Фінанси як економічна категорія. Сутність фінансових ресурсів

Теорія фінансів базується на комплексному підході до визначен­ня сутності фінансів. Фінанси розглядаються як історична та еконо­мічна категорія.

Фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин, наявності держави і товарно-грошових відносин, а тому історичною кате­горією.

Термін «фінанси» з'явився у ХНІ ст. в торгових містах Італії. За однією теорією, він походить від середньовічного латинського терміна «fіnаnсіа», що означає обов'язкову сплату грошей, що було пов'язано з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха на державні витрати. Згідно з іншою теорією, цей термін по­ходить від латинського «fіnіs» (кінець), який використовувався для позначення строку сплати.

Уперше в сучасному тлумаченні цей термін став застосовуватися у Франції, де під фінансами розуміли сукупність коштів, необхідних для задоволення державних і суспільних потреб. Окрім того, існує точка зору, відповідно до якої авторство терміна «фінанси» належить французькому вченому Ж. Бодену, який у 1577 р. опублікував свою працю «Шість книг про республіку». Із старофранцузької мови тер­мін «fіner», який перекладається як платити, перейшов в інші мови світу. У цей же період в Німеччині слово «фінанси» мало негативне значення: його пов'язували зі здирництвом та хабарництвом.

Виникнення і розвиток фінансів як історичної категорії обумов­люється наступними передумовами:

- суспільний поділ праці та створення товарного виробництва;

- розвиток грошового господарства, чітке формування та реалі­зація основних функцій грошей;

- поява самостійних суб'єктів господарювання, які створюють необхідні грошові фонди;

- укріплення централізованої держави, яка забезпечує створення системи законодавчо-правових норм.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної катего­рії підтверджує той факт, що її сутнісні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів та доходів для забезпечення виконання державою своїх функцій. Разом з тим, незважаючи на спільність сутнісних характеристик в кожній із формацій, фінанси мають свої відмінності: в соціальній направленос­ті, ролі в суспільному виробництві, конкретних формах фінансових відносин.

Історичний характер фінансів проявляється не тільки у виник­ненні нових фінансових відносин, пов'язаних з розвитком суспіль­ства, а й еволюції кожної їх форми: податків, державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державного та місцевого кредиту.

У сучасній фінансовій літературі фінанси розглядають пе­реважно як економічну категорію — це система економічних від­носин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою формування фінансових ресурсів для забезпечення виконання функції держави, задоволення суспільних потреб та створення умов розширеного відтворення.

Фінанси поділяються на централізовані та децентралізовані.

Під централізованими фінансами розуміють економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових ко­штів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах.

Децентралізовані фінанси — це грошові відносини, що опосеред­ковують кругообіг грошових фондів підприємств, громадських орга­нізацій та населення.

Фінанси
Централізовані	Децентралізовані
- Зведений бюджет України; - Державні цільові фонди (Пенсійний фонд України, Фонди загальнообов'язкового державного страхування); - Державний кредит; - Фінанси державного сектору економіки.	- Фінанси господарюючих суб'єктів; - Фінанси населення; - Фінанси громадських та суспільних організацій.

 

Рис. Склад централізованих і децентралізованих фінансів

 

З матеріальної точки зору фінанси ототожнюються з фондами грошових коштів.

Фінанси як економічна категорія проявляються як:

1) грошова (вартісна) категорія — фінанси завжди мають грошо­ву форму вираження: гроші, їх реальний рух служать обов'яз­ковою умовою виникнення та існування фінансів.

Грошовий характер фінансових відносин — важлива визначаль­на риса фінансів;

2) розподільча категорія — завдяки фінансам відбувається пере­розподіл централізованих і децентралізованих доходів і над­ходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, витрат підприємств та організацій;

3) ресурсоутворююча категорія — фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресур­сів.

