Цінні папери: класифікація, види

В умовах становлення ринкової економіки широкого застосу­вання в господарській діяльності суб'єктів підприємницької ді­яльності набувають цінні папери. Спектр їх використання — як господарський оборот у межах України, так і сфера зовнішньо­економічної діяльності. Цінні папери можуть бути використані для проведення розрахунків, а також для забезпечення (напри­клад, застави) платежів і кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фон­дову біржу» від 18 червня 1991 р. зі змінами та доповненнями цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право воло­діння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, ви­плату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можли­вість передачі грошових або інших прав, що випливають з цих доку­ментів, іншим особам.

Цінний папір є специфічним товаром. Як і будь-який товар, він має споживчу вартість і ціну. Споживча вартість цінного па­пера полягає в тому, що вона приносить прибуток у вигляді ди­відендів, відсотків чи певного майна.

Ціна, за якою цінний папір перебуває в обігу на ринку, на­зивається курсовою ціною. Курси цінних паперів є досить ди­намічними, змінними і, як правило, не збігаються з їх номі­налом.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від ін­ших документів, які фіксують певні права (боргові розписки, за­повіти, страхові поліси тощо), цінний папір може бути реалізо­ваний лише шляхом його пред'явлення. Іншими словами, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого обов'язкове для здійснення засвідченого ним майнового права.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменний цінний папір — це документ, виписаний на ім'я кон­кретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим па­пером право. Цінний папір на пред'явника не містить зазначення про конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здій­снення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом або якщо в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають пе­редачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід права за цінним папером до ін­шої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом фор­мі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких встанов­люється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цін­них паперів (папір, спосіб друку, засоби захисту) має відповіда­ти встановленим вимогам.

Водночас слід мати на увазі, що згідно з Указом Президента України «Про облік прав власності на іменні цінні папери та де­позитарну діяльність» від 25 травня 1994 р. № 247/94, зі змінами та доповненнями, встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і безпаперовій формі (у ви­гляді записів у електронних базах даних).

У цінному папері мають бути чітко визначені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право його законний власник. Як зазнача­лось, це може бути одержання доходу у вигляді дивідендів, від­сотків чи певного майна.

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, ін­шим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо неї залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Здійснення права, засвідченого або передбаченого цінним па­пером, можливе лише шляхом пред'явлення останнього. Тому втрата цінного папера, за загальним правилом, зумовлює немож­ливість реалізувати втілене в ньому право. Водночас Закон «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає можливість відновлен­ня іменних цінних паперів. Відновлення втрачених іменних цін­них паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами, організаціями, що випустили ці папери.

Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника, може в по­рядку, встановленому ст. 276—284 Цивільно-процесуального ко­дексу України, просити суд визнати цей папір недійсним і від­новити її права на нього. Заява подається до районного суду за місцем знаходження установи, що видала цінний папір на

пред'явника. Розглянувши справу, і за наявності законних під­став, суд виносить ріщення про недійсність втраченого цінного папера. Це рішення є підставою для видачі заявникові цінного папера замість визнаного недійсним.

Відповідно до ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатисй і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республікансь­ких і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобо­в'язання України; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Акції

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвід­чує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому товаристві та право на участь в уп­равлінні ним, дає право його власникові на одержання частини при­бутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції поділяють на види, правова суть яких полягає в тому, що акції одного виду дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяють на привілейовані і прості. Залежно від пе­редбачених статутами товариств обмежень прав відчуження роз­різняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Прості іменні акції — акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акцій. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, які в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з додержанням певних правил. Так, обіг іменної акції фіксується у книзі реєст­рації акцій, що ведеться товариством. У ній зазначаються відо­мості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про влас­ника, час придбання акції, а також про кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визнача­ються іменні акції, які підлягають вільному відчуженню іншим особам, і ті, що не підлягають цьому. Якщо в акції спеціально не зазначено, що вона не підлягає передачі, така акція пере­дається шляхом повного індосаменту.

