Тема 15. Зародження і розвиток американського інституціоналізму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 15. Зародження і розвиток американського інституціоналізму



Вивчиши цю тему, ви будете знати:

· в чому полягають особливості економічних поглядів представників інституціоналізму;

· якими були головні течії інституціональної теорії і якими були їх характерні риси.

На початку ХХ ст. Вчені-економісти США, активізуючи аналіз тенденцій монополізму які посилилися в економіці та сприяючи «антитрестовій» політиці власної країни, набули статус лідерів концепцій соціального контролю над економікою, який здійснювався різноманітними методами. Іх теорії поклали початок новому напрямку економічної думки, який зараз прийнято називати соціально-інституціональним або просто інституціоналізмом.

Інституціоналізм- це в деякому розумінні альтернатива неокласичному напрямку економічної теорії. Якщо неокласики виходять із смітіанської тези про досконалість ринкового господарського механізму та саморегульваності економіки та притримуються «чистої економічної науки», то інституціоналісти рушійною силою економіки разом з матеріальними факторами вважають також духовні, моральні, правові та інші фактори, які розглядаються в історичному контексті. Іншими словами, інституціоналізм в якості предмету свого аналізу висуває як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку. При цьому об’єкти дослідження, інститути, не підрозділяються на первинні та вторинні і не протиставляються один одному.

В області методології інституціоналізм, на думку багатьох дослідників, має багато спільного з історичною школою Німеччини, але це не означає повного і послідовного продовження традицій останньої. Причин тут декілька. По-перше, знаходячись під теоретичним впливом А.Сміта, німецькі автори другої половини ХІХ ст. Повністю підтримували юнкерські кола Пруссії в їх боротьбі за впровадження в Німеччині свободи торгівлі та інших принципів економічного лібералізму, включаючи необхідність необмеженої вільної конкуренції підприємців. По-друге, історизм в дослідженнях історичної школи проявлявся переважно в ствердженні природного характеру ринкових економічних відносин і підтримці положення про автоматичне встановлення рівноваги в економіці на всьому протязі розвитку людського суспільства. І, по-третє, в працях авторів історичної школи Німеччини не допускались навіть будь-які згадки про можливість реформування економічного життя суспільства на принципах обмеження «вільного підприємництва».

Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямком економічної думки. Він втілив в собі кращі теоретико-методологічні досягнення попередніх шкіл економічної теорії, і перш за все засновані на математиці і математичному апараті маржинальні принципи економічного аналізу неоклассиків (в частині виявлення тенденцій в розвитку економіки та змін кон’юктури ринку), а також методологічний інструментарій історичної школи Німеччини (для дослідження проблем «соціальної психології» суспільства).

Подібне судження висловлює М.Блауг, на думку якого, «намагаючись визначити суть «інституціоналізму», ми знаходимо три риси, які відносяться до області методології:

1) незадоволеність високим рівнем абстракції, характерним неокласиці, іособливо статичним характером ортодоксальної теорії цін;

2) устрімлення до інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками, або «віра в переваги міждисциплінарного підходу»;

3) незадоволеність недостатньою емпіричністю класичної та неокласичної теорій, заклики до детальних кількісних досліджень.

За деякими оцінками відрахунок часу виникнення інституціонального напрямкуекономічної думки необхідно починати з дати опублікування монографії Т.Веблена «Теорія бездіяльного класу», тобто з 1899 р. Але, враховуючи не менш значні публікації які з’явились більш пізніше Дж.Коммонса та У.Мітчела, що показали зародження нових течій в рамках інституціоналізму, період чіткого формування ідей та концепцій цього напрямку економічної теорії в одне ціле приходиться все ж таки на 20 - 30-ті рр. ХХст.

Праці названих американських вчених та їх послідовників об’єднує антимонопольна направленість, ідея обліку впливу на економічне зростання всієї сукупності суспільних відносин та необхідності державного втручання в економіку. Причому в останній частині можна згадати вимогу посилити «контроль суспільства над бізнесом», винесену Дж.Б.Кларком навіть в заголовок своєї книги, виданої в 1926 р. Як писав Ф.Хайек, «якщо монополії в якихось сферах неминучі, то кращим є рішення, якому до недавніх часів віддавали перевагу американці, - контроль сильного уряду над приватними монополіями. Послідовне втілення в життя цієї концепції обіцяє набагато кращі результати, ніж безпосереднє державне управління.