До характерних ознак фінансів належать:

- обмінно-розподільчий характер;

- завжди мають грошовий характер;

- матеріальним втіленням є фонди грошових коштів, джерелами формування яких виступають фінансові ресурси;

- рух вартості від одного суб'єкта до іншого;

- формування доходів і здійснення видатків;

- еквівалентний характер обміну та розподілу і нееквівалентний характер перерозподілу.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відно­син.

Фінансові ресурси — це грошові накопичення та доходи, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу та використання ВВП і національного багатства та зосереджені у відповідних фондах або в нефондовій формі для забезпечення безперервного процесу ви­робництва, задоволення суспільних потреб, виконання фінансових зобов'язань.

Фінансовим ресурсам притаманні наступні ознаки:

- виражають відносини власності;

- перебувають в постійному русі: поповнюються і використову­ються;

- мають властиві їм джерела та методи акумуляції;

- відрізняються за напрямами використання;

- специфічний склад учасників формування, розподілу та вико­ристання.

 

13.3. Функції та роль фінансів у розвитку суспільного виробництва

Призначення фінансів виявляється через їх функції:

1. Розподільча — фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.

Механізм розподільчої функції пов’язаний з етапами розподілу ВВП:

- первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формуван­ня первинних доходів суб’єктів розподілу: для фізичних осіб — заробітна плата, для юридичних — прибуток, для держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, й надходження від державних послуг, а також непрямі податки;

- перерозподіл — це створення централізованих і децентралізова­них фондів: на рівні держави — бюджет і позабюджетні фонди, на рівні відомств — фонди міністерств, комітетів, управлінь, на рівні регіонів — місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування, на рівні підприємств і організацій, їх структурних підрозділів — корпоративні фонди;

- вторинний розподіл — охоплює процеси, пов’язані з перерозпо­ділом доходів через бюджетну сферу між сферами матеріаль­ного і нематеріального виробництва, галузями, територіями, верствами населення.

На цьому етапі утворюються як первинні доходи — заробітна пла­та осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову підлягають перероз­поділу, так і вторинні у вигляді різних виплат і надання безоплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань юридичним особам.

Механізм дії розподільчої функції представлено на рис. 1.4.

2. Контрольна — фінанси є інструментом контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільчих відносин. Фінанси кількісно відображають рух грошових потоків і забезпечують контроль за дотриманням пропорцій в розподілі ВВП, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання.

Контрольна функція дозволяє вирішувати ряд важливих завдань:

- пошук резервів збільшення доходів і прибутку;

- своєчасне виконання фінансових зобов’язань;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсягах, достатніх для фі­нансування соціально-економічного розвитку;

- ефективний цільовий розподіл і використання фінансових ре­сурсів.

 

Рис. 1.4. Механізм реалізації розподільчої функції фінансів

 

Контрольна функція фінансів має базисний характер при органі­зації фінансового контролю як сфери державного управління. Біль­ше того, на практиці ця функція реалізується на основі загальнодер­жавного фінансового контролю, який здійснюється Рахунковою палатою України, Міністерством фінансів, Державним казначейством України, Державною фіскальною службою, Фінансовою інспекцією, Аудиторською палатою України, фінансовими службами підприємств та установ, аудиторськими фірмами.

Інформаційною основою фінансового контролю є бухгалтерська, статистична і фінансова звітність, на основі яких здійснюється аналіз фінансово-економічних показників діяльності підприємств, установ, організацій.

Функції фінансів реалізуються одночасно: кожна фінансова опе­рація передбачає розподіл суспільного продукту та національного до­ходу, а також контроль за цим розподілом.

Фінанси відіграють важливу роль в суспільстві та суспільно­му виробництві, зокрема:

- забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних, фізичних осіб та держави;

- забезпечують кругообіг фінансових ресурсів;

- здійснюють перерозподіл доходів між галузями, регіонами, со­ціальними верствами населення;

- впливають на інтереси суб’єктів розподільчих відносин, визна­чають їх фінансові можливості;

- відіграють провідну роль у системі економічних методів управ­ління економікою;

- утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку соціально-економічної сфери су­спільства;

- забезпечують всеохоплюючий контроль між суб’єктами розпо­дільчих відносин щодо формування та використання фондів грошових коштів.

