другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. МФК надає кредити високорентабельним підприємствам країн, що розвиваються, причому, на відміну від МБРР, без гарантій урядів відповідних країн. Позики надаються на ринкових умовах, але більш пільгових, ніж, наприклад, комерційними банками. Кредитування здійснюється на засадах спільного фінансування — частка кредитів МФК не може перевищувати 20% вартості проекту. БАГІ було засновано в 1988 р. з метою сприяння країнам, що розвиваються, у залученні іноземних інвестицій на основі страхування інвесторів від таких специфічних ризиків, як війни і заворушення, націоналізація, зриви контрактів тощо. Тим самим воно сприяє діяльності як інституцій Світового банку, так і приватних інвесторів. МЦУІК, що був заснований у 1966 р., виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами. Сама наявність такої структури створює сприятливу основу для взаємодії групи Світового банку з його позичальниками.

Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійсненням розрахунків між ними. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.Загалом всесвітні міжнародні фінансові інституції відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечуючи концентрацію і перерозподіл фінансових ресурсів. Тим самим вони сприяють надійному функціонуванню національних фінансових систем. Крім того, їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються, та з перехідною економікою.

 

124. Чи відбувається процес інтернаціоналізації світового господарства після ІІ світової війни?

Для післявоєнного періоду характерне також посилення ідеології інтернаціоналізації і консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, який чимраз більше потребував активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту або імпорту одного й того самого товару, країни перейшли до міжнародних угод. Тому в 1947 р. 23 країни підписали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), спрямовану на впорядкування міжнародної торгівлі й максимальне зняття (а в ідеалі й на повну ліквідацію) митних перешкод та інших обмежень. Це неурядова організація, у якій для всіх учасників діють однакові правила і в межах якої ведуться багаторічні багатосторонні переговори, спрямовані на зниження тарифів та ліквідацію імпортних квот.

Поступово формується єдина світова структура виробництва, що потребує структурної перебудови національних господарств у багатьох країнах світу. Адже зняття наявних нині торгових обмежень і заборона державам субсидувати виробництво продукції національних підприємств, сільського господарства багатьох країн призведе до занепаду та скорочення цього виробництва.Діяльність ГАТТ значно сприяла тому, що сьогодні тарифи становлять лише 5 % оподатковуваного митами імпорту, тоді як у міжвоєнний період вони інколи перевищували 50 %. Складність і масштабність проблем, які постали перед організацією, потребували її реорганізації. У березні 1994 р. було ухвалено рішення про перетворення її у Світову організацію торгівлі (COT), до якої автоматично ввійшли країни — члени ГАТТ. Незважаючи на інтернаціональність, структура організації залишається, здебільшого, "представницькою" — члени беруть участь як представники своїх урядів, рішення приймаються більшістю голосів (передбачаючи пункти уникнення країною відповідальності). Зміни були викликані необхідністю регулювання не тільки руху товарів, а й послуг, особливою увагою до інтелектуальної власності. Високорозвинуті країни, котрі вступили у фазу постіндустріального суспільства, генерують нові знання, нову інформацію, на які витрачають великі кошти. Виробники нових інтелектуальних продуктів, природно, заінтересовані в тому, щоб окупити свої значні витрати, захистити свої права власності.

 

Що таке трилітаризм?

Співробітництво Японії та Європейського Союзу було й залишається важливою темою двосторонніх дискусій. За останні десятиріччя дві провідні сили світової економіки - Японія та Європейський Союз - стали відігравати все більш активну роль в політичній сфері міжнародного життя. Першими спробами політичного співробітництва можна вважати кінець 60-х - початок 70-х років, коли американські стратеги запропонували концепцію трилітаризму - політичне і військове партнерство між США, країнами Західної Європи та Японією. Але в 70-х роках ХХ ст. за рядом обєктивних причин так і не вдалося втілити ідею політичної увязки Японії, ЄЕС та США. Тим не менш, доктрина Тріади не зникла з порядку денного і набула нового імпульсу в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого сторіччя після закінчення холодної війни. Укладання Маастрихтської угоди 1992 р. щодо створення Європейського Союзу, підписання у липні 1991 року Спільної Декларації про відносини між Європейським Співтовариством та його країнами–членами і Японією свідчили, про необхідність політичного співробітництва Японії та Європейського Союзу. Розвиток нових тенденцій у побудові партнерства та їх вплив на загальний стан відносин між країнами є однією з найважливіших тем міжнародного життя.