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації ак­цій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і не­суть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Приві­леєм є насамперед переважне право на одержання дивідендів. Річний розмір дивіденда фіксується у відсотках номінальної вар­тості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в ній, незалеж­но від розміру одержаного товариством прибутку у відповідно-

му році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденд ди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок ре­зервного фонду. Водночас, якщо розмір дивідендів, що випла<-чуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір ди-рідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дррщенш, виплачених іншим

аКЦІрНераМ...,,>,.,'; '•.'".'.-.■;.;.'•!....,.';,і;:,...>

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного то­вариства в разі його ліквідації.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (якщо інше не передбачено стату­том акціонерного товариства), власники'привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Привілейовані акції не можуть бути випущенні на суму, що перевищує 10 % статутного фонду акціонерного товариства.

Питання, строків і порядку виплати дивідендів належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товарист­ва і не може бути передано іншим органам управління товарист­ва. Рішення про виплату дивідендів, належить до категорії пи­тань, які вимагають трьох четвертих голосів акціонерів (прий­мається простою більшістю за умови присутності акціонерів, які володіють понад 60 % акцій).

Підставою для виплати дивідендів є рішення про розподіл прибутку. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачена можливість виплати дивідендів від акцій за рахунок прибутку, який залишається після.виплати податків, інших обов'язкових платежів, відсотків за кредити банків і облігації.,

Виплата дивідендів проводиться один раз на рік за підсумка* ми календарного року.

Облігації

Обдігадйя — це цінний папір? що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього, цінного папера в передбачений у ньому строк з ви-г платою фіксованих відсотків (якщо інше не передбачено умоваг ми випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Громадяни придбавають облігації тільки за рахунок особис­тих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за бан­ківський, кредит.

В Україні випускаються облігації'таких видів:

— облігації.внутрішніх респуйійкадеькщ і місцевих позик;

— облігації підприємств.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випу­скаються на пред'явника. Рішення про іх випуск приймається Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні по­винні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщен­ня облігацій. Кошти, одержанні від реалізації зазначених обліга­цій, спрямовуються відповідно до державного і місцевих бюдже­тів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх пе­редбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій під­приємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити такі реквізити:

— найменування цінного папера — «облігація»;

— фірмове найменування і місцезнаходження емітента;

— фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

— номінальну вартість облігації;

— строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для від­соткових облігацій);

— місце і дату випуску;

— серію і номер облігації;

— підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це осо­би, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купон­ний лист на виплату відсотків.

Доход від облігацій усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход від облігацій цільових позик (відсоткових облігацій) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які ви­пущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищувати­ме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазна­ченою в облігації, а при одержанні дешевшого товару — різни­цю між вартістю облігації та ціною товару.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишилися після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів від відсоткових облігацій, надан­ня права придбання відповідних товарів або послуг за безвідсот-ковими (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облі­гації суми у визначений строк стягнення відповідних сум прова­диться примусово судом або арбітражним судом.

Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визнача­ється при їх випуску.

Казначейські зобов'язання України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах се­ред населення, засвідчують внесення їх власником коштів до бюдже­ту і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

— довгострокові — від 5 до 10 років;

— середньострокові — від 1 до 5 років;

— короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових каз­начейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів Украї­ни. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобо­в'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх ви­пуску.

Порядок продажу казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямову­ються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Виплата доходу від казначейських зобов'язань та їх погашен­ня здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими і середньостроковими зобов'язаннями — Кабі­нетом Міністрів України, за короткостроковими — Міністерст­вом фінансів України.

Ощадні сертифікати

Ощадні сертифікати — письмовий документ банку про депону­вання коштів, який засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний дого­вірний відсоток на визначений строк) або до запитання. Законо­давством передбачається видача як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж (відчужений) іншим особам є недій­сним), так і сертифікатів на пред'явники.

Доход від ощадних сертифікатів виплачується при пред'явг ленні останніх для оплати в банк, що їх випустив.