В основі терміна «институціоналізм» лежить одне з розумінь поняття «інститут». Останнє розглядається інстиуціоналістами в якості першочергового елемента рушійної сили суспільства в економіці та поза нею. До «інститутів» ідеології інституціоналізму відносяться самі різноманітні категорії та явища (наприклад, держава, сім’я, підприємництво, монополії, приватна власність, профсоюзи, релігія та ін.), визначаючі звичаї, звички, єтику, правові рішення, суспільну психологію і головне - еволюцію економіки.

У вмзначених трьох течіях інституціоналізму Т.Веблен очолює соціально-психологічний (технократичний) варіант інституціональних досліджень, Дж.Коммонс - соціально-правовий (юридичний), У.Мітчелл - кон’юктурно-статистичний (емпірико-прогнозичний).

Торстейн Веблен (1857-1929) - автор значної кількості великих праць в галузі економіки та соціології, в яких він виходив з теорії еволюції природи Ч.Дарвіна, принципа взаємозв’язку та взаємообумовленості всіх суспільних відносин, в тому числі екномічних і соціально-психологічних. Його теоетична спадщина отримала найбільшу популярність та використання для ряду наступних творчих пошуків в руслі соціально-інституціонального апрямку економічної думки у всіх трьох його течіях.

За визначенням Т.Веблена, «інститути - це результати процесів які відбувалися в минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, відповідно, не знаходяться в повній згоді з вимогами сучасного часу». Звідси, за його думкою, необхідність їх оновлення у відповідності з законами еволюції з «вимогами теперішнього часу», тобто звичними способами мислення і загальноприйнятною поведінкою.

За образ свого мислення багатьма ідеологами того часу він сприймався як американський Маркс. І причиною тому було не тільки і не стільки те, що Т.Веблен - в минулому студент самого Дж.Б.Кларка - став противником економічної теорії свого вчителя, який притримувався «чистої економічної науки», скільки гостра критчна оцінка наслідків того, до чого привели національні економіки різних країн проповідники абсолютизації смітіанських ідей економічного лібералізму, саморегульованості та безкризовості народного господарства, «природного» співпадання в умовах вільного підприємництва приватних інтересів «економічної людини» з суспільними. Ось чому в своїх судженнях про «теологію» та «апологію» він «рішуче заперечує проти центральної тези неокласичної теорії благополуччя, згідно якій досконала конкуренція при деяких обмеженнях веде до оптимальних результатів», і чому еволюційна наука для нього - це «дослідження походження та розвитку економічних інститутів і погляд на економічну систему як на «кумулятивний процес», а не «самоврівноважений механізм».

Особливе бачення проблем соціально-економічного розвитку суспільства Т.Веблен підкреслював навіть в назвах виданих ним праць, в числі яких згадана раніше «Теорія бездіяльного класу» (1899), «Інстинкт майстерності» (1914), «Інженери і системи цін» (1921), «Власність відсутнього» (1923) та ін.

Свою переконаність в еволюційному перетворенні суспільства Т.Веблен обгрунтовував на своєрідному баченні теорії Ч.Дарвіна. Відштовхуючись від її канонів, він, зокрема, намагався аргументувати положення про актуальність в людському суспільстві «боротьби за існування». При цьому ним використовується історична оцінка розвитку «інститутів суспільства, в якій заперечується марксистське положення про «класову експлуатацію» та «історичну місію» робітничого класу. На його погляд, економічними мотивами людей рухають перш за все батьківське відчуття, інстинктивне устрімлення до знань та високої якості виконуваної роботи.

