Ліквідація комерційного банку

Комерційний банк може припинити свою діяльність у такий самий спосіб, як і інші господарські товариства. Проте банк є набагато складнішим організмом, він втілює в собі значно біль­ший публічний (суспільний) інтерес, оскільки оперує і ризикує чужими коштами. Тому і порядок припинення його діяльності має враховувати ці особливості.

На сьогодні особливою проблемою є ліквідація банку як фор­ми припинення його діяльності. Національний банк України, спираючись на ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розробив процедуру ліквідації банку і неодноразово коригував її з урахуванням набутого досвіду. Постановою Прав­ління Національного банку України за № 38 від 4 лютого 1998 р. затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 177/2617 від 19 березня 1998 р. [5].

Рішення Національного банку України про примусову ліквідацію комерційного банку може бути прийнято у разі допущення ним порушень, зазначених у ст. 62 Закону України «Про Національ­ний банку України». Таке рішення приймається Правлінням На­ціонального банку України та оформляється відповідною поста­новою. Цією постановою також відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноваження правління, ради банку і загальних зборів комерційного банку. Копія постанови про ліквідацію комерційного банку, відкликан­ня ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій та призначення ліквідатора (ліквідаційної комісії) надсилається ко­мерційному банку в день її прийняття.

У разі прийняття рішення про ліквідацію комерційного бан­ку та відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій керівник територіального управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку, не пізніше наступного дня після прийняття відповідного рішення припиняє усі активні операції за кореспондентськими (субкореспондентськими) рахунками комерційного банку як у національній, так і в іноземній валютах.

Якщо банк має відкриті кореспондентські рахунки у закор­донних банках, ліквідатор (ліквідаційна комісія) на підставі відпо­відної інформації територіального управління Національного бан­ку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку, доводить до цих банків рішення про ліквідацію комерційного банку та забезпечує повернення коштів з кореспондентських ра­хунків на накопичувальний рахунок ліквідатора (ліквідаційної ко­місії) відповідно до п. 2.13 розділу 2 глави IV цього Положення.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) приступає до виконання обо­в'язків відразу після прийняття постанови про ліквідацію комер­ційного банку. Ліквідатором банку може бути юридична особа,

■явність у такий на.. Проте банк є собі значно біль-ссерує і ризикує М його діяльності

■вя банку як фор-ій банк України, йіки і банківську V і неодноразово Постановою Прав-4 лютого 1998 р. дьним банком за порушення в Міністерстві № р. [5].

шмухову ліквідацію і допущення ним «Про Національ-Правлінням На­гло відною поста-.хіиензія на право е-ється ліквідатор '.• повноваження іерційного банку. аїнку, відкликай-ькзіх операцій та надсилається ко­мерційного бан-всіх банківських я Національного нтський рахунок ггтя відповідного еспондентськими ного банку як у

рахунки у закор-на підставі відпо-■вонального бан-й рахунок банку, щю комерційного ■ондентських ра-рвжвідаційної ко-юго Положення.

» виконання обо-іквідацію комер-юридична особа,

основною діяльністю якої є надання юридичних чи аудиторських послуг.

До прийняття постанови Національного банку України про ліквідацію комерційного банку між Національним банком та лік­відатором укладається договір. У цьому договорі визначаються права та обов'язки сторін щодо забезпечення процедури ліквіда­ції комерційного банку. Договір вступає в дію з моменту призна­чення ліквідатора відповідною постановою Національного банку.

Крім того, ліквідація комерційного банку може проводитись ліквідаційною комісією, яка створюється під керівництвом та за участю працівників Національного банку України. У такому разі ліквідатором виступає ліквідаційна комісія, створена Національ­ним банком. її роботою керує голова, призначений постановою Правління Національного банку України про ліквідацію комер­ційного банку.

Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за ра­хунок банку, що ліквідується, або інших джерел. Кошторис вит­рат ліквідатора (ліквідаційної комісії) затверджує орган, який йо­го призначив.

