Банківська система України, її суть побудова і функції.

Банківська система України, її суть побудова і функції.

Банки– це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів госп д-ті та громадян за рахунок залучення коштів орг-цій, підприємств, нас-ня й інших кредитних ресурсів, касове й розрахункове обслуговування н/г, виконання інших банк операцій, передбач цим законом.”

Банк в ек значенні – це фін посередник, який виконує комплекс базових операцій грош ринку: мобілізацію засобів, надання їх у кредит, здійснення розрахунків між ек суб’єктами.

Банк. С-ма – це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фін посередників грош ринку, які займаються банк дтю. Необхідність формування банк с-ми як особливої структури визначається двома групами причин, пов’яз із:1)необхідністю здійснення громадянського нагляду та регулювання банк д-ті, узгодження

комерц інтересів окремих банків із громадянськ інтересами – забезп сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

2)функціонуванням грош ринку, забезпеченням збалансованості попиту та пропозиції на грош ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банк с-ма в У є дворівневою.

На першому рівні знаходиться один банк – НБУ (ЦБ). Його функції: відповідає за розв’язання макроек завдань у грошово-кредитній сфері; передусім – підтримує сталість нац грош одиниці й забезп стабільність функціонування всієї банк системи.

На другому рівні-інші банки, комерційні. КБ виконують наступні функції: обслуговують економічні суб’єкти – учасників грошового обігу: фірми, підприємства, державні структури. Саме через ці банки банк с-ма обслуговує н/г відповідно до завдань, які випливають із грошово–кредитної політики ЦБ.

Банки другого рівня відносно один до одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошо ринку.

Банки є юр особами. Банки є економічно самостійними і повністю незал від виконавчих та розпорядчих органів держ влади у рішеннях, пов’язаних із їхньою оперативною д-тю, а також вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

КБ – основна ланка кредитної системи країни, в котру входять кредитні установи, що здійсн різноманітні банк операції для своїх клієнтів на засадах комерц розрахунку. Для цього вони використовують не лише свій власний капітал, але й залучений фін капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел.

Сутність депозитних операцій комерційних банків та організація їх обліку.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення коштів юрид і фіз. осіб у нац і інозем валюті у формі вкладів через їх зарахування на відповідні рах-ки на певних умовах. Депозити здійснюються за різними ознаками: 1.вид і статус вкладника (юрид і фіз. особи, резиденти і нерезиденти);2. термін вкладу (депозити до запитань, депозити на визначений строк). Депозити до запитань - це грошові кошти, що розміщені на поточних та бюджетних рах, на кореспонд-х рах КБ і використовуються їх власниками для здійснення розрахунків, платежів та ін потреб. Умови сплати % за залишками коштів на цих рах-х визначається у двосторонніх угодах щодо їх відкриття. Строкові вклади - це гроші які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рах-ки на визначений термін із виплатою обумовлених %-в. Строкові кошти суб’єктів госп-ї діял-ті обліковуються за рах 2-го класу використовуючи групу рах-в 260-265. В аналітичному обліку банки можуть вести окремі особові рах-ки за видами вкладів та у розрізі вкладників.

Роль обліку в системі управління комерційним банком України та основи його організації

 

Бухгалтерський облік банку можна визначити як систему реєстрування та підбиття підсумків операцій, виконува­них у банківському бізнесі, і з подальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних звітів. Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що надає фінансову інформацію про банк як суб'єкт господарської діяль­ності. Бухгалтерський облік є процесом визначення, вимірювання та передавання інформації економічного характеру. Бухгалтерські дані відіграють істотну роль, коли йдеться про функціонування в конкурентному середовищі за умов обмежених ресурсів.Система обліку являє собою сукупність процедур, що мають на меті фіксувати всі операції банку, а саме:

• визначати зміст здійснених операцій і записувати їх;

• описувати операції в часовому вираженні;

• підбивати підсумки виконаних операцій згідно з принципами міжнародних стандартів обліку;

• належним чином подавати операції з відповідними дета­лями.

Система бухгалтерського обліку має задовольняти певні вимоги:.

1. Актуальність.

Усі здійснювані банком операції слід щодня відображувати в ба­лансі і в оборотно-сальдовій відомості. Значення:

• банк і клієнти дістають актуальну інформацію;

• у разі виявлення помилки клієнт може своєчасно подати рекла­мацію.

