Тема 9. Ідеї економістів першої половини ХІХ ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 9. Ідеї економістів першої половини ХІХ ст.



Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· як розвивались економічні ідеї Сісмонді;

· що нового в економічну науку внесли П.Прудон та К.Робертус;

· як розвивались революційно-демократичні та соціалістичні вчення в кінці XVIII на поч. XIXст. в Західній Європі.

Перша половина ХІХ ст. важливий етап в історії людської цивілізації. На політичний та економічний розвиток країн Європи та Америки значний вплив мали події в революції у США і Франції, в кінці XVIIIст. національно-визвольних рухів в Латинській Америці, революції в Італії, Австро-Угорщині, та Німеччинні, а також у Франції у 1831 та 1843рр. Буржуазні виробничі відносини повсюдно витісняли феодальний спосіб господарства, технічний переворот сприяв до переходу до великого машинного виробництва, до розорення дрібних виробництв, до більш глибокого майнового розшарування супільства. Все це стало підгрунтям як до подальшого розвитку смітіанських та рікардіанських ідей, так і до виникнення нових економічних шкіл, які вже не задовольнялися постулатами класичної політекономії, а шукали більш аргументованих відповідей на питання, що ставила тодішня економіка. До цього часу відноситься і подальший розвиток вчень про соціалістичний та комуністичний напрямки, з¢являється дрібнопідприємницька ідеологія.

Новий етап у розвитку політичної економії пов¢язаний з Жаном Шарлем Леонором Симондом де Сісмонді/1773-1842/. Характеризуючи його діяльність, треба підкреслити, що вона була різноманітною і включала заняття в галузі економіки та історії. В 1802р. вийшла праця С.Сісмонді «Картина сільського господарства Тоскани», в 1803р.«Про комерційне багатство або про принципи політичної економії в їх застосуванні до торгівельного законодавства». В 1867р. було опубліковано «Історію італійських республік» в двох томах. Через одинадцять років ним було підготовлено статтю для Єдинбурзької енциклопедії «Політична економія»наступного року з¢явилася головна праця вченого «Нові нотатки політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення».Книга зробила Сісмонді економістом,європейською відомістю.У 1827р. вчений видав її друге видання.Через десять років вийшли «Етюди з політичної економії», а також фундаментальні історичні праці: «Історія французів»/31 том/, «Історія падіння Римської імперії», «Історія відродження свободи Італії».

В економічну науку Сісмонді вступив як правовірний смітіанець. Він відстоював принципи вільного підприємництва і конкуренції. Але згодом побачив, що під тиском капіталізму дрібні підприємці вливаються в ряди найманих робітників. Це спричинило до пізньої зміни його поглядів: тепер Сісмонді критикує капіталізм, мріє затримати його розвиток і повернутися назад до дрібного виробництва. Він виступає як противник вільної конкуренції і, аналізуючи суперечності капіталізму, протиставляє фабричному виробництву і фермерському господарству цеховий устрій ремісників та патріархального господарства. Так, Сісмонді заперечує економічну свободу і доводить необхідність державного втручання в розвиток господарства.

Виступаючи вже з інших, ніж Сміт і Рікардо, засад він дає своє визначення політекономії. «Матеріальний добробут людей,- пише вчений в «Початках політичної економії», - оскільки він залежить від держави, складає метод політичної економії». Якщо класики політекономії розглядали господарські процеси як природні, то Сісмонді вважав, що вони повинні бути спрямованими державою. Звідси випливає, він змішував політекономію з економічною політикою, проголошуючи завданням політекономії вивчення того, як держава керуватиме виробництвом, одержанням і розподілом багатства. Сісмонді в політекономії вбачав високоморальну науку, бо вона має справу з людською природою, а не з економічними відносинами. Вона може привести до мети лише тоді, коли взяті до уваги почуття потреби і пристрасті людей. «Ми називаємо політичною економією управління народним богатством», - писав вчений в нових початках політичної економії.

Сісмонді виступає й проти методу застосування абстракції, якої додержувалися Сміт і Рікардо. Англійські вчені абстрагують богатство від людини, а мета багатства Сісмонді - задовольнити потреби людини. Звідси випливає висновок: англійські класики абстрагували виробництво від споживання. Сісмонді вважав, що треба досліджувати виробництво і споживання ізольованої людини, взірцем якої вважав Робінзона Крузо. Проте ізолювати людину від суспільства неможливо, бо навіть така виняткова особа, як Крузо у своїх потребах і у своєму господарюванні використовував все те, чому навчило сучасне йому суспільство. Таким чином, метод Сісмонді позбавлений тих сильних сторін, які були притаманими англійським класикам.

