Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Цінні папери: класифікація, видиСодержание книги
Поиск на нашем сайте
В умовах становлення ринкової економіки широкого застосування в господарській діяльності суб'єктів підприємницької діяльності набувають цінні папери. Спектр їх використання — як господарський оборот у межах України, так і сфера зовнішньоекономічної діяльності. Цінні папери можуть бути використані для проведення розрахунків, а також для забезпечення (наприклад, застави) платежів і кредитів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. зі змінами та доповненнями цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінний папір є специфічним товаром. Як і будь-який товар, він має споживчу вартість і ціну. Споживча вартість цінного папера полягає в тому, що вона приносить прибуток у вигляді дивідендів, відсотків чи певного майна. Ціна, за якою цінний папір перебуває в обігу на ринку, називається курсовою ціною. Курси цінних паперів є досить динамічними, змінними і, як правило, не збігаються з їх номіналом. Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, які фіксують певні права (боргові розписки, заповіти, страхові поліси тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Іншими словами, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого обов'язкове для здійснення засвідченого ним майнового права. Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменний цінний папір — це документ, виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером право. Цінний папір на пред'явника не містить зазначення про конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом або якщо в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід права за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (папір, спосіб друку, засоби захисту) має відповідати встановленим вимогам. Водночас слід мати на увазі, що згідно з Указом Президента України «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» від 25 травня 1994 р. № 247/94, зі змінами та доповненнями, встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і безпаперовій формі (у вигляді записів у електронних базах даних). У цінному папері мають бути чітко визначені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право його законний власник. Як зазначалось, це може бути одержання доходу у вигляді дивідендів, відсотків чи певного майна. Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо неї залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам. Здійснення права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення останнього. Тому втрата цінного папера, за загальним правилом, зумовлює неможливість реалізувати втілене в ньому право. Водночас Закон «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів. Відновлення втрачених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами, організаціями, що випустили ці папери. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника, може в порядку, встановленому ст. 276—284 Цивільно-процесуального кодексу України, просити суд визнати цей папір недійсним і відновити її права на нього. Заява подається до районного суду за місцем знаходження установи, що видала цінний папір на пред'явника. Розглянувши справу, і за наявності законних підстав, суд виносить ріщення про недійсність втраченого цінного папера. Це рішення є підставою для видачі заявникові цінного папера замість визнаного недійсним. Відповідно до ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатисй і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання України; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Акції Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції поділяють на види, правова суть яких полягає в тому, що акції одного виду дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяють на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника. Прості іменні акції — акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акцій. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, які в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з додержанням певних правил. Так, обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. У ній зазначаються відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також про кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визначаються іменні акції, які підлягають вільному відчуженню іншим особам, і ті, що не підлягають цьому. Якщо в акції спеціально не зазначено, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту. Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника. Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеєм є насамперед переважне право на одержання дивідендів. Річний розмір дивіденда фіксується у відсотках номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в ній, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідно- му році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденд ди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок резервного фонду. Водночас, якщо розмір дивідендів, що випла<-чуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір ди-рідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дррщенш, виплачених іншим аКЦІрНераМ...,,>,.,'; '•.'".'