Поняття та умови договору банківського рахунку.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України[3] за договором банківського рахунка (Додаток 1) банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

З огляду на закріплене в ЦК України визначення предметом договору банківського рахунка є дії банку, спрямовані на виконання зобов'язання щодо належного надання фінансової послуги з відкриття та ведення рахунку.

Оскільки природа грошових коштів, які мають свій обіг у безготівковій формі, розглядаються в контексті зобов'язальних відносин, об'єктом договору банківського рахунка є право вимоги клієнта до банку щодо розпорядження облікованим на рахунку та вираженим у грошовому еквіваленті обсягом вимог.

Метою договору банківського рахунка є належне виконання банком розпорядження клієнта щодо здійснення розрахунків з контрагентами, що реалізується в межах банківського обслуговування.

На підставі загальних і спеціальних норм цивільного права слід зробити висновок, що сучасна конструкція договору банківського рахунка розглядається як двосторонній правочин, що передбачає виникнення цивільних прав і обов'язків банку та його клієнта. Особливість виникнення відносин між банком та клієнтом-фізичною особою або підприємцем (фізичною чи юридичною особою) зумовлена, з одного боку, правом клієнта, а з іншого - його зобов'язанням щодо відкриття поточних та інших рахунків для обліку грошових коштів, здійснення всіх видів розрахункових операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Здійснення розрахунків - це не єдині дії, які можуть вчинятись у межах цієї договірної конструкції. Так, В. Луць зазначає, що договір банку з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування містить комплекс взаємних зобов'язань сторін щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме: а) використання банком тимчасово вільних коштів клієнта; б) здійснення розрахункових операцій; в) касове обслуговування; г) транспортне обслуговування перевезень готівки.

Зазначене коло зобов'язань не є вичерпним. Так, договором банківського рахунка може бути передбачено зобов'язання виконувати вимоги третіх осіб щодо списання коштів з поточного рахунка за відповідними платіжними документами; сплачувати клієнтові відсотки за залишок коштів на рахунку; здійснювати електронне обслуговування клієнта; надавати банком консультаційні та інформаційні послуги тощо. Особливим зобов'язанням банка є дотримання банківської таємниці.

Договірні відносини між сторонами стосовно банківського рахунка виникають як при укладенні і підписанні єдиного документа, так і за згодою керівника банки, що надається у формі його підпису на заяві клієнта про відкриття рахунка.

Банк зобов'язаний вчиняти операції щодо переказу грошових коштів з поточних рахунків клієнтів та зарахування коштів на них за допомогою платіжних інструментів. Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи. Національний банк встановлює обов'язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Правила та умови здійснення операцій за рахунками клієнтів закріплені у відповідних нормативних актах НБУ[4]. Наприклад, відносини учасників безготівкових розрахунків регулюються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, а відносини, що стосуються розрахунків готівкою - Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69 та Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 р. № 337.

При здійсненні операцій за рахунками банк зобов'язаний дотримуватися також правил та звичаїв ділового обороту, які є уніфікованими і застосовуються у світовій банківській практиці. На території України діють Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (Багатостороння угода. Правила від 1 січня 1993 р., публікація МТП № 500), які є обов'язковими для всіх учасників розрахункових відносин, якщо відсутня угода про інше.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, а також за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в операційний день. Операційним днем визнається частина робочого дня банку, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та можна за наявності технічної можливості здійснити їх обробку, передавання та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою-членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

Зарахування грошових коштів, що надійшли на рахунок клієнта, а також за розпорядженням клієнта, видачу або перерахування з його рахунка грошових коштів банк здійснює відповідно до порядку, передбаченому Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Права та обов'язки у сторін договору банківського рахунка виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, причому відкриття рахунка та зарахування на нього грошових коштів за часом може не збігатися з указаним моментом, що дає підстави визначати цей договір консенсуальним.

Оскільки кожна із сторін має як права, так і обов'язки, можна стверджувати, що цей договір є взаємним, або двостороннім.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта. Грошові кошти, що обліковуються на рахунку клієнта, можуть надаватися в якості кредитних коштів або виплачуватися як відсотки за вкладами інших клієнтів. При цьому банк приймає на себе зобов'язання своєчасно здійснити вимогу клієнта щодо розпорядження коштами на рахунку.

