Діяльність банків у міжнародних фінансових центрах

 

Кожна країна для забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку не завжди може розраховувати виключно на власні ресурси.
У сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки виникає об’єктивна необхідність та реальна можливість залучення іноземного капіталу в економіку будь-якої країни через міжнародні фінансові ринки.

Міжнародний фінансовий ринок – це глобальна система мобілізації вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фінансових ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним чин­ником розвитку світового господарства. Процес залучення фінансових ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм [3].

Головне призначення міжнародного фінансового ринку – забезпечення доступу до фінансових ресурсів і міжнародних проектів. Зміст функ­ції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) фінансових ресур­сів, необхідних для розвитку економіки, і виявляє найефективніші сфери
і напрями інвестиційних потоків з позиції забезпечення високого рівня дохідності капіталу. Виконуючи функцію спрямування коштів від кредиторів до позичальників, фінансові ринки сприяють вищій продуктивності та ефективності світової економіки.

Другою функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення між­народної ліквідності, тобто можливості окремих країн мобільно залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах. Таке залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного їх розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Третя функція міжнародного фінансового ринку, що випливає із змісту попередніх, це випуск високоліквідних фінансових інструментів, які можуть бути використані як засіб міжнародних платежів, продані чи обміняні на інші фінансові інструменти.

Зміст четвертої функції міжнародного фінансового ринку зводиться до формування ринкових цін на окремі види фінансових активів, ураховуючи кон’юнктуру ринку.

Механізм функціонування міжнародного фінансового ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах усіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Міжнародний фінансовий ринок виробив механізм страхування ціно­вого (валютного) ризику і відповідно систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкий розвиток пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій.

З інституційної точки зору міжнародний фінансовий ринок – це сукуп­ність кредитно-фінансових інститутів, через які відбувається рух капіталів (фінансових потоків) у сфері міжнародних економічних відносин. До таких інститутів належать:

центробанки окремих країн;

комерційні банки, передусім ТНК;

ТНБ.

Міжнародні фінансові центри – це адміністративне місце зосередження банків і парабанків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фінансових операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними папе­рами, валютою та золотом. Основні фінансові центри історично склалися в: Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. У Європі міжнародними фінансовими цент­рами виступають також Брюссель, Франкфурт-на-Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фінансові центри створювалися, як правило, в економічно розвинених країнах. Для цього необхідно було мати розвинену фінансову інфраструктуру та стабільну національну валюту. Сьогодні для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські острови та інші, що пов’язано, насамперед, з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшо­рних зонах ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних засте­режень та валютного контролю.

Отже, міжнародний фінансовий ринок із притаманною йому системою фінансово-кредитних інститутів та відповідною для них інфраструктурою – це те середовище, в якому концентруються і розподіляються фінансові ресурси між окремими країнами. У світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним інструментом управління міжнародними фінансовими потоками [22].

Важливою передумовою входження України до міжнародного господарського простору є участь у міжнародному русі капіталу, зокрема через залучення іноземних кредитів. Розвиток міжнародного кредитування пов’яза­ний з посиленням процесів глобалізації. Темпи його зростання у кілька разів перевищують темпи зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках. Фундаментальною причиною цього є слабкість національної економіки. Через це НБУ змушений контролювати гривню, оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валю­тою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формі, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. Водночас низька частка України в загаль­ному обсязі світової торгівлі не робить необхідною торгівлю гривнею на великих міжнародних валютних ринках, тому що гривнею обмежено торгують на окремих валютних ринках країн, які є найбільшими торговельними партнерами України. До того ж ресурси українських банків є занадто обмеженими, щоб говорити про їх присутність на закордонних біржах. Нарешті, НБУ розумно не допускає участі іноземних суб’єктів у торгах грив­нею в Україні, оскільки навіть одна масштабна спекуляція могла б похитнути стабільність валютного курсу. Отже, підсумовуючи, слід сказати, що взаємодія українських суб’єктів з міжнародними валютними ринками має в наші дні обмежений характер [26].

Україна порівняно більше інтегрована у міжнародні ринки цінних паперів (акцій та облігацій), але й ця інтеграція стримується наявними обмеженнями, зокрема такими, як фактична відсутність вільної конвертації гривні, про що вже згадувалося.

Починаючи з міжнародних ринків акцій, акції українських корпоративних емітентів обертаються за кордоном у формі депозитарних розписок. Американська депозитарна розписка (АДР) – це сертифікат на володіння певною кількістю акцій іноземного емітента; випускаються банками США. Українські компанії освоїли механізм випуску депозитарних розписок у 1998 р. Перша українська депозитарна розписка була запущена у травні 2002 р.

