Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВУЗІВ

Житомир — 1998

Вступ

 

Навчальний посібник складено відповідно до програми курсу “Історія економічних вчень” для студентів економічних спеціальностей вузів.

Посібник охоплює 18 тем і розрахований на 36 годин лекційних занять. Заняття по темах 1-3 повинні допомогти студенту зрозуміти процес зародження економічних знань за часів рабовласництва та раннього феодалізму. Метою 4-14 тем є засвоєня теоретичних концепцій та методології меркантилізму, класичної політекономії та ін. Теми 15-18 присвячені питанням сучасної економічної теорії.

Структура та методика проведення лекції визначається структурою посібника. До лекційного тексту заняття додається перелік питань з теми, рекомендується література. В останній частині посібника приводиться перелік лауреатів Нобелівської премії в галузі економічних наук, словник основних термінів і понять, а також тестові завдання по темам.

Для самостійної роботи студентів передбачені окремі завдання та підготовка рефератів і доповідей.

Зміст

Вступ

Тема 1. Предмет і метод “Історії економічних вчень”

Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації

Тема 3. Економічні погляди раннього феодалізму

Тема 4. Економічні погляди періоду пізнього феодалізму та зародження капіталістичних відносин.

Тема 5. Економічні вчення у Західній Європі в XVII-XVIII ст.

Тема 6. Економічне вчення А.Сміта

Тема 7. Економічні ідеї Давида Рікардо

Тема 8. Економічні ідеї першої половини ХІХ ст.

Тема 9. Ідеї економістів першої половини ХІХ ст.

Тема 10. Економічна думка в Україні та Росії в другій половині XVIII - першівй половині XIX ст.

Тема 11. Економічні ідеї марксизму

Тема 12. Економічна думка другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Тема 13. Економічні теорії західноєвропейської соціал-демократії

Тема 14. Ленінська економічна теорія

Тема 15. Зародження і розвиток американського інституціоналізму

Тема 16. Теорії ринку з недосконалою конкуренцією

Тема 17. Економічна теорія Дж.М.Кейнса і політика неокейнсіанства

Тема 18. Неолібералізм - альтернатива кейнсіанським моделям державного втручання в економіку

Основні визначення

Лауреати нобелівської премії в галузі економіки

 

Тема 1. Предмет і метод “Історії економічних вчень”

Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· що досліджує історія економічних вчень як наукова дисципліна;

· які функції історія економічних вчень виконує;

· в чому полягає сутність методології науки;

· якими законами і категоріями користується економічна наука.

 

В умовах здійснюваних в Україні радикальних соціально-економічних реформ вивчення історії економічних вчень як однієї з обов’язкових дисциплін в процесі підготовки та перепідготовки спеціалістів економічного профілю і формування у них загальнолюдської та професіональної культури набуває особливого значення.

Рано чи пізно кожна окрема особистість вступає в економічні зв’язки з іншими суб’єктами економічної діяльності. Успіщність її дій прямопропорційно залежить від накопиченного досвіду та знань. Звичайна людина - це економіст з буденним мисленням, яке є ніщо інше, як суб’єктивний погляд на процеси, що відбиваються щодня у господарському житті. Людина судить про це виходячи з власних інтересів. На її економічні уявлення нерідко впливають і певні звичаї, які склалися в народі, а іноді й спотворені погляди на ті чи інші явища. І, тут на допомогу людині приходить мислення. Загальновідомими є два типи мислення. Найбільш поширеним є буденне мислення, яке не може проникнути у суть явищ, що лежать в основі тих чи інших економічних процесів. Тому важливе значення для успішного функціонування суспільства і добробуту кожної окремої особистості зокрема має наукове мислення. Лише воно прагне виявити об’єктивну істину і відбиває економічні процеси всебічно, намагається охопити всю панораму подій.

Предметом історії економічних вчень є історичний процес виникнення, розвитку, змагання і зміни економічних ідей, що виражали інтереси тих чи інших класів і соціальних груп, а також загальнолюдські погляди на економічні процеси на різних етапах розвитку суспільства.

Відповідно, знання, які можна набути, вивчаючи цей предмет, необхідні для осмислення закономірностей і особливостей формування економічної теорії, вільної орієнтації в її проблемах, ефективного використання отриманих навиків з ціллю дослідження об’єктивних законів в розвитку світової та вітчизняної економіки, виробки творчого підходу при обгрунтуванні і наступній реалізації альтернативних господарських рішень.