С.Сісмонді, як і його попередники, був прихильником теорії трудової вартості. Для нього праця - єдине джерело багатства. В порівнянні з Рікардо французький вчений зробив крок уперед у визначенні величини вартості і акцентуванні уваги на протиріччях між споживною вартістю і вартістю. Вивчаючи проблему величини вартості, він підкреслював, що при розвинутому товарному виробництві ця величина зводиться до необхідного часу, характеризуючи його як час, що витрачений у пересічних умовах.

Не міг обійти С.Сісмонді питання про гроші. Він вважав, що гроші є таким же продуктом праці, як і інші товари, і є загальною мірою вартості. На той час все ширше поряд з асигнаціями запроваджувалися кредитні гроші. Якщо Рікардо в свій час не бачив різниці між ними, то французький вчений чітко розумів, що їх функції не завжди співпадають. У нього є зауваження про обецінювання паперових грошей і характеристика інфляції як результата переповнення обертання зайвими паперовими грішми. Але генезису грошей, їх сутності і функцій, Сісмонді так і не зміг до кінця зрозуміти.

Безперечно заслугою Сісмонді є теорія прибутку. Тут він пішов далі Сміта і Рікардо, сформулювавши тезу про прибуток як відрахування з прибутку праці робітника. «Прибуток підприємця, - писав він, - складає часто ніщо інше, як пограбування найманих ним робітників. Він заробляє не від того, що його підприємство виробляє більше, ніж на нього витрачено, а від того, що не дає робітникам достатньої винагороди за їх працю». С.Сісмонді розглядав процеси концентрації капіталу і зосередження багатства в руках великих капіталістів і в цьому вбачав причину напівжебрацького становища трудящих, це в той час, коли останні і є справжніми творцями багатства. Вчений розрізняв трудові доходи від нетрудових, створення прибутку, заробітної плати і ренти він пояснював пограбуванням робітників, які на відміну від підпрємців змушені обмежуватися самим необхідним. Розглядаючи питання про заробітну платню, вчений вважав, що вона повинна дорівнювати всій вартості праці робітника. Поряд з цим він константував наявність прямого зв’яку між зростанням населення і заробітною платнею. Сісмонді пропонував обмежити зростання населення межами доходу і закликав церкву до засудження шлюбів серед робітників, якщо народження дітей не узгоджується з доходами батьків.

На противагу від школи Сміта-Рікардо, що вважала ключовою проблемою капіталізму нагромадження і тому ігнорувала проблему реалізації, С.Сісмонді висунув на перший план протиріччя між виробництвом і споживанням, а у зв’язку з цим проблему ринку і реалізації. Для Рікардо та його послідовників економічний процес був безкінечною серією етапу рівноваги, а перехід від одного такого стану до іншого відбувався шляхом автоматичного «пристосування». С.Сісмонді, навпаки, фіксував увагу на цих переходах, тобто економічних кризах.

Оскільки рушійною силою капіталізму є прибуток, а пропонування робочої стили на ринку переважає попит, це не дозволяє підприємцям утримувати заробітну платню на голодному рівні. Купівельна спроможність найманих робітників була украй низькою і обмежувалась незначною кількістю предметів першої необхідності. Між тим їх праця спроможна виробляти дедалі більше і більше товарів. Таким чином, капіталізм звужує внутрішній ринок, бо скорочується купівельна спроможність більшості найманих робітників. Скорочується й споживання капіталістів, оскільки вони неспроможні придбати всі товари, що поступають на ринок. Звідси випливає, що частка ²зверхвартість² залишається нереалізованою і це спричиняє до криз.

Врятування від жорстоких криз надвиробництва Сісмонді шукає в«третіх особах»-проміжних масах і верствах. Це дрібні товаровиробники - селяни, кустарі, ремісники. Крім того, вчений вважав, що розвиток капіталістичного виробництва неможливий без величезного зовнішнього ринку, який він трактував однобоко як збут товарів більш розвинутих країн у найменш розвинуті. Але через деякий час малорозвинуті країни досягають високого рівня економічного розвитку і також вступлять у боротьбу за опанування зовнішніх ринків. В решті-решт складеться така ситуація, коли не буде зовнішніх ринків для країн розинутого капіталізму, і ці країни загинуть. У даному випадку Сісмонді не зміг збагнути до кінця законів розвитку товарного виробництва.