2. Надійність.Помилкових записів уникають завдяки автоматичному контролю та узгодженню. Значення:

• скорочуються витрати на виправлення помилок, яких при­пустилися, на стадії завершення операцій в системі автоматизації банку (САБ);

• не порушується впевненість клієнта в надійності банку.

3. Ефективність.

Між банківськими операціями, які приносять дохід, і витратами на їх проведення, має виконуватися певне співвідношення, що за­безпечуватиме тривале функціонування банку.

Значення:

• бухгалтерський облік у банку має бути раціонально організо­ваний і спрямований на те, щоб підтримувати й підвищувати конкурентоздатність банку.

Система бухгалтерського обліку поряд з об'єктивними вимогами має відповідати й таким, що зафіксовані законодавче та норматив­ними документами НБУ.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах ви­значення, записування, класифікування та інтерпретування операцій або подій, пов'язаних із діяльністю банку. Загалом сказане визначає метод бухгалтерського обліку, якому належать насамперед такі елементи:

• документація та інвентаризація;

• оцінка й калькуляція;

• рахунки та подвійний запис;

• бухгалтерський баланс і звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп'ю­теризовані, завдяки чому система бухгалтерських проведень — за­несення інформації до щоденних балансів, касових книг, оборотно-сальдових відомостей — виконується в автоматичному режимі. Проте навіть за цих умов перелічені елементи методу бухгалтерсь­кого обліку є похідними щодо концепції такого обліку.

Характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційного банку.

План рахунків – це систематиз перелік рахунків б/о, що викор-ться для систематизації банк операцій. Він базується на 2 основних принципах: відповідність обліку і звітності; простота викладення. Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків: детальний та повний облік усіх банк оп-цій;своєчасна обробка і накопичення детальної інфції;відображення правдивої та змістовної інф-ції для всіх категорій користувачів. Бух рахунки в плані рахунків згруповані в 9 класів. Можна виділити три частини: балансова частина(об’єднує перші 5 класів На їх основі складається Балансовий звіт комерційного банку);частина доходів і витрат(На їх основі складається Звіт про прибутки і збитки); позабалансова частина.Фін рез-т, що відобр на рахунку 5-го класу “Результат поточного року”, визначається за даними рахунків 6-го та 7-го класів. Умовні зобов’язання і вимоги, що обліковуються на позабал рахунках дев’ятого класу можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов’язаннями і суттєво вплинути на рез-ти його д-ті.

Рах-ки усіх трьох частин призн для ведення фін обліку, а 8-й клас - для ведення управлінського обліку. Вони дозволяють накопичити інф-цію для прийняття такт і стратегіч рішень менеджерами і керівництвом банку.

Групування бух рахунків у балансовій частині здійснено за принципами: за видами контрагентів(міжбанківські операції виділені окремо у І класі, а операції з іншими клієнтами – у ІІ класі;); за функціями комерційних банків (операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками І класу; розрахункові та кредитні– у ІІ класі; з цінними паперами – у ІІІ класі; внутрішньобанківські– у ІІІ та IV класах тощо); за принципом ліквідності(активи і пасиви перших чотирьох класів розміщені за ступенем зниження ліквідності. Кожний клас включає рахунки 2-4 порядку. Кожний клас включає як активні так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків 2-4 порядку здійснюється додаванням одного знака (0-9) з правого боку відповідно до рахунків 1-3 порядків. Рахунки І порядку – однозначні; ІІ– двозначні; ІІІ

– трьохзначні; IV– чотирьохзначні. Перша цифра означає клас плану рахунків, друга – розділ у класі; третя – групу у розділі, четверта – номер рахунку у групі. У I класі обліковується казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.До казначейських інструментів належать:готівкові кошти;монетарні дорогоцінні метали;цінні папери,які рефінансуються НБУ;кошти комерційних банків у НБУ;кошти НБУ в КБ. До міжбанк інструментів належать операції між КБ.

У II класі відображ оп-ції з клієнтами, зокрема операції з розрахунковими, наданими кредитами та залученими депозитами.

