Загальні засади організації оборони

Сфера оборони України — це комплекс різноманітних суспільних відносин, які виникають у процесі діяльності держави із забезпечення її здатності до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту, практичного здійснення військового захисту держави, включаючи використання Збройних Сил України, у випадках агресії проти неї, а також при виконанні завдань, що випливають з міжнародних договірних обов'язків держави.

Правові засади оборони держави встановлені Конституцією України. Конституційні положення отримали свій розвиток у законах України «Про оборону України» (1991 р.), «Про Збройні Сили України» (1991 р.), «Про Раду національної безпеки і оборони України» (1998 р.), «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (1992 р.), «Про альтернативну (невійськову) службу» (1991 р.)> «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» (2002 p.), Указі Президента України про затвердження Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, інших нормативно-правових актах та відповідних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також у Воєнній доктрині України.

Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 р.[72], має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважає потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

У Воєнній доктрині визначено, що в умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гарантами безпеки і стабільності в Європі, Україна, готуючись до повноправного членства в цих організаціях, повинна здійснити глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів, що у свою чергу вимагає відповідних змін пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики.

Воєнна доктрина є основою для підготовки та прийняття воєнно-політичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення програм у воєнній сфері. Положення Воєнної доктрини обов'язкові для виконання всіма органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України.

Формування і проведення воєнної політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони здійснюється виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради належить: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішень Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері оборони.

Організація оборони охоплює:

• прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

• здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

• формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та воєнно-промислової політики держави;

• удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку та підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування;

• розвиток воєнно-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;

• забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, підготовленими кадрами, озброєнням, військовою технікою, матеріальними та фінансовими ресурсами;

• підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;

• забезпечення розвитку воєнної науки, забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони.

Організація оборони в Україні містить у собі проведення ряду заходів, визначених Конституцією України, Законом «Про оборону» та іншими нормативно-правовими актами, спрямованими на підготовку до збройного захисту і, власне, збройний захист України, цілісності і недоторканності її території. Виходячи з поняття оборони, ці заходи можна розділити на такі основні групи: політичні, військові, економічні, мобілізаційні, правові, соціальні.

Так, зокрема, політичні заходи, пов'язані з організацією оборони, включають: оголошення стану війни; введення воєнного стану; прогнозування й оцінку військової небезпеки і військової загрози; розробку основних напрямів військової політики і положень військової доктрини, ряд інших.

Військові заходи, пов'язані з організацією оборони, передбачають будівництво, підготовку і підтримку в необхідній готовності Збройних Сил України, інших військ, військових формувань і органів, планування їхнього застосування, а також їхнє застосування з метою оборони України; виробництво й удосконалення систем управління Збройними Силами України, іншими військами, військовими формуваннями й органами, озброєння і військової техніки, створення їхніх запасів, планування використання в інтересах оборони радіочастотного спектра.

Економічні заходи, пов'язані з організацією оборони, передбачають розвиток науки в інтересах оборони; фінансування витрат на оборону, а також контроль за витратою коштів, виділених на оборону, і діяльністю Збройних Сил України, інших військ, військових формувань і органів.

Мобілізаційні заходи, пов'язані з організацією оборони, містять у собі планування переведення органів державної влади, органів місцевого самоврядування й економіки країни на роботу в умовах воєнного часу; мобілізаційну підготовку органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій незалежно від форм власності, транспорту, комунікацій і населення країни та інші.

Правові заходи в цій сфері пов'язані з розробкою і прийняттям законодавчих і інших нормативних правових актів у даній сфері, а соціальні — з матеріально-побутовим та грошовим забезпеченням службовців Збройних Сил України.

Відповідно до законодавства складовими частинами організації оборони в Україні є мобілізація, мобілізаційна підготовка, цивільна і територіальна оборона.

Під мобілізацією розуміється комплекс заходів щодо переведення економіки країни, органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій на роботу в умовах воєнного часу, переведенні Збройних Сил України, інших військ, військових формувань, органів і спеціальних формувань на організацію і стан воєнного часу. Мобілізація в Україні може бути загальною або частковою.

Під мобілізаційною підготовкою розуміється комплекс заходів, що проводяться у мирний час по завчасній підготовці економіки країни, органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій, Збройних Сил України, інших військ, військових формувань, органів і створюваних на воєнний час спеціальних сил до забезпечення захисту держави від збройного нападу і задоволення потреб держави і населення у воєнний час. 1

Цивільна оборона організовується з метою захисту населення й організацій від небезпеки, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій.

Територіальна оборона організовується з метою захисту населення, об'єктів і комунікацій на території України від дій супротивника, диверсійних або терористичних актів, а також введення і підтримки режимів надзвичайного і воєнного стану.