Тема 14. Ленінська економічна теорія

Вивчиши цю тему, ви будете знати:

 

* в чому полягає сутність ленінської теорії імперіалізму;

* якими були економічні думки передових мислителів кінця ХІХ - початку ХХ ст. про концентрацію капіталів та монополії;

* якою була реальна роль монопольних утворень в становленні промислової екноміки на початку ХХ ст.

 

Порівнюючи сучасний стан економічного, політичного і соціального життя розвинутих країн світу з тим, що відбувалося в колишньому Радянському Союзі та пострадянських країнах, які встали на шлях незалежності, мало хто не замислювався, чому капіталізм, котрий, за ленінським визначенням, переживає останню свою стадію – імперіалізм, виявив не тільки таку життєздатність, але й зумів забезпечити населенню загальнолюдські цінності, а соціалізм – найпередовіший в історії людства лад весь час грунтувався на дефіцитній економіці, тоталітарному кривавому режимі, на знеціненні особи, яка мала розчинитись у спільному колективі, на безперервному принизливому стоянні в чергах, на переслідуванні людей за національними ознаками, на фактичному нерівноправ’ї більшості своїх громадян, їх соціальній незахищеності. Звідси випливають питання, а чи правильним є ленінське вчення про імперіалізм, що таке імперіалізм взагалі і як той етап у розвитку капіталістичного суспільства, коли значну роль в господарському житті почали відігравати монополії, уявляла собі немарксистська економічна та історична наука.

Зразу ж зауважу, що це питання не нове, до нього зверталися ще сучасники Леніна. Воно досліджувалося й об’єктивними і чесними вченими у колишньому Радянському Союзі, і деякі з них за свій власний погляд, що не відповідав офіціальній точці зору або були репресовані сталінським тотадітарним режимом, або їх позбавили можливості працювати у науці і сприлюднити результати своїх досліджень. Про це йдеться в грунтованій монографії К. М. Тарановського.

На зламі ХІХ-ХХ ст у розвинутих капіталістичних країнах, до яких, безумовно, можна віднести Російську імперію, адже на передодні першої світової війни Росія за найважливішими показниками наблизилася до провідних капіталістичних країн, посівши п’яте місце у світовому промисловому виробництві і, майже зрівнявшись із Францією, значну роль почав відігравати монополістичний капітал, і це явище у ряді наукових і політичних публікацій одержало назву «імперіалізм».

Про імперіалізм як вищу і останню стадію капіталізму радянські люди знали, що це той економічний і політичний лад, який становить протилежну соціалізму світову систему і сфера його діяльності безперервно і закономірно скорочується, і що аналіз цій стадії капіталізму зробив В. І. Ленін у своєму відомому нарисі «Імперіалізм як найвища стадія капіталізму».

Дійсно В. І. Ленін у цій справі зробив чимало. Більш як двадцять років він вивчав і узагальнював різноманітні прояви цієї новітньої, за його словами, стадії розвитку капіталізму. В результаті в ленінських «Зошитах з імперіалізму» було критично проаналізовано 142 книги і 232 статті різних буржуазних економістів.розглядаючи ті нові явища, які стали притаманними монополістичному капіталізму, В. І. Ленін ввів у науковий обіг поняття «фінансовий капітал» і показав, що фінансовий капітал не тільки виступає однією з економічних ознак імперіалізму, а й характеризує останній в цілому.

Проте заслуга розробки поняття і проблем імперіалізму належить не тільки і не стільки Леніну. Цю проблему досліджувало багато західноєвропейських вчених, які дотримувалися або соціал-демократичних поглядів, або близьких до них. Оскільки на початку 20 століття загострилися суперечності між великими європейськими державами, і вони могли привести до глобального військового конфлікту між ними, то цих вчених у першу чергу цікавили питання зовнішньої політики, що здійснював монополістичний капітал. До таких вчених належали: Є. Агард (Англія), А. Лансбург і Л. Ешвеге (Німеччина), В. Берар, Ж. Патує (Франція) та інші. Але найбільший внесоку вивчення нової фази капіталізму зробили А. Гобсон (Англія) і Р. Гільфердінг (Німеччина). Власне саме поняття «імперіалізм» ввів у науковий обіг А. Гобсон.

