Основні напрями державного впливу Національного банку України на банківську систему

НБУ як суб'єкт державного управління здійснює державний вплив на банківську систему за певними напрямами, які умовно можна згрупувати так:

- видання нормативно-правових актів, що регулюють діяльність банків у процесі здійснення ними банківських операцій та пов'язаної з цим діяльності;

- допуск юридичних осіб до діяльності на ринку банківських послуг шляхом державної реєстрації та ліцензування;

- здійснення постійного нагляду за діяльністю банків і застосування заходів впливу до банків у разі порушення вимог банківського законодавства.

Нормотворча діяльність НБУ. Нормотворчу діяльність слід визнати основною формою виконання НБУ своїх функцій. НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління. Вони не можуть суперечити законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Порядок підготовки та видання нормативно-правових актів НБУ передбачений Інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації та систематизації нормативно-правових актів НБУ, затвердженою постановою Правління НБУ від ЗО грудня 1999 р.

Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та включаються до Державного реєстру і підлягають опублікуванню у щотижневому офіційному виданні «Офіційний вісник України», ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Нормативно-правові акти НБУ набувають чинності через десять днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого терміну надання їм чинності.

Нормативно-правові акти НБУ можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Державна реєстрація банків. Основою правового регулювання державної реєстрації банків є положення ЦК України, ГК України, законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Правовідносини, що формуються у процесі державної реєстрації, диференціюються залежно від мети, для досягнення якої вони встановлюються, зокрема, на такі, що спрямовані на державну реєстрацію, з одного боку, юридичної особи, а з іншого — банку.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб детально регламентований нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Цим Законом також передбачено підстави для залишення без розгляду документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, та відмови у проведенні такої реєстрації.

Зазначеним Законом чітко визначений термін, протягом якого має бути здійснена державна реєстрація юридичної особи - три робочих дні з дати надходження документів.

Водночас для того щоб мати можливість у подальшому отримати банківські ліцензії, юридична особа має отримати статус банку шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Ведення Державного реєстру банків покладено на НБУ.

Державній реєстрації банку завжди передує рішення засновників про його створення. Ініціатива у створенні банку може належати як юридичним, так і фізичним особам - резидентам та нерезидентам. При цьому юридичні особи мають бути належним чином зареєстровані уповноваженим органом, повинні мати стабільний задовільний фінансовий стан та необхідні власні кошти для внесення до статутного капіталу банку, відсутність заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами. Крім того, засновники, які матимуть найбільшу частку у статутному капіталі банку (тобто матимуть вирішальний вплив на прийняття управлінських рішень), та керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію.

Фізичні особи також повинні мати задовільний фінансовий стан та репутацію належного платника податків.

Керівниками банку не можуть бути особи, зазначені у частині третій ст. 23 Закону України «Про господарські товариства». До них, зокрема, належать члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства.

До того ж не можуть бути призначені на керівні посади в банках особи, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні та управлінські здібності яких не відповідають вимогам законодавства. Службовцям НБУ забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами банків.

Порядок та вичерпний перелік документів, необхідних для державної реєстрації банків, регламентовано статтями 17, 18 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженим постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації банків, є дещо ширшим від переліку документів, які необхідно подати для державної реєстрації юридичної особи. Пояснити це можна тим, що характер тієї інформації, яку мають містити документи, що подаються для державної реєстрації банків, свідчить про необхідність дати змогу НБУ об'єктивно оцінити, наскільки та чи інша юридична особа здатна в подальшому, отримавши ліцензію, здійснювати банківську діяльність.

Згаданим Законом визначено, що термін проведення чи надання відмови у проведенні державної реєстрації банку не може перевищувати трьох місяців з моменту подання повного пакета необхідних документів. НБУ після перевірки поданих йому документів має прийняти рішення про державну реєстрацію банку або про відмову у такій реєстрації.

У разі прийняття НБУ рішення про державну реєстрацію банку здійснюється запис до Державного реєстру банків та видається свідоцтво про його державну реєстрацію.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено виняткові випадки, коли НБУ має право відмовити у державній реєстрації банку. Юридична особа, якій відмовлено у такій державній реєстрації, має бути відповідним чином проінформована. Для цього Національний банк надає цій юридичній особі мотивоване рішення про відмову в державній реєстрації банку. Це рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Ліцензування банківської діяльності. Реєстрація юридичної особи як банку ще не дає їй право займатися банківською діяльністю. Для того, щоб мати право на здійснення банківських операцій, банку необхідно отримати від НБУ банківську ліцензію.

Метою ліцензування банківської діяльності є допущення на ринок банківських послуг банків, умови діяльності яких відповідають встановленим законодавством вимогам, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Банківська ліцензія — документ, який видається НБУ в порядку і на умовах, визначених у Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Перелік операцій, що можуть виконувати банки на підставі отриманих банківської ліцензії та письмового дозволу, визначено ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Видаючи ліцензії, НБУ має можливість регулювати обсяг спеціальної дієздатності комерційного банку. Після реєстрації банк набуває статусу юридичної особи і, безумовно, може виступати суб'єктом цивільно-правових відносин — укладати господарські договори тощо. Проте суб'єктом банківської діяльності він стає з моменту одержання ліцензії НБУ на виконання банківських операцій.

Для отримання банківської ліцензії банку відведено один рік від дати його державної реєстрації. У разі якщо у цей період банк не отримає банківської ліцензії, тобто не вийде на рівень тих вимог, що передбачені частиною третьою ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність», його державна реєстрація скасовується.