За ІІІ класом план рахунків передбачені операції з ЦП, розрахунки між установами одного банку, позицій банку за іноз валютою та банк металами тощо. У IV класі відображені вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії та операції з основних засобів і нематеріальними активами. УV клас визначає капітал банку. Капітал-це різниця між активами і зобов’язаннями.

Прибуток необхідно розглядати як ек показник діяльності установки, а не як кошти. Економічний прибуток-це різниця між доходами і витратами. Доходи та витрати банку відображені відповідно у VI та VII класах.У VIII класі відкриваються рахунки, деталізація яких визначається банком самостійно. Дані VIII класу не враховуються у фінансових звітах банку.У IX класі обліковуються позабалансові оп-ції. Особливості плану рахунків: мультивалютність (Операції в іноз валюті здійснюються за тими ж рахунками, що і операції в гривні. Зв’язок між оп-ціями в іноз і в нац валюті забезпечують техничні рахунки: рахунок валютних позицій(№3800); рахунок гривневого еквівалента валютних позицій(№ 3801).Аналогічно здійснюється облік банк металів); наявність упр обліку (здійсн за рахунками VIII класу); подвійний запис оп-цій за позабаланс рахунками (забезпечується спец контррахунками); нові вимоги до аналіт рахунків(Аналіт облік забезпечується за допомогою аналіт рахунків. Відкриття будь яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов’язкових параметрів згідно з вимогами НБУ). Синтет облік здійснюється на рівні балансових рахунків II, III, IV порядків.

Розрахунки акредитивами.

Акредитив — це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий — акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні(відкличним називають акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром) та невідкличні, про що робиться позначка безпосередньо на бланку акредитива(за відсутності такої позначки акредитив вважається невід-кличним, він може бути змінений або анульований лише за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий).

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку емітента можуть виконуватися:

а) депоновані — списанням коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами», відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані — наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого під час встановлення кореспондентських відносин між банками.

Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву з відповідними реквізитами. Реквізити є обов'язковими і за відсутності одного з них акредитив не відкривається.

У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» в банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9802.

Для відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву в 4-х примірниках. 1-заяви виконує роль меморіального документа і підшивається в документи дня банку, 2- використовується як додаток до позабалансового рахунку №9802, 3-видається заявникові як розписка банку про відкриття акредитива з необхідними позначками банку,4-може бути використаний для інформування виконуючого банку про умови акредитива. Заява про відкриття акредитива подається в 3-х примірниках. 1- заяви разом з першим примірником платіжного доручення в банку-емітенті підшивають до документів дня, 2-видають заявникові як розписку банку про відкриття акредитива, 3-надсилають за допомогою засобів спецзв'язку до виконуючого банку для зарахування на позабалансовий рахунок № 9802.

У разі використання акредитива, депонованого в банку-емітенті, виконуючий банк за дорученням банку-емітента перевіряє виконання всіх умов акредитива за поданим бенефіціаром (у трьох примірниках) реєстром документів, що стосуються акредитива, та за іншими передбаченими акредитивом документами.

Третій примірник реєстру документів за акредитивом з позначкою банку виконуючий банк видає бенефіціару, перший та другий примірник цього реєстру разом з іншими документами за акредитивом надсилає з допомогою спецзв'язку до банку-емітента.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами» та перераховує їх на рахунок бенефіціара.

Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунку № 9802.

Виконуючий банк зараховує кошти бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом після перевірки отриманого реєстру документів за акредитивом та інших документівБанк-емітент у разі неможливості отримати кошти з рахунку заявника акредитива, якщо оплата за акредитивом здійснювалася за рахунок кредиту, до вирішення питання згідно з договором, відносить заборгованість на рахунок № 2040. Одночасно на суму виплачених бенефіціару коштів за акредитивом здійснюється списання коштів з позабалансового рахунку № 9020.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття.

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива в разі потреби продовжувати строк дії акредитива на 10 днів, якщо змінилися умови поставляння та відвантаження продукції. Банк-емітент, у свою чергу, повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Після отримання коштів банк-емітент зараховує їх на рахунок платника та списує відповідну суму з позабалансового рахунку № 9802.

Про закриття непокритого акредитива у зв'язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту електронною поштою або іншими лініями зв'язку, що передбачені кореспондентськими договорами та списує суму акредитива з позабалансового рахунку № 9802.

