Форми Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами роз-

розрахункових рахункових документів:

— платіжні вимоги-доручення;

— чеки;

— акредитиви;

— векселі;

— платіжні вимоги;

— інкасові доручення (розпорядження).

Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здій­снюватися також за допомогою банківських платіжних карток.

Платіжна картка Платіжна картка — це іменний грошовий оплатно-розрахунко-

вий банківський документ, що видається вкладникам банків для без­готівкової оплати придбаних ними товарів чи одержаних послуг.

Платіжні картки нині широко застосовуються у світовій прак­тиці. Є багато видів цих карток. В Україні платіжні картки поки що не набули належного розповсюдження. Нині проводиться ро­бота щодо створення відповідних економічних, організаційних, технічних умов і опрацювання правової бази, необхідної для ши­рокого запровадження такого сучасного, прогресивного виду без­готівкових розрахунків. На сьогодні в Україні діє лише Положен­ня про впровадження пластикових карток міжнародних платіж­них систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затверджене постановою Правління Національного бан­ку України за № 37 від 24 лютого 1997 р. Проте цей документ регулює тільки питання, пов'язані з використанням в Україні карток міжнародних систем. Що стосується розрахунків у грив­нях за допомогою платіжних карток внутрішніх платіжних сис­тем, то в Україні готується впровадження інтегрованої платіжної системи масових електронних платежів населення з використан­ням пластикових карток, тобто внутрішньої (національної) сис­теми, відкритої для взаємодії з іншими платіжними системами. В стадії підготовки і нормативні акти з цього питання.

За загальним правилом підприємства самостійно обирають форми розрахунків, але лише з тих, які передбачені Інструкцією № 7. Нею докладно регламентуються вимоги щодо оформлення розрахункових документів клієнтами, обов'язки банків при прийнятті розрахункових документів, їх обліку і проведенні опе­рацій за ними.

У межах чинного законодавства форми безготівкових розра­хунків обумовлюються в господарських договорах між суб'єкта­ми підприємницької діяльності та в договорі на розрахунково-касове обслуговування, що укладається між банком і клієнтом. Проте це не стосується форм, пов'язаних з використанням пла­тіжних вимог та інкасових доручень (розпоряджень). Якщо при застосуванні інших форм розрахункових документів ініціатором платежу є власник рахунку, операція здійснюється за його воле-

виявленням, ним заповнюються бланки розрахункових доку­ментів, то за платіжними вимогами і інкасовим дорученням (роз­порядженням) стягуються кошти без згоди, а часто і всупереч бажанню власника коштів, іншими підприємствами і організа­ціями, яким таке право надано за законами України. Більш до­кладно про це буде сказано в наступних параграфах.

Інструкція № 7 встановлює вимоги, загальні для всіх форм розрахункових документів.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у па­перовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стан­дартів та вміщувати залежно від їх форми такі реквізити:

— назву документа;

— номер документа, число, місяць, рік його виписки.

Число та рік зазначаються цифрами, місяць — літерами. На розрахункових документах, які заповнюються за допомогою тех­нічних засобів, допускається зазначення місяця цифрами:

— назви платника та одержувача коштів, які відповідають заре­єстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним дер­жавним реєстром підприємств і організацій України, у фізич­них осіб — платників податків — ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податко­вих органів, номери рахунків в установах банку;

— назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

— суму платежу цифрами та літерами;

— призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійсню­ється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний до­кумент та інше), із зазначенням його номера і дати, назви і відповідної статті закону, якою передбачено безспірне спи­сання (стягнення) коштів тощо.

Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) позначення. Якщо платник або одержувач платежу (або вони ра­зом) є особами, які відповідно до чинного законодавства України визнаються нерезидентами, реквізит «Призначення платежу» обов'язково має додатково вміщувати дані про зміст операції, за якою здійснюється рух коштів, а також код країни, в якій одер­жувач платежу зареєстрований як юридична особа (для фізичних осіб — країна постійного проживання);

— на першому примірнику (незалежно від способу виготовлен­ня розрахункового документа) — відбиток печатки та підпи­си відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

— підрозділи бюджетної класифікації та строк настання плате­жу (у разі перерахування коштів до бюджету);

— суму податку на додану вартість (цифрами) або напис «без податку на додану вартість».

