Тема 11. Економічні ідеї марксизму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 11. Економічні ідеї марксизму



Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· яким було реальне відображення у працях Маркса і Енгельса капіталістичного способу виробництва;

· в чому полягає утопічність ідей в економічній теорії марксизму.

 

Вивчаючи історію економічних теорій, не можна не звернутися до політекономії марксизму, оскільки вона мала значний вплив на економічну думку в багатьох країнах, починаючи з середини ХІХст. і донині. Крім того, лише марксистська політекономія вважала себе вершиною науки і була проголошена єдиною, економічною теорією в колишньому Радянському Союзі та країнах, що входили до соціалістичної системи, а всі інші економічні погляди вважалися антинауковими і не вартими спеціального вивчення. Це стосується й до доробку тих зарубіжних економістів, які не тільки мали власну думку про хід і закономірності господарських процесів у другій половині ХІХ-на початку ХХ ст., але й вносили багато нового в систему економічних знань та уявлень. Їх погляди і діяльність у марксистській літературі постійно критикувалася. Таким чином, марксистська політекономія перетворилася на догму, а її методологія при цьому визнавалася бездоганною. І навіть ті вразливі економічі успіхи, яких досягли країни сучасного ринкового господарства, високой життєвий рівень значної частки населення і водночас постійні господарські труднощі, товарний дефіцит, низька заробітна платня у колишньому Радянському Союзі не змінили тоді офіційного погляду на те, що марксистська політекономія залишається єдино вірною і бездоганною наукою.

Лише в умовах, коли зняті ідеологічні шори з науки, настала можливість об'єктивно оцінити ту роль, яку відіграв марксизм у розвитку економічної теорії, показати, в чому ідеї Маркса і Енгельса відтворювали сучасний нам капіталістичний спосіб виробництва і які з них були утопічними.

Політекономія марксизму виникла як реакція на розвиток капіталістичних відносин і результат вчення, продовження і критичного осмислення тих ідей, що були у свій час розроблені та сформульовані А. Смітом і Д. Рікардо, а також тих вчених, що були віднесені до школи «вульгарної політекономії»: сучасників засновників марксизму С. Сісмонді та П. Прудона.

К.Маркс (1818-1883) народився у Німеччині. Одержав університетську освіту. З початку 1840-х рр. виявив інтерес до робітничого руху в Західній Європі. Разом зі своїм другом і однодумцем Ф. Енгельсом вступає до організації «Союз комуністів» і за її завданням пише «Маніфест Комуністичної партії», що став програмним документом міжнародного комуністичного руху. К.Маркс – активний учасник революції 1848р. в Німеччині, де редагував «Нову Рейнську газету», яка стала рупором його поглядів. Після поразки революції Маркс назавжди поселяється в Англії. Згодом він був одним з фундаторів міжнародного товариства робітників І-го Інтернаціоналу і розробив його організаційну структуру і принципи діяльності. Розуміючи, що без знання економічних закономірностей тодішньго капіталізму робітники не зможуть домогтися поліпшення свого життя, Маркс вдався до вивчення політекономії. Він автор багатьох праць, в яких досліджується економіка капіталістичного суспільства.

Ф.Енгельс(1820-1895) народився в Німеччині. Разом з Марксом взяв активну участь у міжнародному робітничому русі. Після смерті свого друга редагував і упорядковував його незакінчені праці, в тому числі з проблем політекономії. Був засновником II-го Інтернаціоналу.

К. Маркс і Ф. Енгельс, досліджуючи капіталістичне суспільство, важке матеріальне становище більшості найманих робітників і спостерігаючи процеси зосередження багатства в руках великої буржуазії, дійшли висновку про необхідність заміни несправедливого капіталістичного ладу соціалізмом. Це має відбутися шляхом насильства, соціальною революцією, бо саме вона повинна стати акушеркою для старого суспільства, яке вагітно новим. Рушійною силою цього насильства вони вважали пролетаріат, який після перемоги встановить свою диктатуру і, знищивши приватну власність на засоби виробництва, утвердить панування суспільної власності.

