Регулювання діяльності банків. Антимонопольне регулювання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Регулювання діяльності банків. Антимонопольне регулювання



Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяль­ністю банків" цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємопов’язані та взаємодоповнюючі види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед ство­рення відповідної правової бази. По-перше, це розробка та ухва­лення за­конів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухва­лення від­повідними установами, уповноваженими державою, положень, що регла­ментують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві й конкре­тизують, роз’яснюють основні положення законів.

На жаль, ні в чинному законодавстві, ні в юридичній та інший спе­ціальній літературі нема єдиного чіткого визначення поняття "банківське регулювання". Нерідко терміни "банківське регулювання", "банківський нагляд" і "банківський контроль" не розрізняють і вживають їх як синоніми. А окремі автори зміщують акценти на користь того чи іншого
поняття.

Досить цікавою є позиція представників USAID, зокрема Гері Гегенхаймера – старшого юридичного радника, який вказує на такі особли­вості застосування вищезазначених термінів. Поняття "регулювання" часто належить до юридичних правил чи адміністративних вимог, що пред’являються органами влади. "Нагляд" означає процедуру постійного моніторингу за відповідністю цих вимог. "Пруденційний нагляд" є спеціалізованим типом нагляду, який, за загальним правилом, належить до фінансових інститутів, передусім банків. Замість того, щоб просто створювати правила, які регулюють діяльність банків, підхід пруденційного нагляду розроблений для гарантування фінансової стабільності банків. Країни, що вдаються до пруденційного нагляду, здійснюють його двома шляхами:

1) гарантуючи те, що банки вчиняють діяльність з обмеження та контролю за ризиком;

2) гарантуючи те, що банківська діяльність здійснюватиметься особами, які відповідають критеріям порядності і чесності [4].

На думку авторів, терміни "банківське регулювання", "банківський нагляд" і "банківський контроль" – це різні види економічної діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійного і стабільного функціо­нування банків, що доповнюють один одного (рис. 6.1).

Щоб зрозуміти сутність банківського регулювання, на думку авторів, необхідно визначити, що є його об’єктом. Об’єктом банківського регулювання виступає банківська діяльність.

Банківський нагляд
система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників
Банківське регулювання
це одна з функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність комерційних банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства
контроль, здійснюваний центральним банком країни, а також спеціальними контрольними органами, що регулюють діяльність банківської системи
Банківський контроль

 

 


Рис. 6.1.Визначення понять "банківський нагляд", "банківське регулювання" та "банківський контроль"

 

Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об’єкт, б) суб’єкт, в) зміст та г) мета.

Об’єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей – бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об’єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред’являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93).

Європейське банківське право, характеризуючи об’єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:

1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") – безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.

2. Інструменти обігу ("передача вартості") – зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що вико­нуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).

3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") – види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит – зобов’язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов’я­зання в силу підпису) [6].

Суб’єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності).

Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і про­центами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.

Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.

Таким чином, банківська діяльність – це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання при­бутку.

Методи банківського регулювання матеріалізуються через систему заходів, які умовно поділяють на превентивні, що застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків за тієї чи іншої економічної ситуації, та протекційні, що вживаються для захисту від уже існуючої ситуації (рис. 6.2) [5].

Методи банківського нагляду
Превентивні
Протекційні
· вимоги щодо розміру та структури власного капіталу банку; · вимоги щодо ліквідності; · диверсифікацію банківських ризиків; · обмеження виконуваних операцій  
· створення системи гарантування вкладів; · формування банками резервів на покриття кредитних та інших ризиків; · рефінансування центральним банком комерційних банків; · допомога інших державних органів
Економічні
· нормативні (встановлення кіль­кісних нормативів або розмірів обмежень чи пільг); · коригуючі (застосування впливу для конкретної ситуації)
Адміністративні
· встановлення порядку дії у сфері державного управління; · заборона певних дій; · надання можливості вибору дій; · надання можливості діяти на свій розсуд; · допуск за певних умов паритетного юридичного становища сторін у відношенні, що регулюється

 


Рис. 6.2.Методи банківського нагляду

Функції банківського регулювання та нагляду в різних країнах миру виконує Центральний Банк держави, або Міністерство Фінансів, або неза­лежне агентство. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк України.

Далі розглянемо основні види банківського нагляду та контролю. Дистанційний контроль включає в себе перевірку звітності, яку надають банки. Він дозволяє передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і ліквідність банків і призвести до їх банкрутства.

Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку банки передають наглядовим органам, та сформувати максимально точне уявлення про фінансовий стан банку і якість його менеджменту.

До системи наглядової діяльності входить декілька основних напрямів, зокрема:

· державний нагляд, що здійснюється Національним банком;

· внутрішній банківський контроль (внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи;

· зовнішній аудит – проводиться незалежними недержавними аудиторськими компаніями.

Фактично при такому підході втілюються основні чотири підходи до проведення банківського нагляду, зокрема:

1) надання інформації;

2) саморегулювання шляхом внутрішнього аудиту й контролю, а також шляхом зовнішнього аудиту;

3) перевірка центральним банком;

4) схема гарантування депозитів (визначає гарантування депо­зитів).

Правова інфраструктура ефективного банківського контролю може змінюватися залежно від країни, але в багатьох випадках вона, як зазначають вітчизняні дослідники, має три рівні:

1) законодавство. Законодавчий акт чи банківське законодавство, прийняте парламентом чи іншим законодавчим органом, дає широкі офіційні права контролюючим органам. Якщо до такого законодавства вносяться поправки або воно повністю переглядається, це спричиняє масштабний законодавчий процес;

2) серії регулятивних правил. Визначення інтерпретуючих вимог чи обмежень, що вносяться органами нагляду відповідно до їхніх повноважень. Приклади включають правила регулювання достатності капіталу банку або кредитування банком своїх директорів;

3) роз’яснення політики. Це може бути інтерпретація чи роз’яс­нення, що надається наглядовим органом для деталізації своїх дій щодо застосування законодавства або регулятивних правил (7).

Законодавчо, також, визначено форми регулювання банківської діяль­ності. Так, ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" говорить, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Націо­нальним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового ха­рактеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтер­венції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Регулююча діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, філійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

 

 

6.2. Банківський нагляд: завдання та принципи
діяльності

 

Банківський нагляд – це спостереження за дотриманням бан­ків­ського законодавства, нормативних актів НБУ й економічних нормативів з метою безпеки і фінансової стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів (забезпечення довіри банківському сектору з боку населення, зростання конкуренції між банками, збільшення ефектив­ності роботи банківських установ, стабільність платіжної сис­теми).

Банківський нагляд повинен здійснюватися на основних стадіях функціонування банківської системи: створення нових банків і їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків.

Згадуючи основні цілі, необхідно виділити принципи банківського на­гляду.

Принципи банківського нагляду:

1) універсальність і обов’язковість (нагляду підлягають банки не­залежно від форм власності);

2) єдність вимоги (до всіх банків висуваються однакові вимоги у ви­гля­ді єдиних економічних нормативів);

3) комплексність (здійснюється за всіма операціями банків і в їхніх філіях);

4) єдність кількості та якості підходів (однакові вимоги до всієї банків­ської системи);

5) з’єднання попереднього вступного і поточного нагляду (почи­на­ється з моменту відкриття і закінчується в момент ліквідації).

Говорячи про форми й об’єкти, важливо розглянути, з якою саме ме­тою здійснюється контроль за діяльністю банків.

Державний контроль за діяльністю банків здійснюють чотири відом­ства (табл. 6.1).

Таблиця 6.1



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.011 с.)