 

ТЕМА 2. ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

3.1. Фінансова політика як складова економічної політики держа­ви.

3.2. Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики.

3.2.1. Фінансова система країни, її основні підсистеми та лан­ки. Система управління фінансами в Україні.

3.2.2. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів орга­нізації суспільних відносин.

3.2.3. Фінансове планування і фінансовий контроль.

 

3.1.Фінансова політика як складова економічної політики держави

Фінансова політика — самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин з метою виконання своїх функцій.

У вузькому розумінні фінансова політика включає політику в сфері державних і недержавних фінансів.

У широкому розумінні фінансову політику розглядають як ме­ханізм державного регулювання соціально-економічних процесів та явищ на основі арсеналу фінансових інструментів, засобів, форм і ме­тодів розподілу та перерозподілу ВВП і національного доходу через фінансову систему країни.

Фінансова політика є складовою соціально-економічної політики держави і виявляється у фінансовому законодавстві, системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів.

Головною метою фінансової політики є забезпечення фінансовими ресурсами реалізації державних програм, економічного і соці­ального розвитку.

Реалізація головної мети фінансової політики відбувається через вирішення низки завдань:

1) формування максимального обсягу фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного зростання;

2) виявлення джерел фінансових ресурсів, їх складу, структури та резервів збільшення;

3) встановлення раціонального розподілу та використання фі­нансових ресурсів з метою підвищення життєвого рівня насе­лення, фінансової підтримки окремих сфер та галузей;

4) організація регулювання та стимулювання соціально-еконо- мічних процесів на основі фінансових методів;

5) розробка фінансового механізму та його адаптація відповідно до цілей і завдань стратегії, що змінюються;

6) створення ефективної системи управління фінансами з метою структурної перебудови економіки та забезпечення фінансо­вої стабільності у суспільстві.

Фінансова політика розглядається в змістовному, функціональ­ному і управлінському аспектах.

З позиції змістовного аспекту фінансова політика розглядається з точки зору етапів її реалізації:

- розробка теоретичних концепцій розвитку фінансів і фінансо­вої системи;

- визначення основних напрямів використання фінансів в еконо­мічній політиці держави;

- розробка конкретних методів фінансового механізму з метою реалізації концепцій та програм.

 

З позиції змістовного аспекту фінансова політика розглядається з точки зору етапів її реалізації:

- розробка теоретичних концепцій розвитку фінансів і фінансо­вої системи;

- визначення основних напрямів використання фінансів в еконо­мічній політиці держави;

- розробка конкретних методів фінансового механізму з метою реалізації концепцій та програм.

Функціональний аспект фінансової політики виявляється в тому, що він включає систему елементів — податкову, бюджетну, грошово- кредитну (монетарну), амортизаційну і митну політики.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлен­ня і справляння податків. Основними інструментами податкової по­літики є податкове законодавство, види, кількість податків, принци­пи оподаткування, ставки податків, податкові пільги та санкції.

Бюджетна політика — це діяльність держави у сфері формування доходів і витрат держави та місцевих утворень. Основними інстру­ментами реалізації цієї політики є бюджетне законодавство, бюджет­ний процес, обсяги доходів, напрями видатків, межі розбалансованості бюджету, джерела фінансування дефіциту, дотації, субвенції, граничний розмір державного боргу та ін.

Враховуючи взаємопов’язаність і взаємний вплив податкової і бюджетної політики, часто використовують поняття бюджетно-по­даткової (фіскальної) політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це комплекс дій та заходів держави у сфері грошового та кредитного ринку, при цьому інструментами виступають норма обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, операції з цінними па­перами на відкритому ринку, курсова політика, регулювання імпорту та експорту капіталу.

Амортизаційна політика — це діяльність держави у сфері регулю­вання відновлення основних засобів. До основних інструментів амор­тизаційної політики відносять поділ основних засобів на групи, вста­новлення норм амортизаційних відрахувань, методи нарахування амортизації, напрями використання коштів амортизаційного фонду.