Вже у перших своїх працях («Нотатки до критики політичної економії» Ф. Енгельса, «Економіко-філософські рукописи 1844 року» К. Маркса) було піддано критиці відносини приватної власності на засоби виробництва та погляди на ці питання буржуазної політекономії. Визначаючи поняття капіталу, Маркс на відміну від сучасних йому вчених вбачав у ньому не просто нагромаджену працю, а нагромаджену чужу працю. Використовуючи категорію «відчудженість праці», Маркс надавав їй зовсім іншого змісту, розуміючи під цим відокремлення робітників від засобів виробництва і створеного ними продукту. Праця стає для робітника прокляттям, бо він в ній не утверджує себе, а, навпаки заперечує – праця не приносить робітникові морального задоволення, не дозволяє розвинути свою фізичну і духовну енергію і руйнує його духовні сили. Внаслідок цього, зауважував Маркс, праця ця не добровільна а вимушена. Вона не задовольняє потреби людини в праці,а є лише засобом для задоволення різних потреб, тільки не потребу працювати. Цей мотив стає головним в економічних поглядах К. Маркса і Ф. Енгельса.

Ф.Енгельс у своїй праці «Становище робітничого класу в Англії» дав глибокий і документальний аналіз промисловому перевороту в Англії, дослідив природу крупної індустрії та її вплив на становище робітників. Автором вперше було охарактеризовано резервну армію праці, виявлено основні її форми і розкрито негативний вплив безробіття на рух заробітної платні. В книзі докладно простежується історія економічних криз і дається аналіз циклічного характеру розвитку капіталістичного виробництва, розглядається зв’язок криз з надлишковим працездатним населенням. Енгельс підійшов до промислового перевороту не тільки як до змін в техніці та технології виробництва, а й як до соціальної революції, оскільки він спричиняє до зрушень у соціально-класовій структурі суспільства.

Приступаючи до розробки економічних поглядів пролетаріату, Маркс опрацював твори А.Сміта, Д.Рікардо, Сея, Джеймса Мілля,Мак-Куллохта та ін. Він взяв у них те,що відповідало його теоретичним уявленням, і відкидав те, що не укладувалося в його власну концепцію. У виписках праць вказаних вчених політична економія трактувалася ним як «наука збагачення». Маркс критикував погляди Сміта, коли той для пояснення розподілу праці брав за вихідну умову обмін, а згодом пояснював останній розподілом праці. Досягненням Рікардо визнавалися лише аналіз стосунків капіталістів з робітниками, перетворення останніх на машини, для яких винагородження за свою працю було адекватно лише мастилу для безперебійної роботи машин. Погляди Джеймса Мілля визнавалися К.Марксом лише у зв’язку з глибоким тлумаченням грошей як посередника обміну, з критикою вченим грошового фетишизму, з тим, що гроші трактувалися як вираз дійсного існування вартості, і спростовувалося твердження, ніби кредит пом’якшує людські стосунки.

Поряд з тим Маркс і Енгельс ще не визнавали тоді позитивного значення рікардіанської теорії вартості і дотримувалися поглядів Прудона, що в умовах приватної власності річ коштує більше своєї вартості тощо.

Наприкінці 40-х та у 50-х рр. ХІХст. Маркс продовжував розробляти проблеми економічної теорії. В праці «Жебрацтво філософії» (1847р.) він визначав суть економічних категорій, які не створюють за словами Прудона, ті чи інші суспільні відносини, а являють собою лише теоретичний вираз абстракції суспільних виробничих відносин.

У вказаній праці було започатковано дослідженні вартості і земельної ренти. У «Найманій праці і капіталі» (1849) автор виходить з того, що робітник продає підприємцю свою працю, тобто, як і його попередники, не бачив ще різниці між працею і робочою силою. У пізніх публікаціях замість продажу праці вже вживається поняття «продаж робочої сили». Це було зроблено Ф.Енгельсом у 1891р., оскільки підставою для внесення цієї поправки було не тільки здійснення відриття Марксом товару робоча сила, а й те, що у даній праці автор вже розумів продаж робітником своєї праці - це продаж життєдіяльності працівника, що було великим кроком у створенні поняття про робочу силу як товар.

У «Маніфесті Комуністичної партії» характеризуються докапіталістичні способи виробництва, визначається позитивна роль буржуазії в історичному розвитку, одночасово підкреслюється її експлуататорська суть. К. Маркс і Ф. Енгельс пояснюють причини виникнення економічних криз як прояв протиріч між продуктивними силами і виробничими відносинами, визначають їх циклічність і руйнівні наслідки. В «Маніфесті» характеризується утопічний соціалізм Сен-Симона, Фур’є й Оуена.

