Здійснення державного контролю за діяльністю банків



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Здійснення державного контролю за діяльністю банків



 

Внутрішньо-відомчий – ЦБ і/або Міністерство фінансів Міжвідомчий – Комітет зі справ банків Регіональний – Регіональні комісії зі справ банків Позавідомчий – Контрольні палати (Ревізійний комітет)
Мета
розробка єдиних пра­вил ліцензування й еко­номічних нормативів для КБ; здійснення прямого нагляду за діяльністю КБ; проведення ревізій КБ; керування процесами об’єднання і злиття бан­ків; координація і встановлення зв’язків з банками; визначення форм, термі­нів і змісту звітності визначення напрям­ків діяльності КБ; визначення пріоритетних галузей кредитування; регулювання процесів розвитку банківської мережі; розробка форм бан­ківського обслугову­вання; узгодження банківсь­кої політики контроль за дотриманням положень антимонопольного зако­нодавства банківської системи; контроль і підтримка банків; контроль за здійсненням операцій з населенням; забезпечення і пе­ревірка правильності про­ведення інвестиційних і трастових опе­рацій здійснення конт­ролю за різними напрямами бан­ківської діяльності

Форми банківського контролю згруповані залежно від стабільної
й ефек­тивної роботи банківських установ. Це загальний, інтенсивний
і на­гляд вищого ступеня.

Загальний – здійснюється щодо стабільно працюючих банків, які вико­нують нормативи, чинне законодавство і мають гарну ділову репутацію РУ НБУ.

Інтенсивний – поширюється на банки, що періодично порушують чин­не законодавство, економічні нормативи і фінансово нестабільні.

Нагляд вищого ступеня – здійснюється (2 рази за квартал) щодо банків, що систематично порушують нормативи і мають незадовільне фінан­сове становище.

Залежно від форм контролю НБУ може використовувати інспекційні перевірки (вірогідність інформації, якість активів банку, рівень менеджменту, оцінка керівництва), безвиїзний контроль (моніторинг стану і діяль­ності КБ через контроль щомісячних і квартальних звітів).

Як уже зазначалося, нагляд здійснюється на різних стадіях функціо­ну­вання банківської системи. Існують такі види банківського нагляду: вступний, попередній та поточний.

Вступний нагляд – це контроль НБУ на етапі створення. Припускає визначення умов створення КБ і особливості одержання ліцензій на про­веден­ня банківських операцій.

Реєстрація та ліцензування банків – найважливіша функція вступ­ного банківського нагляду. Вони дозволяють обмежувати або розши­рю­ва­ти банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства.

Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отри­мання відповідної ліцензії НБУ.

Ліцензування – це порядок видачі КБ, що з моменту реєстрації одер­жали статус юридичної особи, дозвіл на здійснення окремих або всіх бан­ківських операцій. Для отримання ліцензії або її розширення комерційні банки повинні підготувати певний пакет документів і передати в Управління реєстрації те ліцензування банків НБУ, яке й буде приймати остаточне рішення щодо видач або вилучення ліцензій.

Попередній нагляд – це дистанційний нагляд за діяльністю комерцій­них банків, що містить:

1) розробку системи економічних нормативів, що регулюють діяль­ність банку;

2) встановлення відповідних форм звітності та їх аналіз відповідно до си­стеми показників, розрахованих НБУ;

3) розробку методології розрахунків стягнень.

Особливе місце в системі попереднього нагляду посідає визна­чення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку за системою "САМЕL". Рейтингове оцінювання здійснюють суто наглядові органи. Встановлений рейтинг для комерційних банків дозволяє виявити стабільно працюючі банки, а також банки, яким необхідне фінансове оздоровлення.

Поточний нагляд НБУ – це інспектування та оцінка комерційного банку за результатами його діяльності. Він базується на:

1) формуванні інформаційної бази даних та проведенні аналізу діяль­но­сті;

2) визначенні мети, засобів та методів перевірки діяльності банків;

3) інспектуванні діяльності банків;

4) консультуванні керівництва банків, застосуванні штрафів і санкцій, що передбачені законодавством;

5) прийнятті рішень за результатами перевірок і контролю за усунен­ням недоліків, які були виявлені в процесі інспектування.

Усі форми контролю важливі, тому що вони дозволяють здійснювати нагляд за кожним етапом діяльності комерційних банків.

Останнім етапом банківського нагляду є контроль за ви­конанням банками вказівок та принципів органів банківського нагляду. Заходи впли­ву, які застосовує Національний банк України, мають як непримусовий, так і примусовий характер (рис. 6.3).