Отримавши повідомлення про закриття акредитива, банк-емітент списує відповідну суму з позабалансового рахунку № 9020. Акредитив, депонований у банку-емітенті, цей банк закриває після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, отримавши підтвердження від виконуючого банку про невиконання акредитива.

Наприкінці операційного дня банк-емітент перераховує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами» на рахунок заявника акредитива і надсилає повідомлення виконуючому банку для списання з позабалансового рахунку № 9802.

Робочому стані

Усі витрати, пов'язані з необоротними активами банку, що здійснюються від

моменту їх оприбуткування до вибуття об'єкта необоротних активів, за їх

економічним змістом можна розділити на дві групи:

1) витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів і вдосконаленням

нематеріальних активів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання,

реконструкція тощо);

2) витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта основних засобів і

нематеріальних активів у придатному для використання стані та одержання первісновизначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (капітальний,поточний ремонти).Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних ізполіпшенням об'єкта, у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди,первісно очікувані від його використання.Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат,пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищення їхніхможливостей і строку використання, що сприятиме збільшенню первісно очікуваних

майбутніх економічних вигод.Поліпшення основних засобів і вдосконалення нематеріальних активів

відображається в обліку таким чином.

Зміст операції Бухгалтерські проведення

Передоплатавиконуваних робіт

Дт 3511 «Дебіторська заборгованість з придбаннянематеріальних активів та основних засобів»Кт Кореспондентський рахунок, рахунок готівкових коштів

Здаваннявиконаних робіт

Дт 4310 «Капітальні інвестиції за невведеними в експлуатацію нематеріальними активами»,

4430 «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і

невведеними в експлуатацію основними засобами»,Кт 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання

нематеріальних активів та основних засобів»Віднесення суми

поліпшення івдосконалення на

збільшеннявартості об'єкта

Дт 4300 «Нематеріальні активи»,

4400 «Основні засоби»,КТ 4310 «Капітальні інвестиції за невведеними в

експлуатацію нематеріальними активами»,

4430 «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і

невведеними в експлуатацію основними засобами»

Наведені бухгалтерські проведення аналогічні тим, що виконуються з

придбанням об'єкта необоротних активів, оскільки витрати на поліпшення і

вдосконалення зазначеного об'єкта призводять до збільшення його балансовоївартості і відповідно зараховуються в дебет рахунків 4300 «Нематеріальні активи» та4400 «Основні засоби».Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта основних засобів і

нематеріальних активів у придатному для використання стані, вводяться до складу

витрат звітного періоду і не впливають на його залишкову вартість.Під час проведення робіт для підтримання об'єкта необоротних активів у

робочому стані виконуються такі бухгалтерські проведення:

• передоплата виконуваних робіт

Дт* 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку»

Кт Кореспондентський рахунок, рахунок готівкових коштів;

* здавання виконаних робіт

Дт 7420 «Витрати на утримання власних основних засобів та нематеріальних

активів»

Кт 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку».

