Розрахунки платіжними вимогами та інкасовими дорученнями

Як уже зазначалось, за загальним правилом безготівкові роз­рахунки здійснюються з ініціативи та за дорученням власників рахунків. Проте мають місце випадки, коли банки зобов'язані списувати кошти з рахунків їх власників не тільки за їх доручен­ням, а й на вимогу (розпорядження) державних органів або гос­подарюючих суб'єктів, яким надане таке право. Це так звані ви­падки безспірного стягнення (списання) коштів. У окремих зако­нах іноді ще вживається поняття «безакцептне списання коштів», проте воно застаріло. На сьогодні в Україні не існує такої фор­ми розрахунків, як акцепт платіжної вимоги, а отже, не зовсім коректно говорити про безакцептне списання.

Останнім часом у законодавстві закріпився такий термін, як «безспірне стягнення коштів», однак це, звичайно, не означає, що таке списання взагалі не може бути оскаржене, опротестова­не у суді або в іншому встановленому законодавством порядку. Мається на увазі, що в момент пред'явлення розрахункових до­кументів на таке стягнення, якщо вони належним чином оформ­лені, банк повинен виконати їх (за умови наявності коштів), не питаючи згоди власника рахунку і не розглядаючи його запере­чень проти стягнення. Якщо на момент надходження документів на безспірне стягнення коштів на їх виконання на рахунку не­має або їх недостатньо, то вони мають прийматися банком і обліковуватися в картотеці та оплачуватися в міру надходження

коштів, а не повертатися без виконання, як це в більшості ви­падків робиться з розрахунковими документами самого клієнта. У цьому ж розумінні застосовується і вираз «безакцептне списан­ня коштів», тому надалі використовуватиметься узагальнений термін «безспірне стягнення».

Безспірне стягнення коштів є досить суттєвим обмеженням прав власника рахунку розпоряджатися своїми коштами. Тому застосування його обмежене і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачено в законі. До недавнього ча­су безспірне стягнення досить широко застосовувалось і право на нього передбачалося не лише в законах, айв указах Прези­дента та постановах Кабінету Міністрів України. Проте напри­кінці 1996 р. було прийнято два закони, які значно обмежили сферу застосування безспірного стягнення. Були внесені зміни до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу України. Відповідно до них без зго­ди юридичної особи, фізичної особи — суб'єкта підприємниць­кої діяльності стягнення (списання) коштів, що знаходяться на їх рахунку в банках, не допускається за винятком випадків, ус­тановлених законами України, а також за рішеннями суду, арбіт­ражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Наступним кроком у обмеженні випадків безспірного стяг­нення було прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності у банках». Відповід­но до нього у 13-ти законах України безспірний порядок стяг­нення коштів був замінений на загальний, претензійно-позов­ний. Проте і нині існує значна кількість законодавчих актів, які надають право державним органам і суб'єктам підприємницької діяльності на безспірне стягнення коштів. Це, зокрема, такі за­кони та декрети:

1. Арбітражний процесуальний кодекс України (ст. 8).

2. Цивільний процесуальний кодекс України (сталті 348, 349.

3. Кодекс торговельного мореплавства України (статті 55, 183).

4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 53).

5. Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 25).

6. Закон України «Про бюджетну систему України» (ст. 23).

7. Закон України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (ст. 6).

8. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» (ст. 9).

9. Закон України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкоголь­ними напоями та тютюновими виробами» (ст. 17).

10. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 11, п. 8).

11. Закон України «Про списання та реструктуризацію податко­вої заборгованості платників податків за станом на 31 берез­ня 1997 р.» (ст. 5).

12. Закон України «Про зупинення спаду сільськогосподарсько­го виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997-1998 роках» (ст. 1).

13. Закон України «Про деякі питання підготовки до проведен­ня в місті Києві щорічних зборів Європейського банку рекон­струкції та розвитку» (п. 6 розд. II).

14. Закон України «Про державне регулювання видобутку, ви­робництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння та контроль за операціями з ними» (ст. 22).

15. Закон України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (статті 9, 21, 34, 41).

16. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. за № 13—92 «Про прибутковий податок з громадян» (ст. 20).

17. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. за № 8—93 «Про стягнення не внесених у строк податків і не­податкових платежів» (статті 6, 7).

18. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 30—93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (ст. 8).

19. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 33—93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припорто­вих залізничних станціях понад установлені терміни» (ст. 7).