Ліквідатором не може бути юридична особа:

— яка є кредитором або акціонером (учасником) банку, що лік­відується;

— яка є стороною у судовій справі за участю банку, що ліквіду­ється.

Юридична особа перед призначенням її ліквідатором зобов 'язана надати Національному банку України інформацію про свої ділові ін­тереси, зокрема щодо:

— заборгованості перед банками або володіння майновими пра­вами банків;

— невиконання будь-яких зобов'язань стосовно будь-якого бан­ку упродовж останніх п'яти років;

— володіння майном, яке конкурує з нерухомим майном банку, якщо при ліквідації здійснюватиметься оцінка цього майна, володіння та управління ним;

— інших інтересів, що можуть зашкодити неупередженому ви­конанню функцій ліквідатора;

— відсутності конфлікту інтересів з Національним банком України.

Національний банк України перед призначенням ліквідатора зобов'язаний переконатись у відсутності конфлікту інтересів та у здатності юридичної особи діяти неупереджено.

Якщо виникає конфлікт інтересів після призначення ліквіда­тора, останній зобов'язаний вжити заходів щодо усунення конф­лікту інтересів та одночасно повідомити про це Національний банк України, який вирішує питання щодо можливості продов­ження роботи ліквідатора.

Національний банк України здійснює контроль за діяльністю ліквідатора (ліквідаційної комісії). У разі невідповідності роботи ліквідатора встановленим вимогам законодавства та умовам до­говору Національний банк має право розірвати договір з ліквіда­тором та призначити нового ліквідатора (ліквідаційну комісію).

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) не має права:

— використовувати або дозволяти використовувати майнові ак­тиви банку, що ліквідується, в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

— приймати зобов'язання від імені Національного банку Украї­ни без його письмового дозволу;

— розголошувати службову інформацію, якщо це не пов'язано із виконанням функцій ліквідатора.

На осіб, які залучаються ліквідатором до участі у процедурі ліквідації комерційного банку (або членів ліквідаційної комісії), поширюються усі вимоги, передбачені п. 6.5, 6.7, 6.8 зазначено­го Положення.

Особи, які залучаються до процедури ліквідації, якщо вони є працівниками Національного банку України, звільняються за їх згодою від виконання своїх трудових обов'язків із збереженням за ними місця роботи, заробітної плати та всіх виплат, передба­чених системою оплати праці за основним місцем роботи, на весь час їх участі у процедурі ліквідації комерційного банку.

З дня свого призначення ліквідатор (ліквідаційна комісія) має повне та виняткове право управляти та контролювати банк, вжи­вати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одер­жання максимальної виручки від продажу активів банку.

При здійсненні заходів щодо проведення ліквідації банку ліквіда­тор (ліквідаційна комісія) діє в межах наданих повноважень:

— управляє майном банку;

— здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку. При визна­ченні суми, яку можна одержати від продажу активів, ліквіда­тор зобов'язаний дати оцінку різним пропозиціям з урахуван­ням ринкової вартості активів;

— визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею;

— проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованос­ті, у тому числі може подавати позови у судові органи від імені банку;

— виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задо­волення їх вимог, зокрема реалізує майно банку;

— вирішує в установленому чинним законодавством порядку питання щодо звільнення працівників банку та призначення спеціалістів для забезпечення діяльності ліквідатора (зокрема головного бухгалтера, бухгалтера), у разі необхідності може залучати до роботи з ліквідації банку будь-якого експерта, консультанта;

— виплачує в установленому порядку заробітну плату особам, залученим до процедури ліквідації банку;

— складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження територіальному управлінню Національного банку України;

— зупиняє або обмежує погашення зобов'язань банку (за винят­ком зобов'язань, взятих ліквідатором при виконанні його функцій).

Водночас ліквідатору (ліквідаційній комісії) забороняється вчиняти дії, які свідчили б про продовження діяльності банку.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами (учасниками) бан­ку в судовому порядку.