Вивчаючи закономірності капіталізму, Сісмонді виступив з програмою соціальних реформ, для здійснення яких вимагав постійних і непрямих заходів з боку законодавства. Лише здійснення у стосунках між хазяїном і робітником повної справедливості, яка б поклала на першого всю відповідальність за зло, що він заподіяв другому.

Реформи, які рекомендував Сісмонді, зводяться до запровадження соціального забезпечення за рахунок підприємця, обмеження робочого дня, встановлення механізму заробітної платні. Він висловлював побажання щоб робітники брали участь у прибутках підприємства. Звичайно, це були прогресивні пропозиції, які в міру розвитку суспільства запроваджувалися в життя. Але вчений будучи ідеологом дрібних підприємців, боявся і економічних криз, і розорення, і капіталістичної конкуренції. Тому він шукав виходу у консервації старих порядків: натурального селянського господарства і ремесла, не рідко ідеалізував дрібне виробництво.

Програма Сісмонді - це захист патріархальщини, відсталості, ручної праці. Практичні пропозиції зводяться до відтворення старих форм виробництва та обміну, старих відносин власності, які з розвитком товарного виробництва були вже в значній мірі зруйновані. Вчений прагнув зупинити розвиток великого капіталістичного виробництва, загальмувати технічний прогрес. І в цьому випадку він стоїть на утопічних позиціях, які кликали у вчорашній день і по своїй суті були реакційними.

Сучасником Сісмонді бувП¢єр Жозеф Прудон(1809-1865). Його основні праці «Що таке власність?»(1840) «Система економічних протиріч», або «Філософія жебрацтва»(1846), «Вирішення соціальної проблеми»(1848), «Сповідь революціонера»1849), «Теорія податку»(1861), «Фрацузька демократія»(1865) висловлювали економічні погляди дрібних підприємців.

Багато в чому погляди Прудона співпадали з ідеями Сісмонді. Обидва критикували капіталізм, прагнули розробити такі заходи, які б могли кардинально поліпшити цей соціальний лад. В той же час були й суттєві відмінності. Прудон поклав початок такій течії в політичній та економічній думці як анархізм. Важливе місце в його працях відведено проблемам власності, які украй суперечливі. Власність, на його думкуб це крадіжка, тобто право, що суперечить природі та розуму. Але відбиваючи погляди дрібної буржуазії, він виступив на захист власності дрібних підприємців. Взагалі ж він не стільки критикував саму приватну власність, скільки зловживання нею.

Прудон намагався сказати нове слово в політекоиомії і розробив методологію, яка багато в чому відрізнялася від методу попередників. На той час у філософській думці з¢явилося чимало послідовників філософії Гегеля, особливо його діалектики. Не залишився осторонь і Прудон .Він запозичив у німецького філософа мову діалектики, але суть її до кінця не зрозумів. У нього діалектика зводилася лише дософістики. Так реальні виробничі відносини французький науковець вважав втіленням «абсолютного розуму», а економічні категорії - довічно існуючими ідеями, які відірвані від виробничих відносин. Діалектичний рух Прудоном зводиться до поєднання доброго і поганого. Завдання полягає в тому, щоб зберегти добру сторону і усунути погану. Таким способом можна очистити капіталізм від негативних явищ і зробити його прийнятним для дрібних підприємців, інтереси яких власне в цьому і полягали.

У розподілі праці Прудон розглядав дві сторони: добру, бо вона сприяє зростанню богатства, і погану, що спричиняє до збільшення злигоднів, поневірянь, безробіття. Тому необхідно позбавитися поганої сторони і поліпшити капіталістичне товарне виробництво.

В приватній власності Прудон також розкрив дві сторони. До доброї (і зауважимо - не без підстави) він відносив забезпечення незалежності, самостійність, волю, до негативної - те, що вона порушує рівність. Вірний своїм принципам французький політеконом рекомендує усунути велику власність, але зберегти при цьому дрібну. В даному випадку він виявляє недорозуміння того, що просте товарне виробництво є початковою формою виникнення великої капіталістичної власностію

Не зрозумів Прудон і природи власності. В «Філософії жебрацтва» він, з одного боку, заявляв, що лише праця створює елементи багатства і що продукт являє собою певну кількість праці. Але, з другого боку, Прудон вважав, що вартість є довічною і абстрактною категорією. Вартість - носій двох протилежних ідей ; ідеї споживної вартості та ідеї мінової вартості; споживна вартість і мінова вартість протилежні одна одній: вони відбивають дві протилежних тенденції - достаток і рідкість. Споживна вартість - втілення достатку, а мінова вартість - відзеркалення рідкості. Протиріччя між ними може бути усуненим через встановлення еквівалентного обміну, тобто конституйованої вартості. Під «конституйованою» вартістю він розумів синтез споживної та мінової вартості. Цей синтез відбувається у процесі обміну. Для нього, вважав Прудон, потрібно виробляти товарів стільки, скільки потрібно, і створити умови для реалізаціїї цих товарів.

