Основні напрямки інституціоналізму: - технократичний – Т. Веблен; - юридичний – дж. Коммонс;

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соці­ологом Т. Вебленом. Прихильники цього напряму, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факто­рам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму. У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями; соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Технократичний інституціоналізм ( соціально-психологічний ). Торстен Веблен (1857-1929) виступав проти матеріалізму, зокрема, марксистського, з гострою критикою капіталізму. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Виступає як при-хильник еволюціоналізму, однак, поєднує його із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ­ного добору, боротьби за існування на сферу сус-ого життя («Теорія бездіяльного класу»). Закономірності сус-ого розв-ку в нього підляга-ють дії біологічних з-нів. Формулює ідею супереч-ностей еволюційного розв-ку. За його концеп-цією, інститути в процесі розв-ку сусп-ва вступа-ють у суперечність з новими умовами життя, з новим сус-ним середо­вищем. А оск нормальний розв-к сус-ва відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовують-ся до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для сус-ого розв-ку.

Юридичний інституціоналізм (соціально-правовий). Джон Роджерс Коммонс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відпо­відних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову си-лу щодо всіх аналогічних справ. В основу розв-ку покладає мінові відносини, Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

 

139. Основні напрямки інституціоналізму: - емпіріостатистичний – У. Мітчел; - індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соці­ологом Т. Вебленом. Прихильники цього напряму, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факто­рам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму. У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями; соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Емпіріостатистичний інституціоналізм Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив генетичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхід­ність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні су­перечності, але вона — най-ліпша форма орга­нізації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві. Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли.

ІндустрІально- технологІчний Інституціоналізм Джон Кеннет Гелбрейт У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважуваль-ної сили», пропагував «сус-во добробуту». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і постановкою проблеми. У працях неоінституістів капитали-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства»..У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розглянути всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з технічним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура».

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю.

 

140. Визначіть загальні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в 40 – 90-х рр. ХХ ст.

Соціальне ринкове господарство — не найкращий термін для позначення періоду, який почався після Другої світової війни і триває й нині. Однак кращого немає, оскільки поняття, які використовуються (післявоєнний період, постіндустріальний етап, сучасність тощо) значно ширші та більш розпливчасті.

Першим завданням, яке постало перед світом відразу після закінчення війни, було відновлення зруйнованого господарства і конверсія (переведення, переорієнтація) гіпертрофованого військового виробництва на потреби розвитку в умовах мирного часу.

На початок 50-х років провідні країни Заходу з цим завданням уже впоралися. Важливу роль відіграли впровадження кейнсіанских рецептів економічної політики, плану Маршалла і Бреттон-Вудська система золотодоларового стандарту, що забезпечило вибухове зростання світової торгівлі. У СРСР відновлення розтяглося більш ніж на десятиліття, а конверсію так і не було остаточно проведено, оскільки країна втягнулася в глобальне протистояння — холодну війну і гонку озброєнь із США та іншими країнами Заходу.

50—60-ті роки на Заході — це період найбільш потужного і тривалого економічного піднесення за всю історію. Йому не перешкодив навіть крах колоніальної системи (за п'ятнадцять післявоєнних років практично всі колонії домоглися політичної незалежності). До двох повоєнних десятиліть на Заході часто застосовуються епітети: благословенні, золоті, срібні роки тощо. Стрімке економічне зростання в розгромлених ледве не вщент Німеччині і Японії, які досягли 7—12-відсоткового річного збільшення ВВП протягом півтора десятиліття, дістало назву економічного дива.

Згодом цей термін застосовувався і для позначення аналогічного економічного зростання в Бразилії, Іспанії, Південній Кореї, Китаї та деяких інших країнах.

Саме в цей період у найбільш благополучних країнах Заходу — США, Канаді, Японії, Великій Британії, Франції, Західній Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Бельгії, Скандинавських та в деяких інших країнах — склалася соціально-економічна система, яка поєднує ринкові принципи організації господарства і розвинуту систему соціальних гарантій (страхування, пенсійне забезпечення, житлове кредитування — підтримка дітей, інвалідів, реабілітація тощо). Систему назвали соціальним ринковим господарством.

Найважливіша риса цієї системи — доступність практично всіх товарів і послуг (за винятком невеликої частини так званих елітарних, які не мають масових аналогів) для переважної більшості (75—90 %) населення.

Особливого значення у розвитку світової системи господар­ства в середині 1950-х років набуває науково-технічний про­грес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили техно­логічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлін­ський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого по­коління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробницт­во персональних комп'ютерів.

Однак двадцятилітнє процвітання змінилося на початку 70-х років великою економічною кризою, рушійними силами якої були крах Бреттон-Вудської валютної системи, шокове (для країн Заходу) підвищення цін на нафту і внутрішні суперечності споживчого суспільства. На початку 80-х років Захід знову охопила глибока економічна криза. Її подолали лише в середині 80-х років. Із цього часу починається відлік нового великого економічного піднесення, до якого вдалося приєднатися ще кільком десяткам країн у Південно-Східній Азії і Латинській Америці.