126. Які інтеграційні економічні обєднання серед провідних країн світу виникають у повоєнний період? Їх роль у світовому господарстві?

Важливим чинником розвитку економіки в післявоєнний період стала інтеграція в різноманітних формах. Країни-сусіди з інтенсивним торговим обміном і приблизно зіставним рівнем господарського розвитку утворювали зони вільної торгівлі. Наприклад, з 1 січня 1948 р. за рішенням урядів Бельгії, Голландії та Люксембургу, котрі перебували у вигнанні в Лондоні (1944 p.), було створено митний союз (відомий під назвою Бенілюкс). У рамках союзу вже в 1949—1950 pp. ввели обмеження на імпорт промислової продукції, а до середини 50-х років у межах Бенілюксу зняли перепони для вільного руху капіталів і міграції робочої сили. За прикладом Бенілюксу вже на початку 1948 р. було створено митний союз "Франсітал" (Франція, Італія). Створення таких союзів вийшло за межі Європи. США і Велика Британія також у тому самому році ухвалили рішення про міжнародний контроль важкої промисловості Німеччини, створили міжнародну адміністрацію, куди ввійшли, крім представників названих країн, ще й представники Франції, Німеччини та країн Бенілюксу. Такі самі економічні спілки виникають і на інших континентах: у 1945 р. утворилася Ліга арабських держав (ЛАД), яка охопила 20 країн, у 1948 р. — Організація американських держав (ОАД), до якої ввійшли 31 латиноамериканська держава, США і Канада та ін. За даними ГАТТ/СОТ, у середині 90-х років XX ст. у світі було більш ніж 30 інтеграційних угруповань різного типу (зони вільної торгівлі, митні союзи "спільні ринки", економічні союзи). До них належали як середньорозвинуті, так і могутні інтеграційні угруповання (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН та ін.) у межах яких переміщення фінансових та трудових ресурсів було практично лібералізовано. Отже, у світі в другій половині XX ст. міждержавні зв'язки починають переростати в міжнародну економічну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція — це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, взаємодія їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.

 

127. Які причини посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку міжнародних економічних звязків?

Ще однією характерною рисою післявоєнного періоду виявився стійкий розвиток міжнародної торгівлі і розширення потоків капіталів. Виробництво, організоване на новітніх технологіях, наштовхувалося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, а тому країни намагалися вивезти її за кордон. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається за рахунок не лише розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу в інші країни для будівництва підприємств, здатних створювати ці товари. Посилюється спеціалізація виробництва, що приводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розміщені в різних країнах. Сучасні компанії перетворюються на ТНК. При цьому інвестування набуває форми прямих капіталовкладень. Уже наприкінці 80-х років більше ніж 40 % світової торгівлі являли собою по суті внутрішньовиробничі поставки ТНК.

Подальше посилення економічної могутності ТНК відбувається за рахунок численних злиттів і поглинань, що свідчить про централізацію і концентрацію капіталів у глобальному масштабі для домінування на світових ринках. Відбуваються глобальні процеси переділу світового ринку в різноманітних галузях. Природно, що в таких умовах ТНК вимагають від уряду уніфікації правил міжнародної гри, ліквідації перешкод на шляху вивозу товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Особливо цей процес пожвавився у 80—90-х роках, коли уніфікація і лібералізація охопили всі сектори, які обслуговують діяльність цих міжнародних гігантів.

 

128. Визначіть наслідки впровадження “плану Маршалла”.