Історія економічних вчень являє собою самостійну наукову дисципліну, основний зміст якої полягає в дослідженні історії політичної економії, починаючи від зародження економічних ідей у творах стародавніх мислителів і закінчуючи сучасною економічною думкою.

Як і кожна наука історія економічних вчень має свою методологію. Для методології історії економічних вчень притаманим є діалектичний метод, розгляд процесів і явищ не одномірно, лише в одній площині, а багатогранно, враховуючи різні погляди, їх практичну значущість і перевірку іспитом часу. Історія економічних вчень досліджує певні закони. Вони поділяються на загальнолюдські та специфічні. Історія економічних вчень враховує два види законів:

Загальні закони, що діють впродовж усієї людської історії (такі як підвищення потреб, зростання продуктивності праці), або в декількох способах виробництва.

Специфічні закони, що відбивають особливості певних суспільних способів виробництва і властиві їм соціально-економічні відносини. Крім них об’єктом вивчення є стосунки поміж людьми які відбивають організаційно-економічні зв’язки та відносини з приводу власності. Організаційно-економічні відносини виникають тому, що суспільне виробництво, розподіл та обмін завжди потребують певної організації. Форми організаційних зв’язків завжди різноманітні: розподіл і кооперація праці, концентрація виробництва, його централізація та інтеграція. Ці форми існують незалежно від того чи іншого соціально-економічного ладу і є однаковими елементами економіки усіх країн.

Соціально-економічними відносинами є такі зв’язки поміж людьми у виробничому процесі, котрі визначаються типом (формою) власності на засоби виробництва.

Історія економічних вчень як наука виробила і застосовує конкретні засоби і прийоми пізнання предмету свого дослідження. До них відноситься спостереження, аналіз і синтез економічних явищ, індукція та дедукція, системний підхід.

В практиці дослідження історії економічних вчень широко застосовується метод абстракції. Абстрагування - означає очищення наших уявлень про досліджувані процеси від випадкового, швидкоминулого, одиничного і відокремлення в них міцного, стійкого, типового. Завдяки методу абстракції вдається уловлювати суть явищ, від суті одного рівня переходити до суті більш високого рівня, формулювати категорії та закони науки, що відбивають її сутність.

Економічні категорії, які використовує історія економічних вчень характеризують окремі сторони економічніх явищ (наприклад вартість, що визначається суспільно необхідними витратами праці).

Економічні закони встановлюють найбільш стійкі залежності та взаємозв’язки в економічних процесах. Важливе місце при вивченні історії економічних вчень посідає розгляд і виділення різними поколіннями вчених-економістів діалектики загального, особливого та одиничного. У розвитку суспільного виробництва завжди є спільні риси, що властиві усьому виробництву, незалежно від його соціально-економічної структури. В той же час загальне не існує окремо, а завжди проявляється в особливому та одиничному, історично-специфічному (наприклад історично-економічний розвиток Франції та Японії). Наукове пізнання економічних процесів потребує опори на принципи єдності логічного та історичного. Він виходить з того, що суспільство на будь якому ступені розвитку являє цілісний організм у якому усі компоненти знаходяться у певному взаємозв’язку. Причому цей логічний взаємозв’язок відбиває, відтворює у стислому вигляді історичний процес виникнення і становлення даної системи. Історично спочатку виникають її найбільш спільні, прості, риси. Складні ж, більш конкретні властивості, як правило, утворюються на наступних етапах суспільного розвитку.

Історія - це складний і багатомірний процес, не вільний від випадкових ситуацій, зигзагів, відступів і забігання вперед, але в принципі це закономірний процес розвитку і зміни суспільства, передусім економічних систем. Звідси випливає взаємозв’язок пізнання структури цих систем та історії іх розвитку. Вивчення історії допомагає зрозуміти логіку предмету, а знання внутрішньої побудови суспільства надає наукового характеру історичному дослідженню. Тобто логічний метод вивчення є ні чим іншим, як тим же історичним методом, який тільки звільнений від історичної форми та випадковостей історичного процесу. Закономірно при розгляді методу історії економічних вчень постає питання про критерій правдивості результатів пізнання. Найвищим критерієм вірності пізнання виступає суспільна практика, результати тих теоретичних положень і висновків, що пройшли перевірку життям і поліпшили добробут людей.