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і під­чистки у розрахункових документах не допускаються. Банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових докумен­тах, за винятком випадків, обумовлених нормативними актами Національного банку України. У разі відмови прийняти від клі­єнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотній стороні напис про причину по­вернення документа без виконання (за підписами головного бух­галтера і виконавця, завіреними штампом банку) та повернути його клієнтові.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються:

— суб'єктами підприємницької діяльності — юридичними осо­бами, повинні мати відбиток печатки та підписи відповідаль­них осіб, яким відповідно до чинного законодавства України та установчих документів підприємства надано право розпо­рядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки;

— відділеннями, філіями, представництвами від імені юридич­ної особи, підписуються особами, які уповноважені цією юридичною особою, і завіряються відбитком печатки, що від­повідає вміщеним до картки зразкам підписів та відбитка пе­чатки;

— підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначе­ний у картці зразків підписів, та завіряються відбитком пе­чатки (за її наявності);

— фізичними особами, підписуються ними та приймаються бан­ком до виконання за наявністю на документі підпису, що відповідає зразку вміщеного до картки рахунку.

Нині при проведенні платежів великого значення набувають нові прогресивні системи проведення розрахунків з використан­ням електронних засобів.

Враховуючи зазначене, Інструкція № 7 передбачає можли­вість здійснення платежів не лише в паперовій формі, а й із за­стосуванням системи електронних платежів «клієнт — банк». Ця

система забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та бан­ком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих за­собів захисту. Вимога сертифікації засобів захисту означає, що клієнт банку може включатися до системи електронних платежів лише тоді, коли його програмне забезпечення буде перевірене Національним банком України з точки зору забезпечення її за­хисту від доступу сторонніх осіб, щоб уникнути можливості ви­крадення коштів, а також відповідності такої системи технології банківських розрахунків. Використання клієнтом системи елек-

125

тронних платежів має здійснюватись на підставі окремого дого­вору між ним і банком. Електронні документи, що подаються клієнтом до банку, повинні відповідати формату розрахункових документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відпові­дальних осіб платника, яким згідно з установленими документа­ми надане право підпису.

Після отримання від банку виписки з рахунку клієнт складає Реєстр розрахункових документів, які відправлені в банк канала­ми зв'язку і прийняті банком до оплати. Такий же реєстр за кож­ним клієнтом складається в банку після друкування балансу опе­раційного дня. Реєстр електронних платежів з повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивається банком до до­кументів дня як первинний документ, що надійшов від клієнта в банк для оплати.

Реєстр має обов'язково містити відомості про дату і час подан­ня розрахункових документів власником рахунку до виконання.

Інструкція № 7 докладно регулює проведення розрахунків за кожною формою розрахункових документів. Найпоширенішими з них є платіжні доручення.

Платіжне доручення — документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перера­хування визначеної суми коштів зі свого рахунку. Доручення склада­ються за формою, визначеною Інструкцією.

Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тіль­ки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санк­цій, передбачених законодавством і застосованих у встановлено­му порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймають­ся банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Якщо на основному рахунку платника коштів немає, такі до­ручення обліковуються банком на спеціальному позабалансово­му рахунку. При цьому платник зобов'язаний протягом трьох ро­бочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечен­ня погашення зазначеної заборгованості або погасити її безпосе­редньо з додаткового рахунку.

За браком коштів на основному рахунку підприємства для ви­конання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформляється меморіальним ордером. Перший примірник мемо­ріального ордера поміщається в документи дня банку, другий — видається платникові як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату поміщається в картотеку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товар­ного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, на­дані послуги);

— в порядку попередньої оплати;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної забор­гованості підприємств;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізич­ним особам (заробітна плата, пенсії, дивіденди тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за угодою сторін.

При розрахунках за фактично відвантажену, продану про­дукцію (виконані роботи, надані послуги) в дорученні в рядку «Призначення платежу» зазначається назва відвантаженої, про­даної продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відванта­ження, продаж продукції (виконання робіт, надання послуг).