Найбільш повно економічні погляди розроблені Марксом у підготовчих матеріалах до свого головного твору «Капітал». Автором досліджується англійський капіталізм, який на той час був найбільш зрілим, а в його економіці загальні закономірності і протиріччя буржуазного способу виробництва виявлялися найчіткіше. На шляху до створення «Капіталу» Маркс у 1857-1858рр. написав «Черновий рукопис», де стисло проаналізовано як виробництво впливає на розподіл, обмін, споживання, виникнення грошей, що набувають роль матеріального представника багатства. Основна частина рукопису присвячена капіталу. Автор докладно дослідив гроші як форму руху капіталу, потім як рух мінової вартості і передумову появи капіталу, створення додаткової вартості, і внаслідок цього зростання капіталу шляхом експлуатації найманої праці, обернення самого капіталу. Багато уваги приділяється показу первісного нагромадження капіталу і тих економічних форм, що передували цьому.

В 1859р. вийшла праця «До критики політичної економії». В ній Маркс дає глибокий аналіз сутності товару. Тут же з’являється виклад нової теорії вартості. В ній товар трактується як елементарна клітина буржуазного багатства, аналізувалися протиріччя між споживчою і міновою вартістю, при чому остання розглядалася як відбиття економічних відносин товаровиробників, підкреслювалася тотожність товарів кристалізації абстрактної загальної праці, що виміряється робочим часом, необхідним для виробництва товарів. Усі види конкретної праці зводилися до праці простої, байдужої до своєї форми. У розглядуваному творі намічілося вчення про товарний фетишизм, оскільки, зауважував Маркс, в умовах товарного господарства суспільні відносини людей часто уявляються спотворено, тільки як суспільні відносини речей.

У вказаній праці аналізується той великий внесок попередників, який дав можливість розвиватися економічній науці. Маркс звертається до поглядів У. Петті, П. Буагільбера, американського економіста XVIIIст. Франкліна, Джеймса Мілля, А. Сміта і Д. Рікардо, їх глибокого аналізу тодішніх господарських відносин, разом з цим критикуючи їх наївні і не завжди науково обгрунтовані ідеї, які витікали із недорозвинутих капіталістичних відносин XVIII-початку XIXст.

Значне місце відводилося в книзі «До критики політичної економії» аналізу грошей тут розглядаються їх функції як міри вартості (і масштаба цін), засобу обертання, звертається увага на принципи монетної справи та економічні засади функціонування паперових грошей.

У 1861-1863рр. Маркс поновив свої економічні дослідження. Тоді ж з’являється великий рукопис «До критики політичної економії», який складався із 23 зошитів. Головна увага в них приділялася розробці питання про додаткову вартість. На початку 1864р. Маркс приступив до переробки рукопису 1861-1863рр. і підготовки його до друку. На це пішло майже два роки, і в листопаді 1866р. частина готового рукопису його твору під назвою «Капітал» була надіслана гамбурзькому видавнику О. Мейснеру. Останні розділи книги були завершені в березні цього ж року перший том «Капіталу» надійшов у продаж.

Сучасна зарубіжна економічна думка високо оцінює значення цього твору К. Маркса. Так, Лауреат Нобелівської премії американський вчений В. В. Леонтьєв в книзі «Экономичесские эссе» зауважив, що Марксу вдалося так показати анатомію капіталізму середини XIXст., як це не зміг зробити жоден з його сучасників. Більше того, батато з положень сформульованих Марксом, не втратили свого наукового значення і продовжують бути в числі засад сучасної політекономії.

Перше видання «Капіталу» складалося з 6 великих глав, але в подальшому К. Маркс поділив весь текст свого твору на 25 розділів, об’єднаних у 7 віділів.

У першому відділі «Товар і гроші» (розд 1-3) викладені засади теорії вартості. Тут дано чітке розмежування понять вартості та мінової вартості, докладно проаналізовані форми вартості та їх розвиток. Автор починає своє дослідження з простої форми вартості і закінчує його грошовою формою. Це мало величезне значення для з’ясування не тільки вартості, а й походження горшей.

