Розділ II Адміністративне право і державне управління у сферах соціальної і гуманітарно-культурної діяльності держави

 

Глава 15 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері праці та соціальної політики

Загальна характеристика державної політики у сфері праці та соціальної політики

Загальна декларація прав людини встановлює, що кожна людина має право на забезпечення на випадок безробіття, захворювання, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування з незалежних від неї обставин (ст. 25).

Після проголошення незалежності України було розпочато створення національної системи соціального забезпечення населення. Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. схвалено Концепцію соціального забезпечення населення України[47], в якій закладено основи правової та нормативної бази соціального забезпечення населення України, вироблено механізми, які забезпечують дотримання державних гарантій щодо:

• реалізації прав громадян на працю і на допомогу з безробіття; • оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;

•підвищення життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги;

• надання недержавної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Засади організації та управління у сфері праці та соціальної політики закріплені в Конституції України, законах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, постановах, наказах Міністерства праці і соціальної політики України та Пенсійного фонду України, Кодексі законів про працю України та інших нормативно-правових актах.

Стаття 24 Конституції України закріпила принцип рівності всіх прав людини стосовно осіб, які є громадянами України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». У частині другій цієї статті зафіксовано другий принцип неприпустимості встановлення ніяких соціальних чи особистих підстав привілеїв і обмежень: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Частиною третьою ст. 24 встановлено основні державні заходи, які спрямовані на забезпечення рівності жінки і чоловіка, а також зазначено спеціальні засади щодо певної групи жінок, деякі види спеціальних пільг: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».

Одним із основних напрямів політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність. Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття І незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Закон України «Про пенсійне забезпечення» (2001 р.) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій, соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вітчизняне законодавство встановлює багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки окремих верств населення України.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.) визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. В них закріплені такі види страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. схвалено Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основними завданнями реформування пенсійного забезпечення в Україні є: реалізація конституційних прав громадян на соціальний захист; запровадження правової системи пенсійного страхування, що дасть можливість застрахованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, що забезпечував би сталий рівень життя; впровадження принципу заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні при виході на пенсію; врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії шляхом встановлення залежності розміру пенсії від трудового вкладу та страхового стажу; зменшення демографічного навантаження на фінансову основу пенсійного забезпечення; запровадження недержавного пенсійного забезпечення; переведення державного пільгового забезпечення на професійно-галузевий рівень.

Вищезазначені перші три види страхування знайшли своє відображення у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (2003 p.). Прийняття цього Закону означає створення нової пенсійної системи, яка враховує європейські стандарти, базується на принципах соціальної справедливості, фінансової стабільності пенсійної системи. Закон встановлює як обов'язкову, так і добровільну участь населення України у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні.

Виконанню завдань щодо соціального захисту населення України сприяють закони України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (1997 р.), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р.), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (2001 р.), «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (2001 р.), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991 р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» (1993 р.), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.), «Про соціальний правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (1991 р.), «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (1992 р.), «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» (2000 р.) та деякі інші.