20. Закон України «Про виконавче провадження» (статті 3, 44, 46, 50, 51, 87).

Водночас варто зазначити, що цей перелік не є сталим, бо попри загальну тенденцію до зменшення випадків безспірного стягнення, все ж має місце прийняття окремих законів, які на­дають таке право певним категоріям стягувачів. Безспірний по­рядок стягнення є бажаним і зручним для стягувачів, оскільки він значно прискорює і спрощує процедуру одержання коштів порівняно з претензійно-позовним порядком, не потребує вит­рат на сплату мита за судовий розгляд. Але, як уже зазначалось, такий порядок суттєво обмежує право платників на розпоряд­ження його коштами, у зв'язку з чим може негативно вплинути на його фінансово-господарську діяльність. Тому в майбутньому, на нашу думку, єдиним випадком безспірного (примусового) стягнення коштів має стати стягнення за виконавчими докумен­тами. Проте на сьогодні, враховуючи необхідність прискорення надходження коштів до бюджету та на рахунки пріоритетних га­лузей (наприклад, сільськогосподарських товаровиробників), ко­ло підстав для безспірного стягнення досить значне.

136

Найпоширенішими випадками застосування безспірного стягнення є:

— стягнення недоїмок до бюджетів і державних цільових фондів за податками і обов'язковими зборами та фінансових санкцій до бюджету;

— стягнення за визнаними документами судів загальної юрисдик­ції та арбітражних судів;

— стягнення за виконавчими претензіями відповідно до ст. 8 Ар­бітражного процесуального кодексу України.

Безспірне стягнення здійснюється на підставі двох розрахун­кових документів, таких як платіжна вимога та інкасове доручен­ня (розпорядження).

За своїми реквізитами ці документи нічим не відрізняються. Єдине, чим вони різняться між собою, так це те, що стягувача-ми за інкасовим дорученням (розпорядженням) можуть бути тільки органи державної податкової служби, а за платіжними ви­могами — будь-які інші юридичні особи, які відповідно до зако­нодавства мають право застосувати безспірне стягнення коштів.

На розрахункові документи щодо безспірного стягнення коштів поширюються викладені вище загальні вимоги щодо обо­в'язкових реквізитів розрахункових документів. Додатково до цих загальних реквізитів згідно з п.п. 143, 145 Інструкції № 7 як у платіжній вимозі, так і в інкасовому дорученні залежно від кон­кретного виду безспірного стягнення, в рядку «призначення пла­тежу» потрібно зазначити назву закону та відповідну статтю, якою передбачено безспірне списання (стягнення) коштів, а в разі необхідності — вид платежу і строк, протягом якого здій­снюється стягнення (наприклад, період, упродовж якого нарахо­вується пеня), а також акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ тощо). Така вимога до оформлення зазначених документів спрямована на те, щоб обмежити випадки безспірного стягнення лише тими, які передбачаються законами України. Якщо зі змісту закону випливає необхідність посилання на інші документи, то в розра­хунковому документі мають зазначатися назва, дата, номер від­повідного документа. Ними можуть бути: договір (наприклад, у разі стягнення вартості сільськогосподарської продукції за Зако­ном України «Про зупинення спаду сільськогосподарського ви­робництва та продовольче забезпечення країни у 1997—1998 ро­ках»), митна декларація, вексель тощо.

Із змісту деяких законів випливає необхідність не тільки по­силатися на певні документи, а й додавати їх до розрахункових документів. Ці вимоги відображені в Інструкції № 7. Так, зокре­ма, відповідно до ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України до платіжної вимоги має додаватися відповідь на пре­тензію (оригінал), а якщо в ній не зазначена сума визнаної пре­тензії, то і копія претензії. У разі списання на підставі виконав­чого документа слід обов'язково подати в банк його оригінал. При цьому в останньому випадку посилання у розрахунковому

 

документі на законодавчий акт не вимагається, оскільки право­мірність списання підтверджується наявністю виконавчого доку­мента, в якому є посилання на статті відповідного кодексу.

Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення коштів несе стягувач. Банк не повинен і не має можливості здій­снювати контроль за достовірністю таких даних. Він повинен тільки перевірити правильність заповнення розрахункових доку­ментів, відповідність зазначених у них підстав для безспірного стягнення законам України, а також у разі необхідності — да­ним, зазначеним у виконавчих або інших документах, що дода­ються.