Сьогодні Україна найширше представлена на міжнародних ринках позичкового капіталу. Найбільший обсяг коштів на міжнародному фінансовому ринку був залучений Україною шляхом випуску облігацій. У 1997 – 1998 рр. лише від розміщення єврооблігацій уряд України отримав близько 1,68 млрд дол. США.

Міжнародні ринки облігацій – надзвичайно потужне потенційне дже­рело мобілізації позичкового капіталу для України. Перша українська глобал-облігація на суму 450 млн дол. США була випущена на японському ринку через інвестиційний банк "Намура Інтернешнл". Але цей досвід важко назвати позитивним: усі інші єврооблігаційні випуски підлягали процедурі реструктуризації, що підірвало довіру до України, як до платоспроможного єврооблігаційного позичальника.

Ключовим є той факт, що Україна все-таки дебютувала на цих ринках. Крім того, випуски єврооблігацій і подальша їх реструктуризація дали урядові змогу залучити, зекономити чи вивільнити суми, порівняно з програмами фінансування міжнародних фінансових інституцій.

Сьогодні актуальним є успішне позиціонування України на світових ринках, зокрема на міжнародному фінансовому ринку. Позиціонування України у світовому співтоваристві відбувається за взаємодії чотирьох основних ланок: економічної, політичної, культурної та військової.

Основна ланка – економічна. Це – реальний стан та структура економіки держави у системі всіх форм міжнародних економічних відносин. Тут визначальним є рівень конкурентоспроможності власних високотехноло­гічних, експортоорієнтованих бізнес-структур країни. Цим переважно і визначається рівень відкритості економіки щодо інших економік світу [24].

У сучасному економічному розвитку важливу роль відіграють транс­національні корпорації (ТНК), які сприяють посиленню економічної могут­ності. Проте для України – це доволі складний процес, оскільки потрібно входити на ринки, вже зайняті іншими потужними ТНК, які мають сильні позиції на світовому ринку.

Сучасні глобальні світогосподарські зв’язки неможливо уявити без функціонування офшорних банківських зон. Основною причиною їх попу­лярності є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за операціями, що там проводяться.

Термін "офшор", виникле через англійське вираження "off shore", що дослівно означає "поза берегом". Відповідно термінології, прийнятої
в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави.

Історія зародження прототипів сучасних офшорних зон сягає ще першого тисячоліття до нашої ери, в період процвітання фінікійців, і триває до сьогоднішнього дня. У тій чи іншій формі протягом всієї історії людства у різних країн і народів простежуються спроби активізації міжнародної торгівлі, залучення іноземних капіталів за рахунок створення на частині своїх територій особливі, сприятливі у податковому відношенні умови господарювання. Глобалізація фінансових ринків перетворила фінансові відносини в самостійний фактор розвитку світової економіки, де офшорний капітал можна розглядати як особливу форму руху фінансового капіталу.

Глобалізація світових фінансів, у свою чергу, сама послугувала причиною виникнення офшорних фінансових центрів: національний капітал, що вийшов за межі від жорсткого національного регулювання, щоб створити для себе сприятливі умови розвитку.

На сьогодні виділяють п’ять досить компактних дислокацій офшорних зон, які зображені на рис. 5.2 [11].

 

 

Рис. 5.2. Дислокації офшорних зон

 

Таке розміщення офшорів поблизу головних фінансових центрів
і потоків руху капіталу сприяло їх перетворенню в потужні розподільні центри глобальних фінансових потоків.

У цілому, не зважаючи на специфіку кожної офшорної зони, вони мають спільні риси, що відображаються у трьох типах офшорних бан­ківських (фінансових) центрів:

1. Нью-Йоркська модель. Спеціально формально встановлюються домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. Встановлюються спеціальні вільні від обмежень рахунки, існує корпоративне оподаткування, місцевий гербовий збір.

2. Лондонська модель. Фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку, оподаткування ділових цінних паперів і корпорацій (Лондон, Гонконг).

3. Модель "податкового сховища". Угоди укладаються нерезидентами без оподаткування, існує плата за реєстрацію та ліцензію (Багамські та Кайманові острови).

До специфічних ознак сучасних офшорних банківських центрів можна віднести:

ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові
інститути (низькі податки, незначне державне втручання);

здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою;

законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офі­ційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий;

характерною рисою офшорного центру є те, що депонований у ньому капітал "не лежить" без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном;

політична й економічна стабільність у країні;

відсутність валютних обмежень;

гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці;

сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій;

зручна правова система;

виконання індивідуальних потреб інвесторів (відповідні умови проживання, внутрішнє транспортне сполучення, медичне обслуговування, знання місцевими жителями і обслуговуючим персоналом іноземних мов, наявність кваліфікованих фахівців – нотаріусів, адвокатів, бухгалтерів і комп’ютерних операторів);

в офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти (фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті і в будь-яких банках, а також мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень);

засновуючи офшорні зони в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов’язань, звіль­нення від митних тарифів, валютного контролю, експортних та імпортних квот;

в офшорних зонах пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних податків, зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється;

процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна – керування в цьому випадку здійснюється секретарською юридичною фірмою за дорученням власника [16].