Завдяки Плану було досягнуто наступне:

- ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.

План Маршалла досягся своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспышнышою ініціативою зовнішньої політики в історії США.

 

129. Як позначилася реалізація плану Доджа – Макартура на відбудові господарства Японії.??????

Більшість сучасних японознавців пов’язують початок системних реформ з дією двох людей: генерала Макартури – командувача американських окупаційних військ та Д.Доджа – керуючого Детройським банком, який очолив групу підприємців та менеджерів, що розробили програму виходу з кризи. Основною метою цього документу стало проведення заходів, спрямованих на демілітаризацію та демократизацію Японії, а також рішучий перехід від тоталітарної командно-адміністративної економіки до ліберальної моделі розвитку. Реформи розпочалися з того, що упродовж 1947-1948 рр. були розпущені дзанбацу – закриті вертикально-інтегровані концерни військово-промислового комплексу. У цей же період активно проходив процес розукрупнення промислових та торговельних компаній, чиї акції були пущені у вільний продаж. Прийняте антимонопольне законодавство заборонило картельні угоди, ринкову дискримінацію, відкрило доступ до кредитних ресурсів. Наступний період (1975-1995 рр.) варто було б назвати етапом інтенсифікації господарства, тому що його характеризували вже нові пріоритети соціально-економічного розвитку Японії, які були зумовлені дією інших ніж у попередні роки чинників:

зростання якості робочої сили, що випливала з наслідків проведення шкільних та вузівських реформ та посиленням практичної спрямованості навчання; формування принципово нового соціально-ментального явища “фірмового патріотизму” (За результатами проведеного на поч. 90-х років в США та в Японії опитування тільки 12% американських робітників повідомили, що постійно думають про спільні проблеми розвитку свого підприємства і намагаються допомогти йому, натомість японський показник становив – 61%) (В.Кудров, 2000).

кооперація держави та бізнесу, створення потужних кейрецу, в основі яких лежала не тільки вертикальна інтеграція з відповідно низькими трансакційними витратами, а й значна підтримка японського експорту з боку Міністерства фінансів, яке надавало відповідні гарантії його фінансового забезпечення через численні японські банки; на цьому ж етапі відбувся перехід від адміністративно-фінансового регулювання економіки до непрямого державного втручання (контроль грошової маси, підтримка сталого курсу національної валюти, утримання інфляції у невеликих розмірах тощо).

посилення ролі науково-технічного прогресу, збільшення фінансування з боку держави фундаментальних наукових та технологічних досліджень внаслідок чого було змінено традиційно негативний технологічний баланс країни на позитивний (поч. 90-х рр.), коли Японія вперше почала експортувати технологій більше ніж імпортувати. У цей період було створено близько 20 технополісів та всесвітньовідоме наукове місто – Цукуба (тут знову ж таки напрошуються відповідні паралелі з академмістечками колишнього СРСР).

зміна галузей та територіальної структури виробництва, яка чітко визначила пріоритетні сектори національної економіки, коли замість автомобілебудування, електроніки та верстатобудування на перші місця вийшли високі технології (оптикоелектроніка, виробництво нових матеріалів, напівпровідників, біотехнології). Водночас швидкими темпами зростали сервісні сфери (наука, освіта, культура, банківсько-фінансова галузь тощо).

масштабне нарощування інвестицій (прямих і портфельних) в країни Південно-Східної Азії, США, а трохи пізніше й у перспективні галузі держав Латинської Америки, а також в Австралію, Нову Зеландію та в країни ЄС.

 

130. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку США у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “рейганоміка“?