Валютна політика — це комплекс дій і заходів держави у сфері валютного контролю та регулювання. Основними інструментами ре­алізації цієї політики є механізм встановлення валютного курсу, ва­лютні обмеження, валютні інтервенції.

Митна політика -- це діяльність держави у сфері регулювання пе­ресування товарів через митний кордон. До інструментів митної по­літики відносяться види та ставки мита, квотування та ін.

З позиції управлінського аспекту фінансова політика здійснюєть­ся органами фінансового апарату.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціону­вання фінансів: фінанси як специфічна форма виробничих відносин належить до базису, а фінансова політика — до надбудови. Фінансові відносини як елемент базису об’єктивні та не залежні від свідомої ді­яльності людини, у той час як фінансова політика являє собою форму свідомої діяльності людей.

Виділяють різні види та типи фінансової політики:

1) за тривалістю періоду і характером завдань:

- фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової по­літики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення масштабних завдань, визначених соціально-еко­номічною стратегією;

- фінансова тактика — спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку суспільства за допомогою пере­групування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків;

2) за напрямом:

- регламентування фінансових відносин — це базовий елемент фінансової політики, характеризує фінансову стратегію, здійснюється державою в законодавчій та адміністративній формах;

- фінансова діяльність — характеризує фінансову тактику фі­нансової політики, основним інструментом виступає бюд­жет;

3) за ступенем адміністративного чи законодавчого регламенту­вання:

- жорстка регламентація — передбачає, що переважна части­на фінансових відносин регулюється державою;

- помірна регламентація — здійснюється в законодавчій фор­мі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємини з державою, окремі аспекти фінансових відносин на кредитному, фондовому, валютному, страховому ринках, дозволяє врівноважити інтереси держави, суспільства зага­лом та інтереси окремих суб’єктів;

- політика мінімальних обмежень — передбачає, що переважна частина фінансових відносин регламентується на договірних засадах, жорстко регламентуються тільки взаємовідносини з державою, спрямована на забезпечення максимальної зацікав­леності економічних суб’єктів в ефективному господарюванні;

4) за завданнями, на розв’язання яких спрямована;

- політика стабілізації — спрямована на підтримання макро- економічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін на основі забезпечення стабільних об­сягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу та перерозподілу отриманих доходів;

- політика економічного зростання — спрямована на досяг­нення необхідного для країни рівня збільшення ВВП з урахування її потенціалу, націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності за ціна­ми та умовами залучення (збільшення державних видатків, зниження податків);

5) за характером реалізації:

- дискреційна політика — передбачає застосування активних заходів;

- недискреційна (автоматична, пасивна) політика — базуєть­ся на дії «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично ре­гулюють ситуацію в країні (податки, державні виплати, суб­сидії).

 

3.2.Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики

3.2.1. Фінансова система країни, ЇЇ основні підсистеми та ланки.

Фінансову систему розуміють з точки зору її внутрішньої будови та за організаційною структурою.

За внутрішньою (структурною) будовою фінансова система є сукупністю відокремлених і взаємопов’язаних сфер та ланок фінан­сових відносин, які відображають специфічні форми й методи розпо­ділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та мають особ­ливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення (рис. 3.1). У цьому розумінні фінансова система однакова для всіх країн.

Сфера фінансової системи — узагальнена за певними ознаками сукупність фінансових відносин. В основі виділення сфер покладено рівень економічної системи, зокрема, сферами фінансової системи є:

- на рівні мікроекономіки — фінанси суб’єктів господарювання та фінанси населення;

- на рівні макроекономіки — державні фінанси;

- на рівні світового господарства — міжнародні фінанси;

- на узагальнюючому рівні (забезпечуюча сфера) — фінансовий ринок

Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, властиві лише їй форми та методи формування і використання фі­нансових ресурсів, специфічні схеми організації фінансової діяльнос­ті та ін.

Сфера складається з ланок, які у свою чергу, утворюють сферу.

 

 

Рис. 3.1. Внутрішня будова фінансової системи.