 

Функції історії економічних вчень

Пізнавальна функція. Вона дозволяє простежити розвиток економічної науки від перших її кроків до сьогодення, побачити як у процесі розвитку народного господарства у світі і окремих країнах йшло накопичення економічних знань. Саме вона дає змогу нам ознайомитися з економічними поглядами видатних вчених минулого.

Критична функція. Полягає у виясненні як позитивних поглядів у різних поколінь вчених, так і тих, що були згодом спростовані самим життям. Вона вимагає суворої об’єктивності розуміння того, що помилки вчегних минулого викликалися не злими намірами, а рівнем тогочасного суспільного життя. Необхідно критично відноситися до марксизму, який вважає вірними лише ті положення, які були вироблені його основоположниками.

Прогнозична функція. Полягає в тому, що економічна теорія, вивчаючи сучасний стан економіки, іноді давала рекомендації, які визначали перспективи економічного розвитку далеко вперед.

Прагматична (практична) функція. Полягає в використанні рекомендацій економічної науки, втілення її у життя, спрямуванні на благо як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

Перед кожним, хто розпочинає вивчення даної дисципліни постає питання: “Як вивчати?”. Істотною порадою з цього приводу може бути слідуючий вислів лауреата Нобелівської премії Мілтона Фрідмена: “Під час навчання я прийшов до переконання і не маю підстав відмовлятись від нього сьогодні, що студенти навчаються у своїх же товаришів-студентів, а зовсім не у викладачів. Дійсне призначення викладача - шукати найбільш цікаві проблеми для обговорення. Вивчення неможливе без самостійної роботи. Самостійна робота - це критичне осмислення тих положень, з якими студенти зустрічаються у різноманітній літературі, оскільки економічне життя швидкоплинне і бурхливе. І, наостанок з цього приводу, варто привести слова видатного економіста Джона Мейнарда Кейнса: “Ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. У дійсності лише вони правлять світом. Люди практики, котрі не вважають, що на них зовсім не діє інтелектуальний вплив, часто-густо стають рабами якогось економічного минулого”.

 

Контрольні питання та завдання.

1. Що являє собою предмет історії економічних вчень?

2. Як ви розумієте поняття: економічні закони. Які закони є загальнолюдськими, які - специфічними?

3. Що означає поняття методологія науки?

4. Дайте визначення поняття економічні категорії. Якими категоріями оперує економічна наука?

5. Назвіть і охарактеризуйте основні функції історії економічних вчень.

6. Користуючись довідником “Лауреати Нобелівської премії”, складіть короткі біографії видатних вчених - економістів, які удостоєні цієї високої нагороди.

 

Рекомендована література.

Основна:

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей - экономистов до Маркса.-М.,- 1985г.

2. Всемирная история экономической мысли. В 6т.- Т.1.-М., -1987г.

3. История экономических учений. Учебних для экономических вузов./Рындина М.Н., Василевский Е.Г., Голосов В.В. и др. - М., - 1983г. - с.3 - 9.

4. История экономических учений. - Ч.1. Учебное пособие. / Под.ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского. - М., - 1989г. - с.5 - 10.

5. Макконел К., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. - В 2т., - Т.1.,- М., - 1992г. - С.18 - 19.

 

Питання для роздумів та завдання.

 

1.Довести, що розвиток економічної думки на сході був наступним щаблем у розвитку економічної науки.

2.Що спільного і чим відрізняються економічні погляди середньовічного Китаю і арабських країн?

3.Дати характеристику економічних ідей середньовічної Західної Європи. Що нового в економічну теорію внесли західноєвропейські мислителі та вчені?

4.Показати, як розвивалася економічна думка в Україні. Які процеси вона відбивала? Які нові ідеї були вироблені нею?

5. Дайте характеристику економічних поглядів у Російській державі ХVІ—ХVІІ ст.

 

 

Тема 4. Економічні погляди періоду пізнього феодалізму та зародження капіталістичних відносин

Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· як відбувалося зародження ідей соцалізму-утопізму і якими були економічні погляди перших соціалістів-утопістів;

· як проходили генезис та еволюція меркантилізму та які характерні риси мав ранній та пізній меркантилізм;

· які особливості мав меркантилізм в різних країнах.