Останній продукт тованого обернення – гроші,зауважує Маркс, - є першою формою прояву капіталу. Кругообіг грошей як капіталу (Г-Т-Г), в ході якого здійснюється процес самозростання капіталізованої вартості, досліджується в другому відділі «Перетворення грошей у капітал» (розд 4) Г-Т-Г є загальною формулою капіталу, а також капіталу який приносить відсотки, тому що він відзеркалює капітал так, як він виявлявся у сфері обернення. Існування загальної формули капіталу припускає зростання вартості: створюється уява, що обмінюються не еквіваленти. У зв’язку з цим Марксом була сформульована анатомія виникнення капіталу, який не може з’явитися із обертання і також не може з’явитися поза обертанням. Він виникає в обертанні і в той жє час не в обертанні. В цьому виявляється суперечність капіталу, яка пов’язується Марксом з появою робітника, вільного у подвійному розумінні: вільного як особи, і вільного від власності на засоби виробництва і життєвих засобів, тобто з появою товару робоча сила. Капіталіст купує на ринку – у сфері обертання – робочу силу, такий специфічний товар, споживання якого у сфері виробництва дозволяє підприємцю не тільки зберегти, а й збільшити вартість капіталу, виробити додаткову вартість.

У наступних трьох відділах першого тому «Капіталу» «Виробництво абсолютної додаткової вартості» (рр. 5-9) досліджуються як загальні моменти капіталістичного виробництва, так і його специфічні риси, коли виробництво додаткової вартості забезпечується перед усім збільшенням робочого дня. В середині XVI-кінці XVIIст/ підприємцям вдавалося примушувати робітників працювати по 13-15 годин на день. Але така праця виснажувала специфічний товар – робочу силу і не дозволяла її безкінечно споживати. До того ж робітники систематично виступали на захист своїх економічних і політичних прав,а це вело до соціальних конфліктів між найманою працею і капіталом, до висунення вимог про скорочення робочого дня і обмеження його нормальною величиною. В «Капіталі» показані перші успіхи робітників у цій боротьбі, а також вплив англійського фабричного законодавства на інші країни.

В четвертому відділі «Виробництво відносної додаткової вартості» (рр10-13) К.Марксом розкривається механізм конкурентної боротьби, в ході якої прагнення одержати надмірну додаткову вартість через здешевлення товарів в решті-решт призводить до зниження вартості товару робочої сили і подовшення додаткового робочого часу за рахунок необхідного. В цьому ж відділі характеризуються кооперація, розподіл праці і мануфактура, машини і крупна промисловість не тільки як ступінь створення матеріально-технічних засад капіталізму, а й як методи виробництва відносної додаткової вартості.

У п’ятому відділі «Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості» (рр14-16) показується єдність і відміна двох форм додаткової вартості, їх взаємозв’язок, підсумовується дослідження продуктивності праці, формального та реального підпорядкування праці капіталу. Тут же розглядається, як позначаються на розмірах ціни товару робоча сила та додаткової вартості зміни протяжності робочого дня, підвищення подуктивності та інтенсифікація праці.

Шостий відділ (рр17-20) присвячений аналізу суті заробітної платні при капіталізмі та різних її форм: погодинної та поштучної, а також національним відмінностям оплати працівників. Сюжети цього відділу є логічним продовженням дослідження процесів створення додаткової вартості.

У сьомому відділі «Процес нагромадження капіталу» (рр21-25) розглядаються процеси капіталістичного нагромадження і виявляється його вплив на матеріальне становище робітничого класу. Дослідження розпочинається з розгляду простого відтворення, в ході якого фонд життєвих засобів набуває особливу історичну форму перемінного капіталу, а авансований капітал перетворюється на нагромаджену додаткову вартість і відбувається відтворення існуючих робітничих відносин між капіталістами і робітниками. Аналіз розширенного відтворення здійснюється в два етапи. На першому автором розглядається перетворення законів вартості товарного виробництва на закони капіталістичного привласнення і критикуються погляди класичної і вульгарної політекономії з проблем відтворення у розширенному масштабі, а також з’ясовуються обставини, що визначають розміри нагромадження. На другому етапі Маркс досліджує, як розширене відтворення впливає на становище робітничого класу, аналізує капіталістичний закон народонаселення. Зокрема він з’ясовує вплив зростання органічної будови капіталу на утворення відносного перенаселення (промислової резервної армії праці), показує дію закону капіталістичного нагромадження. Тут же робиться висновок про закономірність і неминучість загибелі капіталізму.

2 і 3 томи «Капіталу» були упорядковані його соратниками після смерті К.Маркса. В них розглядаються процеси обертання капіталу, аналізуються три стадії його кругообороту. Значна увага приділяється кругообороту грошового, виробничого і товарного капіталу, аналізуються витрати обертання. В 2-му томі книги автор градує капітал на основний і оборотний. Тут же розглядаються питання простого,а потім і розширеного відтворення всього суспільного капіталу. Маркс започатковує його розподіл на два підрозділи: виробництво засобів виробництва( перший підрозділ) і виробництво речей споживання( другий підрозділ). У 3-му томі досліджуються процеси капіталістичного виробництва, взятого в цілому, розглядаються процеси перетворення додаткової вартості у прибуток, прибутку – в середній прибуток і вартості – в ціну виробництва. В цьому ж томі аналізуються й торговельний капітал, й торговельний прибуток. Маркс звертається й до характеристики ощадного капіталу і відсотку, до визначення суті земельної ренти.