«Теорією конституційної вартості» Прудон намагався усунути протиріччя товарного господарства, перетворивши всі гроші на товари. Але не розуміючи суті грошей і законів товарного виробництва, він вбачав головну причину пeперизму в несправедливості при обміні. Прудон висунув проект реорганізації обміну і встановлення безгрошового товарного господарства через фундацію народного банку, який видав би товаровиробникам «робітничі квитанції». За ці трудові талони обмінний банк повинен був відпускати товари.

Висуваючи ідею «робітничих квитанцій», або «робітничих грошей» Прудон не був оригінальним. Це він запозичив у англійського соціаліста Р.Оуена. Якщо вилучити гроші з обігу, пропунував П¢єр, то це знищить капітал, нетрудові доходи, експуатацію і забезпечить рівність трудівникам. Ці ідеї насправді були ілюзіями, оскільки випливали із нерозуміння ним сутності таких категорій політичної економії, як капітал, прибуток, відсоток. В прибутку підприємців він вбачав своєрідну форму їх заробітної плати, а капітал зводив лише до грошей. Відсоток, за його думкою, є єдиною формою, завдяки якій привласнюється додаткова вартість. Основу гноблення він вбачав у проценті. Звідси випливає його іде - поряд з організацією «народного банку», обміну без грошей - встановили «дармовий кредит», який надаватиметься дрібним виробникам і робітникам. Прудон прагнув зберегти товарно-грошове господарство, капіталістичну власність, але без грошей, капіталу і відсотку. Він виступав проти капіталу, який приносить відсоток, не розумів внутрішнього зв¢язку між процентом і системою найманої праці.

Прудон вважав, що для нормального економічного розвитку суспільства зовсім не потрібна держава. Більше того, при віковічному пануванні дрібної власності вона буде заважати її нормальному розвитку.

Близьким до Прудона за своїми економічними поглядами бувКарл Іоган Робертус-Ягецов (1805-1875). В його працях «Соціальні листи до Кірхмана» (1850), «До пізнання нашого державного економічного становища» (1842), викладена трудова теорія вартості.

Основними її постулатами були висновки про те, що вартість визначається не суспільно-необхідною працею, а будь якими витратами праці, бо однакові витрати праці при будь-якій продуктивності створюють однакову величину вартості. Він також стверджував, що праця завжди створює вартість, незалежно від того, необхідні суспільству вироблені товари, чи ні. В цьому випадку Робертус ігнорував суспільно-необхідний характер праці.

Розглядаючи питання про земельну ренту, вчений дійшов правильного висновку, що вона є доходом власника, без витрат їх власної праці, оскільки створюється працею інших людей.

Робертус висунув проект перебудови суспільства в основному в інтересах дрібних підприємців. Він вважав за необхідне запровадити урівняльний обмін, але це могло здійснюватися лише у сфері розподілу. Спостерігаючи життя робітників і бажаючи їх матеріального поліпшення, Робертус вимагав збереження індивідуалтної власності цією категорією населення і виплати їй повністю продукту праці. Позиція на якій стояв вчений, може бути охарактеризована як «державний соціалізм».

Соціалістичні ідеї Т.Мора, Т.Кампаннелли та інших набули подальшого розвитку у CVIII ст. коли у Франції наближався крах феодального ладу і назрівала буржуазна революція. В цих умовах формувався революційно-демократичний напрямок економічної думки, яка не тільки гостро критикувала феодалізм, але й створювала моделі майбутнього справедливого суспільства.

Представників цього напрямку можна умовно віднести до другого покоління соціалістів-утопістів. Серед перших треба назвати Жана Мельє (1664-1729). Є таке припущення, що він, сільський священник, прийшовши до атеїзму, так і не зміг подолати свою душевну кризу і покінчив життя самовбивством. Перед смертю Мельє написав «Заповіт», який став відомий широкому колу читачів лише в 1864р.