Операції банку за рахунком клієнта можуть здійснюватися безвідплатно. Проте, як правило, у договорі банківського рахунка передбачається зобов'язання клієнта сплатити певну суму за виконання банком відповідних операцій. Плата за здійснення операцій визначається у відсотковому відношенні (наприклад 0,1%) до грошової суми, що перераховується банком за розпорядженням клієнта.

Якщо інше не передбачено договором банківського рахунка, за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує відсотки, сума яких зараховується на рахунок. Сторони договору банківського рахунка можуть передбачити одну з двох умов:

- банк зобов'язується сплачувати відсотки за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сума яких зараховується на рахунок;

- банк не сплачує відсотки за залишок коштів на рахунку клієнтів.

У тому випадку, якщо одна із зазначених умов відсутня у договорі, банк зобов'язаний сплатити відсотки за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта.

Сторони визначають порядок і строки зарахування суми відсотків. Якщо відповідні строки не встановлені договором, суми відсотків зараховуються зі спливом кожного кварталу.

Розмір відсотків, що зобов'язується сплачувати банк за користування грошовими коштами, які знаходяться на рахунку клієнта, встановлюється договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором. - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Якщо банк пропонує клієнту укласти договір банківського рахунка лише шляхом приєднання до договору на умовах, встановлених банком у формулярах, і при цьому клієнт не може запропонувати свої умови, такий договір розглядається як договір приєднання. При цьому необхідно враховувати певні умови: правові підстави для укладення договору у формі приєднання, наявність розроблених банком умов договору в стандартних формах чи формулярах, що можуть бути прийнятими клієнтом не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Слід додати, що поряд із стандартними формами договорів банківського рахунка, яких залежно від певних особливостей може бути декілька, банк може запропонувати укласти договір з урахуванням пропозицій клієнта (як правило, фізичної особи-підприємця або юридичної особи).

Договір банківського рахунку може розглядатися як попередній договір (ст. 635 ЦК України), сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір на умовах, встановлених договором банківського рахунку. Наприклад, сторони договору банківського рахунка мають можливість передбачити умови щодо надання у майбутньому певної суми грошових коштів відповідно до кредитного договору. Слід враховувати, що істотні умови кредитного договору обумовлюються сторонами в попередньому договорі, а ті, що не встановлені договором банківського рахунка, погоджуються в порядку, встановленому сторонами в цьому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Науковці, що досліджують договір банківського рахунка, не оминають увагою проблему, що полягає в тому, чи належить цей договір до публічних договорів.

Ряд авторів заперечує публічність договору банківського рахунка. Така позиція ґрунтується на тому, що цивільний кодекс прямо не вказує на публічність договору банківського рахунка, як це зазначено, наприклад, стосовно договору банківського вкладу, де вкладником є фізична особа.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Умови договору не можуть суперечити вимогам Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, якщо дотримано таких умов:

- банк відповідно до своїх установчих документів та наданої йому Національним банком України банківської ліцензії має право на вчинення відповідних операцій;

- відкриття рахунка не призведе до порушення чинного законодавства та економічних нормативів, встановлених Національним банком України;

- банк має необхідну матеріально-технічну базу для відкриття рахунка;

- відсутні перешкоди економічного характеру, що заважають здійсненню операцій за рахунками клієнтів.

Випадки відмови у відкритті рахунка можуть бути передбачені нормами закону або банківськими правилами. Якщо особою надано всі документи, передбачені Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (вчинив оферту - пропозицію укласти договір), а банк безпідставно відмовляє, то особа має право на відшкодування збитків, завданих такою відмовою відповідно до статей 22 і 633 ЦК України.

Застосування імперативних норм при регулюванні цивільно-правових відносин зумовлено спеціальним статусом банка, який будучи виконавцем послуг посідає певне монопольне становище у порівнянні з іншими суб'єктами господарської діяльності. Враховуючи це, законодавець врівноважує повноваження сторін за допомогою низки відповідних норм ЦК України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про захист прав споживачів".

Аналізуючи відносини стосовно відкриття рахунка, необхідно пам'ятати, що йдеться про сферу банківського обслуговування, в якій, відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", банк розглядається як виконавець, а клієнт-фізична особа виступає в ролі споживача банківських послуг. Цей Закон також регулює відносини між споживачами банківських послуг і їх виконавцями та встановлює права споживачів і визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Банк, як і будь-який інший виконавець сфери послуг, зобов'язаний дотримуватися прав споживачів. При цьому він не може посідати виграшне становище порівняно з іншими суб'єктами господарської діяльності. Банк за сутністю своїх функцій (забезпечувати споживання відповідних послуг) не відрізняється від, наприклад, продавця роздрібної торгівлі, що передає покупцю товар, або зберігана, що зберігає річ поклажодавця на складах загального користування, тощо.