 

ХІV-ХVІІ ст. — період розкладу феодалізму й генезису капіталізму в Західній Європі. Це спричинялося, декількома обставинами. По-перше, в ХV-ХVІ ст. були зроблені великі географічні відкриття, іспанські та португальські мореплавці почали ввозити золото в Європу, що сприяло швидшому розвитку товарно-грошових відносин. По-друге, починається ера первісного нагромадження капіталу. Вона характеризувалася жорстокою експлуатацією та зубожінням великої маси безпосередніх виробників. В Англії, наприклад, здійснювалася політика огороджування, про яку говорилося, що «вівці з'їли людей». Дійсно, нове дворянство зганяло селян із землі, її огороджували й перетворювали на пасовища для овець. В країні з'явилася маса людей без роботи і притулку, проти них уряд застосовував жорстокі міри покарання, аж до страти на ешафоті. Це, зрозуміло, викликало обурення не тільки серед знедолених, а й деяких мислителів того часу. В Європі тоді відбувався Ренесанс, і пробудився великий інтерес до античної культури. Тому нерідко тогочасні мислителі зверталися до проектів державного устрою, запропонованих ще Платоном, реанімували соціально-економічні концепції раннього християнства й деяких вчень середньовічних єретиків.

Погляди ряду мислителів ХVІ-ХVІІ ст. мали соціалістично-утопічний характер і зародилися передусім у тих країнах, де прискорився процес зубожіння селянства, посилювалася боротьба народних мас проти феодалів, відбувалася Реформація. На той же час розвиток товарно-грошових відносин викликав появу нових економічних поглядів, що зіграли значну роль в обгрунтуванні теоретичних засад нових господарських відносин.

Зародження утопічного соціалізму. Одним із перших представників утопічного соціалізму можна вважати керівника селянської війни в Німеччині Томаса Мюнцера (бл. 1490-1525). Він спочатку виступив проти засилля католицької церкви разом з Мартіном Лютером, але мирна проповідь лютеранства його не влаштовувала. Т.Мюнцер став вождем плебейсько-революційного напрямку Реформації. В своїх проповідях він критикував феодальний лад і закликав до революції.

Його економічні погляди були нерозривно пов'язані з критикою феодального ладу і гнобителів народу, а також із закликом до перетворення цього несправедливого суспільства революційним шляхом. Соціальним ідеалом Т.Мюнцера було безкласове суспільство, засноване на принципах рівності, справедливості, відсутності експлуатації, де все, і майно, і праця людей є надбанням усіх членів комуністичних общин.

Початок утопічного соціалізму пов'язують з ім'ям Томаса Мора (1478-1535). Цей англійський лорд-канцлер був стра чений за вироком суду як державний зло чинець - зрадник, бо його книга «Утопія», видрукована у 1516 р., стала першим ударом, якого завдав буржуазній державі, що формувалася у той час, її власний найкрупніший чиновник. Наприкінці 1960 р. перший соціаліст-утопіст був канонізований католицькою церквою, тобто введений у ранг святих.

Т.Мор виступив з критикою політики огороджування і вважав, що коренем усіх суспільних негараздів є приватна власність і гроші. Виникнення приватної власності він пов'язував лише з дурними нахилами людей.

Англійський соціаліст-утопіст створив у своїй книзі фантастичне ідеальне суспільство на вигаданому ним острові Утопія. За своїм державним ладом ця країна була ближче до республіки, ніж до монархії. Тут немає приватної власності, а про дукти харчування й ремісничі вироби утопійці одержують безкоштовно на міських ринках. Працюють тут люди по 6 годин на добу, решту часу віддають заняттям науками. В Утопії при владі стоять спеціально вибрані люди - сифогранти, які контролюють, чи корисними справами зайняті громадяни. Бідних і багатих у цій країні нема, зате тут накопичено чималий надлишок матеріальних благ. Але цей добробут створюється не тільки працею утопійців, а й руками рабів. Так, саме рабів, бо за кожне з ганебних діянь громадянин обертався у рабство, причому «обходження з рабами, що походили від самих утопійців, більш суворе», ніж, на приклад, «з військовополоненими, взятими в бою». Що до своїх, то, «за думкою утопійців, ярмо рабства є достатньо суворим для злочинців і більш корисним для держави, ніж поспішити вбити винних і зразу ж усунути їх».