Платіжними дорученнями дозволяється здійснювати попе­редню оплату, якщо це обумовлено в договорі між платником і одержувачем коштів або чинним законодавством. У платіжному дорученні має бути посилання на попередню оплату і на відпо­відний договір.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними до­рученнями неможливі, підприємство може здійснювати перера­хування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку. За допомогою цих доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми переказ коштів:

— на ім'я окремих громадян — коштів, що належать їм особи­сто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відряджен­ня, авторський гонорар тощо);

— підприємствам — на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогос­подарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

До всіх примірників доручення додається належно оформле­ний список одержувачів переказів із зазначенням тих, хто одер­жує гроші та на які цілі.

Платіжна ви м ога-доручення

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпо­середньо до покупця (платника) сплатити вартість поставле­ної йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

127

— нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму.

Верхня частина вимоги-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-до­ручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

За згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює ни­жню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів з дня виписки. Банк приймає до оплати ви­могу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними ко­штами на рахунку платника.

Якщо платник відмовляється сплатити вимогу-доручення, він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача кош­тів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Розрахунковий чек ______________

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове роз­порядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазна­чену в чеку суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготів­ковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

В Інструкції встановлено, що чекодавцем може бути юридич­на або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека і підписує його.

Чекодержатель — підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Чекодавець — підприємство або фізична особа, що здійснює пла­тіж за допомогою чека і підписує його.

Банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і можуть склада­тися з 10, 20, 25 окремих аркушів-чеків. Фізичній особі можуть бути надані один або кілька окремих розрахункових чеків на виз­начену банком суму, яка не може перевищувати суми коштів, що знаходяться на її рахунку або суми, внесеної готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік, а розрахункового че­ка, який видається для разового розрахунку фізичній особі, — три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невико­ристаної чекової книжки може бути продовжений.

Інструкцією № 7 передбачено такі обов'язкові реквізити чеків:

— назва «розрахунковий чек»;

— назва (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чеко­давця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунку;

— назва банку-емітента і його номер МФО;

— ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

— назва чекодержателя;

— доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

— призначення платежу;

— число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

— підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Вимоги щодо доручення чекодавця і призначення платежу не стосуються окремого чека, виданого фізичною особою.

Чек, на якому немає хоча б одного із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без вико­нання.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк че­кодержателя протягом 10 календарних днів.

Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписано документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

Забороняється передавання чекової книжки (розрахунково­го чека) її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і про­ставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути випи­саний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником че­ка (чекодавцем). Видача розрахункових чеків на пред'явника не дозволяється.

Чекові книжки (чеки) видаються банком-емітентом, в якому відкрито рахунок чекодавця (щодо фізичних осіб — також у разі внесення готівки), на підставі заяви клієнта встановленого зразка.

Якщо втрачено чекову книжку (розрахунковий чек), чекода­вець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у реєстраційній картці, яка ведеться для обліку чеків, робить відмітку про номери загублених чеків. Кошти в сумі невикористаного ліміту чекової книжки поверта­ються клієнту на підставі його доручення (фізичній особі — за­яви або ордера) не раніше ніж через 10 днів після отримання за­яви про втрату чекової книжки. У разі загублення розрахунково­го чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, кошти повертаються їй не раніше ніж через 10 днів після закін­чення строку дії чека.

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збит­ки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловжи­вання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе че­кодавець, якому видана чекова книжка (розрахунковий чек). У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк мо­же позбавити його права користування цією формою розрахун­ків, якщо це передбачено умовами договору на розрахунково-ка­сове обслуговування.

Враховуючи, що неправильне використання чеків, їх втрата Відповідальність можуть призвести до значних збитків та інших негативних на- ^гй неправильне

слідків, Інструкція покладає на банк обов'язок під розписку на ^{викорис}™І!!^

„ — чеків

заяві на отримання чекової книжки ознайомити особу, яка одер­жує чекову книжку, про порядок заповнення чеків, а також по­передити чекодавця щодо відповідальності за втрачені або вик­радені чеки. Якщо при оформленні чекової книжки (розрахун­кового чека) допущено помилку, така книжка (чек) вважається зіпсованою і замість неї виписується нова чекова книжка (роз­рахунковий чек).

Перераховує депоновані кошти з рахунку чекодавця банк-емі-тент, у якому відкрито цей рахунок. Привабливість цієї форми розрахунків полягає в гарантованості оплати за чеком. Це забез­печується депонуванням, тобто резервуванням коштів на суму чекової книжки (чеків) на окремому аналітичному рахунку «роз­рахунки чеками» у банку-емітенті.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та на­дані йому послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить зали­шок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту (тобто залишок від суми, на яку видана чекова книжка).