4 том «Капіталу» не встигли підготувати до друку ні К.Маркс , ні Ф.Енгельс. Вперше рукопис був виданий одним із відомих діячів міжнародного соціал-демократичного руху та 2-го Інтераціоналу К.Каутським, близькою Енгельсу і Марксу людиною. Проте в цьому виданні є чимало недоречностей і помилок. Нерідко марксові думки або скороченні, або зовсім вилучені, деякі тексти написані самим упорядником, наступність розміщення матеріалу Каутським була порушена. Тому в 1951-1961рр. у колишньому СРСР тодішнім інститутом марксизму-ленінізму при ЦК КПРС було підготовлене нове видання, яке суворо дотримувалося текстів рукопису Маркса. Окрім основної назви «Теорія додаткової вартості» у дужках зазначалося, як це й пропонувалося автором: четвертий том «Капіталу».

Головне зачення цього тому полягає в критиці як попередників марксизму, так і його сучасників з питань політекономії. Тут же викладаються теоретичні засади економічних поглядів марксизму. Деякі з цих проблем розглядаються більш повно, ніж у попередніх томах «Капіталу». Зокрема це стосується до визначення суті продуктивності праці та її відмінності від праці непродуктивної. До розкриття суті економічних криз і засад їх періодичності. В 4-му томі «Капіталу» уточнюються і розкриваються проблеми відтворення, середнього прибутку, ринкової вартості, земельної ренти: диференціальної та абсолбтної, про що вже йшлося в інших томах.

До проблем політичної економії К.Маркс і Ф.Енгельс зверталися й у своїх пізніх працях. Це: «Критика готської програми», «Анти-дюринг», «Походження сім’ї, приватної власності і держави» тощо. Поряд з економічними проблемами сучасного авторам суспільства в цих працях розроблялися засади політекономії соціалізму.

Хоч Маркс і Енгельс чимало уваги приділяли економічній теорії і вважали, що вона дасть можливість побудувати в майбутньому справедливе суспільство, якому вони дали назву «комуністичне», погляди засновників наукового соціалізму багато в чому виявлялися утопічними і не витримали випробування часом. Більше того, їх економічна теорія, втілена в практику соціалістичного будівництва в колишньому СРСР та країнах Східної Європи, не змогла забезпечити справжніх наукових засад для створення такої системи господарювання, котра спроможна була б задовольнити матеріальні і духовні потреби суспільства.

Колись один з самих послідовних марксистів російський революціонер і засновник держави диктатури пролетаріату В.І.Ленін вказав, що наріжним каменем економічної теорії марксизму є вчення про додаткову вартість. Привласнення додаткової вартості, вчили Маркс і Енгельс, це той інструмент, за допомогою якого капіталісти експлуатували робітників, пертворювали їх у пролетарів. Звідси випливав висновок, що підприємець наживається за рахунок робітників, і багатство , нагромаджене шляхом пограбування трудящих, експроприйовано у них.

А раз так, то потрібно повернути назад награбоване і експроприяти експроприяторі. А якщо це відбудеться, то буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва, і суспільство, засноване на принципах колективної соціалістичної власності, стане справедливим і прийнятним для усіх людей праці.

Але дивна річ ! Ніхто із серйозних вчених-економістів ( і сучасників Маркса і тих, хто жив пізніше ) не побачили у додатковій вартості того зла, про яке тлумачив засновник марксизму. Адже ніхто з підприємців собі додаткову вартість не привласнює, а спрямовує ці кошти на подальше розширення виробництва. Це аксіома. Іцим вищим є рівень ринкових відносин, тим більше капіталіст змушений шукати новітні, найбільш ефективні методи для удосконалення виробництва. І конкуренція могутній стумул для цьог.

Розвиток виробництва потребує висококваліфікованих робітників і службовців, тому чимала частина коштів витрачається на освіт. Чим більше витрачається якісних і різноманітних товарів, тим вище стає рівень життя. Значну частину так званої додаткової вартості підприємець повинен витрачати на соціальні програми, і вцьому він конче зацікавлений, оскільки суспільство, яке таким чином запобігає виникненню соціальних конфліктів, дозволяє безперервно підвищувати добробут населення.

