Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

Предмет мікроекономіки.

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, що вивчає прийняття рішень та поведінку окремих економічних одиниць і структур, таких як домогосподарства, фірми, ринки благ тощо, а також формує погляд на всю сус­пільну економіку з точки зору цих одиниць.

Мікро­економіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми.

Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні - з плануванням.

Об’єкт мікроекономічних досліджень – мікросистема.

Мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими суб’єктами.

Суб’єкти мікроекономіки:

Домогосподарство - самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг воно виступає як покупець, на ринку ресурсів - як продавець власних факторів ви­робництва.

Фірма - економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготов­лення продукції, її продажу і отримання прибутку. На ринку товарів та послуг фірма виступає як прода­вець; на ринку ресурсів - як покупець факторів ви­робництва.

Держава - самостійний суб’єкт ринку, до складу якого вхо­дять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господа­рювання усім суб’єктам мікроекономіки, а в разі по­треби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.

 

Організована стихія - це спосіб координації, за якого індивіди при­ймають та реалізують рішення, керуючись власним інтересом і використовуючи інформацію та стимули свого безпосереднього оточення.

Ієрархія - спосіб досягнення координації, при якому дії індивідів підпорядковані центральній владі.

 

2. Методи мікроекономічного аналізу:

- порівняльний аналіз

- синтез

- індукція

- дедукція

- наукова абстракція

- аналогія

- графічне зображення

- граничний аналіз – це специфічний мікроекономічний аналіз, який розглядає економічні явища не тільки в закінченому, але й в постійно змінному вигляді, при цьому досліджуються не тільки сукупні та середні економічні величини, але й їх зміни (прирости)

- моделювання.

Модель - це уявний або реальний об’єкт, який у процесі свого вивчення замінює об’єкт оригінал, тобто це об’єкт - замінник.

 

Основні причини використання модельного підходу:

- недоступність об’єкту оригіналу;

- небезпечність безпосереднього його дослідження (наприклад, вивчати наслідки втрати роботи, зниження життєвих стандартів).

Припущення «при інших постійних умовах» допускає, що всі зміни, за винятком тих, які в даний момент розглядаються, залишаються незмінними. Воно потрібне для того, щоб відокремити сторонні фактори при вивченні певного явища.

Головна поведінкова передумова - гіпотеза про раціональну поведінку економічних суб’єктів.

Раціональна поведінка - намагання досягти максимальних результатів за наявних обмежень.

В мікроекономічному аналізі припускають, що індивіди максимізують корисність, фірми - прибуток, держава - суспільний добробут.

У мікроекономіці використовують моделі двох типів:

- оптимізаційні - застосовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб’єктів.

- рівноважні - використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними суб’єктами.

 

Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

Основна проблема економічної теорії та господарської практики - розв’язання суперечності між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні.

Економічні потреби - внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає в їх безмежному зростанні та в їх невтоленні.

Поняття “благо” ширше, ніж поняття “товари та послуги”, оскільки воно містить також задоволення тих потреб, які не завжди пов’язані з грошовими витратами.

Вільні блага – блага, що споживаються шляхом простого привласнення без певних витрат на його придбання.

Економічні блага – блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу і існують в обмеженій кількості. Для їх придбання треба сплатити їх ціну, оскільки їх надання пов’язане з витратами.

Ресурси (фактори виробництва) - елементи, що використовуються заради виробництва економічних благ.

Економічні ресурси мають істотну суспільну властивість - рідкісність.

Рідкісність - характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб.

Групи економічних ресурсів:

1) матеріальні ресурси – це земля або сировинні ресурси, і капітал;

2) людські ресурси – праця і підприємницькі здібності.

Основні види економічних ресурсів:

а) "Земля" - всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі.

б) "Капітал" - всі виготовленні засоби виробництва, що необхідні для створення товарів та послуг. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням.

