Їх роль у виникненні класичної політичної економії

(В. Стаффорд, В. Петті, П. Буагільбер, економічна таблиця Ф. Кене).

Меркантилізм (від італ. merkante -- купець) -- економічне вчення епохи первісного нагромадження капіта-лу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інте-реси торгової буржуазії. Багатство ототожнювалося з гроши-ма, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що дже-релом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу. Меркантилізм у своєму історичному розвиткові прой-шов два етапи. На ранньому етапі (XV -- початок XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характер-ною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми ба-гатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію «грошового балансу», згідно з якою заборонялося вивезення грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввезення товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспромож-ність монетаризму.Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представни-ками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн Антуан Монкретьєн сьєр де Ваттевіль (1575-1621 рр.) - фр. економіст, автор терміну «політична економія» і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. По-сошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.Пізні меркантилісти опрацювали теорію «торговельного балансу» і пропонували створити сприятливіші умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвиткові продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.

Фізіократи (від грец. -- природа, влада, тобто влада природи) -- представники одного з напрямів класичної політичної економії, що виник у Франції в сере-дині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напряму -- Ф. Кене, видатні представники -- А.-Р.-Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур, В. Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіок-ратів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землероб-ства.Великим досягненням Ф. Кене було розроблення «Еко-номічної таблиці» - першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матері-альних цінностей у народному господарстві країни. В ціло-му вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.

 

Економічна думка в Україні – Конституція Пилипа Орлика,

Феофан Прокопович, Іван Посошков.

Пилип Орлик (1672-1742) був генеральним писарем гетьмана України Івана Мазепи - другою за посадою особою в державі. Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій. Найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обгрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави. Ф. Прокопович був одним із найосвіченіших політичних і церковних діячів Російської імперії того часу, добре обізнаним з досягненнями світової політичної думки. Є автором ряду політико-теоретичних трактатів, зокрема "Правда волі монаршої", "Слово про владу і честь царську" (1718), "Духовний регламент" (1720). Найвагомішим його внеском у розвиток політичної думки є розробка концепції держави освіченого абсолютизму.

Ф. Прокопович був одним із найосвіченіших політичних і церковних діячів Російської імперії того часу, добре обізнаним з досягненнями світової політичної думки. Є автором ряду політико-теоретичних трактатів, зокрема "Правда волі монаршої", "Слово про владу і честь царську" (1718), "Духовний регламент" (1720). Найвагомішим його внеском у розвиток політичної думки є розробка концепції держави освіченого абсолютизму. У своїх політичних поглядах Ф. Прокопович виходив з того, що існують три основних форми державного правління: демократія, аристократія і монархія. Найкращою з них є монархія. Вона відповідає людській природі, бо як батьки піклуються про дітей, так і монарх дбає про підданих. Спираючись на різновиди теорії суспільного договору, Ф. Прокопович доводив, що в додержавному стані були добро і зло, мир і війна, любов і ненависть. Природним для людини є творення добра, до чого спонукає її совість. Для охорони цього та інших природних законів потрібна сила, якою є державна влада.

Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII — початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652—1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого — "Книга про злиденність і багатство" — присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. У системі поглядів І. Посошкова торгівля посідала перше місце, а виробництво й торгівля розглядались як єдиний народногосподарський комплекс. Щодо теорії грошей І. Посошков був номіналістом; він стверджував, що їх цінність визначається авторитетом царя.

 

Історичні умови виникнення і загальна характеристик

А класичної політичної економії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія. Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізме. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

 

Фізіократи - представники класичної політичної економії

У Франції.

У другій половині XVIII виникає така течія класичної полiтичноi школи як фізіократи. Назва школи походить від грецьких слів phisis - природа, cratos - влада.Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.На відміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 - 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця ”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Представником класичної політекономії у Франції був П'єр Ле Пе-зан де Буагільбер (1646-1714). Він розглядав суспільне багатство як суму благ, які створені винятково у сільському господарстві. Земля, на його думку, живить всі промислові заняття. У цих словах містяться міркування, які згодом стали характерними для фізіократів. Трансформацію змісту успільного багатства економіст пов'язував із змінами у джерелах його поповнення. Він

зрозумів, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всій багатоманітності благ і корисних речей. Фізіократи перенесли дослідження питання про джерело багатства із сфери обігу у сферу виробництва. Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 -1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду.

 

67. У. Петті - основоположник класичної політичної економії

в Англії. Які основні фактори сприяли розвитку промислового

Перевороту в країнах світу.

Основоположником класичної політичної економії в Англії є В. Петті. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). він розглядає економічний лад країни, як живий організм, «політичне тіло», починаючи з'ясовувати його «анатомію». Розвиваючи нову науку, яку він називає «політичною арифметикою», або «політичною анатомією», її завдання він убачає в необхідності пояснити «таємничу природу» цілої низки явищ, з'ясувати суть економічних процесів. Слід звернути увагу, що він застосовує і новий метод дослідження економічних явищ. На відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.

Промисловий переворот — це перехід від ручного, ремісничо- мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства. Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789-1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М.Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані «національною катастрофою». Промисловий переворот у Німеччині розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.