Вищезазначені положення Закону України "Про захист прав споживачів" відповідають основним елементам публічного договору (ст. 633 ЦК України) та правилам щодо укладення договору банківського рахунка (ст. 1067 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів"[5] споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування; безпеку товарів (робіт, послуг); необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Права споживачів, наведені у відповідній статті, в тій чи іншій мірі відображаються в спеціальних законодавчих актах. Наприклад, клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; 2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 3) перелік послуг, що надаються банком; 4) ціну банківських послуг; 5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

Однак слід враховувати, що банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки та відповідно вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

За законом клієнт може в рамках договору банківського рахунка домовитися з банком про надання йому різних послуг, наприклад оплачувати вимоги третіх осіб щодо списання коштів з розрахункового рахунка, встановити іншу черговість списання коштів порівняно зі встановленою в законі за достатності коштів на рахунку, виконувати інші операції тощо.

Головною пересторогою віднесення договору банківського рахунка до публічного договору є нібито невідповідність норми, яка передбачає, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ст. 1067 ЦК України) з нормою ст. 633 ЦК України (умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги). Тобто вважається, що для публічного договору не є характерним погодження умов договору сторонами. З огляду на таке твердження пропонуємо звернути увагу на положення норм ЦК України, що регулюють відносини банка та вкладника.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Законодавець, зазначивши, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором, не заперечує можливість сторонам договору, наприклад, встановлювати розмір відсотків (ст. 1061 ЦК України). Розмір відсотків, який встановлений сторонами, може бути різним залежно від таких об'єктивних чинників: облікової ставки Національного банку України, суми вкладу, виду вкладу, строків вкладу тощо. При цьому банк повинен враховувати, що розмір процентної ставки за вкладами не може бути вищим за розмір відсоткової ставки за кредитами, які надає банк. Таким чином, істотні умови договору банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, за певних умов можуть бути різними, хоча при цьому публічність цього договору не порушується.

Як різною може бути ціна товару в роздрібній торгівлі залежно від його асортименту, комплектності, кількості, якості тощо, так і в сфері банківського обслуговування є різні критерії для встановлення умов тих банківських договорів, що визнаються публічними.

Безумовно, відносини банка з клієнтом стосовно відкриття та ведення того чи іншого виду рахунків є досить багатогранними. Розроблений та затверджений органом управління банка як зразковий договір для будь-якого клієнта, не буде відповідати фінансовій доцільності як однієї сторони договору, так і другої. Разом з тим, ніщо не завадить банку розробити умови договору, які відображали б диференційований підхід до обслуговування клієнта стосовно відкриття та ведення його рахунка залежно від певних чинників економічної доцільності.

Відповідні підрозділи банку, враховуючи певні економіко-юридичні критерії, розробляють проекти договірних конструкцій та пропонують різні їх варіанти для належного правового регулювання відносин з відкриття та ведення відповідного рахунка. В подальшому банк, як правило, у вигляді запропонованих типових умов договорів у стандартній формі (формулярах) звертається до споживачів з пропозицією укласти відповідний договір банківського рахунка.

Фізичні особи, які мають певну необхідність у споживанні банківських послуг, пов'язаних з відкриттям та веденням рахунку для власних побутових потреб, регулюють свої відносини з банком за допомогою договору банківського рахунка, який за відповідними ознаками належить до категорії публічних договорів.

Договір банківського рахунка, в якому стороною є фізична особа-підприємець або юридична особа, не належить до публічного договору. Такий висновок здебільшого ґрунтується на засадах економічної доцільності використання надзвичайно широкого спектра фінансових можливостей та відповідного інструментарію, який запроваджується у банківській сфері стосовно відносин суб'єктів, діяльність яких спрямована на отримання прибутку. Звісно, що умови договірних конструкцій можна звести до певних типових, але безперечно те, що в межах публічного договору таке договірне зобов'язання не утримається. Умови договору банківського рахунка для такої категорії клієнтів можуть бути різними, а відтак цей договір не може розглядатися як публічний.

В сучасних умовах реформування цивільного законодавства України та розвитку звичаїв банківської справи, нормативне закріплення та застосування конструкції договору банківського рахунка має відокремлений, індивідуальний характер, що дає підстави визначати цей договір як самостійний.