Автор розробив радикальну програму соціального оновлення Франції, корінної перебудови села. Вона вимагала скасування соціальних пільг дворянства, церковників, монахів, чиновників, знищення паразитизму, королівських податків і повинностей. Мельє вимагав також ліквідації приватної власності, яка є головною причиною існування економічної нерівності.

Цікавими для дослідників теорії економічних вчень є погляди Мореллі. На жаль, біографія його майже невідома. В 1753р. Під псевдонімом був опублікований утопічний роман «Базиліада». Через два роки він видав у Амстердамі твір під назвою «Кодекс природи».

В цих працях автор критикував феодальні порядки тодішньої Франції, виступав проти великої власності, переконливо доводячи, що вона й є першопричиною економічних бідувань народу, соціальної нерівності, політичного депотизму, паразитизму правлячої верхівки. Мореллі порушив питання про ліквідацію дворянського землеволодіння і феодальної монополії на землю. Почавши з заперечення феодальної власності, автор дійшов висновку про ліквідацію власності взагалі.

Певний внесок у розвиток економічних ідей соціалістичного напрямку зробив Габріель Бонно де Маблі (1704-1785).У 1785р. Він написав твір «Про права і обов¢язки громадянина», який був надрукований у 1789р. після смерті автора. У 1768р. вийшла економічна праця під назвою «Сумніви», запропоовані філософом-економістом з приводу природно-необхідного порядку політичних громад. У 1776р. з¢явився його твір «Про законодавство або принципи закону».

В цих працях, автор обгрунтовуючи свої погляди спирався на конкретні історичні факти. Маблі був прихильником соціальної рівності, бо саме такими всі люди вийшли із рук матері-природи, і кожному з них вона дала по дві руки, а не по 100. Критикуючи феодалізм, французький мислитель вбачав першопричину всіх злиднів у монополії великих землевласників. Як і його попередники, почавши з заперечення феодальної власності, він дійшов висновку про необхідність ліквідації всякої земельної власності. Для перемоги соціальної справедливості Маблі був готовий пожертвувати розвитком продуктивних сил і підкреслював, що добрі громадяни важливіші, ніж високі врожаї.

Висловлюючи утопічні погляди, Маблі водночас розумів, що не можна позбавити людей «особистої власності», одержаної з рук природи.

Величезний вплив на формування антифеодальної ідеології мав Жан-Жак Руссо (1712-1778). В ряді своїх творів він висловив деякі економічні ідеї, які зіграли значну роль у формуванні поглядів таких діячів французької революції як Робесп’єр,Марат, Сен-Жюст, Бабеф та інші. Більше того, ідеї цього мислителя, зокрема про суспільний договір стали підвалинами «Декларації прав» у 1789.

Найбільш повно економічні погляди Руссо були викладені у творі «Міркування про винекнення та засади нерівності поміж людьми» «1755». Мислителя і вченого, як і багатьох його сучасників, хвилювало питання про причини виникнення приватної власності. Він дійшов вірного висновку, що поява приватної власності та її подальша концетрація мали під собою економічну основу. Крах общин, писав він, став передумовою і рабства, і кріпосництва.

Жан-Жак Руссо піддав нищивній критиці феодальний режим, привілеї пануючого класу, і доводив, що політичний деспотизм, характерний для абсолютизму, є протиприродним явищем.

У працях вченого знайшли відбиття соціальні сподівання французького селянства, яке несло тяжкий тягар феодальних привілеїв. Він прямо заявив, що народ має право відмовитися від тих суспільних відносин, які існували на той час у Франції, чинити активний опір існуючому ладу. Правда, на схилі свого життя Жан-Жак Руссо зрозумів жахливість революційних перетворень і схилявся лише до поступового реформування суспільних відносин. Коли польські магнати зажадали почути думку Руссо про дальшу долю кріпацтва, то він, який все своє життя присвятив боротьбі проти феодалізму, порадив їм не поспішати із звільненням селян.

До третього покоління соціалістів належали Сен-Симон, Шарль Фурьє, Роберт Оуен.

Анрі Клод Ребруа Сен-Симон (1760-1825) у своїй багатій літературній спадщині, до якої відносяться такі всесвітньо відомі твори, як «Листи женевського мешканця до сучасників» /1802/, «Про промислову систему», «Катехізис прмисловців», «Нове християнство» (1825), виклав свої філософські та соціалістичні погляди.

Сен-Симон спеціально не займався проблемами розвитку господарства, але не міг не дійти висновку, що економічні фактори, такі як діяльність людей у виробництві, форму власності мають в історичному процесі суттєве значення.