В. І. Ленін під імперіалізмом розумів таку стадію капіталізму, економіччну сутність якої становить існування монополій. «Коли б треба було дати якнайкоротше визначення іперіалізму, -- писав він,-- то слід було сказати, що імперіалізм є монополістична стадія капіталізму.»

Що ж побачив Ленін у монополіях і яких він дійшов виновків з самого факту їх існування і діяльності?

У статті «Концентрація виробництва в Росії» (1912) зазначено, що тут, як і в усіх інших капіталістичних країнах, активно проходив процес концентрації капіталу і що він особливо посилювався з розвитком імперіалізму, приводячи до ще більш різкого загострення всіх антагонізмів капіталізму, насамперед між працею і капіталом. «Великий капіталіст, -- писав В. І. Ленін,-- дешевше купує сирові матеріали, економічніше витрачає їх, використовує кращі машини і т.д. Дрібні хазяї розорюються і гинуть. Виробництво все більше зосереджується в руках небагатьох міліонерів». Концентрація виробництва супроводжується активним процесом зосередження робочої сили. Дедалі більщі маси робітників концентруються на невеликій кількості підприємств, зростає продуктивність суспільної праці, але при цьому «весь пибуток від праці об'єднаних мільйонів робітників дістається жменці мільйонерів».

Аналізуючи процеси концентрації та велитенського усуспільнення виробництва, Ленін дійшов висновку, що наведені ним факти і статистичні дані дозволяють «бачити в чому саме виявиться перехід кількості в якість, перехід розвиненого капіталізму в імперіалізм». Основний зміст цього переходу, на думку Леніна, у зміні панування відокремлених незначних пиватних капіталів пануванням великих капіталістичних монополій. Виникнення монополій стало закономірним результатом зростання концентрації виробництва. «...Концентрація, на певному ступені її розвитку, сама собою підводить... щільно до монополій».

В нарисі «Імперіалазм, як найвища стадія капіталізму» Ленін акцентує на першочерговому значенні вивчення монополій для дослідження імперіалізму. Він підкреслює, що монополія виступає як сутність усіх інших проявів капіталізму, як суб'єкт його руху, як причина тих закономірностей і тенденцій, що невід'ємні від капітализму на імперіалістичному ступені його розвитку. Монополія – центральний елемент усієї системи капіталісичних виробничих відносин, які характеризують монополістичний капіталізм. «Монополії як головне «ситемоутворююче» начало підпорядковують собі всі елементи економіки, замінюють їх відповідно своїй природі. Як і у всякій цілісній системі елементи її знаходяться у взаємодіїї, при якій монополії нетільки спричиняють інші сторони – монополізацію банків, зрощування, злиття банкового і промислового капіалів у фіцнансовий і т.п.; але й самі залежать від них, стимулюються ними і т.д.».

Вивчаючи роль монополій, В. І. Ленін звернув увагу на значне посилення ролі банків. Які «переростають із скромної ролі посередників у всесильних монополістів, які розпоряджаються майже всім грошовим капіталом всієї сукупності капіталістів і дрібних хазяїв, а також більшою частиною засобів виробництва і джерел сировин в данній країні і в цілому ряді країн». Одночасно Ленін зазначав, що «банки... в багато разів посилюють і прискорюють процес концентрації капіталу і утворення монополій. Посилюється також залежність банків від монополістичного промислового капіалу. На цьому терені відбувається взаємопроникнення, злиття банківського капіталу з промисловим, виникає нове утворення – фінансовий капітал, який В. І. Ленін визначав як «банківський капітал моноплістично небагатьох найбільших банків. Який злився з капіталом монополістичних союзів підприємців...».

Панування монополій породжує принциповоновий характер міжнародних економічних відносин. В умовах монополістичного капіталізму типовим явищем, однією з основних рис імперіалізму став експорт капіталу. з цього приводу Ленін писав: «Для старого капіталізму з повним пануванням вільної конкуренції, типовим був вивіз товарів. Для новітнього капіталізму, з пануванням монополій, типовим став вивіз капіталу».