в) "Праця" - фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві (за винятком особливого виду людських талантів, а саме – підприємницьких здібностей).

г) Підприємницький хист – це особливий людський ресурс, який включає в себе чотири взаємопов’язані функції людини:

-здібності взяти на себе ініціативу об’єднання економічних ресурсів в єдиний процес виробництва,

тобто підприємець – це посередник, що зводить разом інші види ресурсів;

-вміння приймати нетрадиційні рішення, які й визначають курс діяльності ділового підприємства;

-вміння йти на ризик не тільки грошима власними та своїх компаньйонів або акціонерів, а й часом і діловою репутацією;

-вміння впроваджувати у своє підприємство нововведення.

Останнім часом виділяється новий економічний ресурс – інформація.

Проблема вибору

Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімуму витрат.

Це можливо:

1. коли використовуються всі придатні для цього ресурси;

2. коли застосовуються ресурси таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший внесок у загальний обсяг виробленої продукції.

Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей – це сукупність всіх комбінацій двох товарів, що відповідає максимальній їх кількості при ефективному використанні фіксованої кількості ресурсів та при певній незмінній технології.

Умови її побудови:

1. Наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

2. Технологія виробництва не змінюється.

Альтернативні витрати визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.

Риси кривої виробничих можливостей:

1. вигнута форма (означає, що кожна додаткова кількість товару К потребує все більшого скорочення виробництва товару П);

2. точка, що знаходиться нижче кривої виробничих можливостей являє собою неефективне використання ресурсів;

3. точка поза межами кривої виробничих можливостей недосяжна, ілюструє обмеженість ресурсів.

Крива виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

1. рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених поза кривою виробничих можливостей, нездійсненні;

2. необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

3. існування витрат втрачених можливостей - на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей;

4. опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування проблеми зростання альтернативних витрат.

5. Матриця ринкових форм

Ринкова структура характеризується:

- кількістю й розміром фірм;

- ступенем схожості й відмінності товарів різних фірм;

- легкістю входу в ринок.

-

Основні види ринкових структур:

1. Чиста конкуренція;

2. Чиста монополія;

3. Монополістична конкуренція;

4. Олігополія.

 

Чиста конкуренція та чиста монополія в ідеальному вигляді в реальності не зустрічаються, але є галузі наближені до них.

Характеристика ринкових структур подана в таблиці 1.1.

Види моделей   Риси	Досконала (чиста) конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість фірм	дуже багато	багато	декілька (від 2 до 10)	одна
Тип товару	стандартизований	диференційований	стандартизований чи диференційований	Унікальний, немає близьких замінників
Контроль над ціною	немає	деякий, але у вузьких межах	Обмежений взаємозалежністю; значний при таємній змові	значний
Умови входження у галузь	Дуже легкі, жодних бар’єрів	Відносно легкі	Існують серйозні перешкоди	Входження заблоковане
Нецінова конкуренція	Відсутня	Значна, з наголосом на рекламу, торгові марки тощо	Здебільшого значна у разі диференційованого товару	здебільшого реклама зв’язку з громадськими організаціями
Приклади	сільське господарство	роздрібна торгівля, виробництво взуття, одягу	виробництво сталі, автомобілів, сільськогосподарсь-ких знарядь	місцеві фірми комунального обслуговування, залізнична дорога

 

НЕДОЛІКИ РИНКУ

1. Ринок добре працює, коли існує конкуренція, проте ринковий механізм не спроможний самостійно вирішувати проблеми, пов'язані з винятковим положенням на ринку окремих фірм (монополій), що мають можливість не піклуватися про підвищення якості виробленої ними продукції, а також диктувати свої ціни покупцям.

2. Ринкова діяльність може негативно впливати на стан невідтворювальних ресурсів і екологічного середовища в цілому.

3. Ринок не забезпечує виробництво товарів і послуг колективного користування (суспільний транспорт, дороги, мости, парки і т.д.), тобто суспільних благ.