.-.■;.;.'•!....,.';,і;:,...> Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства), власники'привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Привілейовані акції не можуть бути випущенні на суму, що перевищує 10 % статутного фонду акціонерного товариства. Питання, строків і порядку виплати дивідендів належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства і не може бути передано іншим органам управління товариства. Рішення про виплату дивідендів, належить до категорії питань, які вимагають трьох четвертих голосів акціонерів (приймається простою більшістю за умови присутності акціонерів, які володіють понад 60 % акцій). Підставою для виплати дивідендів є рішення про розподіл прибутку. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачена можливість виплати дивідендів від акцій за рахунок прибутку, який залишається після.виплати податків, інших обов'язкових платежів, відсотків за кредити банків і облігації., Виплата дивідендів проводиться один раз на рік за підсумка* ми календарного року. Облігації Обдігадйя — це цінний папір? що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього, цінного папера в передбачений у ньому строк з ви-г платою фіксованих відсотків (якщо інше не передбачено умоваг ми випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни придбавають облігації тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський, кредит. В Україні випускаються облігації'таких видів: — облігації.внутрішніх респуйійкадеькщ і місцевих позик; — облігації підприємств. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про іх випуск приймається Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержанні від реалізації зазначених облігацій, спрямовуються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад. Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити такі реквізити: — найменування цінного папера — «облігація»; — фірмове найменування і місцезнаходження емітента; — фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); — номінальну вартість облігації; — строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); — місце і дату випуску; — серію і номер облігації; — підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків. Доход від облігацій усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход від облігацій цільових позик (відсоткових облігацій) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації, а при одержанні дешевшого товару — різницю між вартістю облігації та ціною товару. За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишилися після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів від відсоткових облігацій, надання права придбання відповідних товарів або послуг за безвідсот-ковими (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску. Казначейські зобов'язання України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: — довгострокові — від 5 до 10 років; — середньострокові — від 1 до 5 років; — короткострокові — до одного року. Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок продажу казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу від казначейських зобов'язань та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими і середньостроковими зобов'язаннями — Кабінетом Міністрів України, за короткостроковими — Міністерством фінансів України. Ощадні сертифікати Ощадні сертифікати — письмовий документ банку про депонування коштів, який засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж (відчужений) іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явники. Доход від ощадних сертифікатів виплачується при пред'явг ленні останніх для оплати в банк, що їх випустив. Якщо власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту. Приватизаційні папевн Приватизаційні папери — особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Вони можуть бути тільки іменними. Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р., а також іншими нормативними документами. Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним Законом, а також відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням» від 29 липня 1994 р., Указу Президента України «Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів» від 21 квітня 1994 р. № 178/94. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. № 204 (зі змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р. № 106). Приватизаційні папери мають містити такі реквізити: — запис про приналежність приватизаційного папера до України; — найменування органу, що випустив папір; — зазначення виду приватизаційного папера, серії та порядкового номера, дати випуску і строку використання; — номінальне значення приватизаційного папера у вартісному, обчисленому, виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; — прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника; — відомості про документ, що посвічує його особу; — підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи та відбиток печатки установи, яка видала папір. У приватизаційних паперах є також інформація про умови і порядок їх використання та про права власника. Приватизаційні папери використовуються громадянами України тільки шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного папера з обов'язком відображення змісту обмінної операції як у самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного папера. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом України «Про приватизаційні папери», є недійсними. Громадяни мають право використовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення папера одного виду при його конвертуванні в інший. Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Основними учасниками вексельних правовідносин є векселедавець, векселедержатель і платник. Залежно від того, хто є платником за векселем — сам векселедавець чи третя особа, розрізняють два види векселів: простий і переказний. Простий вексель — це складений за чітко визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю), або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець. Переказний вексель ще називається трата (чек). У цьому випадку учасники вексельних правовідносин називаються так: векселедавець — трасант, перший набувач векселя, векселедержатель — ремітент; платник — трасат. Таким чином, переказний вексель (трата) — це складений за чітко визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Вексельне зобов'язання створюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Вексель як цінний папір має такі особливості. Передусім він є дуже формальним документом. Щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує. Дефект форми векселя зумовлює його недійсність без попереднього визнання цього факту судом. Цю особливість векселя ще називають вексельною [2, 19]. Водночас недійсність векселя є відносною, оскільки через недоліки форми він визначає тільки вексельну силу, але не є перепоною для розгляду його боргового документа іншого правового характеру, наприклад, боргової розписки. Вексельна сила — це процесуальний і матеріально-правовий елементи. Процесуальний аспект вексельної сили проявляється в існуванні спеціальних процесуальних норм, які застосовуються при розгляді спорів, які випливають тільки з вексельних зобов'язань. Наприклад, це вимога про здійснення протесту векселя у встановлені строки до заяви відповідного позову в арбітражному суді. Позапроцесуальний (мат.еріально-правовий) аспект вексельної сили проявляється в існуванні ряду спеціальних норм матеріального права, які не застосовуються для регулювання інших правовідносин. Боржник за векселем зобов'язаний у встановлений у векселі строк зробити платіж незалежно від того, чи одержував він що-небудь свого часу від кредитора. У результаті цього кредитор потрапляє в особливо сприятливе становище — не потрібно доводити свої права. Боржник за векселем може захищатися проти кредитора тільки з використанням тих заперечень, які безпосередньо випливають з вексельного законодавства. Боржник не має права будувати свої заперечення, виходячи з підстав видачі векселя. Кожний набувач векселя може передати його за індосаментом іншій особі. Порівняно з цивільно-правовою уступкою права вимоги індосамент має ряд особливостей. При цьому індосант залишається відповідальним перед усіма наступними набувачами, якщо не вніс до тексту індосаменту відповідного застереження. Вексельне законодавство містить особливі норми, які регулюють вексельне поручительство (аваль). Вексельна строгість змушує кредитора також додержуватися всіх формальностей і строків, встановлених вексельним законодавством. Упущення за векселем не приймаються навіть тоді, якщо вони були допущені під впливом непереборної сили. Складання векселів Положення про переказний і простий векселі (затверджено постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341) прямо вказує на зміст векселя. Пункти 1 і 75 цього положення містять такий перелік обов'язкових відомостей. 1. Найменування «вексель», яке включається в текст документа. Найменування документа векселем зазначається двічі: в тексті і над ним. 2. Просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму (п. 1 положення) або просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму (п. 75 положення). Вексель є документом, який значно відрізняється від інших цивільно-правових угод. Наприклад, підставою платежу за договором купівлі-продажу є сам договір і факт передачі майна. Таким чином, покупець платить тому, що він купив майно. А боржник за векселем зобов'язаний у зазначений у ньому строк зробити платіж тільки тому, що вексель видано. У векселі не зазначається матеріальна підстава боргу, що виражено словами — «нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму» (для переказного векселя) і просто нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму» (для простого векселя). Предметом вексельних зобов'язань завжди є гроші, а не товари і цінні папери. Вексельна сума повинна бути зазначена у векселі досить чітко, наприклад, «триста гривень». У документі не можна зазначати, наприклад, що платник повинен заплатити від 200 до 300 гривень. До вексельної суми можуть включатися відсотки за час обігу векселя, який підлягає оплаті за пред'явленням, чи через такий-то час після пред'явлення. Вексельна сума має бути зазначена прописом чи прописом і цифрами. Якщо є розбіжності між сумою, зазначеною цифрами, і сумою, зазначеною словами, правильною вважається сума, написана словами. Якщо допущено розбіжності між зазначеною декілька разів сумою прописом чи цифрами, правильною вважається найменша сума. Ніякі виправ- лення вексельної суми не допускаються, навіть якщо вони завірені підписом векселедавця. 