Вибір заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення має визна­чатися найбільш ефективним вирішенням виявлених проблем у діяльності комерційних банків та проводиться з урахуванням характеру допу­щених комерційним банком порушень, причин, які зумовили виникнення виявлених порушень, загального фінансового стану комерційного банку, значення комерційного банку на ринку банківських послуг [17].

Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків Національним банком України при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній ді­яльності комерційного банку і мають добровільний характер вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційною банку.

 

Рис. 6.3. Заходи впливу Національного банку України щодо діяльності сучасних банків

 

До непримусових заходів впливу належать лист із зобов’язаннями та письмове попередження.

Лист із зобов’язаннями – це письмове визнання комерцій­ним банком своїх проблем і недоліків у роботі та допущених порушень, який також має містити перелік заходів, котрі банк зобов’язується вжити для їх вирішення й усунення, із зазначенням конкретних строків виконання цих заходів. Банки повинні їх виконувати.

Крім того, у листі із зобов’язаннями комерційний банк має передбачити періодичність і строки подання до відповідного рівня системи банківського нагляду НБУ звітів про поетапне виконання зобов’язань, перед­бачених листом.

У письмовому попередженні Національний банк України повідомляє комерційному банку про своє занепокоєння станом його справ, вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити комерційному банку для виправлення порушень або розв’язання інших проблем, вказує на конкретні коригуючі дії, що має вжити банк для виправлення небезпечної або неправильної банківсь­кої практики, конкретних порушень пруденційних правил бан­ківської справи та строки їх усунення.

Цим листом Національний банк України також попереджає комерційний банк про можливість застосування примусових за­ходів – санкцій відповідно до ст. 62 Закону України "Про На­ціональний банк України" у разі недотримання банком вимог письмового попередження.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком України у разі, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нор­мативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціо­новану емісію, не виконують нор­мативних актів Національного банку, не подають звітності чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спри­чиняє становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, пере­шкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк [3; 16].

До примусових заходів впливу належать:

· штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

· штраф на банки та інші фінансово-кредитні установи у розмірі до одного відсотка і зареєстрованого статутного фонду;

· відсторонення керівництва (голови правління та головного бухгалтера) від управління банком і призначення тимчасової адміністрації;

· зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року;

· відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій та реорганізація чи ліквідація банку.

Орган банківського нагляду може застосовувати також особливий захід для виправлення ускладненого становища банку – режим фінан­сового оздо­ровлення. Підставою для переведення ко­мерційного банку в режим фінансового оздоровлення є зарахування банку до категорії проблемних, відсутність необхід­ного рівня капіталу, порушення загально­встановлених норм банківського зако­нодавства.

Проблемна діяльність комерційного банку визначається на підставі Методичних вказівок про визначення критеріїв діяльності, за якими комерційні банки переводяться до категорії проблемних, затверджених постановою Правління Національного банку України за № 425 від 9 грудня 1997 року зі змінами та доповненнями.

Режим фінансового оздоровлення – це система непримусових та при­мусових заходів, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного Національним банком України періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності та усунення порушень, які призвели комерційний банк до збит­кової діяльності або скрутного фінансового становища, а також наслідків цих порушень. Комерційний банк може бути переведений Правлінням Національного банку України в режим фінансового оздоровлення на строк не більше 12 місяців. За наявності обґрунтованих підстав успішного завершення виконання програми фінансового оздоровлення цей строк може бути продовжений Правлінням НБУ ще на 6 місяців [15; 19].

Програма фінансового оздоровлення в обов’язковому порядку має містити:

· аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового ста­ну та збиткову діяльність комерційного банку;

· конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням строків щодо їх виконання та розрахунок економічного ефек­ту від упровадження кожного заходу;

· прогнозні показники діяльності комерційного банку, які передбачено досягти після виконання заходів фінансового оз­доровлення;

· кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з роз­поділом за філіями.

Залежно від підстав, за яких комерційний банк переведений у режим фінансового оздоровлення, банк зобов’язаний передбачити на період дії режиму фінансового оздоровлення заходи, спря­мовані на поліпшення його фінансового стану.

Після завершен­ня встановленого періоду фінансового оздоровлення комерційного банку територіальне управління Національного банку України зобов’язане надати відповідному підрозділу системи банківського нагляду конкретні пропозиції з висновками про подальшу діяль­ність цього банку в нормальному режимі або ж про його реорганізацію чи ліквідацію.

Тільки в комплексі ці заходи можуть приносити певний ефект для показників банку в сучасних умовах.