Після кризи 1974—1975 рр., уряд США відмовився від кейнсіанської концепції глобального регулювання економіки. Рекомендації Фрідмена починають давати відповідний ефект. Цілковитого тріумфу його економічна теорія зазнала за президента Р. Рейгана, коли було досягнуто високого рівня стабілізації американської економіки, послаблено інфляцію, зміцнено долар. Свою економічну програму, основними пунктами якої були стримування інфляції та стимулювання економічного розвитку, Р. Рейган оприлюднив 1981 р. Програма заперечувала політику перерозподілу доходів, яка мала на меті пом’якшення соціального напруження і стимулювання попиту з метою забезпечення економічного зростання та ліквідації безробіття.Річ у тім, що прогресивна система оподаткування в США, що передбачала перерозподіл частини доходів на користь найбідніших, втратила своє позитивне значення і перетворилася на систему загального перерозподілу, що сприяло деформації економічної структури і потребувало значного управлінського апарату. Уряд почав втручатися в усі сфери суспільного життя, що призводило до гальмування ринкових сил. Економічна програма Рейгана включала чотири компоненти: реформування податкової системи з метою стимулювання заощаджень та розширення інвестиційних фондів; зменшення державних витрат (крім витрат на оборону) з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації економічної діяльності з метою пожвавлення підприємництва та відновлення ринкових механізмів; проведення монетаристської політики контролю за грошовою масою.

131. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Великобританії у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “тетчиризм“?

Велика Британія: політика державного регулювання. За роки Другої світової війни країна втратила 25 % національного багатства, зменшився обсяг промислової продукції. За темпами розвитку в 50-х роках Велика Британія відставала від інших розвинутих європейських країн. До початку 70-х років від Британської імперії залишився лише ряд островів у Світовому океані, а сама вона перетворилася на Британське співтовариство — міжурядову організацію країн, які до неї раніше входили і визнавали зв'язки з колишньою метрополією. Здобуття незалежності колоній поставило перед країною питання участі в європейській інтеграції.

Прискореному розвитку економіки Англії в 50-х роках сприяли науково-технічна революція, удосконалення методів управління, великі капіталовкладення держави у виробництво, структурні зміни в промисловості. Поліпшенню економічного стану країни також сприяли поставки воєнно-стратегічної сировини та виконання воєнних замовлень США у зв'язку з війною в Кореї. Нагромадження золота і валюти дало змогу уряду лейбористів наприкінці 1950 р. відмовитися від американської допомоги за планом Маршалла. Друга половина 60—70-х років в економіці країни позначена кризовими явищами. Вони тісно пов'язані зі світовою енергетичною кризою 1973 p., з циклічною кризою 1975 р. і великими витратами на соціальні програми лейбористів. Темпи інфляції сягнули до кінця 70-х років 15 % за рік — небаченого до того часу в країні рівня.

Тетчеризм (від англ. Thatcher) – британська економічна політика уряду М. Тетчер (звідси - назва) для виходу національної економіки з кризи другої половини 70-х років ХХ століття за допомогою неоконсервативної моделі державного регулювання економіки. Сутність цієї політики, що базувалася на концепції неолібералізму (монетаризму) полягала в: підтримці вільного підприємництва і особистої ініціативи; податковій реформі (відмова від прогресивних ставок оподаткування приватних осіб та підприємців, податкові пільги для підприємництва, скорочення прямого оподаткування і розширення непрямих податків); скороченні бюджетних витрат (скорочення державного апарату, ліквідація галузевих міністерств; скорочення соціальних програм); антиінфляційній політиці (обмеження грошової маси в обігу, підвищення ставки банківського проценту; скасування обмежень на експорт капіталу); приватизації державних галузей і підприємств (вугільна, автомобільна, металургійна, газова і нафтова, авіакосмічна, телекомунікаційна, залізничний та повітряний транспорт тощо); правовому регулюванні проведення страйків. Результатами “тетчеризму” були: зниження інфляції з 18 до 6 відсотків; позитивна динаміка темпів економічного зростання (темпи промислового виробництво – з 1 до 4-6 відсотків тощо); збільшення питомої долі британського промислового виробництва у промисловому виробництві капіталістичних країн з 4 до 6 відсотків; збільшення золотовалютних резервів з $ 4,3 млрд. до $ 16 млрд.; скорочення безробіття з 11 до 8 відсотків; помітне зростання доходів і життєвого рівня населення; високий авторитет М. Тетчер та підтримку виборців.