4. Ринок не створює умови для розвитку фундаментальної науки, системи загальної освіти, культури.

5. Ринок не гарантує право на працю, прибуток, відпочинок.

6. Ринок не перешкоджає виникненню соціальної несправедливості і розшаруванню суспільства на багатих і бідних.

Недоліки ринкової економіки можуть бути компенсовані шляхом втручання держави в ринковий механізм.

 

7. Види ринків:

За економічним призначенням:

- ринок споживчих товарів і послуг,

- ринок засобів виробництва,

- ринок сировини;

- ринок цінних паперів,

- ринок праці,

- грошовий ринок,

- ринок науково-технічних розробок і т.д.

За географічним положенням: місцевий, національний, світовий.

По галузях: ринок комп'ютерів, ринок зерна, ринок бавовни, ринок автомобілів і т.д.

За видами учасників ринкових угод: роздрібний ринок, оптовий ринок, ринок державних закупок.

За ступенями дотримання законності: легальний, тіньовий. Тіньові ринки - це такі ринки, на яких ведеться діяльність, яка заборонена державою.

За ступенями обмеження конкуренції:

- ринок досконалої чистої конкуренції,

- ринок монополістичної конкуренції,

- олігополістичний ринок,

- ринок чистої монополії.

 

 

Рівноважна ціна.

 

 

Графік 2.9. Ринкова рівновага попиту та пропозиції.

С - точка рівноваги, тобто точка перетину кривої D і кривої S, яка визначає рівноважну ціну () та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (). (графік 2.9). В точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (). Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (), яка однаково задовольняє і покупців, і продавців.

Рівноважна ціна ( ) - ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.

0 Q

Графік 2.10. Модель встановлення рівноважної ціни.

Р - ціна;

Q - обсяг попиту та обсяг пропозиції;

C - точка рівноваги;

- рівноважна ціна;

- рівноважний обсяг попиту та пропозиції;

-ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок;

, - обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок.

Якщо ціна буде нижчою, ніж , надлишок попиту буде піднімати її вгору (конкуренція покупців) і створювати дефіцит товару (коли попит більше пропозиції); якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна , пропозиція перевищить попит, створиться надлишок товару (конкуренція продавців, адже пропозиція буде більше попиту), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (див. графік 2.10).

Умови сталої рівноваги на ринку розглядалися такими відомими вченими-економістами, як А.Маршалл і Л.Вальрас.

Загальновизнаний на сьогодні метод Л.Вальраса розглядає криві попиту та пропозиції як кінцеві точки горизонтальних прямих, які відповідають обсягам попиту чи пропозиції при даній ціні (тобто ціна розглядається як незалежна змінна, а кількість товару – як залежна). А.Маршалл розглядав їх як кінцеві точки ряду вертикальних ліній, кожна з яких відповідає ціні, за якою дана кількість товару виробляється і споживається (тобто А.Маршалл розглядає кількість товару як незалежну змінну, а ціну - як залежну змінну) (див. графік 2.11).

 

а) б)

Графік 2.11. Механізм формування рівноважної ціни:

а - за Л.Вальрасом (модель Л.Вальраса);

б - за А.Маршаллом (модель А.Маршалла).

Метод Л.Вальраса засновується на зміні динаміки ціни в напрямку досягнення стану рівноваги, тоді як підхід А.Маршалла базується на зміні динаміки обсягів товару; тобто Л.Вальрас розробив «модель коригування ринкових цін», тоді як А.Маршалл - «модель коригування випуску».