У державі Утопія існувало чимало міст. Але всі вони одноманітні, городяни там пожиттєво закріплені за кожним із міст. Якщо ж «у кого з'явиться бажання побачитися з другом із іншого міста або просто подивитися на саму місцевість, то такі особи легко одержують дозвіл від своїх сифогрантів і траниборів» (начальників). Але горе тому, хто наважиться зробити це за власним почином. Якщо він і захоче самоправно відлучитися вдруге, то буде обернений у рабство.

На острові Утопія була проголошена свобода совісті, але водночас цар Утоп (який, до речі, обирався на свою посаду довічно) ополчався проти атеїстів, не визнаючи їх за людей. Більше того, їм зборонялося на людях відстоювати у диспутах свої погляди. Т.Мор, розселивши усіх жителів вигаданої ним держави по містах, зобов'язав їх лише час від часу відправлятися на два роки в село, «щоб нікому не доводилося проти волі занадто довго вести суворе життя». Але робочих рук на полях могло не вистачити. Тому, коли наступає «день збирання врожаю, то філархи землеробів повідомляли міські власті, яку кількість городян треба їм надіслати», щоб покінчити із справами. Зате присадибні ділянки утопійці ціцінують високо, у цьому відношенні старанність їх розпалюється не лише задоволенням, але й взаємним змаганням вулиць, хто краще виростить свій сад.

Не залишив поза увагою Т.Мор і питання про керівників Утопії. Вони порівняно з простими громадянами мали ряд привілеїв.

Основні ідеї утопічного соціалізму сприйняв близько до серця італійський філософ і монах - домініканець Томазо Кампанелла (1568-1639). Багато в чому він був згоден із своїм попередником, зокрема з ідеями про приватну власність і неробство експлуататорів. У книзі «Місто Сонця» (1623) Кампанелла описав державний лад соляріїв, які буцімто жили на острові Тапробан. Усі виборні посади у Місті Сонця мають певний термін, але «четверо вищих незмінні». На виборах ніхто не виступає як співшукач, що звичайно прийнято (в демократичних республіках - авт.), а пропонується на раді посадовими особами. Один з персонажів книги, Морехід, який розповідає про місто соляріїв, стверджує, що справедливо, коли на чолі цієї держави стоїть найрозумніший, наймудріший, той, хто все знає, та ін., той, кому Кампанелла навіть імені гідного підшукати не зумів, поз начивши його через символ «О» (генсек по-нашому).

У зв'язку з тим, що у Місті Сонця немає приватної власності, усі солярії, як і утопійці, їдять за спільним столом, але не одне й теж, бо начальники одержують більші й кращі шматки. І якщо від щедрот своїх вони підкидають щось молоді, яка прислуговує старшим, тобто тим, кому вже виповнилося сорок років, то відчувають щастя. Молодих людей автор розподіляє за здібностями й талановитих залишає у місті, а менш здібних відправляє у село на польові роботи. Всі мешканці Міста Сонця повинні дотримуватися лише дозволених поглядів і занять. Тут переслідують шахістів за їх неординарне мислення. Тут же під загрозою смерті регламентують і колір одягу, і висоту підборів, і навіть вибір партнера для на родження дітей. У цих заборонах нема ніякої аналогії. Аналогія — у самих заборонах. Роби, як я, як усі, як заповідано. І не соромно бути соглядаєм, доносити державі про все, що почув.

Цікаво те, що ці концепції взяті з дохристиянських і навіть доісторичних часів. Звідти ж іде і ідея рівності. Її підказують і прикрашають ремінісценції дитинства: батьки однаково люблять усіх своїх дітей, а для дітей підпорядкування своїм батькам природньо. Спільна власність стирає суперечки між дітьми, а забезпечення добробуту не їх турбота. Чим не рай? Його можна продовжити й на зрілі роки, якщо відмовитися від матеріальних притязань, жити в пустелі, або годуватися від милостині, присвячуючи себе Богу. Для Бога - усі люди рівні, вони його діти, усім знайдеться місце за столом його «іудею і римлянину». А бідність урівнює в усьому останньому.