 

132. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Франції у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “голлізм“?

Економіка періоду світової кризи. У 1930 р. світова економічна криза обрушилася і на Францію. З ряду обставин вона виявилася особливо затяжною і тривала до 1936 р. Вихід із кризи французький уряд шукав у реформуванні економіки на шляху політики дирижизму (посилення державного регулювання економіки). Це була економічна політика держави, що здійснювалася в умовах ринкової економіки і панування приватної власності. Зачіпала вона в основному державний сектор.

Специфіка повоєнного міжнародного статусу Франції полягала в тому, що, відновивши атрибути великої світової держави, вона потрапила у військово-політичну та економічну залежність від США. Відносно високі темпи економічного розвитку за часів Четвертої республіки контрастували зі слабкою державною системою та зовнішньополітичними поразками в колоніальних війнах. Усвідомлення необхідності зміни якості держави та суспільства ознаменувалося перемогою національної ідеології голлізму, основоположники якої відстоювали ідею системної модернізації країни на індустріально-технологічній базі. Це передбачало бурхливий промис­ловий розвиток, що мав супроводжуватися інтенсивною урбанізацією, у процесі якої до етнічної групи проникає універсальна культура й технологія. Виникнення голлізму розцінюється також як резуль­тат поширення феномена етнічної іден­тичності в усі сфери політичного життя та її визначальний вплив на суспільні процеси.

Голлізм – це прагнення до національного ідеалу, який уособлює віру в те, що всі, хто має спільну історію і культуру, повинні бути автономними, об’єднаними на своїй батьківщині та відрізнятися від інших. Нині голлізм тлумачать як відданість нації власним інтересам через самостійництво та національно-визвольний рух і навіть як ідеологічну зверхність. Відправною точкою став 1958 рік, що розпочався для Франції суспільно-політичними та військовими потрясіннями, пов’язаними із військовим заколотом на Корсиці й війною у Північній Африці. Тоді на політичну арену країни знову повернувся Шарль де Голль.

Пріоритетне значення у державотворчому процесі він віддавав національній ідеї, яка містить прагнення до ідеального самовлаштування нації – у господарській, духовній і культурній сферах, соціальному устрої. Проте вищим виявом національної ідеї є розуміння політичної мети нації.

21 грудня 1958 р. генерала Ш. де Голля було обрано на семирічний термін Президентом Французької Республіки. 16 вересня 1959 р. він обнародував нову національну політику в оборонній сфері. Розпочалась ера голлізму, яка мала надзвичайний вплив на події та життя Франції часів П’ятої республіки.

Розвиток доктрини голлізму доцільно поділити на три етапи:

Становлення (1959–1963 рр.), під час якого відбулося формування нової ідеології.

Радикалізм (1963–1971 рр.), що призвів до кардинальних змін у євроатлантичній спільноті внаслідок втілення на практиці ідеологічних настанов.

Спадкоємність (1971 р. до т.ч.), що має риси ортодоксального голлізму, який став більш поміркованим та перетворився з владної ідеології на широкий народний рух.

Найголовнішими постулатами політичної філософії голлізму стали безумовний пріоритет національного чинника та абсолютизація фактору сили як головних рушійних моментів суспільного розвитку. Він мав вирішальну роль у скасуванні парламентарної системи урядування, яка проіснувала у Франції з 1876 p. (початок Третьої республіки) до 1958 p. (кінець Четвертої республіки). У Франції в 1876–1958 pp. жодна партія не завоювала більшості місць у національній асамблеї. Протягом цього періоду країною керувало не менше ніж 119 урядів. Інколи тижні чи навіть місяці відділяли падіння одного уряду і прихід до влади іншого.

133. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Німеччини у 40 - 80 рр. ХХ ст. В чому зміст реформаційної політики Л. Ерхарда?