Якщо власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Приватизаційні папевн

Приватизаційні папери — особливий вид державних цінних па­перів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, дер­жавного житлового фонду, земельного фонду. Вони можуть бути тільки іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визнача­ється Законом України «Про приватизаційні папери» від 6 берез­ня 1992 р., а також іншими нормативними документами. Так, за­провадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цін­них паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних під­приємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним Законом, а також відповідно до Постанови Верховної Ради Украї­ни «Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і поси­лення контролю за її проведенням» від 29 липня 1994 р., Указу Президента України «Про введення в готівковий обіг привати­заційних майнових сертифікатів» від 21 квітня 1994 р. № 178/94. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі прива­тизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Націо­нального банку України від 2 грудня 1994 р. № 204 (зі змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р. № 106).

Приватизаційні папери мають містити такі реквізити:

— запис про приналежність приватизаційного папера до України;

— найменування органу, що випустив папір;

— зазначення виду приватизаційного папера, серії та порядко­вого номера, дати випуску і строку використання;

— номінальне значення приватизаційного папера у вартісному, обчисленому, виходячи з відновної вартості майна, що при­ватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях;

— прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника;

— відомості про документ, що посвічує його особу;

— підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це осо­би та відбиток печатки установи, яка видала папір.

У приватизаційних паперах є також інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами Украї­ни тільки шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що вста­новлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного папера з обов'яз­ком відображення змісту обмінної операції як у самому привати­заційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного папера. Угоди, укладені з викори­станням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених За­коном України «Про приватизаційні папери», є недійсними.

Громадяни мають право використовувати приватизаційні па­пери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпе­чення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватиза­ційних паперів у період приватизації забезпечується встановлен­ням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення папера одного виду при його конвертуванні в інший.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зо­бов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначе­ну суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Основними учасниками вексельних правовідносин є векселе­давець, векселедержатель і платник. Залежно від того, хто є плат­ником за векселем — сам векселедавець чи третя особа, розрізня­ють два види векселів: простий і переказний.

Простий вексель — це складений за чітко визначеною фор­мою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе аб­страктне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю), або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель ще називається трата (чек). У цьому ви­падку учасники вексельних правовідносин називаються так: век­селедавець — трасант, перший набувач векселя, векселедержа­тель — ремітент; платник — трасат. Таким чином, переказний вексель (трата) — це складений за чітко визначеною формою до­кумент, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропо­зиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, вексе­ледержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Вексельне зобов'язання створюється одностороннім волеви­явленням з боку векселедавця. Вексель як цінний папір має такі особливості. Передусім він є дуже формальним документом. Щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує. Де­фект форми векселя зумовлює його недійсність без попередньо­го визнання цього факту судом. Цю особливість векселя ще називають вексельною [2, 19]. Водночас недійсність векселя є відносною, оскільки через недоліки форми він визначає тільки вексельну силу, але не є перепоною для розгляду його боргово­го документа іншого правового характеру, наприклад, боргової розписки.

Вексельна сила — це процесуальний і матеріально-правовий елементи. Процесуальний аспект вексельної сили проявляється в існуванні спеціальних процесуальних норм, які застосовуються при розгляді спорів, які випливають тільки з вексельних зобов'я­зань. Наприклад, це вимога про здійснення протесту векселя у встановлені строки до заяви відповідного позову в арбітражному суді. Позапроцесуальний (мат.еріально-правовий) аспект вексель­ної сили проявляється в існуванні ряду спеціальних норм мате­ріального права, які не застосовуються для регулювання інших правовідносин.

Боржник за векселем зобов'язаний у встановлений у векселі строк зробити платіж незалежно від того, чи одержував він що-небудь свого часу від кредитора. У результаті цього кредитор по­трапляє в особливо сприятливе становище — не потрібно дово­дити свої права. Боржник за векселем може захищатися проти

кредитора тільки з використанням тих заперечень, які безпосе­редньо випливають з вексельного законодавства. Боржник не має права будувати свої заперечення, виходячи з підстав видачі век­селя. Кожний набувач векселя може передати його за індосамен­том іншій особі. Порівняно з цивільно-правовою уступкою пра­ва вимоги індосамент має ряд особливостей. При цьому індосант залишається відповідальним перед усіма наступними набувачами, якщо не вніс до тексту індосаменту відповідного застереження.