В історії людства французький соціаліст розрізняв п’ять періодів: «ранній період», «рабство», «середньовіччя», «сучасний період», «золотий вік».

У ранньому періоді чи «періоді дитинства» люди весь час проводили у пошуках їжі. Згодом він поступився рабством, в якому були й позитивні риси: тут з’явився смак до мистецтва і ремесла, а це створило сприятливі умови для прогресу людського розуму. Але раби били пригніченими, і визволення їх з рабства було для того часу неминучим і прогресивним.

В середньовіччі Сен-Симон вбачав високу організацію суспільства, яка грунтувалася на ремісничих цехах, селянській общині і християнській релігії. Проте у феодальному ладі виникають елементи нового ладу - промисловці. Боротьба їх з феодалами спричинила до французької революції, яка ще не закінчилася, бо до влади прийшла буржуазія. Її Сен-Симон характеризував як «проміжний», непродуктивний і паразитичний клас. Ця епоха є перехідною, бо в ній створюються умови для формування партії промисловців. До них він відносив вчених, підприємців, робітників, які разом з королівською владою повинні встановити справедливе суспільство, тоді й прийде «золотий вік». Це продиктовано вимогами людства, історичною необхідністю.

Як же Сен-Симон уявляв собі суспільство «золотого віку»? По-перше, його найважливішою метою буде виробництво необхідних і корисних речей. Він сподівався, що розвиток виробництва забезпечить усіх людей, що дозволить їм піднятися на новий щабель у своєму інтелектуальному розвитку. Це суспільство ідейно буде обєднане новою релігією, яку французький соціаліст називав християнством. У християнство він вносив новий зміст, вважаючи, що воно складатиме сплав ідей про справедливий устрій.

По-друге, справедливе суспільство Сен-Симон називав індустріальною системою. Вона грунтуеться на крупному промисловому виробництві, а управління здійснюватиметься з єдного центру індустріалами. До них французький соціаліст причисляв і капіталістів-власників і капіталістів-трудівників. Капіталісти за вкладені у виробництво кошти можуть одержувати нетрудовий доход яким вони розпоряджаються за власним бажанням. Загальність праці у майбутньому суспільстві Сен-Симон ставив у залежність від фізичних і розумових здібностей кожної людини. При цьому розумова праця буде підпорядкована не інтересам заможніх верхів населення, а всього народу. Він вважав, що найбільш здібні керувати виробництвом і фабриками купці і банкіри.

По-третє, Сен-Симон пропонував змінити функції держави. Вся її енергія буде спрямована на розвиток науки, мистецтва, промисловості. Армія стане непотрібною, бо поміж людьми пануватиме «взаємна доброзичливість». Охорона ж порядку в країні стане громадянською функцією.

Після себе Сен-Симон залишив численних учнів і послідовників, і серед них: О.Родрига, Б.Антонфена, С.Бауара.

Вони заснували журнал «Організатор» і видали книгу «Вчення Сен-Симона Виклад»(1829.) Розвиваючи погляди свого вчителя вони не погоджувалися з необхідністю збереження у майбутньому суспільстві приватної власності і вимагали ліквідації права успадкування. Соціальну справедливість вони сформували як принцип «кожному - за здібністю, кожній здібності - за її справами». Сен-Симонська школа проіснувала недовго і в 30-і рр. ХIХ ст. зовсім припинила свою діяльність.

Франсуа Марі Шарль Фурьє/1772-1837 /автор «Теорії чотирьох рухів і загальних доль»/ 1808/, «Трактату про домашні і землеробські асоціації»/1822/, «Новий промисловий і суспільний світ»/1828/, «Хибна промисловість, роздріблена, відштовхуюча, брехлива, і протияддя-промисловості природна, узгоджена, приваблива, справжня, що дае почетверенний прибуток»/1835-1836/.

Як і Сен-Симон, Фурьє був притаманний історизм. Він вважав, що суспільство в своєму розвитку пройшло стадії дикості, патріархату, варварства, цивілізації, причому в кожній стадії люди послідовно просувалися від дитинства до зростання занепаду і дряхління. Кожна стадія і період бралися французьким соціалістом довільно, без урахування виробничих відносин і різниці в способі виробництва матеріальних благ. Цівілізацією, наприклад, він вважав період зародження капіталізму. Розвиток великої промисловості приведе до такого високого рівня виробництва, який забезпечить рівновагу в суспільстві і на зміну цівілізації прийде гармонія.