Для забезпечення виконання ліквідатором (ліквідаційною ко­місією) своїх повноважень у територіальному управлінні Націо­нального банку України замість закритого кореспондентського рахунку банку відкривається накопичувальний рахунок, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами.

Відкриття накопичувального рахунку здійснюється на підста­ві рішення про ліквідацію банку та нотаріально засвідченої карт­ки із зразками підписів уповноважених осіб, залучених до лікві­дації, з відбитком печатки банку, що ліквідується.

Представник територіального управління Національного бан­ку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок комер­ційного банку, що ліквідується, контролює перерахування кош­тів і візує перші примірники розрахункових документів на пере­рахування коштів з накопичувального рахунку.

Названим Положенням передбачено, що ліквідатор (ліквіда­ційна комісія) зобов 'язаний упродовж: трьох днів після свого призна­чення опублікувати у двох газетах, що поширюються на усій те­риторії України, та двох місцевих газетах інформацію про поча­ток ліквідації банку, а також вивісити цю інформацію у кожному територіальному підрозділі банку із зазначенням дати і місця, де він приступає до управління банком. Оголошення має публіку­ватися у зазначених органах преси раз на тиждень протягом місяця.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) також надсилає письмові по­відомлення вкладникам банку — фізичним особам, зазначаючи розмір вкладу згідно з бухгалтерським обліком банку.

Вимоги кредиторів повинні бути заявлені протягом одного мі­сяця від дня першої публікації в офіційному друкованому органі зазначеного оголошення. Після закінчення зазначеного строку заяви кредиторів та вкладників банку не приймаються.

Після завершення строку, наданого кредиторам для заявлен­ня своїх вимог, ліквідатор (ліквідаційна комісія), за наявності пропозицій купити банк цілком, може звернутися до відповідно­го підрозділу системи банківського нагляду Національного банку

України з обгрунтованими пропозиціями щодо проведення реор­ганізації банку шляхом злиття, приєднання або його продажу.

За висновками зазначеного підрозділу Правління Національ­ного банку України може прийняти відповідне рішення, на під­ставі якого ліквідатор (ліквідаційна комісія) проводить реоргані­зацію комерційного банку або його продаж.

У разі ліквідації банку шляхом продажу частини або усіх його активів ліквідатор (ліквідаційна комісія) протягом трьох місяців з дня свого призначення здійснює інвентаризацію активів банку. Протягом цього строку ліквідатор (ліквідаційна комісія) має пра­во розірвати договори про надання банку послуг, а також при­пинити зобов'язання банку щодо оренди (найму) рухомого і не­рухомого майна, попередньо повідомивши про це іншу сторону за ЗО днів.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов 'язаний у двомісячний строк з дати призначення:

— припинити трастові зобов'язання банку, повернути власни­кові усі активи та матеріальні цінності, що перебувають у до­вірчому управлінні банку, здійснити остаточні розрахунки за трастовими рахунками;

— надіслати повідомлення усім клієнтам, які користуються по­слугами відповідального зберігання, про необхідність вилучи­ти свої цінності упродовж місяця.

Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному збе­ріганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у по­відомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть пре­тендувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпоряд­ження Національного банку України для повернення законним власникам.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у строк до трьох місяців з дня, зазначеного у повідомленні про ліквідацію, здійснює такі заходи що­до задоволення вимог кредиторів:

— складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України;

— відхиляє вимоги у разі сумніву в їх дійсності;

— визначає суму заборгованості кожному кредитору та черго­вість погашення вимог;

— сповіщає кредиторів про акцептування вимог;

— щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитись з переліком вимог, та про да­ту подання цього переліку Національному банку України.

