Торгівлі, їх спільні риси та відмінності.

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона провадилася у міських республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфактури, розвивалася банківська справа; У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в XI—XII ст. визначилися її центри — Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.

Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та в Чорноморському басейні. Генуезці закріпилися також в пониззях Дону і Дністра, на узбережжі Криму і Кавказу. Однією з найважливіших її колоній була Кафа (Феодосія) з її ринком рабів. У Венеції, Генуї, Флоренції, Пізі виникло власне виробництво шовку, скла, бавовняних тканин. Товарами Сходу та виробами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибутки золотом і сріблом. Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом утворився союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність вона розпочала в XII і діяла до XVII ст. У XIV—XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари за борги, арештувати за злочини, вчинені в інших місцевостях. Купець не відповідав за дії своїх компаньйонів. Влада не могла розпоряджатися майном купця, який помер на ярмарку. Ганза охороняла своїх членів. Ніхто, крім ганзейських купців, не смів перевозити товари Балтійським і Північним морями. Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Ярмарок тривав майже цілий рік. Жваві торги відбувалися умістах Баре, Труа, Провене, Ланьї. Столітня війна, що точилася між Францією і Англією (1337 —1453 pp.), звела знаменитий європейський ярмарок до провінційного торжка. Остаточно він занепав, коли торгові шляхи у зв'язку з великими географічними відкриттями перемістилися з Середземномор'я на Атлантичний океан.

 

38. Охарактеризуйте середньовічне місто і ремесло,

та наслідки комунальних революцій у Європі.

До перших галузей ремісничої діяльності належать: залізодобувна, гончарство, ювелірна справа. З'явилися ремісники-професіонали, спеціалісти. Вони мали земельні наділи, за які платили феодалу чинш або виконували певні повинності. Однак основним засобом існування для них залишалась реміснича діяльність.

Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, село, господарства окремих селян, у яких виготовлялася більша частина продукції. Ремісників-професіоналів було небагато, а тому левову частку промислових товарів залежні селяни продукували для себе і своїх сеньйорів. Внаслідок аграризації та натуралізації економіки європейські міста занепали. Вони залишилися адміністративними, політичними та культурними центрами. У VIII —Х ст. торгові та ремісничі функції міст почали зростати.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв'язати свої промислові проблеми. Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Як бачимо, ремесло у Західній Європі розвивалося поступово. Спочатку воно зародилося у феодальному сільському господарстві. Лише у VIII—XI ст. воно стає самостійною галуззю суспільного виробництва. Найбільший розвиток міського ремесла припадає на XII—XIII ст., у Німеччині — XIV—XV ст. Головною організаційною формою ремесла був цех.

39. Які особливості цехової системи ремесла?

ЇЇ структура та характеристика.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний тощо). Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час і від часу члени цеху збиралися в церкві або ратуші, вирішуй ючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу.

Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Ті з них, хто пробув у місті один рік і один день, ставали повноправними жителями міста. Герцоги часто робили спроби повернути своїх підданих з допомогою війська, але безрезультатно. Міста успішно протистояли таким авантюрам феодалів, ревно зберігаючи свої права і вольності.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнівства (3 — 7 років), скласти складний іспит.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад, виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція повинна була мати певні параметри. Для запобігання конкуренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за неякісні вироби паризьких пекарів, наприклад, ставили до ганебного стовпа.

Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII—XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки і техніки.

 

40. Економічна думка середньовіччя в Західній Європі. Фома Аквінський.

Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економічних процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — Х ст.), а й навіть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з'явилося жодних теоретичних творів з економічних питань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань. Відмітна риса економічної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації сільського господарства як головної галузі економіки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. У творах мусульманських авторів, зокрема в працях Ібн Хальдуна, визначного арабського мислителя середньовіччя, часто висловлюються такі думки й міркування, що набагато випереджають свій час. У літературі країн Західної Європи в добу раннього середньовіччя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність людей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необхідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком, що не личить справжньому християнину. Проблеми общини знайшли відображення в «Салічній правді» (Салічному законі) — записі давнього звичаєвого права племені салічних франків. Інша пам'ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.) Карла Великого (чи його сина — Людовіка Благочестивого) дає уявлення про організацію й управління вотчиною. Згідно з «Капітулярієм» вся земля вотчини була у власності її володаря (вотчинника), а більшість населення становили закріпачені селяни. Розвиток економічної думки класичного середньовіччя, як і в попередній період, відбувався під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський. Основними творами Фоми Аквінського є «Сума проти язичників» та «Сума теології». У своїх поглядах на політичний і соціальний устрій суспільства він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани «походить від Бога». Природну підставу станової ієрархії Аквінат бачив у поділі праці. За його словами, «одні повинні обробляти ріллю, інші — зводити будинки, а частина людей, будучи вільною від люд­ських клопотів, має присвятити себе духовній праці заради спасіння решти». Хоч відповідно до християнської доктрини Фома Аквінський уважав працю невід'ємним обов'язком віруючого, суто фізична, тяжка праця, на його думку, була «рабським заняттям». Приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя. У своїх поглядах на торгівлю та торговий прибуток Фома Аквінський виправдовував торгівлю з метою одержання продавцем торгового прибутку для забезпечення себе та своєї сім'ї засобами існування і використання його для доброчинних справ. Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягувати проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справедливості.