Експорт капіталу неминучче призводить до економічного поділу світу, і це нова риса в розвитку капіталістичного виробництва, яка притаманна лише його імперіалістичній стадії. Ленін підкреслював. Що «для імперіалізму характерним є інше, чого раніше, до 20 сторіччя не було, а саме: поділ світу економічний між інтернаціональними трестами, поділ ними країн за договороми, як сфер збуту».

В.І. Ленін, працюючи над створенням теорії імперіалізму, не обійшов і його політичних проявів. Особливо це характерно до творів у роки першої світової війни. В них він розглянув питання зовнішньої політики капіталістичних держав, пов'язаної з їх боротьбою за поділ і перерозподіл світу. Він підкреслював надзвичайне посилення експансіоністських прагнень у світлі зростання міліаризму, а з початком війни – її несправедливий загарбницький характер.

Отже, розробляючи теорію імперіалізму, Ленін:

дійшов висновку, що капіталізм закономірно переростає у вищу і останню свою стадію – імперіалізм, якому притаманна трояка особливість: «імперіалізм є 1)—монополісичний капіталізм; 2)—паразитичний, або загниваючий капіталізм; 3)—умираючий капіталізм»;

оскільки імперіалізм остання стадія капіталізму, а його загнивання і вмирання випливає із суті монополізму, то він мусить поступитися місцем соціалізму, який стане якісно новою сходинкою в історії людства і позбавить його від усіх їх негараздів і болячок, що притаманні попередньому способу виробництва.

в зв'язку з тим, що монополістичний капіталізм загострює антогоністични протирічча між працею і капіталом, то соціалістична революція неминуча і має відбутися перш за все у Росії.

З приводу цього В.І. Ленін вивів і сформулював закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму на монополістичному ступені його розвитку. Внаслідок цього створюється слабка ланка у світовій капіталістичній системі, яка буде обов'язково розірвана революційним виступом пролетаріату.

В статті «Про лозунг Сполучених Штатів Європи» (1915) Ленін вважав, що пролетарські революції можуть одночасно відбутися в декількох, або принаймні одній, окремо взятій країні, а через рік у праці «Військова програма пролетарської революції» стверджує, що пролетарська революція може привести до перемоги спочатку в одній, або декількох країнах, а інші деякий час залишаться буржуазними або добуржуазними, проте не довго бо незабаром відбудеться світова соціалістична революція.

Отже головна мета, яку поставив перед собою Ленін, розробляючи теорію імперіалізму, полягала у доведенні тези про неминучість соціалістичної революції в зруйнованій війною і голодній Росії і спрямувати діяльність більшовиків на її підготовку і перемогу.

На цьому можна було б поставити крапку і перейти до розгляду інших проблем, порушених у цій статті. Але, аналізуючи всю історію Радянської держави, від першого пострілу «Аврори» і до розвалу СРСР, приходиш до висновку,що вона була повністю підпорядкована тим же закономірностям, які В.І. Ленін виявив у монополістичному капіталізмі, але спотвореному вигляді. Соціалізм – це не що інше якбезмежне парування морополій. Воно виявляється у необмеженій владі держави, яка охоплювала усі сфери економічного, політичного, суспільного, культурного і навіть родинного життя, контролюючи його через численний партійно-бюрократичний апарат і підпорядковуючи комуністичній ідеології.

Вище вже йшлося, що досліджувало імперіалізм багато вчених-економістів, які мали іншу, ніж Ленін, точку зору на світові господарські процеси. Так, А.Гобсон під імперіалізмом розумів «спробу великих заправил промисловості розширити канал для протоку своїх надлишкових багатств, шукаючи іноземні ринки і розміщуючи за кордоном свої капітали, котрі не можуть не продати не використати у себе вдома». Таким чином, імперіалізм, за Гобсоном, це тільки загарбницька зовнішня політика капіталістичних держав. У зв’язку з цим вчений не вважав імперіалізм чимось новим у міжнародних відносинах, а розпочав його історію ще з часів Давньо-римської держави і, порівнюючи часи теперишні з давньоминулими, зазначав: «...Сучасний імперіалізм відрізняється від імперіалізму минулих часів тим, що:

честолюбні прагнення створити єдину могутню імперію поступилися місцем теорії і практиці імперій, що суперничають поміж собою...