Після закінчення періоду, протягом якого можна подавати вимоги та проводити роботу щодо визнання або відхилення ви­мог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає проміж­ний ліквідаційний баланс, враховуючи результати проведеної інвентаризації активів та майна банку, і подає його до територі-

ального управління Національного банку України. Проміжний ліквідаційний баланс повинен містити дані про майно банку, що залишилося, список вимог кредиторів та результати розгляду їх вимог.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний щомісяця пись­мово повідомляти територіальне управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку, про результати роботи та подавати необхідні документи. Така інфор­мація обов'язково повинна містити дані про стягнення дебіторсь­кої заборгованості, стан реалізації майна банку та розрахунки з кредиторами. Територіальне управління Національного банку в свою чергу зобов'язане щомісяця інформувати відповідний депар­тамент системи банківського нагляду Національного банку Украї­ни про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії). На вимогу зазна­ченого департаменту та територіального управління ліквідатор зо­бов'язаний надати додаткову інформацію.

Для задоволення вимог кредиторів ліквідатор (ліквідаційна комі­сія) проводить роботу щодо продажу майна комерційного банку. Рі­шення про продаж майна приймається ліквідатором (ліквідацій­ною комісією) і про це сповіщається у засобах масової інформа­ції. Оголошення про аукціон має бути опубліковане принаймні у двох загальнодержавних та двох місцевих газетах.

Оголошення про аукціон має містити:

— назву, опис та іншу необхідну інформацію про майно;

— місце та час проведення аукціону, що повинен відбутися уп­родовж місяця після опублікування оголошення;

— умови покупки.

Якщо відсутні покупці і неможливо реалізувати повністю або частково майно банку, ліквідатор вирішує з кредиторами питан­ня про передачу їм майна в рахунок задоволення претензійних вимог.

Вимоги кредиторів до банку, що ліквідується, задовольняються

за рахунок коштів банку в такій послідовності:

вимог кредиторів

— витрати і винагорода ліквідатора (ліквідаційної комісії) згідно до банку, із затвердженим кошторисом та договором з Національним який ліквідується банком України;

— витрати Національного банку України, здійснені з метою за­безпечення проведення ліквідації;

— вимоги кредиторів, забезпечені заставою (сума, що виплачу­ється, не перевищує вартість застави);

— зобов'язання перед працівниками банку з оплати праці, не­виконані та накопичені до дня призначення ліквідатора (лік­відаційної комісії);

— вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державного страхуван­ня та соціального забезпечення;

— вимоги інших кредиторів;

— всі інші вимоги.

Вимоги кожної із наступних категорій задовольняються тіль­ки після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо майна банку виявиться недостатньо для повного задоволення всіх вимог певної черги, наявні кошти розподіляються між кре­диторами цієї черги пропорційно до суми їх вимог. Вимоги, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Активи, що залишились після погашення усіх вимог до банку, розподіля­ються між акціонерами (учасниками) відповідно до кількості на­лежних їм акцій.

Вимоги кредиторів не задовольняються в таких випадках:

— майна банку не вистачає для задоволення вимог;

— вимоги не надійшли протягом встановленого строку;

— вимоги не визнані ліквідатором (ліквідаційною комісією) і це не оскаржено кредитором у встановленому порядку або за скаргою кредитора прийнято рішення про незадоволення його вимоги.

Вимоги кредиторів, що надійшли пізніше встановленого строку, можуть бути задоволені, якщо залишились кошти чи майно банку після задоволення вимог кредиторів, вимоги яких надійшли протягом встановленого строку.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості бан­ку його кредиторам кошти не підлягають розподілу між акціоне­рами (учасниками) до вирішення цих спорів.

З дня прийняття рішення про ліквідацію комерційного бан­ку припиняється нарахування пені та відсотків з усіх видів за­боргованості банку та штрафів, нарахованих за результатами пе­ревірок, здійснених Національним банком України, місцевими державними податковими адміністраціями тощо, а також за ак­тивними та пасивними операціями, у тому числі за депозитами. З цього дня також припиняється нарахування відсотків банками-кореспондентами за міжбанківськими кредитами, наданими ни­ми банку, що ліквідується.