А що ж одержує капіталіст? Вище вже йшлося про те , що він за керівництво, відповідальність, ризик одержує так званий підприємницьки, або нормальний доход, який є інщо інше як його заробітна платня.

Вчення про привласнення додаткової вартості дозволило Марксу висунути положення про абсолютне і відносне зубожіння робітничого клас. Суть цієї тези полягає в тому, що життєвий рівень робітника постійно падає відносно життєвого рівня буржуазії.Це й є відносне зубожіння. Крім того, постійно знижується життєвий рівень трудящих в цілому . Це , вважав Маркс , абсолютне зубожіння робітничого класу. Висновок, якого дійшов засновник наукового комунізму, був штучний, вигаданий і не відповідав навіть тодішній дійсності. В Західній Європі, а тим більше у США, в останні десятиріччя ХІХст. спостерігалося постійне поліпшення життєвого рівня трудівників , а норма прибутку капіталістів , навпаки , зменшувалася . Ця тенденція свого часу була відкрита ще А.Смітом і Д.Рікардо . Такий порядок речей був відомий й соратникам Маркса. Один з його найвідоміших біографів Ф.Мерінг у своїй книзі «Карл Маркс» не тільки спростував висновок про абсолютне і відносне зубожіння робітничого класу, але й аргументовано піддав критиці тезу свого вчителя. Марксова теорія про абсолютне і відносне зубожіння пролетаріа, жорстоку його експлуатацію через привласнення додаткової вартості весь час обгрунтовувалась в працях вчених і підручниках з політекономії в колишньому Радянському Союзі . Між тим в кінці 1980-х р. робітник у США одержував приблизно70% від заробленої їм суми , а в СРСР-лише 7-12%.

Маркс і Енгельс надзвичайно суперечливі у своїх економічних поглядах. З одного боку, вони розуміли, що плід історії можна зривати лише тоді, коли він визріє, що зелен, неспіле яблуко нікому радощів не принесе . В цьому розумінні їх можна віднести до прихильників еволюційної точки зору . Вони дійсно багато разів підкреслювали , що старе має має право на життя до тих пір , поки воно існує і не вичерпало своє життєве призначення і що відповідно нове повинно бути закономірним нащадком , спадкоємцем старого суспільства. Звідси виплива, писав Маркс, що суспільство не може ні перестрибнути через природні фази, ні скасувати останні декретам.

Маркс і Енгельс неодноразово писали про те, що вони дивляться на самозабезпеченн, саморуйнування капіталізму як на автоматичний процес. У передмовї Маркса «До критики політичної економії» висловлена думка, що жодна суспільна формація не загине раніше, ніж розвинуться усі продуктивні сил, для котрий вона надає достатнього простору, а нові більш високі виробничі відносини ніколи не з’являються раніше,ніж визрівають матеріальні умови їх існування у надрах самого старого суспільства.

З другого боку, ці вагомі та аргументовані міркування зникають у комуністів Маркса і Енгельса. Замість розуміння, що суспільство може успішно розвиватися лише за умов громадянської гармонії, коли ними рушать спільні інтереси, вони закликають до насильства, до класових антивонізмів, до застосування зброї, до кровопролиття. Маркс у листі до Вейдемейєра5березня 1852 року, оцінюючи свій доробок у розробку теорії суспільних відносин, писав, що він полягає у відкритті існування класів, а класова боротьба неминуче веде до диктатури пролетаріату . Марксу належить теза про філософів , котрі різними способами пояснюють світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його. Але заміна старого на нове здійснюватиметься не зброєю критики, а критикою зброї.

Маркс і Енгельс виступали проти існування приватної власності на засоби виробництва, заміну її суспільною власністю. Ніхто із їх попередників, крім представників утопічного соціалізму і комунізму, сучасників і наступного покоління вчених-економістів не поділяв цих фантастичних поглядів, бо розуміли, що успішний розвиток господарства можливий лише за умов особистого інтересу, і лише хазяїн може шукати і знаходити ефективні методи госпорядування, особливо у конкурентній ринковій системі. Маркс і Енгельс, живучи в умовах капіталістичного товарного виробництва і спостерігаючи бурхливий розвиток продуктивних сил, заради своєї комуністичної ідеї замінювали дійсність вигадуваними висновками.