В теорії «бездіяльного класу», судячи по складу книги Т.Веблена, відношення цього «заможного невиробничого» класу до економічного процесу характеризується як відношення «експлуатації, а не корисності». Цей клас, по Веблену, віддає перевагу «звичаям світу бізнесу, які склались « під направленою та вибірковою дією законів хижацтва чи паразитизму». Зокрема, для представників саме цього класу можуть, очевидно, існувати особливі ціни на товари, символізуючі показник їх «престижності», а не істинний прояв закону попиту, що зараз прийнято називати «ефектом Веблена». Останній характеризує ситуацію, при якій зниження ціни на товар сприймається покупцем як погіршення його якості чи втрата його «актуальності» або «престижності» серед населення і тоді цей товар перестає користуватися споживчим попитом, а в зворотній ситуації, навпаки, об’єм купівель з зростанням ціни може зрости. Через це «фінансові прошарки, - стверджує Веблен, - мають відому зацікавленість в пристосуванні фінансових інститутів... Звідси більш менш послідовне устрімлення празного класу направляти розвиток інститутів по тому шляху, який відповідає грошовим цілям, які формують економічне життя празного класу.

Відповідно, еволюція суспільної структури - це, кажучи словами Т.Веблена, «процес природнього відбору інститутів» в «боротьбі за існування».

Немарксистська позиція Веблена найбільш очевидна в його концепції реформ. Так, критикуючи «паразитичний» образ життя зайнятих лише фінансовою діяльністю рантьє - володарів особливої (абсентистської) форми приватної власності, а також засуджуючи підкорення сфери «індустрії» світом «бізнесу», який намагається в особі фінансистів і великих підприємців лише «до максимально можливого прибутку», він агітував не за революційне знищення класового антагонізму і перемогу пролетаріату, а за подальщу еволюцію суспільства, яка мала супроводжуватися реформуванням.

Сценарій реформ Т.Веблена полягає в постійному прискоренні науково-технічного прогресу та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції. За його переконанням, інтелігенція, робітники, техніки та інші учасники виробництва представляють сферу «індустрії» і переслідують ціль оптимізації і підвищення ефективності процесу виробництва. Вони визначають зростаючу залежність «бізнесу» від «індустріальної системи», настання «паралічу старого порядку» і переходу влади до представників інженерно-технічної інтелігенції.

В результаті реформ Т.Веблен передбачав встановлення «нового порядку», при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передане спеціальній «раді техніків», і «індустріальна система» перестане служити інтересам «абсентистських власників» (монополістів), в зв’язку з мотивом технократії і індустріалів з’явиться не «грошова вигода», а служба інтересам всього суспільства.

Джон Р.Коммонс (1862-1945), досліджуючи такі колективні інститути, як сім’я, профсоюзи, торгівельні об’єднання, виробничі корпорації, державу, правові відносини та інші, пріоритетну увагу приділяв юридично-правовим інститутам, став лідером юридичної течії інституціоналізму. При цьому він виходив з несприйняття ідей про классову боротьбу робітників, а також, кажучи іншими словами, устрімлення «зробити систему бізнесу ефективною настільки, щоб вона заслуговувала на збереження».

Правовий аспект Дж.Коммонс використовував і в висунутій ним концепції вартості, у відповідності з якою вартість товарної продукції є не щоінше, як результат юридичної згоди «колективних інститутів». До останніх він відносив союзи корпорацій, профсоюзів, політичних партій, які виражають професійні інтереси соціальних груп і верств населення.

Марксистському вченню про класову боротьбу Дж.Коммонс протиставив положення про проведення державою реформ в області законодавства і створення уряду, наданого лідерами різних «колективних інститутів». Він був переконаним в необхідності створення такого уряду, який був би підконтрольним суспільній думці і здійснював би демонополізацію економіки.

Еволюція капіталізму вільної конкуренції в фінансову стадію - центральна ідея його головних праць «Правові основи капіталізму»(1924), «Інституціональна економіка. ЇЇ місце в політичній економії» ;(1934), та інших. В них розглядаються проблеми, викликані посиленням «соціального конфлікту» через «нечесну» (монополістичну) конкуренцію підприємців. Державні правові рішення в рамках економічних реформ, як вважає автор, знищать протиріччя і конфлікти в суспільстві, ознаменують перехід до стадії адміністративного капіталізму.

Як відомо з історії економіки, юридичні (правові) аспекти «колективних дій» Дж.Коммонса, рівно як антимонопольні реформаторські ідеї в працях Т.Веблена, знайшли реальне практичне використання вже в 30-х рр., в період проведення «нового курсу» президента США Ф.Рузвельта.

Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948) - учень і послідовник Т.Веблена. З поваги до заслуг та пам’яті свого вчителя У.Мітчелл підготував посмертну збірку «Вчення Веблена», включив в неї вибрані витяги з його книг та статей. У.Мітчелл в своїй основній публікації «Лекції про типи економічної теорії» (1935) виходив перш за все з ідей Т.Веблена. Слідуючи їм він настоював на взаємозв’язку економічних проблем з неекономічними, зокрема з проблемами соціології,культури та іншими, які обумовлюють психологію, поведінку та мотиви діяльності людей в суспільстві.

Так чи інакше в економічній літературі цього вченого сприймають нерідко як представника концепції «вимірювання без теорії» (після появи статті Т.Коопманса, присвяченої критиці наукових досліджень У.Мітчелла і його послідовників), або, як сказав В.Леонтьєв, «основного антитеоретичного напрямку американської економічної думки».

Особистий вклад У.Мітчелла в інституціональну теорію полягає, по-перше, у виявленні впливу на економічні фактори (в категоріях грошового обернення, кредиту, фінансів та ін) неекономічних факторів (в тому числі психологічних, факторів поведінки та інших) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних по фактичному матеріалу і його математичній обробці. І, по-друге, в спробі обгрунтування концепції безкризового циклу з допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Особливу популярність в США У.Мітчелу принесло визнання його засновником Національного бюро економічних досліджень і одним з перших дослідників циклічних явищ в економіці. Він вважав можливим і необхідним державний вплив на економіку в області грошових, фінансових і кредитних факторів у взаємозв’язку з соціально-культурними проблемами та з врахуванням психологічного аналізу.

Представники емпірико-прогнозичної течії інституціоналізму ще в 20-ті рр. В своєму «кон’юктурному барометрі» в Гарварді опублікували за результатами «аналізу динамічних рядів» перші прогнози економічного зростання шляхом побудови кривих, які представляли середні індекси ряду показників національного господарства. Вони перебували в основі нової галузі екрономічної науки - економетрики - математика і статистика, які дозволяли У.Мітчеллу та його колегам розраховувати довжину «малих» і «великих» циклів, націлювали на спроби конституювати моделі безкризового (нециклічного) розвитку економіки, передбачати відхилення в динаміці показників, передбачати їх спад. Засрбом пом’якшення циклічних коливань і досягнення благоприємної кон’юктури повинно, на думку У.Мітчелла, бути створення спеціального державного плануючого органу. Планування при цьому передбачалось не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому прогнозуванні реальних кінцевих цілей.

Некваліфікований прогноз «Гарвардського барометра» напередодні економічної кризи 1929-1933 рр., який передбачав «процвітання економіки», показав недосконалість методологічної бази тих років, але переконливо продемонстрував правильність головного положення інституціоналістів 20 - 30-х рр. Про необхідність соціального контролю над економікою. Це значить, що інституціоналізм є одним з теоретичних попередників кейнсіанської та неоліберальної концепцій, які виникли в 30-х рр. , головною ідеєю яких є втручання держави в економіку.

Резюме:

1. Інституціоналізм в якості предмету свого аналізу висував як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку;

2. На думку Т.Веблена «інститути - це результати процесів які відбувалися в минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, відповідно, не знаходяться в повній згоді з вимогами сучасного часу». Звідси, за його думкою, необхідність їх оновлення у відповідності з законами еволюції з «вимогами теперішнього часу», тобто звичними способами мислення і загальноприйнятною поведінкою

3. Правовий аспект інституціоналізму очолив Дж.Коммонс, який висунув концепцію вартості, у відповідності з якою вартість товарної продукції є не щоінше, як результат юридичної згоди «колективних інститутів». До останніх він відносив союзи корпорацій, профсоюзів, політичних партій, які виражають професійні інтереси соціальних груп і верств населення.

4. Особистий вклад У.Мітчелла в інституціональну теорію полягає, по-перше, у виявленні впливу на економічні фактори (в категоріях грошового обернення, кредиту, фінансів та ін) неекономічних факторів (в тому числі психологічних, факторів поведінки та інших) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних по фактичному матеріалу і його математичній обробці.


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.013 с.)