Платіжні вимоги (інкасові доручення) приймаються банком протягом 10 календарних днів з дня виписки. Ці документи по­даються стягувачем до установи банку, в якому він обслуговуєть­ся. Виняток з цього правила може мати місце лише у тому ви­падку, якщо кошти підлягають стягненню саме з цього банку. У випадку конфліктної ситуації, щоб запобігти можливості ство­рення цим банком перешкод до стягнення, стягувач має право надіслати розрахункові та виконавчі документи безпосередньо до територіального управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-платника.

Як зазначалось, документи на безспірне стягнення коштів з основних рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. Якщо коштів бракує, спи­сується наявна сума, а розрахунковий документ поміщається на позабалансовий рахунок № 9803 (так звана картотека) з відміт­кою про часткову оплату. У разі повної відсутності коштів на ви­конання розрахункових документів на безспірне стягнення вони також обліковуються в картотеці. Такі документи виконуються в міру надходження коштів на рахунок.

Зазначений порядок вимагає встановлення певної черговості ви­конання розрахункових документів, оскільки кількість документів, що обліковуються на картотеці, може бути досить значною. Ос­кільки кошти, що надходять на рахунок, мають спрямовуватися на оплату документів, котрі обліковуються на картотеці, то це може суттєво обмежити можливість власника рахунку розпоряд­жатися своїми коштами, заблокувати його розрахунки.

Положенням про виконання установами банків доручень під­приємств та розрахункових документів на безспірне стягнення (списання) коштів, в редакції, затвердженій постановою Прав­ління Національного банку України за № 220 від 5 травня 1999 р., встановлений такий порядок здійснення платежів у разі недостатності коштів на основному рахунку: в першу чергу 10 % від надходжень коштів на основний рахунок спрямовується на сплату сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та безспірне списання (стягнення) органами Пенсійного фонду України недоїмки за цим збором та коштів за регресними вимо­гами. Це положення зумовлене необхідністю вирішення важли-

вого соціального питання щодо забезпечення виплати населен­ню заборгованості за пенсіями. Далі кошти, що надходять на ос­новний рахунок, в розмірі до 15 % від надходжень за попередній місяць (для вуглевидобувних, гірничорудних, гірничохімічних підприємств — до 25 %) дозволяється спрямовувати на невід­кладні потреби за розпорядженням власника рахунку.

Конкретні напрями спрямування цих коштів визначає влас­ник рахунку. Це можуть бути розрахунки за господарськими до­говорами з клієнтами, заробітна плата, премії своїм працівникам, виплати на будівництво, реконструкцію, соціальну сферу тощо. Крім того, виходячи із необхідності вирішення важливого соці­ального питання і обов'язку наймодавців виплачувати заробітну плату, до 50 % від решти коштів, що залишилися після здійснен­ня зазначених вище платежів, власник рахунку може використа­ти на сплату простроченої понад 15 днів заробітної плати, при­рівняних до неї платежів та утримань з неї. У цьому випадку ре­шта 50 % коштів має спрямовуватися на оплату обов'язкових зборів, що нараховуються на фонд оплати праці (збір на обов'яз­кове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне стра­хування, до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи), оскільки відповідно до законів про такі збори вони мають сплачуватися одночасно із виплатою заробітної плати. При цьому якщо у картотеці є документи на стягнення сум заробітної плати та прирівнених до неї платежів за рішенням судів, то вони виконуються в рахунок цих 50 %, але перед видачею підприємству коштів на виплату заробітної плати за розпорядженням його керівника.

Потім мають сплачуватися платіжні доручення клієнта та роз­рахункові документи на безспірне стягнення коштів за платежа­ми з податків та обов'язкових зборів до бюджету, а далі — інші документи на безспірне стягнення в порядку календарної черго­вості їх надходження.

Можливість існування додаткового поточного рахунку зумов­лює необхідність розробки процедури безспірного стягнення з та­ких рахунків. Якщо їх власник за відсутності коштів на основно­му рахунку при надходженні до нього розрахункових документів на безспірне стягнення на підставі повідомлення банку відповід­но до п. 4 розділу II Закону України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» не перераховує кошти з додаткового поточного рахунку на основ­ний для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або безпосередньо не погасить її з додаткового рахунку, то така за­боргованість може бути стягнена з додаткового рахунку в без-спірному порядку.