Фінансовий моніторинг

Забезпечення якості фінансового моніторингу характеризується сукупністю заходів, що плануються і реалізуються для створення необхідних умов його формування за стадіями у такий спосіб, що ця інформація була корисною та відповідала встановленим рівням критеріїв якості.

Згідно з діючим законодавства фінансовий моніторинг визначено як: сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного або фінансового моніторингу.

Система фінансового моніторингу включає два рівні: первинний та державний.

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є банки, кредитні спілки, професійні учасники ринку цінних паперів, компанії з управління активами та суб’єкти господарювання та підприємницької діяльності.

Суб’єктами державного фінансового моніторингу є Національний банк, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Наглядовим органом банківського сектору виступає НБУ, який виконує наглядові та регулятивні функції, покладені на нього як на суб’єкта державного фінансового моніторингу, згідно з Законом України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність".

Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня система перевірки позик. Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду за ризиком. Внутрішні аудиторські перевірки загалом проводяться для з’ясування:

· повноти та достовірності записів операцій, здійснених у банку;

· надійності зберігання активів, повноти обліку зобов’язань;

· забезпечення належної реєстрації та захищеності ретельним контролем документів щодо кредитних операцій та застав;

· достовірності дотримання відповідних внутрішніх положень, механізмів, вимог законодавчих та нормативних актів;

· достовірності системи ведення бухгалтерського обліку доходів та втрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, виконані в повному обсязі та чи відповідають положенням банку;

· якості виконання працівниками своїх функцій та повноважень внутрішнього контролю;

· достовірності дозволів, отриманих працівниками, на проведення таких операцій, як: надання кредиту, підписання чеків, банківських докумен­­тів, доручень та інших юридичних та бухгалтерських документів для того, аби переконатися в тому, що немає жодних відхилень від положень.

Начальник аудиторського відділу та працівники цього відділу мають бути незалежними від операційних працівників банку. Начальник аудиторського відділу має звітувати безпосередньо Правлінню.

З метою оцінки загальної достатності системи внутрішнього аудиту мають бути визначені:

· досвідченість та навички начальника аудиторського відділу та працівників цього відділу;

· достатність розробленої системи аудиту;

· критерії, що використовуються для оцінки достатності системи внутрішнього контролю;

· графік проведення аудиторських перевірок за певний період;

· охоплення аудиторськими перевірками.

Крім того, банк наймає зовнішніх аудиторів переважно для перевірки річних звітів банку. Однак ці аудитори здебільшого виконують і певну частку тестування системи внутрішнього контролю залежно від розмірів та обсягів охоплення банку внутрішнім аудитом та від рівня системи внут­рішнього контролю.

Звіти, що подаються вищому керівництву та Правлінню банку, слугують для контролю механізму управління ризиком. Здебільшого такі звіти охоплюють дані про:

· діяльність банку за поточний період за основними категоріями активів та пасивів балансу, тобто дані про обсяги наданих нових позик, зміни в депозитах, кредитах внутрішнім особам тощо;

· індикатори ризику, тобто звіти про правопорушення, що стосуються заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації внутріш­ніх позик, аудиторських звітів тощо;

· тенденції змін за основними категоріями активів та пасивів та індикаторами ризику;

· кадрові зміни;

· значні події чи зміни, що відбулися протягом поточного періоду.

Виїзне інспектування банків базується на умові, що всі комерційні банки підлягають щорічному проведенню виїзного інспектування. Але кількість банків (та їхніх філій), які підлягають інспектуванню, звичайно набагато перевищує можливості департаменту інспектування та відповідних підрозділів регіональних управлінь Національного банку України. З огляду на це під час складання графіка проведення інспектування на рік пріоритет надається:

· "великим банкам" (за обсягом валюти балансу, капіталу та за кількістю філій);

· банкам, які за попереднім рейтингом за системою "САМЕL" мають оцінки "3", "4" та "5";

· банкам, які перебувають під особливим контролем департаменту з питань роботи з проблемними банками й управління раннього реагування та упереджувальних заходів;

· банкам, які мали порушення встановлених економічних нормативів;

· за даними "Паспорта нагляду" банку.

Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі "Паспорта нагляду" банку. Це дає змогу департаменту зосередити зусилля на тих сферах, що становлять найвищий ризик для української банківської системи. Отже, кожне інспектування має бути спрямоване на досягнення поточних цілей нагляду щодо діяльності як кожного окремого банку, так і всіх банків, які розташовані на території України. "Паспорт нагляду" розробляється з метою визначення обсягу та природи наглядової діяльності щодо кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи, а також інформацію про рівень ризиків установи.

Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою. Стратегія нагляду стосується частоти та обсягу виїзних інспекцій та зосередженості безвиїзного контролю. Наприклад, інспектування банків з оцінками "4" чи "5" вимагатиме поглибленої перевірки, зокрема можливе застосування аудиторських процедур чи реальної оцінки активів.

Додаткові матеріали, крім того, містять коментарі, що занотовують результати будь-яких безвиїзних спостережень і перевірок та інших заходів, проведених після останнього перегляду "Паспорта ризику банку". Якщо безвиїзний контроль засвідчує значні зміни у профілі ризику банку, то стратегія нагляду за ним має бути переглянута з метою оцінки необхідності внесення до неї певних змін.

"Паспорт нагляду" з описом інформації, що в ньому міститься, можна подати за такою формою (рис. 6.4).

ПАСПОРТ НАГЛЯДУ Назва банку: Адреса: Оцінка за "САМЕL": Дата останнього запису: Причина:   ПЕРЕДУМОВИ (описуються історія банку, форма власності, територіальне розташування, роз­мір та обсяги діяльності, стратегія, якої дотримується банк). У цій секції подається інформація щодо дати створення банку, передбачених обсягів операцій, структури власності, управління. Значущі події (відкриття чи закриття філії, розширення операцій, зміни в керівництві чи засновниках) мають бути виділені окремо. Далі подається інформація щодо поточної структури управління, власності, обсягу операцій та відносного місця на ринку. Наприкінці має бути деталізована інформація про майбутню стратегію банку.   СТАН ТА УМОВИ БАНКУ (описуються стан та умови банку з погляду достатності капіталу, якості активів, управління, надходжень та ліквідності та обґрунтовується кожна з поточних оцінок за "САМЕL"). У цій секції подається інформація про стан та умови банку, які виявлені під час про­ведення останнього виїзного інспектування. Крім того, вона має містити підсумкові висновки щодо всіх безвиїзних перевірок, проведених після останнього інспектування, насамперед будь-які значні зміни (позитивні та негативні) у стані та умовах банку.   СТРАТЕГІЯ НАГЛЯДУ (висвітлюються заплановані дії наглядових органів на наступний рік). У цій секції викладаються всі специфічні заходи, проведення яких від банку вимагає департамент банківського нагляду. Висвітлюються заплановані на наступний рік дії наглядових органів, що зосереджуються на сферах із найбільшим ризиком. Крім того, виділяються специфічні сфери уваги для безвиїзного контролю.   ІНШІ ЗНАЧУЩІ ПОДІЇ (деталізуються всі інші значущі події, що мали місце з моменту останнього перегляду "Паспорта нагляду"). У цій секції містяться дані про події, що мали місце, є значущими зараз, але не вима­гають "повної ревізії" Паспорта нагляду. Наприклад: сюди мають заноситися дані про відкриття та закриття філій, інформація стосовно змін у керівництві та обсязі операцій чи значущі повідомлення у пресі.  

 


Рис. 6.4. Паспорт нагляду банку

Процес виїзного інспектування можна поділити на три фази: планування інспектування, проведення інспектування та подання результатів інспектування до банку та Правління Національного банку України.

Інспектори визначають межі та зміст виїзного інспектування, згідно з описаними у секції "Стратегія нагляду" Паспорта нагляду банку. Інспектор мусить переконатися в тому, що з моменту проведення останньої перевірки не відбулося якихось суттєвих змін у стратегії банку, що можуть спонукати до необхідності зміни меж та змісту інспектування. Якщо інспектор вважає за потрібне внести певні зміни до них, він має обговорити це питання з керівництвом департаменту інспектування для отримання відповідного дозволу.

Інспектори мають визначити ті процедури та механізми, що будуть застосовуватися під час інспектування відповідно до загального опису меж та змісту перевірки, наведеного у "Профілі нагляду" банку. Після того, як процедури та механізми будуть підібрані (чи, за необхідності, пристосовані), інспектор визначає технічні вимоги застосування цих процедур та механізмів. Запит на виділення цих технічних засобів має спрямовувати до керівництва департаменту інспектування. У тому разі, коли даних технічних засобів немає, можна вдатися до таких дій:

· змінити межі інспекції для приведення їх у відповідність із наявними технічними засобами;

· перенести інспекцію до того часу, коли потрібні засоби з’яв­ляться;

· змінити графік проведення іншої роботи для отримання необхідних технічних засобів для інспектування.

Інспектори та керівництво департаменту інспектування мають спіль­но вирішити, який із варіантів найкращий. Після того як реальні межі та зміст інспектування буде остаточно визначено, керівництво департаменту інспектування має їх затвердити.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.130.97 (0.015 с.)