 

41. Економічна думка на Україні доби середньовіччя.

Економічні ідеї мислителів Київської Русі містяться у державних документах, угодах, грамотах великих князів, записах норм світського та церковного права. Особливе місце серед пам'яток давньоруської літератури займають літописи. Важливе місце серед першоджерел, які уможливлюють дослідження розвитку економічних ідей на теренах Київської Русі, належить "Руській правді"- першому давньоруському зведенню законів. Це своєрідний кодекс феодального права, спрямований на регламентацію станових взаємин, майнових відносин, захист прав власності феодальної знаті на землю і залежних селян, отримання грошових і натуральних виплат тощо. Визначною пам'яткою дослідження економічної думки староруської держави є літописне зведення "Повість врем'яних літ" - монументальний історико-літературний твір, який увібрав у себе не лише досвід староруської писемності, але і досягнення європейської думки середньовіччя, традиції візантійської культури тощо. Створена на початку XII ст. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором "Повість врем'яних літ" вперше пов'язала історію Київської Русі з всесвітньою історією. Економічна думка періоду розпаду Київської Русі та феодальної роздробленості відобразила сепаратизм боярських вотчин та занепад торговельних відносин. Писемні джерела цього періоду проникнуті ідеєю державності та народної єдності. Тривога за долю землі, яка потерпає від князівських чвар, звучить у відомому "Повчанні дітям" Володимира Мономаха (поч. XII ст.), "Слові о полку Ігоревім" (1185), "Молінні Даниїла Заточеника" (поч. ХНІ ст.). Господарські документи XIV-XV ст. засвідчують подальший розвиток економічної думки в Україні. У жалуваннях і позичкових грамотах, статистичних записах (інвентарях, люстраціях) йдеться про розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла, торгівлі та лихварства. Численні господарські документи дають уявлення про тогочасну систему повинностей, облік доходів та майна.

Захоплення території України Польщею та Литвою знайшло відображення у литовських статутах, які закріпили владу магнатів та санкціонували поширення панщинно-фільварочної системи господарювання, закріпачення значної частини селян. Водночас формування у другій половині XV ст. козацтва та селянсько-козацькі повстання кінця XVI - початку XVII ст. проти іноземних феодалів та українських поміщиків опирались на антифеодальні вимоги, які в багатьох аспектах стосувались економічних проблем.

 

42. Податкова система середньовіччя (на прикладі

Франції або України).

Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми.Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною.І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії.Ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства.Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

 

43. Проаналізуйте процес утворення національних ринків.

Із розвитком міст утворюються кооперативні об'єднання ремісників і торговців. У країні розвивається внутрішній ринок. Зростає продуктивність праці, підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло підвищенню життєвого рівня селян і пожвавленню торгівлі. Товарна економіка руйнувала автократичну економіку замкнутих маєтків і розширювала межі економічних районів.

Первісне нагромадження капіталу завершилося наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а потім у Європі й Америці. Основними галузями господарства стають металургія та машинобудування, що випускає верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчової промисловості, для транспорту (пароплави і паровози).До кінця XIX ст. густа мережа залізниць покриває Європейський континент. Трансконтинентальні дороги появляються також у Америці. Час подолання відстаней і вартість перевезень істотно зменшуються. Це сприяє формуванню єдиних національних ринків. Використання пароплава, що долає відстані у два-три рази швидше, ніж найшвидкохідніший вітрильник, і бере на борт у кілька разів більше вантажу, у свою чергу, сприяє формуванню світового ринку.