Після завершення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) скла­дає ліквідаційний баланс, який не пізніше 10-ти днів від дня за­кінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) по­дається одночасно з матеріалами про його роботу територіально­му управлінню Національного банку України для розгляду та затвердження. Якщо за результатами ліквідації банку є залишки за активами та пасивами балансу, то разом з ліквідаційним ба­лансом надаються розшифровки усіх рахунків.

Не пізніше 10-ти днів після завершення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний одержати довідку органів внутрішніх справ щодо знищення печаток та штампів такого бан­ку та подати її до територіального управління Національного банку України. У разі втрати (або інше) печаток та штампів ко-

 

мерційного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний подати пояснювальну записку та копію заяви до органів внутріш­ніх справ про їх зникнення.

Розгляд матеріалів щодо ліквідації або реорганізації комер­ційного банку (у разі реорганізації обов'язково має бути акт приймання та передачі майна та документів, підписаний банком, що реорганізується, та банком-правонаступником), що готують­ся територіальним управлінням Національного банку, затверд­ження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального ра­хунку здійснює уповноважена Правлінням Національного банку України Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності бан­ків при територіальному управлінні Національного банку.

Рішення про виключення комерційного банку з Республі­канської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінан­сово-кредитних установ приймає ця ж Комісія.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний передати доку­менти ліквідованого комерційного банку згідно з вимогами ар­хівних правил відповідному територіальному управлінню Націо­нального банку. Після прийняття документів від ліквідатора (лік­відаційної комісії) територіальне управління Національного банку передає зазначені документи до державного архіву або до архіву Національного банку України.

Після виключення комерційного банку з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кре­дитних установ ліквідатор (ліквідаційна комісія) звільняється від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з ліквідацією банку.

Ліквідація комерційного банку вважається завершеною, а банк таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення запи­су про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Водночас постає ряд проблем, пов'язаних із існуванням іншої процедури ліквідації банку — ліквідації внаслідок порушення ар­бітражним судом справи про банкрутство банку. У цьому разі банк ліквідовується згідно із законом України «Про банкрутство». На жаль, ні цим Законом, ні будь-яким іншим не врегульовано питан­ня щодо пріоритетності процедур ліквідації банків і на практиці виникають ускладнення, якщо одночасно судом порушена справа про банкрутство і Національним банком України прийнято рішен­ня про ліквідацію банку згідно із вищеназваним Положенням.

Література

1. Агарков М. М. Основи банкового права: Курс лекций. — М., 1929.

2. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

3. Базельский комитет по банковскому надзору: Сб. документов и мате-риалов / Сост. Ю. В. Кузнец. — М., 1997.

4. Бельїх Л. П. Устойчивость коммерческих банков: Как банкам избє-"■*" " жать банкротства. — М., 1996.

5. Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти. — К., 1998 - Т.1. - №2 (Б)7; № 2 (Б)10.

6. Бернд Р. Банковская система и контроль за банковской деятельнос-тью в условиях рьгаочной зкономики. — Мюнхен, 1994.

7. Воронова Л. К. Правове регулювання кредитно-розрахункових відно­син у народному господарстві: Навч. посібн. для юрид. вузів і факуль­тетів. - К., 1988.

8. Ефимова Л. Г. Банковское право. — М., 1994.

9. Конопатська Л., Горячек І. Регулювання діяльності комерційних банків // Вісник Національного банку України. — 1998. — №7.

10. Лекции о деятельности центральних банков / Отв. ред. М. Роккас и К. Мастропаскуа. — Рим, 1996.

11. Матук Ж. Финансовьіе системи Франции и других стран. — М., 1994.

12. Полицатто В. П. Разумное регулирование и банковский надзор. Со-здание институциональннх рамок для банков. — Вашингтон, 1992.

13. Поляков В. П., Москвина Л. А. Структура и функции центральних бан­ков: Зарубежньїй опьіт. — М.,1996.

14. Портер Р. С. Введение в регулирование, надзор и анализ банковской деятельности: Институт зкономического развития. — Вашингтон, 1993.

Розділ 12