Цей механізм стягнення коштів з додаткового рахунку, перед­бачений Інструкцією № 7, загалом такий же, що і викладений вище механізм стягнення з основного рахунку. Відмінність по­лягає лише в тому, що до додаткових рахунків картотека забор­гованості не відкривається і стягнення здійснюється лише в ме­жах наявних на таких рахунках коштів. Тому, якщо на момент

надходження розрахункових документів на безспірне стягнення до додаткових рахунків коштів на них немає, банк повертає такі документи без виконання з відповідною відміткою.

Якщо коштів бракує, здійснюється їх часткова оплата у ме­жах наявних коштів, про що також робиться відповідна відмітка на розрахункових документах. При цьому оригінали виконавчих документів або визнаної претензії з відміткою про часткову оп­лату повертаються стягувачу, щоб він міг використати їх у по­дальшому для стягнення решти коштів. У банку мають залиша­тися копії цих документів, завірені штампом банку. Цим меха­нізм стягнення з додаткового рахунку також дещо відрізняється від порядку стягнення з основного рахунку, відповідно до якого розрахункові документи виконуються до їх повного погашення і оригінали виконавчих документів (визнаної претензії) залиша­ються в документах для банку.

Варто зауважити, що викладені положення не стосуються без-спірного списання коштів з реєстраційних рахунків бюджетних установ і організацій. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» таке стягнення прово­диться виключно органами Державного казначейства України. Порядок безспірного списання коштів із реєстраційних рахунків установ і організацій, оплата видатків яких здійснюється з Єди­ного казначейського рахунку, затверджений Головним управ­лінням Державного казначейства України за № 25 від 22 берез­ня 1999 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 233/3526 від 15 квітня 1999 р.).

Безспірне стягнення коштів з рахунків в іноземній валюті ре­гулюється окремим нормативним актом — Порядком безспірно­го списання (стягнення) коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків) на території України, нова редакція якого затверджена постановою Правлін­ня Національного банку України за № 374 від 16 вересня 1998 р.

Слід зазначити, що в цілому механізм стягнення коштів з ва­лютних рахунків аналогічний механізму стягненню з рахунків у національній валюті. Проте він має і певні особливості, що вип­ливають зі специфіки розрахунків в іноземній валюті.

Оскільки однією з особливостей валютного регулювання є за­борона обігу і використання іноземної валюти як засобу плате­жу між резидентами України, тому і коло підстав, коли можли­ве безспірне стягнення коштів з рахунків, ще більш обмежене порівняно зі стягненням з рахунків у національній валюті.

Стягнення коштів з рахунків у іноземній валюті допускається у тих випадках, якщо це випливає з чинного законодавства.

Так, зокрема, відповідно до п. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподат­кових платежів» за № 8—93 від 21 січня 1993 р. стягнення недо­їмки може бути звернене на будь-які окремі рахунки недоїмни­ка, тобто і на рахунки в іноземній валюті.

Крім того, стягнення з рахунків у іноземній валюті здійсню­ється на підставі виконавчих документів судів України, виданих на виконання рішень про стягнення коштів у іноземній валюті, прийнятих судами України (оскільки суди мають право зверну­ти стягнення на будь-яке майно боржника, в тому числі на ко­шти в іноземній валюті) та судами інших країн, які є обов'язко­вими до виконання на території України відповідно до міжна­родних угод або чинного законодавства України, якщо інший порядок виконання не передбачений міжнародними договорами.

Стягнення з рахунку в іноземній валюті можливе також згід­но зі ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України за визнаною боржником претензією. На користь резидента стяг­нення за визнаною претензією допускається за операціями, пе­редбаченими чинним законодавством як такі, що можуть здій­снюватися між резидентами на території України в іноземній валюті (наприклад, за заборгованістю за кредитами, наданими в іноземній валюті тощо). Зазначена вимога спрямована на те, щоб не допускати застосування претензійного порядку для ви­користання іноземної валюти як засобу платежу між резидента­ми України.

Нерезиденти України мають право на стягнення за визнаною претензією у тому разі, якщо в договорі між ними і резидентом України передбачено, що спори, які виникають у процесі вико­нання цього договору, розглядаються арбітражними судами України відповідно до чинного законодавства. Саме у цьому ви­падку на відносини між нерезидентом і резидентом-боржником поширюється ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу Украї­ни щодо права безспірного стягнення коштів.