 

 

Ланка фінансової системи — відособлена частина фінансових від­носин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності відокрем­лених фондів грошових коштів, специфічних методів і форм створен­ня та використання цих фондів.

За організаційною структурою фінансова система — сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управ­ління фінансами:

- органи, які функціонують у бюджетній сфері, зокрема Міністер­ство фінансів України, Державне казначейство, Державна фінансова інспекція та галузеві міністерства й відомства;

- контрольно-регулюючі органи, до яких відносять Рахункову палату України, Державну фіскальну службу, Національну комі­сію з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторську палату та аудиторські фірми;

- інституції фінансового ринку, до яких, по-перше, відносять органи, що регулюються діяльність на ньому, — Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондово­го ринку, Національна комісія з нагляду за ринком фінансових послуг, по-друге, фінансових посередників, які здійснюють операції на фінансовому ринку, — комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори, страхові компанії та аудиторські фірми;

- органи управління цільовими фондами — Пенсійний фонд України та фонди загальнообов’язкового соціального страху­вання.

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

1) формування, концентрація та оптимальне розміщення достат­ніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресур­сів;

2) досягнення максимальної ефективності використання наяв­них фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансо­вого забезпечення;

3) установлення оптимальних пропорцій розподілу та перероз­поділу виробленого ВВП з метою повного забезпечення по­треб громадян, підприємств, держави;

4) сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отри­маних доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

формування страхових фондів з метою забезпечення відшко­дування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

 

Система управління фінансами включає:

1. Органи управління — сукупність організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворюють фінансовий апарат;

Рівні фінансового апарату:

- організаційні структури, які здійснюють загальне (стратегіч­не) управління фінансами — Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк Укра­їни;

- організаційні структури, які здійснюють оперативне управлін­ня фінансами — Міністерство фінансів України, дирекції по­забюджетних фондів, Державна фіскальна служба, Державна фінансова інспекція, інші органи державної влади, а також фінансові служби підприємств, установ та організацій.

2. Форми і методи управління — у світовій теорії і практиці ши­рокого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансами;

Об’єктом управління виступають форми та види фінансових від­носин.

Суб’єктами управління є держава в особі законодавчих та вико­навчих органів, а також фінансові служби підприємств, установ і ор­ганізацій.

Існує складна схема взаємозв’язку органів управління фінансо­вою системою з її окремими сферами та ланками (табл. 3.1).

Управління фінансами визначається наступними функціями:

1) фінансове планування — діяльність зі складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, га­лузевих структур, територіально-адміністративних одиниць і країни в цілому;

2) оперативне управління — комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації;

фінансовий контроль — здійснюється на всіх стадіях управлін­ської діяльності, дозволяє порівняти фінансові результати із запланованими показниками, виявити резерви їх

3.2.2. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації суспільних відносин

 

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм — сукупність форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, здійснюються розподільчі і перерозподільчі фінансові відносини, здійснюється вплив на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є:

1. Фінансове забезпечення — реалізується на основі відповідної системи фінансування — самофінансування, зовнішнє фінан­сування (як різновид бюджетне), кредитування;

- Фінансове регулювання, яке відбувається за допомогою фінансових важелів та інструментів. (податки, внески, відрахування, стимули і санкції, дотації, субсидії, до­ходи, витрати, прибуток і т.ін.);

2. Правове забезпечення — реалізується на основі системи фінан­сового законодавства.

3. Нормативне забезпечення — включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви;

4. Інформаційне забезпечення — складається зі статистичної, еко­номічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

 

На загальнодержавному рівні фінансовий механізм проявля­ється як:

1. Директивний фінансовий механізм — розробляється для фінан­сових взаємин, де безпосереднім учасником є держава, до цієї сфери належать податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування тощо;

2. Регулюючий фінансовий механізм — визначає «правили гри» в конкретному сегменті фінансів, до цієї сфери належить ор­ганізація внутрішньогосподарських фінансових відносин на підприємствах: державою встановлюється загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на під­приємстві після сплати податків та інших обов’язкових плате­жів, а форми, види та напрями використання грошових фондів визначаються суб’єктом господарювання самостійно.

