Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальна характеристика юрисдикції Європейського судуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Для українського адміністративного права до останнього часу характерним було певне відсторонення правового регулювання адміністративної діяльності від загальновизнаних стандартів у цій сфері, що зумовило і відсутність відповідних досліджень діяльності органів публічної влади з точки зору захисту прав і основоположних свобод людини, як відомо, наука адміністративного права традиційно майже всі питання вдосконалення механізмів адміністративно-правового регулювання розглядала з точки зору підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, і майже зовсім не розглядала питання захисту прав людини, балансу інтересів держави громадянина. Прийняття Конституції 1996 p., де пріоритет прав людини У відносинах з державою було чітко визначено, а також ратифікація країною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка набула чинності в Україні у вересні 1997 p., надали поштовху суттєвим змінам у правовому регулюванні відносин між державою та громадянином, фізичними та юридичними особами. Європейська конвенція з прав людини має багатоаспектний зміст. Вона встановлює обов'язок держави Україна як учасниці Конвенції забезпечувати встановлені європейським співтовариством демократичних держав стандарти в таких важливих сферах життя людини, як право на свободу та особисту недоторканність, заборону катування, право на життя, право на повагу до приватного й сімейного життя, свобода думки, совісті та віросповідання, свобода вираження поглядів, свобода зібрань та об'єднань, заборона дискримінації, захист права власності, права на справедливий судовий розгляд та інші. У цьому контексті можна зазначити, що Європейський суд з прав людини, який вирішує спори, що виникають із приводу дотримання будь-якою державою-учасницею норм Конвенції, є інституцією, яка спрямована на вирішення спорів публічно-правового характеру. Проте це досить широке тлумачення юрисдикції Європейського суду. Із практичної точки зору, виникає питання, чи існує юрисдикція Європейського суду у справах, що мають адміністративно-правовий характер? Відповідь на це запитання являє собою досить складну науково-практичну проблему, розв'язання якої передбачає глибокий аналіз прецедентного права Європейського суду та тенденцій, які намітилися в цій сфері. По-перше, слід мати на увазі, що прецедентна практика Європейського суду сьогодні фактично імплементується в національну правову систему України, оскільки сама Конвенція надає Європейському суду право фактичного тлумачення положень Конвенції, а національні судові органи починають усе більше посилатися на прецедентні судові рішення Європейського суду при вирішенні питань у межах національної судової юрисдикції. Таким чином, Конвенція з прав людини та прецедентна практика Європейського суду складають ту правову основу, на якій базуватимуться правові принципи національного адміністративно-правового регулювання відносин держави (державних органів) та особи (юридичної чи фізичної). По-друге, слід мати на увазі, що в деяких питаннях застосування Конвенції Європейський суд виходить із того, що міжнародно-правовому захисту підлягає діяльність як фізичних, так і юридичних осіб. Так, захисний режим Конвенції встановлений для права власності, що має забезпечуватися державою. Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном». По-третє, спори адміністративно-правового характеру можуть розглядатися Європейським судом у контексті ст. 6 Конвенції, де передбачено, що кожна особа при вирішенні питання щодо її «цивільних прав та обов'язків» має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Водночас слід мати на увазі тлумачення «цивільних прав», як це відбувається в рішеннях Європейського суду. Йдеться про те, що «цивільні права» розглядаються більш широко порівняно з тим, як вони традиційно розглядаються в українській правовій системі, а відтак зміст ст. 6 Конвенції створює складні проблеми теоретичного й практичного характеру саме в питаннях застосування цієї статті до випадків адміністративного провадження. Тобто межі між публічним правом і правом приватним («цивільні права») досить рухомі: те, що є адміністративно-правовим із точки зору української правової системи, може розглядатися, як «цивільні права» з точки зору Європейського суду із прав людини і навпаки. Наприклад, у справі Pudas v. Sweden Європейський суд визнав можливість застосування ст. 6 Конвенції і відповідно визнав порушенням «цивільних прав» рішення державних органів Швеції про скасування ліцензії на здійснення перевезень громадським транспортом. Видача і скасування ліцензій, як відомо, належить до адміністративної діяльності в розумінні української правової системи. Виходячи із загальних теоретичних положень, слід розглядати й тлумачення юрисдикції Європейського суду у справах публічно-правового характеру і, зокрема, у справах, що пов'язані з адміністративними правовідносинами. Залишаючи поза увагою питання застосування Конвенції щодо кримінального й цивільного судочинства, оскільки це не є предметом науки адміністративного права, слід особливу увагу звернути на таке. Ніде в тексті Конвенції немає прямих зобов'язань держав-учасниць щодо стандартів адміністративної (публічно-владної) діяльності. Проте це зовсім не означає, що така діяльність залишається поза увагою Європейського суду, який утворює специфічну, притаманну саме цьому міжнародно-правовому інституту юриспруденцію. Остання полягає в тому, що Європейський суд у своїх судових рішеннях, які мають прецедентний характер, утворює правову підставу тлумачення самої Конвенції з прав людини. Юрисдикція Європейського суду, таким чином, є фактичним продовженням, розвитком Конвенції, що забезпечує її адекватність існуючим правовим реаліям в європейських країнах, включаючи й Україну. При розгляді спорів, що виникають із адміністративно-правових відносин, Європейський суд використовує особливі критерії, що є вирішальними для визначення юрисдикції цього Суду. Головним серед таких критеріїв є віднесення того чи іншого порушеного права до «сфери приватного життя» людини. За логікою Європейського суду, якщо будь-який адміністративний акт торкається приватного життя особи і має наслідком порушення будь-якого права, що належить до сфери приватного життя, то, з точки зору юрисдикції Європейського суду, такий адміністративний акт може розглядатися як підстава для вирішення питання про порушення цивільних прав у розумінні ст. 6 Конвенції. Водночас слід мати на увазі ст. 13 Конвенції, яка гарантує ефективний правовий захист порушених прав шляхом створення відповідних національних органів для дійових можливостей оскарження порушення офіційними особами прав і свобод людини. Такими національними органами в Україні є судова система, яка й повинна забезпечувати ефективний захист прав особи. Проте створення адміністративних судів, безумовно, сприятиме більш точному виконанню змісту ст. 13 Конвенції, оскільки йдеться про те, що ефективний захист у національних органах повинен здійснюватися навіть у тих випадках, коли порушення було вчинено особою, що діяла як офіційний представник держави. Таким чином, розгляд спорів у адміністративних судах, безперечно, мав би позитивне значення з точки зору реалізації положень Конвенції. Стосовно розуміння Європейським судом прав та обов'язків цивільного характеру, слід мати на увазі, що ці питання повинні вирішуватися з урахуванням змісту таких прав і наслідків їх порушення, які встановлені у внутрішньому законодавстві країн — учасниць Конвенції. Причому всі приватні права, за логікою Конвенції, є також і правами цивільного характеру. Юрисдикція Європейського суду поширюється на випадки, коли внаслідок адміністративних дій органів держави порушується право власності особи, і таке порушення, як правило, супроводжується і порушенням ст. 6 Конвенції, яка передбачає право будь-якої особи на справедливий судовий розгляд.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 285; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.198.75 (0.007 с.) |