Головною особливістю безспірного стягнення з рахунків у інозем­ній валюті є те, що воно здійснюється лише в межах наявних кош­тів на рахунку на день надходження документів. Картотека забор­гованості до валютних рахунків не ведеться.

Порядок безспірного стягнення з валютних рахунків нагадує порядок безспірного стягнення з додаткових рахунків у націо­нальній валюті України. Особливістю стягнення з рахунків в іно­земній валюті є те, що в більшості випадків при цьому має здій­снюватися конвертація іноземної валюти в національну валюту, якщо стягувачем (одержувачем) коштів є резидент України. Про­даж іноземної валюти за гривні не вимагається, якщо стягувачем є нерезидент України. У цьому разі відповідна іноземна валюта перераховується безпосередньо на його рахунок. У випадку здій­снення безспірного стягнення нерезидентом на відміну від за­гального правила розрахунковий документ може направлятися безпосередньо до уповноваженого банку боржника.

Арешт коштів на рахунках

На режим функціонування рахунків фізичних та юридичних осіб можуть суттєво впливати такі заходи, як арешт коштів та зу­пинення (припинення) операцій на рахунках. У разі їх застосу-

вання безготівкові операції, а також і видача готівки з рахунків значно обмежуються або і зовсім «блокуються».

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт може бути накладений на грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що знаходяться у бан­ках, тільки за рішенням судів і арбітражних судів та постанова­ми слідчих органів, а на кошти іноземних та міжнародних ор­ганізацій — тільки на підставі рішень судів або арбітражних судів.

На сьогодні арешт коштів на рахунках може застосовуватися для забезпечення цивільного позову відповідно до статей 149—152 Цивільного процесуального кодексу України та статей 66—67 Арбітражного процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції та арбітражними судами. Крім того, згідно зі стаття­ми 29, 126 Кримінально-процесуального кодексу України для за­безпечення можливого цивільного позову арешт можуть наклада­ти також слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції та прокурори на стадії попереднього слідства за порушеними кримінальними справами. Відповідно до статей 5, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути накладений державними виконавцями. Арешт може накладатися за заявою сторони, що подала позов, або за ініціативою судді (суду, арбітражного суду), слідчого, прокурора, державного виконавця.

Крім того, відповідно до Кримінально-процесуального кодек­су України арешт може бути накладений на кошти фізичних осіб для забезпечення можливої конфіскації майна.

Варто зауважити, що відповідно до ст. 152 Цивільного про­цесуального кодексу України забезпечувати позови до державних підприємств, установ, організацій, колгоспів та інших коопера­тивних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій дозволяється тільки у формі заборони проводити певні дії, тоб­то арешт судами загальної юрисдикції коштів таких юридичних осіб не передбачається.

Залежно від ухвали суду, постанови прокурора, слідчого арешт може бути накладений на кошти, що знаходяться на всіх або декількох рахунках юридичної (фізичної) особи або на яко-му-небудь конкретному рахунку, на кошти на рахунку в цілому і на конкретно визначену суму.

Чинне законодавство докладно не регламентує порядок вико­нання ухвал (постанов) про накладення арешту, а лише передба­чає можливі випадки його застосування.

Механізм виконання банками ухвал (постанов) про накладен­ня арешту на кошти на рахунках визначається розділом X Інст­рукції № 7. Суть його полягає в тому, що банк списує суму, на яку накладено арешт, з поточного чи іншого рахунку власника, який зазначено в ухвалі (постанові), і перераховує його на спе­ціальний рахунок, який відкривається клієнту на час накладен ня арешту на окремому аналітичному рахунку того самого балан­сового рахунку, що й рахунок, на який накладено арешт (далі

спеціальний рахунок). Якщо необхідної суми коштів на рахунку немає, то накопичення коштів на спеціальному рахунку здійсню­ється в міру надходження коштів на поточний або інший раху­нок клієнта, на кошти якого накладено арешт. Накопичення коштів на спеціальному рахунку на виконання ухвали суду (по­станови прокурора, слідчого, державного виконавця), здійсню­ється в тій же групі черговості, що і оплата розрахункових доку­ментів за виконавчими документами судів, згідно з установленим порядком черговості виконання платежів.

У разі накладення арешту до моменту накопичення необхід­ної суми на спеціальному рахунку банком припиняється списан­ня коштів за розпорядженням власника рахунку (в тому числі ви­користання коштів на потреби підприємства та виплату заробіт­ної плати і прирівнених до них платежів), за винятком платежів до бюджету і обов'язкових зборів до державних цільових фондів.