Капіталістичне товарне виробництво означає, що той, у кого є кошти, може затівати вигідну справу, придбавати власність, ризикувати і нести економічну відповідальність за свої дії. Будь-яка людина може розпоряджатись своєю власністю , навіть якщо вона складається із пари робочих рук . Безепречно система сурова, але при ній не потрібно примушувати до праці загрозами і адміністративними мірами. Не гарантуючи зайнятості держава зобов’язана надати людині повну ініціативу збагачуватися або жавріти, хто як вміє. Особисте право-зворотний бік медалі безпощадних економічних свобід. Правда, держава надає соціальний захист тим, хто з сили своїх фізичних вад не може працювати, або забезпечує прийнятний прожитковий рівень тим, хто тимчасово втратив роботу.

Маркс і Енгельс створили вчення про комунізм, але це неможна назвати навіть науковою гіпотезою. В основі цього вчення лежать нічим не підкріплені положення: ні економічним аналізом перспектив розвитку сучасного виробництва, ні аналізом можливих демографічних зрушень, ні аналізом динаміки і тенденції розвитку основних потреб людини. У «Критиці Готської програми» Маркс так зображає майбутнє комуністичне суспільство : зникне розподіл праці, що уярмлює людину, зникне протилежність розумової та фізичної праці, праця перестане бути лише засобом для життя, а перетвориться на першу життєву необхідність разом з всебічним розвитком індивидів зростуть і продуктивні сили, і всі джерела громадського багатства поллються повним потоком, і тоді можна бути подолати вузьки обрії буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму знамені: кожний за здібностями, кожному за потребами.

Прекрасна картина, але як створити таке суспільство? Адже потреби свої людина може задовільнити лише працюючи. А які стимули до праці пропонує Маркс? Головним мірилом праці кожного індивіда є квитанція, в якій фіксується певна кількість праці і по цьому документу він одержує із громадських запасів таку кількість предметів споживання, на яку витрачено стілько же праці. Ту ж саму кількість праці, яку дає індивід суспільству, він одержує назад в іншій формі.

А якщо одні працюють, а інші б’ють байдики, але кожний з них був на роботі, припустимо, 8 годин, а громадські склади наповнились лише на половину, то як можна одержувати за свою сумлінну працю повну вартість? Ніяк ? Замість такої платні застосуватиметься зрівнялівка, а економічні стимули поступляться позаекономічному примусу. Один із сучасних критиків Маркса А.О.Конгро в статті «Помилка великого мрійника або гіркота солодких доктрин» порівнює колгоспно-радгоспне сільське господарство з капіталістичним фермерським аграрним сектором економіки

В умовах колективної (читай державної) власності людей можна розділити на три групи:

1. Хоче більше працювати , щоб більше одержувати;

2. Хоче менше працювати, але більше одержувати;

3. Хоче хай менше одержувати, але й менше працювати.

Якщо система економічно ефективна, то в ній повинна переважати перша група людей. Але, оскільки в командно-адміністративній системі регламентується не тільки поведінка людей, а й їхній заробітк, у першої групи, за рідким винятком (стахановці, передовики виробництва, герої соціалістичної праці, для яких центральні і місцеві партійні власті наказують створити найсприятлавіші умови ) , то найбільш працездатна частина селянства може реалізувати себе тільки на присадибних ділянках. Зате комфортно почувають себе й другі й треті. Якщо вивести відповідну пропорцію співвідношення кожної з трьох груп, то можна передбачити ефективність економічної конструкції. В колишньому СРСР, де діяли марксові рецепти, вона була надзвичайно низькою .

Якщо взяти колгосп, навіть з ефективним у нашій країні господарюванням, то там й донині існує така нісинітна економічна організаці , коли є громадське і особисте господарство, і колгоспник повинен працювати на колективному полі і власній ділянці землі. Це ніщо інше як відтворення тієї страшної системи,що існувала за часів кріпосництва, і селянин відбував панщину на поміщицькій землі, а також працював на виділеному йому клаптику. Ефективність його праці була низькою, зацікавленість у її результатах на панських ланах-мізерна.