переважанням інтересів фінансових, інтересів грошового капіталу над чисто торговельними інтересами.

До імперіалізму Гобсон відносився негативно. Небезпечними для суспільства він вважав встановлення монопольних цін на засоби існування, підкуп судочинства, одержання за гроші торговельних та інших пільг, політики протекціонізму, вигідну трестам та іншим крупним підприємствам. Гобсон з приводу цього критикував імперіалізм, що він «відкидає принцип вільної торгівлі».

Інші вчені також знаходили недоліки у новітньому капіталізмі зокрема Є.Агад засуджував монополії, безконтрольне грюндерство, підпорядкування фінансовим капіталом економіки через «систему участі». А.Лансбург виступив проти вивозу капіталу.

В книзі Р.Гільфердінга зібрано і узагальнено великий фактичний матеріал про зрушення в світовій економіці наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. Тут розглядаються проблеми, пов’язані з розвитком капіталістичного кредиту, поширенням акціонерних товариств, утворенням фундаторського прибутку. Дослідник докладно вивчив процеси мобілізації та концентрації капіталу в руках крупних банків, які дедалі більше перепліталися з промисловим виробництвом.

Розмірковуючи з приводу історичного місця фінансового капіталу, Гільфредінг у 1910 році говорив про близькість соціалістичної революції, покликаної скасувати панування капіталу, дедалі більше несумісного з інтересами народних мас. «Фінансовий капітал» закінчується словами: «В могутньому зіткненні ворожих інтересів диктатура магнатів перетвориться, нарешті, в диктатуру пролетаріату».

Але, продовжуючи дослідження закономірностей новітнього капіталізму, вчений через 17 років кардинально переглянув свій попередній висновок і вважав, прийшов час «організованого капіталізму» і «господарської демократії», і тільки це має перспективу подальшого розвитку.

Таким чином, західноєвропейська економічна думка не тільки помітила нові явища у розвитку капіталізму і досліджувала природу монополій та наслідки їх панування на внутрішньому і міжнародному ринках, а й вивчала можливості пристосування їх діяльності в загальнолюдських інтересах, і в ньому певну роль повинна відігравати держава. Так, Є.Агад закликав видати закон, згідно якому фірми, у випадку нанесення ними шкоди споживачам через усунення конкуренції (нечесна конкуренція) позбавляються права користуватися офіційним банківським кредитом, тобто не матимутьправа на нову емісію. Гобсон вважав, що прийде нова ера антиімперіалізму, тобто такий ступень міжнародного перплетіння капітулу і поширення християнства в колоніальних імперіях, коли угода поміж ними «зробить війни між народами зовсім неомжливими». Подібні мотиви притаманні й Ж. Патуйє. Критикуючи внутрішню політику монополій, Є.Агад вважав, що наведення порядку в банківській справі призведе до того, що монополії і синдикати дуже швидко розпадатимуться. Він наївно вважав, що можна повернутися до капіталізму вільної конкуренції, і в цьому виявлшяється утопічність його поглядів. У цілому ж усі вищеназвані дослідники імперіалізму вважали, можливо змінити й зовнішню політику, і дію монополій на ринку шляхом реформування, і це надасть їм цівілізованих рис.

Новітній капіталізм вивчали російські і українські дослідники. Що до поняття «імперіалізм», то йому надавалося суто політичне тлумачення, і воно пов’язувалося з діями, спрямованими на приєднання нових територій, овлодінням ринком інших країн. Головна ж увага у працях вчених була приділена аналізу сутності монополій, сфері їх діяльності. Ці питання розглядалися в численних монографіях і науково-популярних статтях.