Але в екстремальних ситуаціях цей ідеал досягається без усякого насильства і не в ім’я бога. Ті, хто штурмує в одній зв’язці неприступну вершину ділять житло і хліб порівну не дивлячись на те, що зробив кожний. І перед військовим братерством відступають станові і майнові відмінності. Ізраїльські сільгоспкомунни (кібуци) уціліли саме тому, що вирішували завдання на виживання у найважчих природних умовах і у ворожому середовищі. Їхня пряма попередниця російська община в якійсь мірі служила цій же меті. Спільна власність була притамана і спарстанському суспільству, яке паразитувало на праці ілотів - рабів, і монастирському подвір’ю. Нове суспільство Мор наділив спільною власністю. Будучи кришталево чесною людиною Мор не міг не порушити питання, а на які кошти воно існуватиме. Він вже тоді плекав надію на науково-технічний прогрес і центральне планування, але в той же час мав сумнів що до життєздатності створеного у своїй книзі суспільства і не міг приховати цього. В діалозі з розповідачем, який побував в Утопії ми зустрічаємо таке: «...Мені здається, що ніколи не можна жити заможно там, де все суспільне. Яким чином можна одержати достаток продуктів, якщо кожний буде ухилятися від роботи, бо його до цього не примушує розрахунок на власний прибуток, а з іншого боку, тверда надія на чужу працю дає можливість лінуватися? А коли людей буде підштовхувати нестача в продуктах, ніякий закон не зможе захищати, як особисту власність, придбане кожним, чи не страждатимуть тоді люди від постійних кровопролить та безчинств? І це здійсниться тим більше, бо зникне всяка повага до властей, ми не можемо навіть собі уявити, яке місце знайдеться для них у таких людей, між котрими нема ніякої відмінності.

Багато з рис ідеальних скспільств Т.Мора і Т.Кампанелли було запозичено классиками марксизму-ленінізму і перетворено у практику в СРСР. Це система ГУЛАГу, і привілеї партії та радянської номенклатури, і примусова праця городян на колгоспних ланах під час сівби та зборів врожаю, і безмежна влада генсека ЦККПРС. Такий соціалізм ніс горе і поневіряння радянським народам. Німецький «залізний канцлер» О.Бісмарк колись порадив будувати комунізм лише у тій країні, якої не шкода. На жаль на 1/16 планети було зроблено соціалістичний експеримент, який привів й Україну до тяжкого економічного становища, побороти яке надзвичайно важко.

У XVII ст. перемога буржуазної революції в Англії спричинила до подальшого розвитку соціально-політичної та економічної думки, що захищала інтереси найчисельнішого прошарку суспільства - дрібної буржуазії.

Джон Лільберн (1614 - 1657), та його прихильники - левеллери засуджували абсолютизм, пропагували принцип свободи і рівноправності кожної людини, виступали за республіканську форму правління, широкі податкові і політичні реформи, за збереження і зміцнення приватної власності. На більш крайніх позиціях знаходився Джерард Уінстенлі (1609 - 1652), який очолив рух диггерів (копачів). Вони, будучи найбільш радикальним крилом левеллерів, виступали з закликом про спільність і доступність землі для всіх, хто хоче її обробляти. Восени 1649 р. диггери почали спільно обробляти незасієні землі в приході Кобхем графства Серрей. Але їх колонія проіснувала всього рік і була знищена властями і місцевими лендлордами.

У 1651 - 1652 рр. вийшла праця Д.Уінстенлі «Закон свободи», де він сформулював утопічний проект майбутньої республіки. Там забезпечувалось право користування землею людям, що живуть окремими родинами, які повинні отримувати все безкоштовно з громадських складів, бо кожна людина може наповнити своє житло, як вона побажає, а жебраків і нероб не буде, а землеробська та реміснича праця буде виконуватися юнацтвом і особами, що позбавлені волі.

Економічні ідеї меркантилізму. Меркантилізм як економічне вчення був своєрідною реакціею на розклад феодального способу виробництва і розвиток капіталістичних товарно ­грошових відносин. Натуральне господарство поступається виробництву на ринок. Найважливішою ознакою багатства як приватного, так і національного стають гроші. Вони ж перетворюються на головний об'ект економічної уваги пізнього середньовіччя. Грішми починае вимірюватися і сила держави. Від кількості і стабільності грошового обертання залежало стійке становище господарського життя виробників – селян, ремесників, дрібних і оптових торговців.

В XIV – XVст. у Західній Європі грошей було обмаль, усього 2 тис. тон золота і 20 тис. тон срібла, відповідно по 30 і 300 г. на кожну людину. Це стримувало виробництво на ринок і негативно відбивалося на доходах держав. Нарешті, в пізнє середньовіччя швидко набуває впливу і розвивається лихварський і купецький капітал, джерелом зростання яких була сфера обертання.