Порядок та умови видачі банківської ліцензії регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р.

Банківське законодавство встановлює критерії, додержання яких дає право на отримання ліцензії. Зокрема, НБУ має видати банку ліцензію у разі наявності сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу у розмірі, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», забезпеченості банку належним банківським обладнанням, приміщенням, комп'ютерною технікою, наявності щонайменше трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. На зазначені посади не можуть бути призначені особи, які були керівниками банків, що визнані відповідно до законодавства України банкрутами, або щодо яких НБУ прийняв рішення про ліквідацію чи про відкликання банківської ліцензії, та особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою НБУ.

Для отримання письмового дозволу на здійснення окремих банківських операцій НБУ встановлені особливі вимоги. Зокрема, з метою отримання письмового дозволу на здійснення операцій із перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів банку слід мати ліцензію на касове обслуговування клієнтів, атестований особовий склад служби перевезення, який має пройти спеціальну підготовку, спеціальний автотранспорт, вогнепальну зброю тощо.

НБУ може відмовити банку у видачі банківської ліцензії, якщо за результатами поданого банком пакета документів установлено факт надання недостовірної або неповної інформації, або якщо банк не виконав умов, встановлених законодавством.

Банківська ліцензія, письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій набирають чинності з дня прийняття НБУ відповідного рішення.

Рішення про надання банківської ліцензії, письмового дозволу чи про відмову у їх наданні приймається НБУ протягом одного місяця з дня отримання повного пакета необхідних документів.

Рішення про відмову у видачі банківської ліцензії, письмового дозволу може бути оскаржене у судовому порядку.

Банківський нагляд та застосування заходів впливу до банків. Слід відзначити, що як наглядові, так і контрольні повноваження НБУ чинне законодавство України об'єднує поняттям «банківський нагляд».

Суб'єктом, який уповноважений виконувати функцію банківського нагляду безпосередньо або через створений ним орган, є НБУ.

Банківський нагляд — це система контролю та активних дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, щодо яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Під стабільністю банківської системи слід розуміти такий її стан, що характеризується ефективною протидією різним фінансовим негараздам, наприклад, банкрутство, неспроможність банків, що може підірвати довіру фізичних та юридичних осіб як до конкретного банку, так і до банківської системи в цілому. Як наслідок, це призводить до відтоку капіталу із банківського сектору, що негативно впливає на обсяги та ефективність розрахунків, обсяги та умови кредитування та загальний добробут населення.

Інтерес вкладників та інших клієнтів полягає в тому, що вони мають бути впевнені у тому, що поставлена ними перед вступом у відносини із банком мета буде реалізована, а в разі виникнення у банку будь-яких фінансових проблем, вони зможуть повернути свої заощадження.

Законодавство України визначає й предмет банківського нагляду. Ним є дотримання банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ. Здійснюючи банківський нагляд, НБУ не втручається при цьому в оперативно-господарську діяльність суб'єктів. Отже, законодавством чітко визначено межі, в яких НБУ має здійснювати банківський нагляд, та коло осіб, за якими здійснюється такий нагляд.

НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. Такий підхід відповідає міжнародним принципам банківського нагляду, які визначені в розроблених у межах Базельського комітету з банківського нагляду[19] «Основних принципах ефективного банківського нагляду» (1997 p.). Цей документ містить двадцять п'ять принципів ефективного банківського нагляду

Водночас у межах європейського законодавства документом, що визначив принципи здійснення банківського нагляду, стала Директива ЄС від 20 березня 2000 р. № 12 щодо започаткування та подальшого здійснення діяльності кредитних установ. Ця Директива у професійних колах отримала неофіційну назву — Банківський кодекс.

Вітчизняне банківське законодавство в цілому сприйняло принципи здійснення банківського нагляду, що вироблені світовою практикою.

Для здійснення ефективного банківського нагляду НБУ потребує отримання певної інформації про діяльність банків. Джерелами такої інформації можуть бути: дані бухгалтерської, фінансової, статистичної та аудиторської звітності або матеріали інспекційних перевірок діяльності банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ. Порядок надання та отримання фінансової і статистичної звітності та здійснення інспекційних перевірок врегульовано Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно-правовими актами НБУ.

Особливістю правового статусу НБУ як суб'єкта банківського нагляду є те, що він не лише перевіряє діяльність банків, а й, у разі виявлення порушень банківського законодавства чи здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, має право застосовувати до них заходи впливу.

Підстави та порядок застосування заходів впливу до банків регламентовано статтями 73, 74 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р.

До підстав (юридичних фактів), з наявністю яких законодавець пов'язує застосування до банку або інших осіб, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, заходів впливу, належать: порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ; здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

За наявності цих підстав НБУ має право застосувати передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» заходи впливу, до яких належать: письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку та укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів щодо усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо.

НБУ також має право прийняти рішення щодо: зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі, встановлення для банку підвищених економічних нормативів, підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами, обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, заборони надавати бланкові кредити, накладення штрафів на керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду, реорганізації банку, призначення тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку та інші.

Вибір адекватних заходів впливу має здійснюватися з урахуванням характеру допущених банком порушень, причин, які зумовили виникнення виявлених порушень, загального фінансового стану банку та можливих негативних наслідків для вкладників та інших кредиторів.

Порядок накладення адміністративних штрафів на керівників та службових осіб банку регулюється нормами КпАП (див. розд. VII, гл. 36 цього підручника) та Положенням про порядок накладення адміністративних штрафів, затвердженим постановою Правління НБУ від 29 грудня 2001 р.