За загальним правилом арешт накладається на конкретно визначену суму, яка відповідає розміру цивільного позову. У цьо­му разі після накопичення (резервування) такої суми на спеці­альному рахунку, поточний чи інший рахунок, на кошти якого було накладено арешт, продовжує функціонувати в звичайному режимі.

Проте в деяких випадках (наприклад, при провадженні спра­ви про банкрутство, або на стадії попереднього слідства, коли не­має змоги визначити можливу суму позову) арешт може накла­датися на кошти на рахунку в цілому, без зазначення конкрет­ної суми. У цьому разі накопичення коштів на спеціальному рахунку здійснюється без обмеження суми на весь час дії ухвали (постанови) про накладення арешту (до прийняття судом рішен­ня за позовом), тобто операції за розпорядженням клієнтів не можуть здійснюватись, практично рахунок «блокується» до ска­сування арешту.

Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого, державного виконавця надсилається безпосередньо до банку, в якому відкри­то рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накла­дено арешт. Заходи щодо здійснення арешту коштів виконують­ся банками негайно після отримання ухвали суду або постанови прокурора, слідчого, державного виконавця про накладення аре­шту. Якщо ухвала суду або постанова прокурора чи слідчого про накладення арешту надійшла до банку після закінчення операцій­ного дня, то заходи щодо здійснення арешту коштів виконують­ся банками за станом на початок наступного операційного дня.

Якщо на кошти юридичних осіб арешт накладає арбітраж­ний суд, то, крім винесеної ухвали, ним має бути виданий та­кож наказ.

Процедура виконання банками ухвал (постанов) про накла­дення арешту дещо нагадує механізм безспірного стягнення, про який вже мовилося. Мається на увазі, що кошти списуються бан­ком з рахунків, зазначених в ухвалі (постанові) про накладення арешту і перераховуються на інший рахунок, обмежується вико-

нання розпоряджень власника рахунку щодо перерахування кош­тів. Якщо коштів на рахунку бракує для негайного накопичення на спеціальному рахунку, ухвала (постанова) про арешт також, як і документи на безспірне стягнення, вміщується до картотеки для подальшого стягнення коштів у разі їх надходження на ра­хунок, причому у тій же групі черговості, що і оплата розрахун­кових документів за виконавчими документами судів.

Відмінність полягає в тому, що при накладенні арешту влас­ник рахунку не може використати за своїм розпорядженням ко­шти навіть у межах розміру невідкладних потреб та на виплату простроченої заробітної плати, на які він має право у разі засто­сування безспірного стягнення коштів. Крім того, за безспірним стягненням списані кошти негайно перераховуються на рахунки стягувачів або відповідні рахунки Державного бюджету України та місцевих бюджетів. У разі накладення арешту кошти резерву­ються на спеціальному рахунку, який банк відкриває тій же юри­дичній або фізичній особі, на кошти якої накладено арешт. Ці кошти до прийняття рішення судом продовжують належати такій особі, вони лише «відокремлюються» від інших коштів і не мо­жуть витрачатися нею.

У Інструкції № 7 чітко зазначено, що кошти, які накопичу­ються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або ухвали суду (по­станови прокурора, слідчого) про зняття арешту. Накопичені ко­шти використовуються виключно для забезпечення позову (кон­фіскації). Будь-які інші претензії до спеціального рахунку вису­ватися не можуть. Перерахування коштів з цього спеціального рахунку стягувачам або до бюджету можливе тільки після прий­няття судом рішення за цивільним позовом, для забезпечення якого був накладений арешт, про повне або часткове задоволен­ня позову або в разі конфіскації майна на підставі виконавчого документа суду. Якщо суд приймає рішення про стягнення суми меншої, ніж накопичена на спеціальному рахунку, або про від­мову в позові і знятті в зв'язку з цим арешту, невикористана су­ма повертається банком на той рахунок, з якого вона була вилу­чена і відновлюється проведення операції у встановленому по­рядку. Викладене стосується і інших випадків скасування арешту органом, який прийняв рішення про його застосування, або су­дом, що розглядає справу.

Якщо до банку надійшло кілька ухвал (постанов) про накла­дення на кошти на рахунку арешту, то вони виконуються бан­ком у календарній черговості їх надходження.