Вексельне законодавство містить особливі норми, які регулю­ють вексельне поручительство (аваль). Вексельна строгість змушує кредитора також додержуватися всіх формальностей і строків, встановлених вексельним законодавством. Упущення за векселем не приймаються навіть тоді, якщо вони були допущені під впли­вом непереборної сили.

Складання векселів

Положення про переказний і простий векселі (затверджено постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341) прямо вказує на зміст векселя. Пункти 1 і 75 цього положення містять такий перелік обов'язкових відомостей.

1. Найменування «вексель», яке включається в текст докумен­та. Найменування документа векселем зазначається двічі: в тексті і над ним.

2. Просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначе­ну суму (п. 1 положення) або просту і нічим не обумовлену про­позицію сплатити певну суму (п. 75 положення). Вексель є до­кументом, який значно відрізняється від інших цивільно-право­вих угод.

Наприклад, підставою платежу за договором купівлі-продажу є сам договір і факт передачі майна. Таким чином, покупець пла­тить тому, що він купив майно. А боржник за векселем зобов'я­заний у зазначений у ньому строк зробити платіж тільки тому, що вексель видано. У векселі не зазначається матеріальна підста­ва боргу, що виражено словами — «нічим не обумовлена пропо­зиція сплатити певну суму» (для переказного векселя) і просто нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму» (для простого векселя). Предметом вексельних зобов'язань завжди є гроші, а не товари і цінні папери.

Вексельна сума повинна бути зазначена у векселі досить чіт­ко, наприклад, «триста гривень». У документі не можна зазнача­ти, наприклад, що платник повинен заплатити від 200 до 300 гри­вень. До вексельної суми можуть включатися відсотки за час обігу векселя, який підлягає оплаті за пред'явленням, чи через такий-то час після пред'явлення. Вексельна сума має бути зазначена прописом чи прописом і цифрами. Якщо є розбіжності між су­мою, зазначеною цифрами, і сумою, зазначеною словами, пра­вильною вважається сума, написана словами. Якщо допущено розбіжності між зазначеною декілька разів сумою прописом чи цифрами, правильною вважається найменша сума. Ніякі виправ-

лення вексельної суми не допускаються, навіть якщо вони заві­рені підписом векселедавця.

3. Найменування того, хто повинен платити (платника), за­значається тільки у переказному векселі (п. 1 положення). У про­стому векселі цього реквізиту немає. Пропонуючи платникові провести платіж за векселем, векселедавець (трасант), по-перше, переносить свій борг на іншу особу, якій робиться пропозиція вступити в зобов'язання. По-друге, векселедавець сам вступає в зобов'язальні відносини з першим набувачем векселя. Це зобо­в'язання характеризується таким. У разі відмови платника-вико­нати пропозицію векселедавця про оплату векселя векселедавець зобов'язаний сам провести платіж грошової суми за векселем. Таким чином, зобов'язання векселедавця набуває умовного ха­рактеру: «Я сам сплачу за векселем, якщо платник відмовиться платити». Згода платника сплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту в місці, спеціально відведеному для цього на лицьовій стороні векселя. Акцепт може бути виражений словами «акцептовано», «прийнято», «сплачу» з обов'язковим підписом платника. Простий підпис платника на лицьовій стороні вексе?-ля також означає прийняття векселя.

До здійснення напису про акцепт платник не є особою, зо­бов'язаною за векселем. До нього направлена тільки пропозиція векселедавця. Він стає зобов'язаним за векселем тільки з часу здійснення акцепту. Після цього платник називається акцептан­том. Пред'явлення векселя до акцепту — це право, а не обов'я­зок зацікавленої особи. Реалізувати таке право можна в будь-який час до закінчення строку платежу.

