Сфери міжнародного банківського бізнесу

 

Процеси глобалізації світового господарства були б не можливими без поглиблення інтернаціоналізації банківської діяльності, становлення міжнародного банківського бізнесу. Ці тенденції особливо бурхливо стали розвиватися з другої половини XX ст., чому сприяв цілий ряд факторів. Серед них інтернаціоналізація економічного життя країн з розвинутою ринковою економікою, виникнення у торгових та промислових компаній нових вимог до спектра та організації банківських послуг, поява нових фінансових ринків і можливостей отримання значних прибутків у короткі проміжки часу, підвищення банківської активності у країнах третього світу і, особливо, у нових індустріальних країнах тощо.

Як фактор розвитку міжнародного банківського бізнесу неможливо не відмітити процеси дерегулювання фінансових ринків і транскордон­ного руху капіталу, що розпочалися на межі 70 – 80-х років минулого століття. До цього часу уряди деяких, навіть високорозвинених країн світу, чинили перегони як з проникненням іноземних банків на свій фінансовий ринок, так і з виходом на зарубіжні ринки національних фінансових компаній. Зрозуміло, що наслідком розвитку міжнародного банківського бізнесу є посилення конкуренції на національних фінансових ринках.

Головною причиною інтернаціоналізації банківської діяльності є зро­стання обсягів міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій. Ураховуючи значення стабільних взаємовідносин з клієнтами, банки переносили свій бізнес за кордон, щоб запропонувати там своїм клієнтам такі ж самі якісні послуги. Також немаловажним є намагання банків збільшити свій бізнес за рахунок нових клієнтів на зарубіжних ринках, що особливо характерно для банків, які мають певні технічні переваги, зокрема, використовують фінансові інновації, досвід
застосування яких за кордоном ще недостатній.

Міжнародний банківський бізнес зараз характеризується переорієнтацією діяльності банків із фінансових посередників на активних учасників міжнародних фінансових операцій.

Міжнародна банківська справа – це система підходів та методів
з організації й управління банківськими операціями, що здійснюються
у міжнародному економічному та правовому середовищі.

Основними сучасними характеристиками міжнародного бан­ківсь­кого бізнесу є:

основні суб’єкти банківської справи – транснаціональні банки (ТНБ);

реорганізація банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;

зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банку;

інформаційні технології стають основною умовою і визначальним фактором роботи ТНБ;

виникнення нових організаційних форм діяльності ТНБ, зокрема Інтернет-підрозділів;

збільшення присутності іноземних банків у національних банківських системах країн;

банківський бізнес стає менш регульованим;

у ряді країн державні банки залишаються невід’ємною частиною національних банківських систем;

зростає роль страхування як одного з напрямів діяльності міжнародного банківського бізнесу;

у міжнародному банківському бізнесі спостерігається тенденція до консолідації – менша кількість більших інституцій обслуговують регіональні, національні і міжнародні ринки;

у стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація, у май­бутньому на передній план буде висунута концентрація діяльності на головних угодах;

найсильніші банки світу сьогодні – це універсальні банки і подібні до них;

важливим процесом, який відбувається сьогодні в банківському сек­торі світової фінансової системи, є злиття банків;

розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;

часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної і Центральної Європи відповідно до міжнародних норм та стандартів ЄС.

Разом з тим, існують певні проблеми, що можуть виникати в процесі розвитку міжнародного банківського бізнесу. Перш за все, це вартість ведення бізнесу в іншій країні. Необхідно враховувати підвищені витрати на вивчення законодавства, пошук інформації, моніторинг діяльності клієнтів, оскільки, наприклад, стандарти бухгалтерського обліку в Японії або Німеччині суттєво відрізняються від американських.

Не виключається і політичний ризик, зокрема, зміни уряду, що може привести до націоналізації або експропріації банківських активів. Однак, незважаючи на потенційні проблеми, у сучасних умовах міжнародні банки стали основними центрами і посередниками у міжнародному переміщенні фінансових ресурсів.