Російські дослідники на відміну від В.І.Леніна побачили в монополіях важливе явище у розвитку світової промисловості і торгівлі. Один з них, М.І.Туган-Барановський, належачи в кінці ХІХст. до «легального марксизму», головну увагу звертав на негативні сторони в діяльності монополістичних структур, вказуючи, що це єдина мета фундаторів спілок підприємств полягає в підвищенні цін. У результаті розвитку цих спілок «споживачі обкладаються свого родуданиною накористь монополістів» і робітники можуть потрапити у повне підпорядкування небагатьом капіталістам. Але дослідження реального життя змусило вченого відмовитися від ідеологічної упередженості і більш пильно придивлятися до діяльності вітчизняних монополій. Вже напочатку ХХ ст. М.І.Туган-Барановський почав схилятися до думки, що держава здатна подолати шкідливий вплив монополій, і мав для цього вагомі підстави. Дійсно, 1898-1899, 1900-1901, 1902-1905 рр. у Російській імперії запроваджувалось акціонерне законодавство. Воно регламентувало ряд основних положень про діяльність акціонерних компаній, у тому числі й діловодства. Це було дуже важливим, оскільки монополії набули змоги легалізуватися як представницькі організації буржуазії: підприємницькі контори, торгові доми, акціонерно-пайові компанії. Крім того, російський уряд прагнув встановити дійовой контроль за практикою ціноутворення промислових монополій і вдався до захисту на ринку споживачів. З цією метою в 1911 р. були створені комісії на чолі з сенатором Б.Д.Нейгартом, і комісії, очолювані міністром шляхів сполученя С.В.Рухловим і міністром юстиції І.Г.Щегловітовим. Виробнича і комерційна діяльність синдикатів і трестів була й у центрі уваги тогочасної періодичної преси, яка піддавала жорстокій критиці прояви їх монополізму на внутрішньому ринку.

В працях російських та українських вчених досліджуються причини утворення монополій. Професор Київського Університету В.Я.Железнов вважав, що «тенденцією розвитку промисловості в капіталістичному способі виробництва є поступова концентрація капіталів». М.І.Туган-Барановський висунув аналогічну думку. Крім того, до однієї з найважливіших умов монополізації промисловості він відносив систему протекційного тарифу. І в даному випадку він мав рацію, оскільки митна політику царського уряду обмежувала надходження іноземних товарів на внутрішній ринок імперії і тим самим створювала сприятливі умови для діяльності вітчизняних підприємств на внутрішньому ринку, бо вони позбавлялися конкуренції з боку могутніх суперників.

П.І.Фомін до причин утворення капіталістичних монополій відносив й економічну кризу, яка є важливим фактором у виникненні картелів і синдикатів, а також географічну близкістьпідприємств, однорідність вироблювальної ними продукції, рівень організованості підприємств. Це твердження вченого також випливало з російської господарської діяльності: адже процес утворення найзначніших монополістичних об’єднань у Російській імперії: «Продамету», «Продвугілля», «Продпаровозу», «Трубпродажу» тощо був тісно пов’язаний з кризовими явищами в економіці, і названі монополіївідзначалися досить великим рівнем організації і підпорядкування особі контрагентів.

Вчених цікавила історія виникнення монополій їх класифікація. М.І.Туган-Барановський і С.Фармаковський виділи серед них чотири групи: корнери (кути) або ринги (кола); конвенції; картелі або синдикати;трести. Для перших моноплістичних об’єднань (корнерів і рингів) було притаманним укладання угод на якійсь короткий термін, частіше за всього на сезон, коли можна було вигідно перепродати сільськогосподарську сировину і деякі промислові вироби масового поиту. Ці об’єднання не посягали на економічну незалежність підприємств, не обмежувала ні збуту, ні кількості товарів, ні рівеньпродажних цін.

Конвенції застосовувалися на простих угодах між підрпиємцями про встановлення порівняно однакових цін і умов продажу виробленої ними продукції. Але самий збут залишався в руках кожногоіз підприємців, а виробництво не нормувалося. Однією з форм монополістичних об’єднань, яка виникла на грунті конвенції, стали найпростіші картелі. Вони були немовби швидкоплинною проміжною ланкою. Головна функція найпростішихкартелів полягала в укладанні угод про розподіл ринку. Наступним кроком у картелюванні стало створення бюро з двох-трьох представників картелів, які вже контролювали виконання умов угоди. Картелі утверджавалися на внутрішньому ринку і перетворилися на одну з підвалин господарського життя.