Платник може обмежити акцепт частиною суми. На іншу су­му вексель вважається неприйнятим. Вексель вважається неприй­нятим у таких випадках:

— якщо платника неможливо знайти за зазначеною адресою;

— платник помер (для фізичних осіб);

— у разі неспроможності платника;

— якщо у векселі зазначено: «неакцептовано», «не Прийнято» тощо.

У випадку неакцепту векселя векселедержатель набуває пра­ва на здійснення протесту в неплатежі і на дострокове задово­лення своєї вимоги.

Відповідно до п. З Положення про простий і переказний век­селі цей цінний папір "може бути виданий на ім'я векселедавця, маючи на увазі, що векселедавець у цьому випадку може призна­чити платником за переказним векселем самого себе. Такий век­сель має назву переказного векселя «на себе» чи «переказно-про-стого векселя».

4. Зазначення строку платежу. Строк платежу — обов'язко­вий реквізит платежу. При визначенні строку платежу потрібно дотримуватися правила про єдність платежу, маючи на увазі, що

строк платежу за векселем може бути одним для всієї вексельної суми. Строк платежу за векселем має бути зазначено. Можливі такі варіанти щодо цього.

— Строк «на певний день» (наприклад, «ЗО травня 1998 р.»).

— Строк «у такий-то час від складення векселя» (наприклад, «через шість місяців після складення цього векселя»).

— Строк «за пред'явленням».

— Строк «у визначений строк після пред'явлення» (наприклад, «через два місяці після пред'явлення векселя платникові»).

Тривалість строку платежу за векселем не обмежується. Вод­ночас векселедавець має право робити особливі застереження стосовно векселів строком «за пред'явленням». Наприклад, строк платежу може настати «за пред'явленням, але не пізніше 1 груд­ня 1998 р.» Вексель, в якому строк платежу не зазначено, роз­глядається як такий, що підлягає оплаті «за пред'явленням».

— Зазначення місця, в якому має здійснитися платіж. Вексель може підлягати оплаті за місцем проживання трасата (за пе-реказним векселем), за місцем проживання векселедавця (за простим векселем) чи в іншому місці, визначеному у векселі.

— Найменування того, кому або за наказом кого платіж має бу­ти здійснений.

— Зазначення дати і місця складення векселя. Вексель, в якому не зазначено місце його складення, визнається підписаним у місці, визначеному поряд з найменуванням векселедавця.

— Підпис того, хто видає документ (векселедавця). Відсутність такого підпису в простому векселі і трасанта в переказному векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання. На відміну від тексту вексе­ля підпис векселедавця має бути поставлений власноруч.

Над підписом, якщо вексель складено юридичними особами, потрібно зазначити найменування юридичної особи, посаду, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка підписує век­сель від імені суб'єкта підприємницької діяльності.

Передача векселя ______________

Порядок передачі векселя регулюється п.п. 11—20 Положен­ня про переказний і простий векселі. До безумовних переваг векселя можна віднести спрощений спосіб передачі прав по ньому з допомогою здійснення особливого передатного напису на звороті векселя — індосаменту. Особа, яка уступає свої права, на­зивається «індосант». Особа, яка набуває права, називається «ін­досат». Передача векселя за допомогою індосаменту суттєво від­різняється від цивільно-правової уступки права вимоги. Це такі відмінності.

— Індосамент має бути здійснений тільки на звороті векселя чи на особливому додатковому аркуші — алонжі. Договір уступ­ки права вимоги може бути здійснений як на самому доку-

менті, права якого передаються іншікг особі, так і окремо він ньоіО. Для здійснення уетупки права вимоги за цивільно-пра­вовою угодою слід укласти окремий двосторонній договір (ст. 197—202 Цивільного кодексу України), Для передачі век­селя досить здійснити односторонню угоду — індосамент.