Діяльність офшорних банківських зон неможливо оцінити одно­значно, як і будь-яке економічне явище, вони несуть у собі як позитивні так і негативні риси. Позитивний вплив діяльності офшорних банківських зон варто розглядати окремо на мікрорівні (для окремих суб’єктів господарювання) та мегарівні (загалом для світової економіки) [11].

Офшорні банківські зони для суб’єктів господарювання є привабливими у зв’язку:

по-перше: економії на податках (податкове планування), незначних засновницьких, адміністративних та організаційних витратах. З урахуванням нежорстких вимог при створенні банку до капіталу, персоналу, бізнес-плану в офшорній зоні, порівнюючи з умовами в різних країнах світу, окремі юридичні та, навіть, і фізичні особи мають можливість засну­вати свій комерційний банк і почати підприємницьку справу. Такий банк може стати важливим розрахунковим та платіжним центром не тільки для певного підприємства або холдингу, а і для всієї фінансово-промис­лової групи. Пільгові умови оподаткування дають можливість зменшити витрати, які пов’язані з проведенням розрахунків, знизити вартість банківських послуг, збільшити депозити;

по-друге: збереження активів від валютного контролю. Активи, що знаходяться у розпорядженні офшорної компанії, можуть переказу­ва­тися з рахунку на рахунок, інвестуватися відповідно до законів держави реєстрації офшору і країни, у якій відкритий банківський рахунок. Таким чином, з’являється можливість знизити до нуля обмеження по руху капіталу;

по-третє: звільнення від жорстких норм банківського контролю з боку місцевих органів влади. Відсутня вимога обов’язкового придбання різних казначейських зобов’язань центрального банку або уряду країни. Можливість проведення вільної, незалежної кредитної політики, самостійність встановлення облікової ставки без прив’язання її до облікової ставки центрального банку країни. Зниження вимог до рівня ліквідності та інших норм банківської практики;

по-четверте: конфіденційність банківських операцій в офшорних зонах. Забезпечення таємниці банківських рахунків, можливість використання інституту номінальних директорів в керівництві банком, випуск акцій на пред’явника при утворенні офшорного банку тощо.

по-п’яте: диверсифікованість активів на міжнародному ринку. З огляду на валютну незалежність і автономію офшорної компанії з’явля­ється можливість інвестувати активи в економіку держав, у яких на даний момент найбільш вигідні умови, з точки зору прибутковості і приросту капіталу;

по-шосте: легкість доступу до зарубіжної банківської системи. Використання офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті, у надійних банках, у стабільній країні.

Позитивний вплив офшорів на світову економіку проявляється у спри­янні активізації різноманітних транскордонних фінансових потоків і прискоренню обороту фінансових активів у міжнародному масштабі, забезпеченні розвитку фінансових ринків, створенні умов для диверсифікації інвестицій, розширенні доступу до кредитів і кращої локації капіталу; спонуканні до зниження загального податкового тягаря в світі і тим самим стимулюванні економічної активності в глобальній економіці; змен­шенні ризику експропріації для інвесторів і кращому забезпеченні прав власності, що в свою чергу може згенерувати більш високий економічний ріст, перш за все в країнах – донорах офшорів; сприянні процвітанню держав, на території яких вони розташовані, і ведуть до зростання якості їх розвитку, включаючи потенціал людського капіталу, що сприяє більш гармонійному розвитку світової економіки в цілому; підвищенні конкуренто­спроможності компаній і фірм у національній і світовій економіці, які отри­мують можливість проводити більш гнучкі стратегії розвитку, особливо в порівнянні з гравцями, які не використовують офшорні схеми.

Серед негативних сторін присутності офшорів у глобальній економіці зазвичай називаються:

недобросовісна податкова конкуренція, що забирає доходи певних країн, спрямовуючи їх до офшорів;

створення елемента нестабільності у світовій економіці та фінансах у зв’язку з можливістю накопичення в офшорних зонах великих обсягів капіталів, перш за все спекулятивних;

сприяння відтоку капіталу;

підтримка тіньової економіки;

скорочення зайнятості в країнах-донорах;

отримання невиправданих переваг окремими компаніями, що використовують офшори, перед іншими економічними гравцями, які не застосовують подібні стратегії;

вплив на соціальну ситуацію в країнах-донорах, пов’язаний з негативною оцінкою громадської думки стосовно відходу від податків за допо­могою офшорів.