Головні риси, що відрізняють міжнародний банк від національного, – це наявність зарубіжної інституційної мережі та перенесення за націо­нальні кордони здійснення суттєвої частини активних і пасивних опе­рацій. Відповідно, за питомою вагою зовнішніх активів та пасивів у балансі банку, а також за розміром частини прибутку, що одержується від міжнародних операцій, можна визначити ступінь залучення банку до міжна­родного бізнесу.

Існує два основних типи сучасних міжнародних банків: транснаціональні і міжнаціональні. Транснаціональні банки – це, як правило, найбільші національні банківські установи універсального типу, які мають широко розгалужену і тісно інтегровану систему зарубіжних підрозділів
і активно працюють на світових фінансових ринках. Транснаціональні банки намагаються вийти за національні межі, щоб забезпечити ста­більну мобілізацію капіталу за рахунок доступу до іноземних кредитних ресурсів. Нові ринки, як вже зазначалося, сприяють диверсифікації банківської діяльності і значно розширюють джерела банківського прибутку.

Міжнародні банки – це банківські установи, в яких міжнародною
є не тільки діяльність, але і склад капіталу та система управління. Міжнародні банки створюються, як правило, шляхом придбання частки капіталу зарубіжного банку, але відбуваються і злиття та поглинання на міжнародному рівні. Останнім часом найбільш значними були об’єднання Merita Bank (Фінляндія) та Nordbanken (Швеція), Deutsche Bank (Німеччина) та Bankers Trust (США) [9].

Існують різні форми організації міжнародного банківського бізнесу. Міжнародний банк створює представництво в зарубіжній країні, в першу чергу, з метою сприяння своїм клієнтам при веденні бізнесу в цій країні або сусідніх державах. Представництво не є "банківським офісом", воно не може прийняти банківський внесок, видати від імені головного банку кредит, урахувати вексель, завізувати акредитив або провести операцію на ринку євровалют. Основною функцією представництва є надання інформації, консультацій, організація ділових контактів на місці для клієн­тів головного банку, а також надання інформації для місцевих бізнесменів про продукти і послуги головного банку.

Банківська філія є частиною головного банку, спираючись на всю його ресурсну базу. Філія (відділення) не є самостійною юридичною особою, тому вона не має своїх засновницьких документів (статуту), своєї ради директорів, не може емітувати акції. Для управлінських, контрольних і фіскальних цілей банківська філія веде власну бухгалтерську звітність, проте на ділі його зобов’язання і активи є складовою частиною зобов’язань і активів головного банку. Перевагою є те, що філія займається наданням повноцінних банківських послуг від імені головного банку, який несе всі юридичні зобов’язання.

Дочірні банки – це самостійна банківська організація, як правило,
у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, де всі 100 % або велика частина акцій (паїв) належить головному міжнародному банку. Дочірній банк надає повний спектр банківських послуг. Кредитний ліміт дочірнього банку обмежений його власним капіталом і не пов’язаний з капіталом міжнародного банку, що обмежує самостійність дочірнього банку в кредитуванні крупних позичальників.

Асоційовані банки – самостійна банківська організація, частина акцій якої (але не контрольний пакет) належить іноземному банку. Частка капіталу, що залишилася, може бути розподілена як серед місцевих, так
і серед іноземних співвласників. Асоційований банк може бути новоствореним фінансовим інститутом, але це може бути місцевий банк, що
також діє, частина акцій якого придбана іноземним банком. Він зберігає статус місцевого фінансового інституту з місцевими власниками і менеджментом і в той же час підтримує постійні зв’язки зі своїм іноземним акціонером, аж до залучення додаткових ресурсів.