На основі узагальнення цих економічних процесів у основних країнах Європи на початку XVст. склалося вчення меркантилізму. Меркантилізм в цілому характерезується такими рисами: а) гроші розглядаються як абсолютна форма багатства; б) предметом дослідження є майже виключно сфера обертання; в) накопичення багатства (йдеться тільки про грошову форму) відбувається у вигляді прибутку від зовнішньої торгівлі або безпосередньо через добування благородних металів.

Меркантилізм – (від італ. Mercаnte) не є наукою у повномву розумінні цього слова оскільки не базувався на результатах теоретичного аналізу, а займався лише описом тогочасних економічних явищ і деякі з них класифікував. Внаслідок цього він виявив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, зокрема ті що стосувалися до сфери обертання як вирішальної умови для накопичення грошей.

Меркантилізм як економічне вчення є обгрунтуванням економічної політики абсолютистської держави. Але в міру розвитку капіталістичних відносин меркантилізм перетворюється на основну економічну доктрину у XVII ст. і набуває визначального впливу на політику. У своєму розвитку меркантилізм пройшов дві стадії: ранній або монетарна система, що виник ще до великих географічних відкриттів і вичерпав себе у середині XVII ст., і пізній, зрілий меркантилізм. Для меркантилізму найбільш характерною була система грошового балансу. Пристрасть до грошової форми нагромадження стала специфічною формою меркантилізму. Хоч ця форма була притаманна усій меркантилістичній системі, у поглядах монетаристів вона виступила особливо яскраво. Монетаризм оріентувався на заборону вивозу грошей, обмеження імпорту; посилення добування золота і срібла, встановлення високого мита на ввіз товарів, зниження позичкового відсотку. Щоб залучити гроші з – за кордону, уряди різних країн нерідко вдавалися до фальсифікації монети, гадаючи, що в результаті обезцінення грошей іноземці за таку ж кількість національної монети зможуть придбати більше товарів і тому будуть зацікавлені обмінювати свої гроші на тубільні. Економічна політика пізнього меркантилізму була системою торгового балансу.

У другій половині XVI ст. ця теорія була більш зрілою і відповідала новим умовам світової торгівлі. Пізні меркантилісти вважали, що головним є не сфера грошового обертання, а торговий обмін. Вони відмовилися від заборони вивозу грошей за кордон, обмеження імпорту іноземних товарів і орієнтування на формування експорту національної продукції, передусім промислової, завоювання ринків,у тому числі колоніальних. Ідеї зрілого меркантилізму посилено проповідували англійські прихильники цього напряму економічного вчення, які припускали можливість вільного руху позичкового відсотку.

Гроші на їх думку, весь час повинні знаходитись в оберті. Імпорт товарів дозволявся, якщо він не робив торгівельний баланс пасивним. Припускається втручеання держави в економічне життя, але більш обмежене і переважно заохочувальне. Значення теорії «Торгового балансу» полягало в тому, що вона сприяла більш зрілим і ефективним вирішенням економічних проблем первісного нагромадження капіталу і мануфактурного виробництва.

Меркантилісти оперували рядом економічних категорій. Вартість вони зводили лише до тієї форми, в якій продукт виявляється як загальна суспільна праця, як гроші. Меркантилісти вважали, що величина вартості являе собою продукт обміну. Додаткова вартість, згідно їх уяві, мала свій вираз у торговому балансі, що сальдувався грішми, тобто у формі прибутку, який був зумовлений виключно процесом обміну, одержувався за рахунок переважання ціни над вартістю. На їх думку додаткова вартість як прибуток має відносний характер: те, що виграє один, програє інший. Застосовуючи цей вираз, меркантилісти дійшли висновку, що в середині країни ніякого процесу утворення прибутку бути не може. Прибуток виникає лише у стосунках різних країн поміж собою. Надлишок, який країна реалізує по відношенню до іншої, виражаеться в активному торгівельному балансі.

Меркантилістична система як єдине джерело багатства або грошей виділяла світову торгівлю і галузі виробництва, безпосередньо з нею пов’язані.

За мету зовнішньої торгівлі меркантилізм висував приплив з-за кордону золота і срібла. Проте він не залишив поза уваги й процес промислового виробництва, котрий (а це було властиво пізнім меркантилістам) розглядали як передумову процесу обертання, як умову для створення багатства через зовнішню торгівлю.