Більш високою сходинкою в монополізації промисловості стали синдикати. Дослідник російського монополістичного капіталізму С.Фармаковський побачив у них «... таку форму угод, яка стає об’єднавчою організацією для усіх учасників, представником по продажу ринкових продуктів, причому спільний збут цих продуктів підлягає рівномірному розподілу між учасниками». Від себе зауважу, що синдикати, як правило, виникали у тих галузях виробництва, продукція яких мала високу конкурентоздатність або в країні в цілому, або в певному її районі зокрема.

Розвиток синдикатів і поширення сфери їх впливу закрномірно спричинив до появи трестів, які посіли провідне місце у виробництві і збуті продукції металургійної, металообробної, машинобудівної, текстильної, тютюнової та цукрово-рафінадної промисловості. Проте Туган-Барановський не помітив існування трестів в Російській імперії і вважав, що вони функціонують лише в США. Між тим такі великі моноплії, як «Продамет», «Продвугілля», «Дріт», «Продпаровоз» під час промислового піднесення 1910-1913 рр. фактично перетворилися на трести. Подібні процеси відбувалися в легкій і харчовій промисловості. Трестування в цих галузях виробництва здійснювалося:

1. лише там, де існувала досить широка і надійна сировинна база, передусім місцева, що розвивалася капіталістичним шляхом;

2. створенню трестів сприяв підвищений і дедалі зростаючий попит як з боку безпосередніх сиробників готової продукції, так і підприємств, для яких синдиковані товари були вихідним предметом виробництва;

3. трестування викликалося й технічним прогресом, оснащенням підприємств новітнім обладнанням і вимушеним приєднанням до великих підприємств менш потужних заводів і фабрик і встановленням повного контролю за виробничою і збутовою діяльністю молодших партнерів. Найбільш швидко створення трестів відбувалося у цукрово-рафінадній промисловості.

4. «Шлях, яким просувається наша рафінадна промисловість, - констатував Ленін, - це шлях до тресту»

Створення трестів знаходилося у нерозривному зв’язку з процесами злиття промислового, торгівельного і фінансового капіталу.

М.І.Туган-Барановський, порівнюючи ступінь розвитку економіки в період старезного капіталізму і в часи діяльності монополій, наголошував на прогресивності останніх і стверджував, що завдяки їм можна підвищити продуктивність праці, поліпшити умови життя трудящих, значно здешевити продукцію. Це суперечило ленінський концепції про загнивання і вмирання капіталізму в його монополістичній стадії. Між тим вчений був непоодинокий у своїх висновках. Цієї ж точки зору дотримувалися Ю.Гужон, І.Глівіц тощо. Той факт, що під час передвоєнного промислового піднесення значно зріс обсяг промислової продукції і збільшилася продуктивність праці, доводити зовсім непотрібно бо статистичні дані 1913р. вже давно стали хрестаматійними істинами.

Одним із сюжетів дожовтневої російської економічної думки було вияснення механізму ціноутворення монополій і причин «товарного голоду», що періодично виникав ніби з вини синдикатів і трестів. На початку ХХ ст. спостерігалося зрстання цін на внутрішньому ринку, і це викликало неоднакову реакціютодішньої громадської та наукової думки. Одні автори вбачвли в цьому навмисну політику монополій, бо дорожнеча збільшувала їхні прибутки, інші дотримувалися діаметрально протилежної точки зору. Вони доводили, що створення монополій спричинило до упорядкування цін на внурішньому ринку, а синдикати були украй зацікавлені в стриманні дорожнечи. Ю.Гужон, захищаючи «Продамет» від нарікань на його цінову політику, писав: якщо придивитися до діяльності синдикату «без упереджувальної думки, не можна не константувати, що «Продамет» стримував підвищення продажних цін». Високі ціни і «товарний голод» на ринку нерідко створювали позасиндикатські фірми і підприємства. В 1911-1912 рр. на їх частку припадало 44-46% виовзу кам’яного вугілля з Донецького басейну. При цьому слід зауважити, що ці фірми за загально прийнятою термінологією - «аутсайдери», знаходилися, як правило, у більш сприятливих технічно-гірничих умовах, і це забезпечувало їм значно нищу собівартість мінерального палива, порівняно з підприємствами «Продвугілля». Користуючись цією обставиною, фірми-аутсайдери свідомо притримували вугілля, вичікуючи підвищення ціни на нього на ринку.