Велику увагу в своїх працях Фурьє приділяв критиці капіталізму, особливо зупинявся на капіталістичній торгівлі. Їй він присвятив спеціальну працю, в якій стверджував, що в буржуазній торгівлі панує спекуляція і безсоромне шахрайство. Критикуючи торгівлю, Фурьє наполягаєв на встановленні в майбутньому суспільстві справедливих відносин розподілу.

Чимало сторінок своїх праць французький соціаліст присвятив становищу трудового народу, який буде рабом багатіїв, поки триватиме цивілізація. Цікавила Фурьє і проблема економічних криз, причину яких він вбачав в анархії виробництва і бідності народних мас і зосередження багатства в руках власників.

 

Досліджуючи економічні процеси на етапі цівілізації, Фурьє завбачив заміну вільної конкуренції монополіями. Він зробив своєрідну градацію монополій, виділивши серед них кооперативну, казенну, державну, та колоніальну.

Майбутнє суспільство Фурьє уявляв у вигляді виробничих асоціацій-фаланг, а їх поселення він назвав фалангстерами. Кожна фаланга займатиме земельну ділянку, на якій її члени (кількістю 160-180 чол.) будуть виробляти продукцію, а потім її розподіляти. Основним видом праці Фурьє вважав землеробство, промисловості він відводив підпорядковану роль. Французський соціаліст зазначав, що в майбутньому суспільстві у людей зміниться ставлення до праці. Якщо при капіталізмі праця була важким обов¢язком, то для членів фаланги вона перетвориться на насолоду, на природну життєву потребу. Стимулами праці буде змагання, самолюбство і певна матеріальна зацікавленність. Щоб праця в гармонічному суспільстві була продуктивнішою та приємною, Фурьє пропонував замінити систему заробітної платні участю у прибутках. Робочий день кожного із трудівників повинен складатися із сеансів по 1,5-2 години найрізноманітніших робіт. Щоб запобігти зниження продуктивності праці з-за перевтоми від одноманітної діяльності, вчений обов¢язково вимагав напруженої праці поміж серіями. Проблему розподілу Фурьє поставив у залежність від трьох факторів: праці, таланту і капіталу. За капіталом розподілялося 4/12 всієї продукції фаланги, за працею - 5/12 , за талантом - 3/12. Такий розподіл він вважав справедливим і відповідаючим гармонічному співробітництву класів.

Роберт Оуен (1771-1858) - представник утопічного соціалізму в Англії. Його погляди викладені в багатьох працях в тому числі «Про утворення людського характеру»(1813-1814), «Доповідь Графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив промислової системи»(1815), «Bиклад раціональної системи суспільства»(1830), «Kнига про новий моральний світ»(1836-1844), «Rеволюція в свідомості та діяльності людського роду тощо».

Будучи спочатку директором, а згодом і власником фабрики. Оуен проте критикував капіталізм і пророчив його загибель. Він називав його нерозумною системою, хаотичним, суперечливим ладом, котрий народжує бідних, неуцтво, розбрат і війни. Найгіршими явищами капіталізму англійський соціаліст вважав «тріїцю злигоднів»- приватну власність, релігію і шлюб на засадах власності. «Pриватна власність,- писав він,- була й є причиною численних злочинів і бідувань,... вона приносить велику шкоду нижчим, середнім і вищим класам».

Оуен прагнув поліпшити матеріальний і побутовий добробут робітників і був одним з тих, хто стояв біля джерел англійського фабричного законодавства про обмеження робочого дня, заборону нічної праці жінок і дітей, вважав, що держава повинна охороняти інтереси трудящих, знайти кошти для зменшення і ліквідації безробіття.

Оскільки Оуен у своїх теоретичних конструкціях спирався на трудову теорію вартості Д.Рікардо, то головним джерелом багатства він вважав працю. Аналізуючи проблему застосування машин, Оуен дійшов висновку, що у капіталістичному суспільстві існує протиріччя поміж зростаючим виробництвом і недостатньою містськістю ринку з-за того, що робітники не отримують повної винагороди за свою працю. В майбутньому справедливому суспільстві, прогнозував англійський мислитель, машина стане найбільшим благодіянням людства.