Облік амортизації ОЗ та НА

Вартість ОЗ та НА повинна сис-тематично і раціонально розподіля-тися на витрати протягом строку корисного їх використання. Цей процес називається амор­тизацією. Амортизація ОЗ та НА здійснюється щомісяця. За активами, що надійшли, амортиза­ція нараховується з 1-го числа місяця, наступного за місяцем придбання, а за активами, що вибули — припиняється 1 -го числа місяця, наступного за місяцем вибуття. Результат амортизації ві­дображається за рахунками 4309 «Знос НА», 4409 «Знос операційних ОЗ», 4509 «Знос неоперац ОЗ».При амортизації необхідно враховувати кілька момен-тів:• всі матеріальні та НА довго­строкового користування, крім землі, мають обмежений строк експлуатації, а тому їх вартість необхідно розподіляти на витрати протягом усіх років їх експлуатації. Основними причинами об­меженості строку служби активів є фізичний і мора-льний знос.• термін «амортизація» треба розглядати не як фі­зичний знос або зменшення ринкової вартості об'єкта протягом строку їх корисного функціонування, а як відображення поступо­вого списання вартості ОЗ на витрати.• амортизація не є процесом оцінки вартості, а про­цесом її розподілу.На обчислення величини амортизації активу впливають такі фактори: первісна вартість, ліквіда-ційна вартість, вартість, яка амортизу-ється, строк корисної служби.При визначенні строку корисної служби активів необхідно враховувати: 1) досвід роботи з подібними активами; 2) сучасний стан активів; 3) питання ремонту та догляду за активами; 4) сучасні тенденції в галузі техніки.Строк корисного використання ОЗ та НА визначається банком самостійно. Існує два головних методи нараху-вання амортизації: рівномір­ний та прискорений. Будь-який метод нарахування амортизації повинен мати одну мету: систематичний та раціональний розподіл ціни прид-бання ОЗ та НА шляхом нарахування амортизації протягом усіх майбутніх періо­дів їх корисного використання. При визначенні методу амортизації необхідно враховувати ін­тенсивність використання активу залежно від його конкретного застосування. Суть рівномірного методу полягає у тому, що витратами поточного періоду визнається завжди однакова частина вартості ак­тивів (за вирахуванням визначеної ліквідаційної вартості) протя­гом усього терміну їх корисного використання.Щомісячна сума амортизаційних відрахувань визна-чається за формулою:АВ = (ЦП – ЛВ) / Т,де АВ — амортизаційні відрахування; ЦП — ціна придбання активу; ЛВ — визначена чиста ліквідаційна вартість наприкінці тер­міну корисного використання;Т — визначений термін корисного вико-ристання в місяцях.Ліквідаційна вартість — це сума грошей, яку власник планує отримати, за вирахуванням очікуваних витрат на демонтаж, пе­редачу чи продаж. Витрати на ліквідацію інколи можуть дорів­нювати очікуваній ліквідаційній вартості. Тому для багатьох активів, які є об'єктами нарахування амор-тизації, ліквідаційну вартість зовсім не визначають.

Облік гудвілу.

Гудвіл — це перевага, яку отримує банк-покупець унаслідок купівлі вже діючого банку (підприємства) порівняно зі створенням нового. Ця перевага може бути пов’язана з наявністю постійних клієнтів, вигідним географічним розміщенням, наявністю висококваліфікованого персоналу тощо. Гудвіл відображається в обліку покупця, але не може бути переданий, проданий тощо.Гудвіл — перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання.
Ідентифіковані активи та зобов’язання — придбані активи та зобов’язання, що на дату придбання відповідають критеріям визнання статей балансу.
Придбані покупцем ідентифіковані активи та зобов’язання визнаються окремо на дату придбання та відображаються за їхньою справедливою вартістю. Одночасно покупець у бухгалтерському обліку відображає позитивні чи негативні значення гудвілу за результатами купівлі.Якщо придбання здійснюється через передавання інших активів або прийняття на себе зобов’язань, то вартість дорівнює справедливій вартості (на дату придбання) активів або зобов’язань, наданих покупцем в обмін на контроль за чистими активами іншого банку, збільшеній на суму витрат, які безпосередньо пов’язані з їх придбанням.
Чисті активи — активи банку за відрахування його зобов’язань.
Якщо придбання здійснюється поетапно, то кожна операція відображається окремо за справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань, з одночасним визнанням частки покупця у справедливій вартості ідентифікованих активів і зобов’язань, що придбані на кожному етапі.
Після визнання ідентифікованих активів і зобов’язань у балансі покупця всі дальші зміни, що пов’язані з їх оцінкою, не приводять до додаткового визнання нового позитивного чи негативного гудвілу.
Позитивний гудвіл обліковується як актив на рахунку обліку нематеріальних активів 4300 «Нематеріальні активи» аналітичний рахунок «Гудвіл», тобто вартість придбання вища, ніж частка покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань. При цьому здійснюються такі записи:
на суму платежу з придбання активів:
Д-т рахунка 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів і основних засобів»
К-т рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок»;
на суму придбаних активів:
Д-т рахунків активів
К-т рахунка 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів і основних засобів»;
на суму різниці за результатами розрахунку:
Д-т рахунка 4300 «Нематеріальні активи» аналітичний рахунок «Гудвіл»
К-т рахунка 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів і основних засобів».
Первісна (балансова) вартість гудвілу зменшується відповідно до щомісячного рівномірного нарахування амортизації протягом строку корисного його використання, але не більше 20 років.
Строк корисного використання гудвілу визначається з урахуванням:
прогнозованого строку діяльності банку;
нормативно-правових актів або контрактів, що впливають на строк корисного використання;
зміни попиту на роботи, послуги банку тощо.
Амортизація гудвілу відображається таким проведенням:
Д-т рахунка 7423 «Амортизація»
К-т рахунка 4300 «Нематеріальні активи» аналітичний рахунок «Гудвіл».
Якщо гудвіл на кінець року не відповідає ознакам активу, то його списують з включенням залишкової вартості до витрат. При цьому здійснюється таке проведення:
Д-т рахунка 7499 «Інші небанківські операційні витрати»
К-т рахунка 4300 «Нематеріальні активи» аналітичний рахунок «Гудвіл».
Негативний гудвіл обліковується на рахунку 4320 «Негативний гудвіл» як сума вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань, що перевищує вартість придбання. Здійснюється таке проведення:
на суму платежу з придбання активів:
Д-т рахунка 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів і основних засобів»
К-т рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок»;
на суму придбаних активів:
Д-т рахунків активів
К-т рахунка 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів і основних засобів»;
на суму різниці за результатами розрахунку:
Д-т рахунків активів
К-т рахунка 4320 «Негативний гудвіл».
Якщо діяльність придбаного банку прогнозується в майбутньому без збитків, то вартість негативного гудвілу визнається доходом у сумі, яка:
не перевищує справедливої вартості придбаних необоротних активів, — рівномірно протягом строку корисного використання (амортизації) придбаних необоротних активів, що залишився;
перевищує справедливу вартість придбаних необоротних активів, — у період придбання.
Якщо діяльність придбаного банку в майбутньому прогнозується зі збитками, то вартість негативного гудвілу визнається доходом рівномірно протягом періоду утворення таких збитків. Здійснюється таке проведення:
Д-т рахунка 4320 «Негативний гудвіл»
К-т рахунка 6499 «Інші небанківські операційні доходи»