Психологія праці на колективному полі і присадибній ділянці мало чим змінилась. Хіба не красномовні такі офіційні статистичні дані про результати господарювання на особистих підсобних ділянках у колишньому Радянському Союзі наприкінці 80-х років? Такі господарства обробляли1,37 % усіх землеробських угідь, колгоспно-радгоспні - відповідно - 98,63% . Перші виробили понад 1/4 всієї сільськогосподарської продукції , в тому числі 60% картоплі, 40% плодів і ягід, 40% свинини, баранини і м’яса птиці, 17% ялочивини, 30% молока , 39% яєць . Кожний, хто знає лише чотири правила арифметики , може підрахувати , де ефективність ивробництва вища ( причому, як правило, без механізації ) і відповість на запитання чому?

Капіталістичний фермер не поділяє своє гоподарство на колективне і підсобне. Він сам відповідає за свою долю, ітому праця його рентабельна і високоефективна. А це можливо лише тоді, коли земля знаходиться у приватній власності. Цей секрет знав свого часу ще Ф.Кене. Щоб не бути голословним, звернемося знову до статистики. У колективному сільському господарстві ( колгоспно-радгоспній системі ) наприкінці80-х амбарний врожай був, за підрахунками економістів, на 20-30%, а іноді й на 40-60% нижчий за вирощений. З 1960р. КолишнійСРСР почав регулярно імпортувати зерно. Причому , якщо в перший рік було довезено хілба на 15,3 млн.крб., то у 1981р. на 4млрд. 815 млн. крб. І навіть у 1978 р. , коли було вирощено рекордний врожай - 237 млн. т. зерна , було придбано за кордоном хліба на 1 млрд. 650 млн. крб. Ця сумна тенденція існує й донині . А хто нам продає хліб? Не колгоспи і радгоспи, а американські, канадські і австралійські фермери.

Створивши вчення про соціалістичний спосіб виробництва, Марск і Енгельс почали розробляти його політекономію. Її постулатами стали положення про повну несумісність соціалізму з приватною власністю на за соба виробництва. Перші комуністи змоделювали майбутнє суспільство , яке в своєму розвиткові повинно пройти дві фази: перша-перехід від капіталізму до соціалістичного суспільства і друга-перехід від соціалізму до комунізму. Взагалі у послідовників Маркса була якась особлива любов до градації розвитку, якщо не на фази, то ан стадії, так легше підгоняти факти до надуманих ними положень.

Для марксизму притаманне й поділення суспільства на табори , системи : капіталістичну, соціалістичну і відповідно цьому формулювання економічних законів для кожної з цих систем. Марксизм ігнорує, а може просто не розуміє той факт, що у людському суспільстві діють об’єктивні економічні закони, притаманні тому чи іншому рівню продуктивних сил , а не видуманому теоретиками суспільному ладу. Адже не можна серьозно говорити, наприклад, про капіталістичні і соціалістичні пори року. Справедливіше врахувати лише, географічні, кіматичні та інші особливості, які впливають на господарський розвиток тієї чи іншої країни.

Ще про одну особливість «марксизму» не можна забувати. Він оперує такими категоріями «клас», «держава, «диктатура», «суспільство», але головне, для чого працюють ці політичні інститути і вся економіка, на що мусить бути спрямоване все соціальне життя - на добробут людини , залишається поза уваги теорії та практики цього вчення. Все для людини - лише як привабливе гасло. Про це яскраво свідчить уся післяжовтнева історія народів колишньої Росії, але розмова на цю тему попереду.

 

Резюме:

 

1. Економічні ідеї марксизму з’явилися в середині ХІХст. Досліджуючи закономірності тогочасного капіталістичного суспільства, Маркс і Енгельс зробили значний внесок в економічну науку. Їм належить визначення робочої сили особливим товаром, що створює нову вартість, вони сформулювали положення про додаткову вартість . Чимале наукове і практичне значення має вчення про дві сторони товару, диференціальну земельну ренту , органічну будову капіталу тощо. Отже, економічні погляди марксизму знайшли свою вагому нішу в системі політекономічної науки другої половини ХІХ ст.

2.Маркс і Енгельс були засновниками й такого напрямку в політекономії, коли об’єктивні закономірності і фактори підмінялися ідеологічними догмами, коли на догоду цьому перекручувалися очевидні факти та явища. Взявши за основу помилкову догму пропривласнення капіталістом додаткової вартості, виробленої робітниками, і вбачаючи в цьому головне джерело експлуатації, Маркс і Енгельс та деякі їхні послідовники створили теорію про насильницьку заміну капіталістичного способу виробництва комуністичним способом виробництва. Розробляючи політекономію соціалізму, яка не мала під собою науково-обгрунтованого економічного та соціального розрахун, вони фактично були автора<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.248.200 (0.024 с.)