Q

Графік 2.13. Розподіл податкового тягаря

D – крива ринкового попиту

S₁ – крива ринкової пропозиції до встановлення державою податку

S₂ – крива ринкової пропозиції після встановлення державою податку

		- частина надлишку виробника, яку він сплачує державі у вигляді податку - частина надлишку споживача, яку він сплачує державі у вигляді податку - втрати суспільства від податкового тягаря

Антиблаго 0 Q 0 Q

а) б) в)

Графік 4.2 Нетрадиційні випадки функції корисності

 

 

ПАРАДОКС СМІТА: Якщо ціна товару залежить від його корисності, то чому блага, що мають у нормальних умовах найвищий ефект (хліб, молоко, вода), мають нижчу ціну, ніж товари, корисність яких для людини досить відносна (діаманти)?

Парадокс Сміта розв’язується наступним чином: споживаючи воду, люди доходять до таких способів її споживання, коли корисність останньої її одиниці, тобто гранична корисність, дуже низька. Таким чином, загальна корисність від води дуже велика, але ціна встановлюється не по загальній корисності, а по граничній.

 

Гранична норма заміщення

Гранична норма заміщення ( Mаrginal Rate of Substitution) визначає, від якої кількості товару у споживач згоден відмовитись, щоб отримати ще одну додаткову одиницю товару х, залишаючись на тій же кривій байдужості.

зменшується по мірі того, як товар у заміщується товаром х.

Зменшення граничної норми заміщення при переміщені вздовж кривої байдужості донизу є важливою передумовою формування кривої байдужості. У міру того як товар х заміщує товар у, крива байдужості стає менш крутою.

Бюджетне обмеження

Бюджетна лінія — це множина точок, що показує різні комбінації двох товарів чи послуг (споживацьких наборів),які може придбати споживач за даними цінами у межах свого доходу (див. графік 4.5).

Рівняння бюджетного обмеження:

,

де I - доход споживача;

P - ціна товару х;

P - ціна товару у;

Q - кількість товару х;

Q - кількість товару у.

Графік 4.5. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)

Фактори, які впливають на бюджетну лінію:

1) зміна доходу споживача;

2) зміна цін на товари.

у у

 

Доход споживача Доход споживача

зменшується збільшується

 

І І І І

 

 

Х х

а)

у Ціна на товар х у Ціна на товар х

зростає падає

 

Х х

б)

Графік 4.6. Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а);

вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б).

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення (графік 4.6.а) (або зменшення ) і займає паралельне попередньому положення. Зміна цін на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (графік 4.6.б).

 

Х

Р

Р₁

D₁ D₂ D₃

 

 

X

Графік 5.1 Лінія «доход - споживання»

, , - криві байдужості;

, , - точки рівноваги споживача;

Криві Енгеля – це графічне зображення функціональної залежності між обсягом попиту на благо та доходом за даних цін, яка виводиться через криві “доход-споживання”. Для нормальних благ характерна зміна обсягу попиту в одному напрямку із зміною доходу (еластичність за доходом більша 0), при цьому криві Енгеля мають додатний нахил (рис.5.2). Для нижчих благ характерна зміна обсягу попиту в протилежному напрямку до зміни доходу (еластичність за доходом менша за 0), крива Енгеля має від’ємний нахил (4).

Товар А 4 3

2

 

 

1

 

Доход

Рисунок 5.2 Криві Енгеля

В залежності від реакції споживача на зміну доходу при купівлі товару розрізняють три категорії товарів: цінні, звичайні та малоцінні товари.

Цінні товари – це товари, попит на які різко підвищується при зростанні доходу споживача (предмети розкоші).

Звичайні товари – це товари, попит на які при зростанні доходу спочатку незначно зростає, але по мірі подальшого підвищення доходу стабілізується на певному постійному рівні (предмети першої необхідності).

Малоцінні (неякісні, іприорні) товари – це товари, попит на які зменшується при зростанні доходу споживача та підвищується при його скороченні.

Q В

 

А TP

С

0 L₁ L₂ L₃ L

Q/L

 

W

K

 

 

МP_L AP_L

 

0 L₁ L₂ L₃ L

Рис. 6.1. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

 

Добриво

 

 

Q₃=90 ц

Q₂=75 ц

Q₁=50 ц

0 земля

Рис. 6.2. Карта ізоквант

Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.