Економічна сутність лізингу

Лізинг — це угода, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний пеоіод часу. Лізинг ОЗ вважається фінансовим лізингом, як­що за угодою виконується одна з умов:• право власності на ОЗ переходить від лізингода-вця до лізингоодержувача по закінченню дії лізингової угоди; • термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше 60%) корисного терміну служби основних засобів.

За інших обставин — лізинг вважається оперативним. Як при фінансовому, так і при оперативному лізингу, ОЗ впродовж терміну дії угоди залишаються власністю лізингодавця. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, що входять до складу ОЗ лізингодавця або придбані на замовлення лізин­гоодержувача. Умови лізингу визначаються лізинговою угодою. Зокрема, в угоді вказується: об'єкт лізингу; строк лізингу; ринкова вартість основних засобів; строк проведення платежів та їх розмір; фактична процентна ставка лізингу (у разі, якщо ринкова вар­тість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням ставки, що прирощується); процентна ставка лізингоодержувача, що прирощується (в зворотному випадку); умови переоцінки вартості об'єкта лізингу відповідно до за­конодавства; право власності на майно після закінчення строку лізингу; інше.

Передача об'єкта лізингу здійснюється у строки і за умовами, зазначеними у договорі лізингу.

Термін лізингу — це незмінний термін, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг ОЗ. Можливе подов­ження терміну лізингу, про що має бути обумовлено на початку. За угодою лізингу ставиться також умова, що в разі, якщо лізингоодержувач забажає викупити ОЗ за ціною, яка очікується і яка буде нижча за ринкову вартість на день купівлі, то мінімальні лізингові платежі мають включати в себе і плату за викуп ОЗ,що отримані в лізинг.

Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну су­му за використання майна у вигляді лізингової плати.

Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, що сплачується як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; інші ви­трати лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Звітності.

Правові засади формування фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р.№ 996-ХІУ

Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів установи за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання повної, правдивої та достовірної інформації про фінансовий стан і діяльність банку користувачам для ухвалення економічних рішень.

Користувачами фінансової звітності є фізичні та юридичні особи, які потребують інформації про діяльність установи для винесення рішень.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік.