 

 

3.2.3. Фінансове планування і фінансовий контроль

 

Важливе місце в системі фінансового регулювання посідають фі­нансове планування і фінансовий контроль.

Фінансове планування — це діяльність зі складання планів фор­мування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні су­б’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територі­ально-адміністративних об’єднань та країни в цілому.

Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утво­рюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це документ, який відображає формування і використання фінансових ресурсів на певний період.

Метою фінансового планування є пошук оптимального варіанту розподілу і використання ВВП з метою підвищення ефективності суспільного виробництва, конкретні завдання визначаються фінам совою політикою.

У процесі фінансового планування вирішуються загальні завдання:

- визначення реальних обсягів доходів, оцінка їх достатності та пошук резервів його зростання;

- оптимізація витрат і оцінка того, наскільки вони забезпечують виконання завдань фінансової політики;

- збалансування доходів та витрат на основі вибору найбільш оптимального варіанту.

Розрізняють наступні види фінансових планів:

1) за економічним змістом:

- зведені — включають загальнодержавні плани, плани госпо­дарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концер­нів, асоціацій та ін.) і територіальні плани;

- індивідуальні – плани окремих суб’єктів господарювання;

2) за структурою фінансів:

- централізовані — включають плани централізованих фінан­сових ресурсів;

- децентралізовані — плани децентралізованих фінансових ресурсів;

3) за терміном складання:

- перспективні — складаються на період понад один рік;

- поточні — складаються на один рік;

- оперативні — складаються на квартал, місяць.

 

У процесі фінансового планування використовують методи:

- балансовий метод — передбачає відповідність видатків джере­лам їх покриття, а також взаємозв’язок виробничих і фінансо­вих планів;

- нормативний метод — під час розрахунку фінансових показни­ків використовуються норми і нормативи;

- розрахунково-аналітичний метод (екстраполяції) — ґрунтуєть­ся на фактичних показниках діяльності у попередні періоди, на їх основі встановлюється вихідна база планування, яка індексу­ється з урахуванням факторів, що можуть вплинути на діяль­ність та процеси планового періоду;

- метод економіко-математичного моделювання — базується на розробленні математичної моделі діяльності економічного суб’єкта в плановому періоді, складається декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників.

Найбільш оптимальним при фінансовому плануванні вважається поєднання балансового і нормативного методів.

Фінансове планування базується на принципах:

- комплексного підходу — фінансові плани складаються з ураху­ванням балансів матеріальних і трудових ресурсів;

- наукового обґрунтування — обґрунтованість фінансово-еконо­мічних показників на основі відображення реальних процесів соціально-економічного розвитку;

- безперервності — взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

 

Фінансовий контроль — це діяльність щодо перевірки законнос­ті та доцільності здійснення фінансових операцій.

Об’єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність суб’єктів господарювання, організацій, бюджетних установ.

Предметом фінансового контролю є фінансові операції зі створен­ня і використання фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль спрямований на вирішення наступних зав­дань:

- пошук резервів зростання фінансових ресурсів;

- правильність відображення господарських операцій;

- запобігання прийняттю управлінських рішень, що можуть мати негативні наслідки;

- аналіз виконання управлінських рішень, їх впливу на об’єкт контролю;

- виявлення і попередження порушень та непродуктивних вит­рат.