Карта ізоквант - це множина ізоквант, що характеризують ма­ксимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.

 

Властивості ізоквант:

1. Ізокванта має від’ємний нахил - це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення спо­живання одного фактора обумовлює збільшення викорис­тання другого фактору, щоб не допустити зменшення об­сягів виробництва;

2. Ізокванта має вигляд вигнутих кривих.

3. Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску.

 

Кут нахилу ізокванти, або кутовий коефіцієнт ізок­ванти дозволяє визначити можливість заміни одного виробни­чого фактора іншим у процесі їх використання.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіта­лом MRTS_LK визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

MRTS_LK дорівнює від’ємному значенню відношення зміни величини використаного капіталу до зміни витрат праці

Від’ємний нахил ізокванти показує, що скорочення кількості робочого часу (L) для незмінності обсягу випуску, вимагає збільшення витрат капіталу (К).

 

L

Рис. 6.4. Лінія експансії фірми

Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми (лінія експансії) – це лінія, що ілюструє найдешевші комбінації двох ресурсів, якими можна скористуватися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничих ресурси можуть змінюватися.

 

ТFC

С₁

 

 

Q

Графік 7.1. Графік постійних витрат

Q - обсяг випуску продукції

C – витрати

C

 

 

C₁

 

C₂

 

AFC

0 Q₁ Q₂ Q

Граф. 7.2. Крива середніх постійних витрат

 

Середні постійні витрати AFC (Average Fixed Cost) - це кількість постійних витрат виробництва (ТFC), що припадає в середньому на одиницю випуску продукції (Q)

AFC=ТFC/Q.

При збільшенні обсягів продукції з Q₁ до Q₂ середні постійні витрати зменшуються.

Амортизація основного капіталу - це процес перенесення вартості основного капіталу по мірі зносу на продукцію, що виробляється з його допомогою, та використання цієї вартості для послідуючого відтворення основного капіталу.

Амортизаційний фонд - це сума зносу основного капіталу, що призначена для заміщення його вартості.

Види зносу:

1. Фізичний – повне перенесення вартості основного капіталу на виготовлену продукцію.

2. Моральний - втрата основним капіталом частини вартості, яка не переноситься на вартість продукту, що створюється. Основна причина морального зносу - високі темпи науково-технічного прогресу.

Види морального зносу:

- Здешевлення елементів основного капіталу на основі зростання продуктивності праці.

- Поява нових, більш ефективних засобів праці, використання яких здешевлює виготовлення продукції.

Таким чином, функціонуючий основний капітал частково знецінюється.

Основні методи амортизації:

Метод рівномірного прямолінійного списання вартості, коли вартість елементів основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації.

Недолік цього методу - нейтральність щодо НТП, в умовах якого основний капітал швидко старіє морально.

Метод прискореної амортизації, коли в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їх вартості, значно вищу за ту, що пропорційна строку служби. Якщо в перший рік вона відноситься до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки - до залишкової вартості.

Основні переваги від методу прискореної амортизації:

1) Страхування від втрат внаслідок знецінення основного капіталу під впливом НТП.

2) Зростання конкурентоспроможності, тому що прискорене нагромадження більшої частки амортизаційного фонду в перші два роки дозволяє отримати більш ефективне устаткування. Отже, з підвищенням продуктивності праці знижуються витрати виробництва, покращується якість товарів, що випускаються.

3) Амортизаційні відрахування - гроші, які можуть принести додатковий дохід чи відсоток на вкладений капітал, чи при розміщенні у той чи іншій сфері бізнесу як підприємницький дохід.

4) Прискорене списання основного капіталу на поточні витрати виробництва в початковий період експлуатації сприяє більш швидкому перетворенню виробничого капіталу в грошовий.