Місячна і квартальна звітність є проміжною і складається наростаючим підсумком від початку звітного року. Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» перший звітний період для новоствореного підприємства (установи) може бути меншим 12 місяців, але не перевищувати 15

місяців.

Фінансова звітність складається на основі даних фінансового обліку. Вона повинна містити інформацію, яка є суттєвою, своєчасною, зрозумілою, доречною, достовірною і порівнянною. Крім того, необхідно забезпечити можливість зіставлення фінансових звітів за різні періоди, а також порівняння звітності різних банків.

Порядок складання й подання фінансової звітності є однаковим для всіх установ банку. Банки, що утворилися за участю юридичних і фізичних осіб- нерезидентів, які розташовані на території України, подають фінансову звітність на загальних засадах.

Виправлення помилок у фінансовій звітності проводиться у тому звітному

періоді, в якому було виявлено ці помилки, через формування коригуючих проведень.

Коригуючі проведення - це бухгалтерські записи, які виконуються після формування фінансової звітності з метою виправлення виявлених у цій звітності помилок.

Особливості оформлення документів, перелік рахунків, порядок і терміни проведення коригуючих проведень визначаються Положенням про формування коригуючих проводок, що здійснюються банками України, затверджене постановою Правління НБУ від 09.10.2001 р. № 427. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

визначено склад фінансової звітності підприємств, яка містить: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів.

У п. 5 ст. 11 Закону зазначено, що форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України.

Баланс банку

Баланс - це звіт про фінансовим стан установи банку, що відображає її активи

зобов'язання і капітал на певну дату (рис. 3). Облікова форма балансу має вигляд:

АКТИВИ = ЗОБОВ ' ЯЗАННЯ + КАПІТАЛ

Структуру балансу комерційного банку визначено Правилами організації фінансової і статистичної звітності банків України. Комерційні банки використовують горизонтальну форму балансу Баланс комерційного банку [форма звітності № 1-КБ (місячна)] передбачає подання інформації про залишки за балансовими рахунками на звітну дату.

Баланс активів і пасивів формується за даними рахунків 1-5-го класів Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Активні та пасивні рахунки в балансі

відображаються окремо у такій послідовності:

• балансові рахунки у розрізі рахунків IV порядку;

• усього за кожною групою рахунків;

• усього за кожним розділом рахунків;

• усього за класом рахунків.

Контрактивні рахунки в активах і контрпасивні рахунки в пасивах відображаються з протилежним знаком і зменшують відповідні статті за групами та

розділами.

Підсумок за активами завжди має дорівнювати сумі зобов’язань і капіталу банку.

Статті доходів і витрат у місячному балансі показуються за даними рахунків 6-

го та 7-го класів Плану рахунків. Залишки за цими рахунками не враховуються в підрахунку валюти балансу.

Облік доходів і витрат банку впродовж року ведеться методом накопичення, тобто записи за рахунками 6-го та 7-го класів відображаються наростаючимпідсумком з початку року. Наприкінці кожного звітного періоду доходи цього періоду

порівнюються з витратами. Таке зіставлення доходів і витрат здійснюється з метою

визначення результату діяльності банку як різниці між загальною сумою доходів і загальною сумою витрат.

Результат діяльності банку відображається в місячному балансі окремою статтею після підсумків за рахунками 6-го та 7-го класів. Ця ж сума показується в класі капіталу банку і таким чином додається до валюти балансу. Є очевидним, що позитивний фінансовий результат (прибуток) збільшує загальну суму капіталу, а негативний результат (збиток) - зменшує її.

Рахунки управлінського обліку до балансу не вводяться. Позабалансові рахунки формуються за даними рахунків 9-го класу Плану рахунків. Сума активних позабалансових рахунків має дорівнювати сумі пасивних позабалансових рахунків. Структура річного балансу банку є відмінною від структури місячного балансу.

Річний баланс являє собою тільки баланс активів і пасивів, до того ж статті активів і пасивів є укрупненими. Рахунки доходів і витрат закриваються один раз наприкінці року і в річному

балансі не показуються. Результат діяльності банку в річному балансі відображається у складі власного капіталу банку за статтею «Прибуток звітного року

що очікує затвердження» або «Збиток звітного року, що очікує затвердження». За

від’ємного результату зм