 

Фінансовий контроль здійснюється на основі системи його інструментів:

1. Види фінансового контролю — перш за все, визначають співвід­ношення між контролюючим і підконтрольним суб’єктом:

1) за взаємозв’язком між суб’єктом і об’єктом контролю:

- внутрішній — передбачає, що фінансова діяльність суб’єкта контролюється ним самим через спеціальні контрольно-ре­візійні та інші підрозділи;

- зовнішній — перевірка фінансової діяльності суб’єкта здійснюється відповідними уповноваженими органами конт­ролю;

2) за суб’єктом здійснення контролю:

- державний — контроль з боку держави за фінансовою діяль­ністю юридичних і фізичних осіб, а також власними фінан­сами, покладається на спеціальні органи фінансового контр­олю;

- відомчий та внутрішньо-корпоративний — передбачає пере­вірку фінансової діяльності суб’єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам;

- внутрішньгосподарський — фінансовий контроль, який здійснюється на підприємстві;

- незалежний — фінансовий контроль, який здійснюється ау­диторськими фірмами;

- суспільний — означає контроль з боку суспільства за фінан­совою діяльністю держави, не має організованих форм і ре­алізується на основі відкритості, гласності й прозорості фі­нансової діяльності держави.

Окрім того, можна виділити наступні види фінансового конт­ролю:

- за підставою проведення — обов’язковий (в силу вимог нор­мативних актів, за рішенням компетентних органів держави) та ініціативний (на підставі власних рішень господарюючих суб’єктів);

- за сферами фінансової діяльності — податковий, бюджетний, страховий та ін.;

- за ступенем охоплення — комплексний і тематичний (повний і частковий або суцільний і вибірковий);

- за джерелами інформації — документальний (перевірка істин­ності звітних і бухгалтерських документів) і фактичний (пере­вірка не тільки документів, а й наявності грошових коштів та матеріальних цінностей);

- за періодом діяльності — вибірковий (перевірка фінансової діяльності за певний короткий проміжок часу) і фронталь­ний (перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного суб’єкта за значний період часу);

- за джерелами фінансування — бюджетний і комерційний.

 

Форми фінансового контролю — відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків, залежно від форм фінансовий контроль поділяється на:

- попередній — проводиться до початку руху грошових пото­ків, метою є перевірка доцільності фінансово-господарської операції, відповідності її чинному законодавству, виявлення рівня ризику та ін.;

- поточний — здійснюється в процесі руху грошових потоків, метою є забезпечення надходження грошових коштів, цільо­ве призначення їх використання;

- послідуючий — проводиться після здійснення фінансових опе­рацій та за підсумками фінансової діяльності за певний пе­ріод, його метою є на рівні економічного суб’єкта перевірка реалізації стратегії і тактики, а на рівні суспільства — про­цесу реалізації фінансової політики.

Методи фінансового контролю — сукупність прийомів і спосо­бів здійснення фінансового контролю, до яких відносять: реві­зію, перевірку, обстеження, спостереження і аналіз.

Ревізія — це метод найглибшого і найбільш всебічного обстеження фінансово-господарської діяльності підприємств з метою з’ясування її доцільності та законності. На практиці застосовують різні види ре­візій: фактичні та документальні, вибіркова і фронтальна, комплексні та тематичні.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово- господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх­ніх підрозділів на підставі звітних документів.

Обстеження, як і перевірка, охоплює окремі сторони діяльності підприємств, але, на відміну від перевірки, проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюю­чих суб’єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва.

Спостереження зводиться переважно до загального ознайомлен­ня зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства.

Аналіз проводиться на підставі поточної та річної звітності, його характерною рисою є системний і факторний підхід, а також вико­ристання таких аналітичних прийомів, як середні та відносні вели­чини, групування тощо. Його основною метою є виявлення резервів зростання доходів, скорочення витрат і поліпшення фінансового ста­ну та фінансової ситуації.

За результатами перевірок і ревізій складається акт, а за резуль­татами обстеження і спостереження — довідка.

Фінансовий контроль базується на наступних принципах:

1) незалежності — виключення зацікавленості перевіряючого;

2) гласності — результати перевірок мають бути доступні для широкого загалу;

3) превентивності — попереджувальний характер фінансового контролю;

4) дієвість — результати контролю зумовлюють конкретні заходи;

5) регулярності — проводиться з гіевною періодичністю;

6) об’єктивності — контроль проводиться відповідно до вимог чинного законодавства;

7) всеохоплюючий характер — по можливості охоплює всі сторо­ни фінансово-господарської діяльності.