Важливий процес, який відбувається сьогодні у банківському секторі світової фінансової системи, – це злиття банків. У 2000 році загальний обсяг злиття та поглинання, наприклад в Європі, досяг 1,479 млрд дола­рів, або 42,3 % від загальносвітового показника [22]. Причини поглинання та злиття банків можуть бути різні: фінансова криза банку, погіршення його фінансового стану, заміна стратегічних планів керівництва банку, а також інші.

Міжнародні банківські послуги досить різноманітні, але всіх їх можна об’єднати у декілька узагальнених напрямів, серед яких є такі, як: конверсійні та кредитно-депозитні операції на міжнародних валютних ринках, фінансування міжнародної торгівлі та управління грошовими коштами, різні форми міжнародного кредитування, у тому числі синдиковане; міжнародні інвестиційні банківські послуги у формі андерайтингу та торгівлі капітальними, борговими та похідними цінними паперами; трастові послуги для різних типів клієнтів; міжнародний роздрібний банківський бізнес [9].

Слід відмітити, що міжнародний банківський бізнес постійно розвивається, вдосконалюється, є відкритим для впровадження фінансових інновацій. Одним з найбільш показових прикладів цього є діяльність банків на міжнародних валютних ринках.

Тенденція лібералізації валютних ринків при переході до якісно нової світової валютної системи, заснованої на плаваючих валютних курсах, привела до суттєвого розширення кола банківських операцій та появи так званих похідних фінансових інструментів, або деривативів (англ. derivative – похідний), до яких відносяться форварди, ф’ючерси, опціони, свопи та різноманітні їх комбінації.

Таким чином, банки можуть виступати на валютному ринку у декіль­кох ролях: як грейдери, коли купують і продають валюту за дорученням та за рахунок клієнтів; як хеджери (від англ. hedge – захищатися від мож­ливих втрат, ухилятися, обмежувати), коли шляхом укладення строкових контрактів страхують власні та клієнтські валютні ризики; як спекулянти, коли свідомо збільшують свій валютний ризик, сподіваючись на правиль­ність оцінки тенденцій змін валютних курсів; як арбітражери, коли здійснюють купівлю та продаж валюти з метою отримання доходу за рахунок різниці курсів у часі або на різних ринках.

Однією з основних операцій міжнародних банків залишається комер­ційне кредитування. Воно може здійснюватися різними шляхами: по-перше, банки надають позики у місцевій валюті через свої філії, агентства та дочірні компанії на зарубіжних ринках і комерційні банки можуть кредитувати клієнтів з країни свого походження або зі своєї філії, що знаходиться за межами країни клієнта.

Міжнародні банки забезпечують і євровалютне фінансування транс­національних корпорацій, розміщуючи їх облігації на зарубіжних ринках у валюті третьої країни. Основними покупцями на ринку євробондів є інсти­туційні інвестори – інвестиційні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії тощо.

В останні десятиліття почала активно розвиватися і тепер стала помітною сферою діяльності міжнародних комерційних банків роздрібна банківська справа. Вона включає залучення депозитів приватних осіб, надання кредитів на споживчі цілі, емісію та обслуговування кредитних карток, грошові перекази, управління активами тощо. Проте процес глобалізації роздрібного банківського бізнесу йде значно повільніше, ніж корпоративного, через обмеження, що іноді встановлюють регулятивні органи різних країн. Часто місцева влада не допускає міжнародні банки на ринок фінансових послуг приватним клієнтам.

У роздрібному бізнесі найбільш привабливим для банків є обслуговування найзаможніших клієнтів, зокрема, управління їх активами, що можуть складати суми від 1 млн доларів і більше. Цей вид обслуговування спеціалісти називають приватною банківською справою. Він має досить коротку історію існування – 20 – 25 років, проте зараз за оцінками експертів цей ринок становить 34,4 млрд євро й очікується його подальше зростання. Лідерство у приватному банківському бізнесі зберігають швейцарські банки, що контролюють більше третини його обсягу. Конкуренцію йому намагаються створити американські банки групи "Сітігруп" та інші європейські банки, такі як HSBC.