Поряд з приватною власністю головну причину всіх бідувань трудящих Оуен вважав в грошах, які він характеризував як знаряддя несправедливості і пригноблення, як фетіш, перед яким усі схиляються додолу. В грошах він вбачав річ, технічний засіб, що полегшує міновий процес, і вважав, що спочатку вони були корисними, а в буржуазному суспільстві перетворилися на зло, яке треба знищити. Замість них Оуен пропонував ввести еквівалент трудових витрат «робочі гроші». Він зробив спробу реалізації цих нових грошових знаків, організував «Базар справедливого обміну», котрий швидко затоварився малопотрібними речами, а за квитанціями забиралися лише ті товари, які можна було б вигідно продати на ринку. «Базар справедливого обміну» швидко розпався, не вписавшись в структуру капіталістичного ринку.

Оуен вірив, що на зміну капіталізму прийде нове суспільство, яке він назвав соціалізмом. В ньому всі люди будуть щасливі, а підставою для цього стане суспільна власність на засоби виробництва. Осередком майбутнього суспільства стане кооперативна община, яка буде функціонувати за принципом: від кожного- за здібністю, кожному - за працею. Щоб усунути протилежність між містом і селом, Оуен гадав що заняття в общині землеробством і промисловою працею будуть чередуватися.

Англійський соціаліст створив кооперативи : в США («Hова гармонія»)/ і в Англії /«Арбістон» і «Mізеруєлл»/. Правда вони не стали соціалістичними осередками, бо, підпорядковуваючись законам ринку, перетворилися на капіталістичні підприємства.

В першій половині CICст. в Англії створилася ціла школа прихильників Р.Оуена, відома як соціалісти-рікардіанці. Найбільш відомими з них були Дж.Грей(1798-1850), T.Gодекін(1787-1869), B.Tомпсон(1785-1833), Дж. Брей(1809-1895). Всі вони розробляли моделі майбутнього соціалістичного суспільства на основі вчення Д.Рікардо.


Резюме

 

Сісмонді зробив значний внесок в розвиток політекономічної науки. Він звернув увагу на існування протиріччя між виробництвом і споживанням, зазначив важливість проблеми особистого споживання і теорії відтворення. Заслугою Сісмонді була теорія прибутку, й спроба пояснити природу економічних криз. Будучи прихильником дрібнотоварного виробництва, Сісмонді вважав за доцільне повернутися до патріархальних відносин, зберегти ремісниче виробництво і ручну працю.

Засновником анархізму став Прудон. Він був ідеологом дрібної буржуазії і тому критикував велику капіталістичну приватну власність, з якою не могли конкурувати дрібні виробники. В політекономію Прудон хотів внести діалектичний метод, але не зумів зрозуміти його сітність. Теорія «конституйованої вартості» не змогла усунути протиріччя товарного виробництва, змінити капіталістичне суспільство.

В політичній і економічній думці помітне місце посідають соціалістичні ідеї. Друге і третє покоління соціалістів утопістів піднялися до розуміння негативних рис сучасного їм капіталістичного способу виробництва і піддали їх жорстокій критиці. Вони моделювали майбутнє соціалістичне суспільство, наївно думаючи, що щастя базується на суспільній власності на засоби виробницства, в якому буде досягнута соціальна рівність і люди зможуть повністю реалізувати себе як особистості. Практика соціалістичного будівництва в колишньому СРСР спростувала ці наївні уявлення, довівши, що суспільна власність, не стимулює розвитку виробництва, а рівність насправді лише проголошується, але не перетворюється на фактичну рівність.

Питання для роздумів і завдання.

 

1. Охарактеризувати економічні погляди Сисмонді. В чому полягає його внесок в політекономію ?

2. Довести, що економічні ідеї П.Прудона віддзеркалювали інтереси дрібної буржуазії. Чим вони відрізняються від поглядів Сисмонді ?

3. Охарактеризуйте економічні ідеї другого покоління соціалістів-утопіст.

4. Розкрити суть економічних поглядів А.Сен - Симона і Ш.Фурьє.

5. Довести, що економічні ідеї Р.Оуена були розвитком уявлень про соціалізм і економічну теорію.

 

Список рекомендованої літератури.

Основна:

1. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса.- М., - 1975г.

2. Всемирная история экономической мысли. В 6т. - Т.2.-М., - 1988 г.

3. Петров В.И., Титов В.Б. Мелкобуржуазная политическая экономия. Цикл лекций. - Саратов, - 1958г.

Додаткова:

1. Будущее науки. Вып.5. / Отв.ред. Е.Б.Этингоф. - М., - 1972г.

2. Валовой Д.В., Лапшина Г.Е. Имена на обелиске.-М., - 1980г.

3. Зарин П. Роберт Оуцн (К 200-летию со дня рождения). // Вопросы экономики, - 197 г. - №12.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.021 с.)