5) Скорочуються розміри оподаткованого прибутку та відповідно зменшуються податкові платежі підприємств державі. Суми, що включаються у амортизаційний фонд, не оподатковуються та залишаються у розпорядженні підприємств.

Змінні витрати ТVC (Variable Cost) - це витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

С

 

ТVC

 

0 Q₁ Q

Графік.7.3. Крива сукупних змінних витрат

При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q₁) спостерігається відносна економія змінних витрат. Але при подальшому розширенні виробництва відбувається нове зростання змінних витрат, тому що збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва. Це виходить з закону спадної граничної дохідності.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

 

AVC=ТVC/Q

AVC - середні змінні витрати

ТVC - змінні витрати

Q - випуск продукції

Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягнення оптимального випуску продукції.

C

AVC

 

0 Q₁ Q

 

Графік. 7.4. Крива середніх змінних витрат

Сукупні витрати TC (Total Cost) - це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді при виробництві продукції.

Сукупні витрати (TC) є функцією від випуску продукції (Q):

TC=f(Q)

Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:

 

TC=ТFC+ТVC,

де TC - сукупні витрати;

ТFC – сукупні (валові) постійні витрати;

ТVC – сукупні (валові) зміні витрати.

Для того щоб побудувати графік сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих сукупних постійних та сукупних змінних витрат.

C TC

ТVC

ТFC

 

 

Q

Графік. 7.5. Криві сукупних витрат

Середні сукупні витрати ATC (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

ATC=TC/Q,

де ATC - сукупні середні витрати;

TC - сукупні витрати

Q - випуск продукції

чи ATC = AFC+AVC = (ТFC+ТVC)/Q

C ATC

 

 

AVC

 

 

AFC

 

Q

Граф. 7.6. Криві середніх витрат

 

Граничні витрати MC (Marginal Cost) - це приріст сукупних витрат фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції.

де - граничні витрати

- приріст сукупних витрат

- приріст випуску продукції

.

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією в короткостроковому періоді тільки від змінних витрат:

Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

C

MC

 

Q

Графік. 7.7. Крива граничних витрат

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U-подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції. Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної дохідності.

 

C ТС

 

a

ТVC

ТFC

 

Q

 

MC

AC

ATC

А

 

AVC

 

AFC

а

 

Q

Графік. 7.8. Взаємозв’язок кривих витрат в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді всі витрати діляться на постійні та змінні.

В точці а, де крива граничних витрат (MC) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (TC) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні величина буде зростати.

Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх змінних витрат (AVC) в точці їх найменших значень.

Крива середніх сукупних витрат (АТС) - опукла: при малих обсягах виробництва АТС зменшується в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон’юнктури ринку. Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

В межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця!

ATC

 

 

ATC₁ АTC₅

АTC₂ ATC₃ ATC_4­

 

 

0 Q₁ Q₂ Q₃ Q₄ Q

Рис. 7.9. Крива середніх витрат в довгостроковому періоді

 

Крива довгострокових середніх витрат складається з частин кривих короткострокових витрат стосовно підприємств різного розміру, між якими фірма могла б робити свій вибір. Кожна точка кривої вибору показує величину найменших витрат виробництва одиниці продукції для кожного даного обсягу виробництва з умовою, що фірма мала досить часу, щоб зробити всі необхідні зміни в розмірах підприємства.

Спочатку певний час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх сукупних витрат. Але в кінці кінців введення все більших і більших потужностей призведе до зростання АТС. Перпендикулярні лінії до горизонтальної осі показують ті обсяги виробництва, при яких фірмі слід змінювати розмір підприємства, щоб забезпечити собі найнижчі витрати виробництва на одиницю продукції. Крива довгострокових витрат проходить по дотичній до безмежної кількості короткострокових АТС.

У довгостроковому періоді закон спадної віддачі не діє, тому що умовою його дії є незмінність кількості одного з ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів.

Позитивний ефект масштабу пояснює спадаюча части