Забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин:

необхідністю здійснення громадянського нагляду та регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із громадськими інтересами – забезпечення збалансованості грошей і ста­більної роботи всіх банків;

функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту та пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Умовами нормального функціонування банківської системи є:

1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Сис­тему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якіс­но змінюється;

2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоеко­но­міч­ні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система покликана виконувати ряд функцій: трансформаційну, емісійну та стабілізаційну (рис. 1.1).

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові засоби одних суб’єктів ринку, передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати): строки грошових капіталів, їхні розміри, фінансові ризики.

 

 

Рис. 1.1. Функції банківської системи

Емісійна функція полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до змін попиту на гроші. Іншими словами банківська система керує пропозицією грошей. Це – ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи – Центральний банку та всі банки другого рівня. Вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) пов’язана з надзвичайно високим ризиком банківської діяль­ності. Виконання банківською системою стабілізаційної функції виявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, які регламентують діяльність усіх її ланок та у створенні діючого механізму державного контролю й нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків у цілому.

Банківська система має певні загальні та специфічні риси, які, з одного боку, характеризують її загальносистемні якості, а з іншого – відображають специфіку банківської діяльності [12].

До загальних рис банківської системи відносять:

1. Поєднання багатьох однотипних елементів. Ці елементи підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки, основною метою діяльності кожного з них, за винятком, як правило, Центрального банку, є отримання прибутку (Додаток А).

2. Динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні, вдосконалюється в міру нових вимог ринкової економіки, зокрема змінюються методи та інструменти банківської діяльності, розширюється коло банківських операцій.

3. Закритість системи. Банківська система є системою закритого типу, що проявляється концентрацією уваги її суб’єктів переважно на специфічній діяльності, яка пов’язана з грошовою сферою, виконанням банками суто банківських операцій. Значний обсяг банківської інформації згідно з національним законодавством є банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи.

4. Саморегуляція системи. Банківська система здатна саморегулюватися, тобто у випадку банкрутства одного з банків, інші банки займають його нішу. Якщо змінюється економічна ситуація в країні, в банках негайно адекватно змінюються методи діяльності, наприклад, вони перетво­рюються зі спеціалізованих в універсальні.

Специфічними рисами банківської системи є такі:

1. Дворівнева структура, яка характерна для багатьох сучасних економік світу. Дворівнева структура – ключовий принцип формування банківських систем у ринкових економіках. Згідно з цим принципом банківська система складається з двох рівнів: на першому перебуває один банк, якому надається статус центрального, на другому – всі інші банки. Центральний банк – емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Він володіє монопольним правом випуску в обіг банківських білетів, а також здійснює фінансово-контрольні функції. Головними завданнями центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, а також регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи.

Банки другого рівня юридично й економічно відокремлені. Вони здійснюють свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку в умовах вільної конкуренції (Додаток А). Ці банки обслуговують еконо­мічних суб’єктів – учасників грошового обороту, зокрема юридичних та фізич­них осіб, державні структури. Через банки, які належать до другого рівня, банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають з грошово-кредитної політики центрального банку.

Однорівнева банківська система, на відміну від дворівневої, передбачає горизонтальні зв’язки між банками. При здійсненні уніфікованих операцій усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії. Однорівнева структура можлива за умов адміністративно-командної економіки, якщо в країні немає центрального банку, або ж усі банківські операції виконує лише один банк. Центрального банку також може не бути в умовах перехідних економік, коли ще не сформувалася повноцінна банківська система або вона має нетривалий характер, тобто є тимчасовою.

2. Централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо та банківської діяльності в цілому.

3. Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи із збереженням повної економічної незалежності та відповідальності за результати своєї діяльності в кожному банку, який входить у систему.

4. Наявністьзагально системної інфраструктури, що забезпечує ефективне функціонування окремого банку, а також взаємодію банків.

Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" Україна самостійно організує банківську систему. Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю [1].

Банківська система в сучасній Україні є дворівневою структурою управління фінансовими ресурсами. Після реформи банківської справи, яка почалася з 1987 р. і завершилася ухваленням у березні 1991 р. Закону України "Про банки і банківську діяльність", було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

верхній рівень – Національний банк, який є головним банківським інститутом держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою. Його головними клієнтами є інші банківські інститути та урядові структури;

нижній рівень – банки різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Таким чином, банківська система України заснована на взаємовідносинах між банками у двох площинах – по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між Національним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та іншими банками. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між банками другого рівня.