Завдяки досягнутим економічним успіхам у 90-х роках відносно безболісно відбулося об'єднання Німеччини і триває поступова економічна інтеграція Європи, що є закономірним кроком на шляху до загальної глобалізації економічних і соціальних процесів.

Радянська система планування народного господарства, з плином часу навпаки, переживала серйозні труднощі і в кінцевому підсумку зруйнувалася. У країнах колишнього радянського блоку почався перехідний період — трансформація в ринкову економіку і водночас реінтеграція у світ, який глобалізується.

 

Кейнсінізм.

Кейнсіанство як напрям ек-ної думки відвграло важливу роль у розв-ку західної ек-ної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв’язку з кризовим станом кап-ого госп-ня у 30-х роках. Кейнсіанська революція – це була справжня ре-волюція в ек-ому мисленні: відбулася раптова і дивовижно швидка трансформація усієї теорети-чної сфери, включаючи метафізичне “бачення” ек-ого процесу, з якого починалися всі попередні теорії.

Джон Мейнард Кейнс У своїх книгах розглядає широке коло проблем, зокрема проблеми теорії ймовірності, монетарної ек-ки, наслідки мирної угоди, укладеної після 1-ої світової війни. Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії – теорія держ. регулювання ек-ки. Кейнс вказав на ряд слабких сторін буржуазної екон. науки свого ча-су, звернувши увагу на такі сторони кап-ної дія-льності, які раніше ігнорувалися ек-стами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз кап-ної ек-ки, наблизив екон. науку до потреб госп-ого розв-ку, відшукав нові тенденції у розв-ку кап-зму та обгрунтував необхідність участі держави в екон. житті. Ідеї Кейнса беруться на озброєння керівни-ми органами кап-них країн. Особливо це стосує-ться теорії нац-ого доходу, теорії циклу, теорії зростання. Саме від теорії Кейнса бере свій по-чаток широке впровад ження у життя державно-го регулювання ек-ки. Помітне місце кейнсіанство займало в екон. теорії та практиці США. У період Нового курсу були запозичені ряд заходів з запасів кейнсіанства: організація сус-но-громадських робіт, фінансування держ. будівництва ряду госп-ких об’єктів, курс на дефіцитне фінансування, ряд заходів для забезпечення планового розв-ку ек-ки.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу.

На межі 70-х років важливе місце в екон. намірах уряду зайняла проблема контролювання інфля-ції. Кейнсіанські ідеї все більше проникають у госп-ке життя Німеччини. В середині 60-х років тут проявилися ознаки екон. кризи. Уряд почав вживати антикризові заходи, використовуючи де-фіцитне фінансування, помірну інфляцію, манев-рування ставкою відсотка. Панівним напрямом екон. думки Німеччини стає синтез неолібераліз-му з кейнсіанством, з визначенням необхідності держ. регулювання ек-ки.

Кейнсіанські концепції використовувались і в ін. кап-них країнах, зокрема на батьківщині її автора – Великобританії. Тут була опублікована урядова Біла книга “Політика у сфері зайнятості”. У ній підкреслювалась необхідність вживати заходи для забезпечення максимального використання трудових ресурсів, досягається шляхом підтри-мування на високому рівні урядових видатків з метою забезпечення попиту. Були здійснені ши-рокі заходи з метою переведення під контроль держави ряду галузей госп-ва.

Кейнсіанство і його модифіковані версії – неокейнсіанство та посткейнсіанство – не дали тих рез-тів, на які вони розраховували. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонійних темпів розв-ку, виявилися марними.

 

142. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

Монетаризм центральна теорія неолібералізму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком.У широкому сенсі монетаризм — це всі економіч­ні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані із розробленням грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн.

В основі сучасних монетаристських концеп­цій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще у XVI ст., згід­но з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Висновок щодо вирішального впливу грошових факторів на загальноекономічні процеси був обгрунтований М. Фрідменом і сформульований так: зміна кількості грошового запасу.тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошо­вого доходу й цін. М. Фрідмен у своїх працях, на відміну від кейнсіанських кон­цепцій, визначальну роль віддавав грошовому (монетарному) фак­тору в досягненні макроекономічної стабільності. На відміну від кейнсіаиства, природу та причини циклічності ринкової економіки М. Фрідмен вбачає у порушенні монетарної стабільності, непередбачених зрушеннях грошової пропозиції, негативних наслідках невираженого втручання держави в еконо­міку, передусім його емісійної політики.

Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регу-лювання.

Отже, монетаризм М. Фр і дмена — це сукупність кількох неокласикних те-орій, які мають самостійне значення, але об'єд-нуються к-сною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.