«Товарний голод» викликався й тим, що в умовах промислового піднесення виникла нагальна потреба в реконструкції виробництва, бо ряд його галузей внаслідок технічного відставання не міг забезпечити дедалі зростаючий попит. Один із засновників синдикату «Продвугілля», Авдаков, так пояснював існування паливного дефіциту на внутрішньому ринку: «Причина недостатньо швидкого добування палива у недосконалому обладнанні шахт». У 1913-1914 рр. завдяки деяким технічним нововведенням синдикат значно збільшив виробництво і збут кам’яного вугілля.

Дефіцит товарів на внутрішньому ринку був у певній мірі й наслідком орієнтації металургійної та металообробної промисловості наприкінці ХІХ-на початку ХХст. на державні замовлення, пов’язані із залізничним будівництвом. Економічна криза 1900-1903 рр. у Російській імперії, котра викликала бюджетне перенапруження, спричинила до скорочення таких замовлень. Важка індустрія вчасно не змогла (а траплялося, що й не бажала) пристосуватися до попиту внутрішнього приватного ринку, яким би достатнім він не був. Неможна також не враховувати досить часту свідому нерозпорядливість державних чиновників, які вміло використовували товарний дефіцит для одержання хабарів і щедрих винагород за надання допомоги у придбанні потрібної сировини і промислових виробів. Таким чином, з вищенаведенного випливає, що «товарний голод» викликався не тільки і не стільки здійснюваною монополіями ціновою практикою, що виходили із закономірностей капіталістичного ринку і базувалися на комерційних підвалинах.

У марксистській історіографії панувала думка, що постійне підвищування цін було результатом антинародної політики монополій, які прагнули лише до одержання прибутків. Це повністю відповідало висновку Леніна про імперіалізм, як останню стадію капіталізму, котрий приречений у найближчий час до загибелі, оскільки його господарська діяльність постінно погіршує матеріальне становище трудящих і неухильно веде до соціалістичної революції. Але цей висновок аж ніяк не відбив реалій життя. Адже монополістичний капітал міг успішно функціонувати лише за умов розшерення і поглиблення внутрішнього ринку, поліпшення матеріального добробуту самодіяльного населення, збільшення його купівельної спроможності. «Низьке економічне і культурне становище селянства, - константувала в 1904 р. газета «Горнозаводской листок», - значить соха, собан або букер замість плуга, ціп замість мотилки, солом’яний дах замість залізного, це означає ощадливість на кожному цвяху» (28). В іншому друкованому органі висловлювалось побажання, щоб головним покупцем був народ (29, с.706). Зрозуміло, «народ» цікавив підприємців як постійний і надійний споживач. Найбільш чітко ця позиція була викладена організатором «Продамету» І.І.Ясюкевичем. «По суті ми заохочення не потребуємо, - говорив він. - Дайте нам заходи до поліпшення матеріального становища покупця, котрий мав би купівельні кошти, і ми інших заохочень не потребуємо».

Який же підсумок випливає з вищенаведенних фактів та міркувань? Вчені-економісти кінця ХІХ - початку ХХ ст. серьозно і глибоко досліджували результати створення і функціонування монополій на внутрішньому і зовнішньому ринках, бачили ті негативні явища, які були результатом цих процесів, але на відміну від ленінської концепції про найвищу і останню стадію капіталізму і неминучість соціалістичної революції розуміли, що можливе цивілізоване законодавче регулювання господарювання монополій, обмеження їх навмисного скорочення обсягів виробництва і домінування на ринку, а також шляхом поступового і принципового реформування домогтися встановлення гармонійних і зважених соціально-економічних стосунків у суспільстві.