3. Найменування того, хто повинен платити (платника), зазначається тільки у переказному векселі (п. 1 положення). У простому векселі цього реквізиту немає. Пропонуючи платникові провести платіж за векселем, векселедавець (трасант), по-перше, переносить свій борг на іншу особу, якій робиться пропозиція вступити в зобов'язання. По-друге, векселедавець сам вступає в зобов'язальні відносини з першим набувачем векселя. Це зобов'язання характеризується таким. У разі відмови платника-виконати пропозицію векселедавця про оплату векселя векселедавець зобов'язаний сам провести платіж грошової суми за векселем. Таким чином, зобов'язання векселедавця набуває умовного характеру: «Я сам сплачу за векселем, якщо платник відмовиться платити». Згода платника сплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту в місці, спеціально відведеному для цього на лицьовій стороні векселя. Акцепт може бути виражений словами «акцептовано», «прийнято», «сплачу» з обов'язковим підписом платника. Простий підпис платника на лицьовій стороні вексе?-ля також означає прийняття векселя. До здійснення напису про акцепт платник не є особою, зобов'язаною за векселем. До нього направлена тільки пропозиція векселедавця. Він стає зобов'язаним за векселем тільки з часу здійснення акцепту. Після цього платник називається акцептантом. Пред'явлення векселя до акцепту — це право, а не обов'язок зацікавленої особи. Реалізувати таке право можна в будь-який час до закінчення строку платежу. Платник може обмежити акцепт частиною суми. На іншу суму вексель вважається неприйнятим. Вексель вважається неприйнятим у таких випадках: — якщо платника неможливо знайти за зазначеною адресою; — платник помер (для фізичних осіб); — у разі неспроможності платника; — якщо у векселі зазначено: «неакцептовано», «не Прийнято» тощо. У випадку неакцепту векселя векселедержатель набуває права на здійснення протесту в неплатежі і на дострокове задоволення своєї вимоги. Відповідно до п. З Положення про простий і переказний векселі цей цінний папір "може бути виданий на ім'я векселедавця, маючи на увазі, що векселедавець у цьому випадку може призначити платником за переказним векселем самого себе. Такий вексель має назву переказного векселя «на себе» чи «переказно-про-стого векселя». 4. Зазначення строку платежу. Строк платежу — обов'язковий реквізит платежу. При визначенні строку платежу потрібно дотримуватися правила про єдність платежу, маючи на увазі, що строк платежу за векселем може бути одним для всієї вексельної суми. Строк платежу за векселем має бути зазначено. Можливі такі варіанти щодо цього. — Строк «на певний день» (наприклад, «ЗО травня 1998 р.»). — Строк «у такий-то час від складення векселя» (наприклад, «через шість місяців після складення цього векселя»). — Строк «за пред'явленням». — Строк «у визначений строк після пред'явлення» (наприклад, «через два місяці після пред'явлення векселя платникові»). Тривалість строку платежу за векселем не обмежується. Водночас векселедавець має право робити особливі застереження стосовно векселів строком «за пред'явленням». Наприклад, строк платежу може настати «за пред'явленням, але не пізніше 1 грудня 1998 р.» Вексель, в якому строк платежу не зазначено, розглядається як такий, що підлягає оплаті «за пред'явленням». — Зазначення місця, в якому має здійснитися платіж. Вексель може підлягати оплаті за місцем проживання трасата (за пе-реказним векселем), за місцем проживання векселедавця (за простим векселем) чи в іншому місці, визначеному у векселі. — Найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений. — Зазначення дати і місця складення векселя. Вексель, в якому не зазначено місце його складення, визнається підписаним у місці, визначеному поряд з найменуванням векселедавця. — Підпис того, хто видає документ (векселедавця). Відсутність такого підпису в простому векселі і трасанта в переказному векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання. На відміну від тексту векселя підпис векселедавця має бути поставлений власноруч. Над підписом, якщо вексель складено юридичними особами, потрібно зазначити найменування юридичної особи, посаду, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка підписує вексель від імені суб'єкта підприємницької діяльності. Передача векселя ______________ Порядок передачі векселя регулюється п.