Структура банківської системи України подана на рис. 1.2.

 

 

Рис. 1.2. Структура банківської системи України

 

Банки другого рівня є одним із складових елементів банківської сис­теми, найбільш значущими учасниками грошового ринку, найважливішими елементами відтворювальної структури економіки. Втім, банк – це юридична особа, котрій на підставі ліцензії та діючого законодавства надано право здійснювати банківські операції на комерційній основі.

Сучасний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов державного контролю за його діяльністю з органів банківського нагляду.

Разом з цим банк як підприємство має свою специфіку, бо його діяль­ність відрізняється від діяльності багатьох підприємств. Ці відмінності полягають у такому.

1. Банк – це торгове підприємство. На відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку діє в сфері обміну, а не виробництва.

2. Банк – це посередницьке підприємство, яке погоджує інтереси креди­тора і позичальника, здійснюючи тим самим перелив коштів з однієї сфе­ри господарства (сектору економіки) в іншу (інший). Проте на відміну від індивідуального кредитора, ресурси в бан­ку втрачають свій первісний вигляд.

3. Банк – це кредитне підприємство особливого типу.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк – юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [1].

Банки – це установи, що виконують спеціальну функцію (банківську діяльність). Основною функцією банку є посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується і передача тим, хто їх потребує. У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій: платіжно-розрахункова, ощадно-капіталотворча, кредитно-інвестиційна.

Серед приблизно 200 операцій, які виконують банки, виділяють декілька базових, що й визначають банк як фінансову установу.

До базових банківських операцій належать [1]:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків – кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, комплекс із трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, який виконує цей комп­лекс, є банківським інститутом – банком в економічному розумінні.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з вико­ристанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо бан­ківських операцій.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

І. За формою власності:

1) державні;

2) приватні;

3) кооперативні.

Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. В Україні функціонують два державні банки: Державний експортно-імпортний банк України та ВАТ "Державний ощадний банк України". Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств.

II. За масштабами операцій:

1) роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обся­гом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

2) оптові обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

III. За територіальним охопленням:

міжнародні;

регіональні;

локальні.

IV. За колом виконуваних операцій:

1) спеціалізовані;

2) універсальні.

Універсальні – банки, які виконують широке коло операцій та охоплюють багато секторів грошового ринку. Спеціалізовані – банки, які виконують окремі операції чи функціонують у вузькому секторі грошового ринку та понад 50 % їх активів є активами одного типу.

Універсальні банки (залежно від діапазону операцій) виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам; спеціалізовані банки у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів – банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі – банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів – банки із функціональною спеціалізацією [7]. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтами.
В Україні за функціональною спеціалізацією виділяють ощадні, іпотечні, клірингові, інвестиційні банки.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості.

Клірингові банки – такі, що обслуговують платіжний обіг юридичних та фізичних осіб.

Інвестиційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) та наданні довгострокових кредитів.

В Україні більшість банків універсальні. Їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

V. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на: публічні акціонерні товариства та приватні банки.

VI. За наявністю мережі філій або безфілійні.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності банків другого рівня прийнято поділяти на три групи: активні операції, пасивні операції, банківські послуги (рис. 1.3).

 

 

Рис. 1.3. Класифікація операцій банків другого рівня за економічним змістом

 

Активні операції – це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності й підтримання необхідного рівня ліквідності.

Пасивні операції пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку, забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників дохідності та є запорукою ліквідності й платоспроможності.

Банківські послуги – це різноманітні консультаційні, інформаційні, аудиторські, облікові, реєстраторські, трастові, посередницькі послуги в результаті надання яких банки отримують дохід у вигляді комісії.

Діяльність банків ґрунтується на таких основних положеннях:

банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал банка, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб;

банк повинен бути економічно самостійним;

банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючим суб’єк­том може будувати тільки на ринкових умовах;

діяльність банку в системі регульованої економіки може регулюватись з боку держави переважно економічними методами.

Функціонування економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, актив­но обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу. Поєднавши функції фінансових посередників, інвестиційних установ та нагромаджувачів інформації, банки стали основною рушійною силою розвитку економіки та забезпечення реалізації необхідних господарських зв’язків. Сучасні банки здійснюють значну кількість операцій та надають послуги своїм клієнтам. Банки самостійно визначають систему організації операційної діяльності залежно від власної структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій тощо.