— Вексельне законодавство допускає здійснення бланкового індосаменту, який не містить імені нового набувача. Уступка права вимоги не може бути здійснена шляхом бланкового на­пису, вона може бути тільки іменною;.-.;

— Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абстрактне зо­бов'язання, подібне до того, яке робить векселедавець при видачі векселя. Тому індосат отримує самостійне право вимо-» т за векселем, незалежно від прав його попередників. Про­ти вимог нового векселедержателя не можуть бути висунуті заперечення, зв'язані з дефектом прав попередніх держателів векселя. Наприклад, якщо держателем векселя є недієздатна особа, то перший векселедержатель не може висунути до неї ніяких вимог. Водночас, якщо недієздатна особа передасть такий вексель за індосаментом, індосат може вимагати від ін­досанта виконання своїх обов'язків. Таким чином, здійснен­ня індосаменту на звороті має такі самі правові наслідки, як і видача нового векселя. Така ситуація у разі уетупки права вимоги неможлива.

— У результаті здійснення індосаменту індосант, як і векселе­держатель, бере на себе абстрактне зобов'язання перед будь-яким наступним векселедержателем. При уступці права ви­моги кредитор відповідає, тільки перед своїм безпосереднім наступником. Індосант; як і векселедержатель, відповідає не тільки за дійсність переданої вимоги, а й за платіж, за його фактичне здійснення. Звільнення від цього зобов'язання можливе тільки шляхом включення до тексту індосаменту спеціального застереження.

Протест векселя і стягнення по ньому

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену ви­могу платежу і його неодержання.

Існують такі види вексельного протесту:

— протест переказного векселя про неакцепт. Мета протесту — створення у^ов для дострокового задоволення вимог креди­тора;

— протест у неплатежі за простим і переказним векселем. Юри­дична мета протесту ттг збереження прав зворотних вимог до зобов'язаних за векселем осіб.

Чинне законодавство передбачає необхідність пред'явлення векселів у нотаріальні контори для здійснення протесту про не­платіж на наступний день після закінчення строку платежу за векселем, але не пізніше 12 годин наступного після цього стро­ку дня.,;..„. 203

Нотаріальна контора у день прийняття векселя, до протесту пред'являє платникові вимоги про платіж чи акцепт цього век­селя. Якщо після цього робиться платіж, то нотаріальна конто­ра не робить протесту, а повертає вексель платникові з напи­сом встановленої форми на самому векселі про одержання пла­тежу. Якщо платник робить помітку про акцепт на переказному векселі, вексель також повертається векселедержателю без про­тесту.

Якщо протест здійснено своєчасно, то настають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення за позовами, які грунтуються на опротестованих векселях;

— настає відповідальність за простим векселем осіб, які їх під­писали, а за переказним векселем — осіб, які їх підписали і протестанта (векселедавця).

Усі ці особи, крім індосантів, які написали перед своїм підпи­сом слова «без звернення на мене», є солідарними відповідачами перед векселедержа'гелем. Векселедержатель має право пред'яви­ти позов до всіх зобов'язаних за векселем осіб (право регресу) чи до одного з них, незважаючи «а порядок розміщення підписів цих осіб на векселі, Особа, яка оплатила вексель, звертається з вимогою до інших осіб і, отримавши гроші, передає особі, яка їх сплатила, опротестований вексель,

Векселедержатель за опротестованим, векселем може вимага­ти сплати:

— несплаченої суми векселя з відсотками, якщо вони були обу­мовлені;

— 6 % річних з дня строку платежу;

— витрат за протестом, поштових та інших витрат;

— пені в розмірі 3 % за день.

Право на пред'явлення позову обмежується певним строком, який називається вексельною давністю. Чинне законодавство встановлює різні строки для різних учасників вексельних- ораво-відносин. Так, позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу.

Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і векселе­давця погашаються після закінчення одного року з дня протес­ту, здійсненого у визначений строк, або з дня строку платежу, у разі застереження про оборот без витрат. -

Позовні вимоги індосантів один до одного і до векселедавця погашаються після закінчення шести місяців, рахуючи з того дня, в який індосант оплатив вексель, або-з дня пред'явлення йо­му позову....

Перерва давності має силу лише- щодо того, проти ааагобуло вчинено дію, яка переривав давність.