п. 11—20 Положення про переказний і простий векселі. До безумовних переваг векселя можна віднести спрощений спосіб передачі прав по ньому з допомогою здійснення особливого передатного напису на звороті векселя — індосаменту. Особа, яка уступає свої права, називається «індосант». Особа, яка набуває права, називається «індосат». Передача векселя за допомогою індосаменту суттєво відрізняється від цивільно-правової уступки права вимоги. Це такі відмінності. — Індосамент має бути здійснений тільки на звороті векселя чи на особливому додатковому аркуші — алонжі. Договір уступки права вимоги може бути здійснений як на самому доку- менті, права якого передаються іншікг особі, так і окремо він ньоіО. Для здійснення уетупки права вимоги за цивільно-правовою угодою слід укласти окремий двосторонній договір (ст. 197—202 Цивільного кодексу України), Для передачі векселя досить здійснити односторонню угоду — індосамент. — Вексельне законодавство допускає здійснення бланкового індосаменту, який не містить імені нового набувача. Уступка права вимоги не може бути здійснена шляхом бланкового напису, вона може бути тільки іменною;.-.; — Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абстрактне зобов'язання, подібне до того, яке робить векселедавець при видачі векселя. Тому індосат отримує самостійне право вимо-» т за векселем, незалежно від прав його попередників. Проти вимог нового векселедержателя не можуть бути висунуті заперечення, зв'язані з дефектом прав попередніх держателів векселя. Наприклад, якщо держателем векселя є недієздатна особа, то перший векселедержатель не може висунути до неї ніяких вимог. Водночас, якщо недієздатна особа передасть такий вексель за індосаментом, індосат може вимагати від індосанта виконання своїх обов'язків. Таким чином, здійснення індосаменту на звороті має такі самі правові наслідки, як і видача нового векселя. Така ситуація у разі уетупки права вимоги неможлива. — У результаті здійснення індосаменту індосант, як і векселедержатель, бере на себе абстрактне зобов'язання перед будь-яким наступним векселедержателем. При уступці права вимоги кредитор відповідає, тільки перед своїм безпосереднім наступником. Індосант; як і векселедержатель, відповідає не тільки за дійсність переданої вимоги, а й за платіж, за його фактичне здійснення. Звільнення від цього зобов'язання можливе тільки шляхом включення до тексту індосаменту спеціального застереження. Протест векселя і стягнення по ньому Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу і його неодержання. Існують такі види вексельного протесту: — протест переказного векселя про неакцепт. Мета протесту — створення у^ов для дострокового задоволення вимог кредитора; — протест у неплатежі за простим і переказним векселем. Юридична мета протесту ттг збереження прав зворотних вимог до зобов'язаних за векселем осіб. Чинне законодавство передбачає необхідність пред'явлення векселів у нотаріальні контори для здійснення протесту про неплатіж на наступний день після закінчення строку платежу за векселем, але не пізніше 12 годин наступного після цього строку дня.,;..„. 203 Нотаріальна контора у день прийняття векселя, до протесту пред'являє платникові вимоги про платіж чи акцепт цього векселя. Якщо після цього робиться платіж, то нотаріальна контора не робить протесту, а повертає вексель платникові з написом встановленої форми на самому векселі про одержання платежу. Якщо платник робить помітку про акцепт на переказному векселі, вексель також повертається векселедержателю без протесту. Якщо протест здійснено своєчасно, то настають такі наслідки: — судові органи мають право виносити рішення за позовами, які грунтуються на опротестованих векселях; — настає відповідальність за простим векселем осіб, які їх підписали, а за переказним векселем — осіб, які їх підписали і протестанта (векселедавця). Усі ці особи, крім індосантів, які написали перед своїм підписом слова «без звернення на мене», є солідарними відповідачами перед векселедержа'гелем. Векселедержатель має право пред'явити позов до всіх зобов'язаних за векселем осіб (право регресу) чи до одного з них, незважаючи «а порядок розміщення підписів цих осіб на векселі, Особа, яка оплатила вексель, звертається з вимогою до інших осіб і, отримавши гроші, передає особі, яка їх сплатила, опротестований вексель, Векселедержатель за опротестованим, векселем може вимагати сплати: — несплаченої суми векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; — 6 % річних з дня строку платежу; — витрат за протестом, поштових та інших витрат; — пені в розмірі 3 % за день. Право на пред'явлення позову обмежується певним строком, який називається вексельною давністю. Чинне законодавство встановлює різні строки для різних учасників вексельних- ораво-відносин. Так, позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу. Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і векселедавця погашаються після закінчення одного року з дня протесту, здійсненого у визначений строк, або з дня строку платежу, у разі застереження про оборот без витрат. - Позовні вимоги індосантів один до одного і до векселедавця погашаються після закінчення шести місяців, рахуючи з того дня, в який індосант оплатив вексель, або-з дня пред'явлення йому позову.... Перерва давності має силу лише- щодо того, проти ааагобуло вчинено дію, яка переривав давність.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 390; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.217.45 (0.018 с.) |