Друга світова війна (1939-1945 р.) стала найбільшою економічною катастрофою. Країни Західної Європи виявилися у важкому економічному стані.Соціально-економічний розвиток ФРН у повоєнний період мав свої особливості. Він розпочався із значно гірших стартових позицій порівняно з Великобританією і Францією. Виробничі потужності використовувалися на 15-30%. Панували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держава контролювала ціни і заробітну плату. Для організації виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.На загальному тлі післявоєнного стану економіки західноєвропейських країн особливо погано виглядала Німеччина. У 1946 р. промислове виробництво складало близько 1/3 від довоєнного 1939 р., років на 30 назад було відкинуто сільське господарство. Інфляція досягала 600% до довоєнного рівня. Розроблені ще в ході другої світової війни й остаточно погоджені на Берлінській (Потсдамській) конференції 1945 р. принципи післявоєнного устрою Німеччини передбачали її повне роззброювання і демілітаризацію. У порядку часткового відшкодування збитків країнам антигітлерівської коаліції Німеччина повинна була виплатити репарації в обсязі 20 млрд. дол., у тому числі у вигляді устаткування.

Джерела репарацій:- вилучення з національного багатства;- товарні постачання сільськогосподарської продукції;- використання праці військовополонених;- доход із зон окупації країн-переможців.Основною метою реформування економіки Німеччини стало формування соціально орієнтованого ринкового господарства.

Л. Ерхард розпочав з проведення конфіскаційної грошової реформи, яка мала справити стимулюючий вплив на економіку та забезпечити створення засад ринкового механізму саморегуляції.Зміст реформи полягав у вилученні з обігу старої грошової одиниці, блокуванні рахунків, які згодом розблоковувались за умови часткового інвестування у виробництво та повного виведення з обороту решти безготівкових грошей, погашенні регулярних платежів (заробітна плата, пенсії, квартплата та ін.) за пільговим курсом, тобто грошову масу в обігу було скорочено до мінімуму^ Крім того, було створено нову фінансову мережу на чолі з Центральним федеральним банком, незалежним від уряду. Суть господарської реформи, що почалась одночасно із грошовою, полягала в лібералізації економічного життя. Було відновлено вільне ціноутворення, знято обмеження із заробітної плати і квартплати, відмінено нормування споживання та централізований розподіл. Одночасно було прийнято закон, спрямований проти монополізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції.Особливого значення Л. Ерхард надавав вільному конкурентному ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання виробництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон'юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створення умов для його дальшого розвитку.

 

134. Що таке постіндустріальне суспільство?

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільст­ва зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладе­но теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера —- розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У доіндустріальному суспільстві ви­значальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сього­дні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як голов­ними інститутами суспільства; в індустріальному — промисло­вість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріальному — сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження.Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане пере­дусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки — відбувається докорінна зміна структури вироб­ництва (панування третинного та четвертинного за межами тре­тинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зай­нятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального су­спільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американсь­ким соціологом Д. Беллом.

Д. Белл подав концепцію постіндустріального суспільства як теорію соціальних змін, що можуть статися в суспільстві най­ближчими десятиліттями перш за все внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспіль­ства, організованого за «економізованою» моделлю в напрямі моделі «соціологізованої».

Фундаментальними складовими теорії пост індустріаль­ного суспільства є такі: домінування підходу, що грунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип доміну­вання технологічних аспектів організації суспільного виробницт­ва над оцінкою класової структури поширено не лише на історич­ну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного роз­витку сучасних суспільств. Були сформульовані найваоїсливіий методологічні принципи теорії пост індустріального суспільства — розподіл усього суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство та видобувна галузь), вторинний (промисловість та будівництво), третинний (сфера послуг).

135. Господарство Японії в 60 - 90-х рр. ХХ ст. Визначіть фактори, які зумовили т. з. “японське економічне чудо“?

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Варто зазначити, що дзайбацу — форма монополії.

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу); -низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у національному доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.