Не залишили меркантилісти поза увагою й таку економічну категорію як продукт праці. Продуктивною вони вважали лише працю, яка застосовувалася в тих галузях виробництва, де продукти йшли на експорт і давали значно більшу кількість грошей порівняно з тим, що вони коштували. А це означало, що дана країна мала можливість брати участь у привласненні продуктів золотих і срібних рудників інших країн. Меркантилісти спостерігали, що в країнах які володіли рудниками, відбувалося швидке нагромадження багатства в руках національної буржуазії. Там зростання заробітної плати відставало від зростання цін. Зниження заробітної плати спричиняло до підвищення прибутків підприємців. Функцію міри вартості у товарів, що призначалися для споживання у середині країни, виконували золото і срібло з незмінною вартістю, в той час як вартість експортованих товарів вимірювалася за зниженою вартістю благородних металів. Все це було для меркантилістів переконливим мотивом, що праця, застосована у галузях виробництва працюючих на експорт, виступає як праця продуктивна, тобто як така, що створює додаткову вартість.

Отже, меркантилісти стали першими тлумачами буржуазної політекономії. Доречі й сам термін «політекономія» був введений у науковий оборот французським меркантилістом А.Монкретьеєном, який у 1615р. випустив книгу під назвою «Трактат політичної економії». Можна зазначити деякі досягнення меркантилістів у висвітленні економічної теорії, вони визнавали товарні зв’язки передумовою розвитку капіталізму, шукали джерело прибутку, схилялися до аналізу якості сторони виразу вартості (у вигляді мінової вартості), еквівалентної форми товару. Меркантилісти запровадили поняття «національне багатство», яке збагатило економічну думку XVI-XVII ст. і пізніше широко використовувалося економістами.

Зародження ідей меркантилізму в Англії. В кожній країні меркантилізм як економічна теорія і політика мав свої особливості. В Англії найбільш значними його представниками були Уільям Стаффорд і Томас Мен. Стаффорд (1554-1612) був представником раннього меркантилізму. В книзі «Критичний виклад деяких скарг наших співвітчизників» (1581) автор висловлює незадоволення засиллям іноземців у торгівлі і тим, що вони вивозять не товари, а англійську монету. Він вважає що від купівлі іноземних товарів треба утримуватися навіть й тоді, коли вони продаються дешевше ніж купують в Англії. Головний засіб, за думкою Стаффорда, що може сприяти зростанню народного багатства - це протегування вітчизняній промисловості. Економічну політику Англії він розглядає під кутом зору стимулювання збільшення грошових скарбів. Це стосується до прормисловості і означає, що особливу увагу уряд повинен приділяти тим галузям виробництва, що пов’язані із зовнішньою торгівлею.

Крупний купець, один з директорів Ост-Індської компанії Т.Мен (1571-1641) - яскравий представник зрілого меркантилізму, автор теорії торгового балансу. Він під багатством розумів сукупність матеріальних благ, що знаходяться в країні і поділяються на природні ресурси і накопичені продукти праці. Водночас таке визначення багатства поєднується у нього з уявленням про те, що дійсним багатством суспільства є гроші. Томас Мен був прихильником практики переважання вивозу товарів над ввозом і вважав, що тільки це створює багатство країни. Причому зовнішня торгівля повинна збувати товари на вітчизняних кораблях. Він стверджував, що збільшення маси експорту залежить від продуктивності праці ремісників, які потребують захисту з боку держави. Суттєвою думкою теорії торгового балансу у Мена була вимога суворої боротьби з марнотратством, встановлення практики безмитного вивозу товарів, вироблених з іноземної сировини. Англійський меркантиліст вважав, що нагромадження грошей в країні повинно бути результатом їх безперервного руху, коли гроші як грошова частка капіталу здійснюють коловорот Г-Т-Г, що збагачення країни можливе лише в результаті зростання кількості грошей, а це в свою чергу викликає активний торговий баланс. Мен критично ставився до псування державою монети і вважав за необхідне вести торгівлю з віддаленішими країнами, оскільки це є джерелом великих вигід.

Ідеї меркантилізму у Франції. Деякі меркантилістські ідеї у Франції сформулював Жан Боден (1530-1596) у своїх працях «Відповідь на парадокси пана Малестура відн<