Чеки підписуються особою, яка має право підписувати роз­рахункові документи, та повинні мати відбиток печатки чекодав­ця (крім фізичних осіб). Якщо чек підписується службовою осо­бою чекодавця за дорученням керівника підприємства, право підпису чеків обумовлюється в цьому дорученні. У цьому разі в чеку перед підписом обов'язково робиться посилання на це до­ручення.

При прийнятті чека до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги) чекодержатель має перевірити правильність за­повнення чека і дотримання вимог Інструкції № 7 та упевнити­ся в особі пред'явника чека. Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правиль­ності складання реквізитів чека і реєстру кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок че-кодержателя.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек з реєст­ром та переслати їх спецзв'язком до банку-емітента. У цьому разі

кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після от­римання їх із банку-емітента.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до бан­ку-емітента, де вони мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання.

Якщо клієнтом припинено подальші розрахунки чеками та є невикористаний ліміт за чековою книжкою до закінчення стро­ку її дії, чекодавець подає її в банк разом з дорученням для за­рахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо чек або реєстри чеків заповнені з порушенням вимоги Інструкції або мають виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису. Якщо банк-емітент відмовляється сплатити чек, чеко-держатель має право пред'явити до чекодавця у встановленому порядку претензію, а якщо той її повністю або частково відхи­ляє, — позов до суду.

Акредитив ______________________

Розрахунки за акредитивами — це форма безготівкових розра­хунків, згідно з якою оплату товарів і послуг провадять за місцем перебування постачальника (продавця) товарів із коштів покупця, заброньованих для цього в банку на спеціальному рахунку — акреди­тиві.

Така форма розрахунків більш вигідна для постачальника (продавця), оскільки оплата за його товари гарантується ще до моменту поставки (продажу), відвантаження товарів тощо. Вод­ночас для покупця така форма розрахунків не дуже бажана, ос­кільки відволікає його кошти, які мають бути заброньовані на певний час до одержання товару на окремому рахунку. Ця фор­ма розрахунків застосовується тоді, коли в договорі між поста­чальником (продавцем) і покупцем прямо передбачена оплата за акредитивом.

У минулому нормативними актами передбачалась можливість переведення на акредитивну форму розрахунків як засіб впливу на ненадійного контрагента за договором, який постійно пору­шує строк оплати за придбані товари (послуги тощо).

Така форма розрахунків має актуальне значення і в умовах платіжної кризи, оскільки забезпечує гарантовану оплату за гос­подарськими договорами. Акредитиви широко використовують­ся при укладенні зовнішньоекономічних угод.

Відповідно до Інструкції № 7 акредитив — це форма розрахун­ків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника ак­редитива) зобов 'язаний:

— виконати платіж третій особі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

Розділ 6. Договори банківського рахунку. = Правове регулювання безготівкових розрахунків. Міжбанківські розрахунки 131

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійсни­ти цей платіж.

Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлено ак­редитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за до­рученням банку-емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати аві-зуючим або банком-платником. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

— покритий акредитив — коли завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

— непокритий акредитив — оплата за яким у разі тимчасової від­сутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акре­дитиві має бути зазначено, є він відзивним чи безвідзивним. Як­що таке не зазначено, акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбаче­них договором, дострокової відмови банку-емітента від гаранту­вання платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредити­ва заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпо­середньо від заявника акредитива. Виконуючий банк зобов'яза­ний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до от­римання останнім повідомлення про зміну або анулювання ак­редитива.

Безвідзивний акредитив — акредитив, який може бути зміне­ний або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь яко­го він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми про­позиціями про зміну умов акредитива бенефіціар має звернути­ся до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни

132 —

до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне пові­домлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:

— депоновані — списанням коштів з аналітичного рахунку «Роз­рахунки акредитивами»;

— гарантовані — наданням виконуючому банку права списува­ти кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, від­критого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Для відкриття акредитива підприємство має подати банку-емі-тенту заяву встановленого зразка. В ній, крім загальних реквізитів платника і бенефіціара, банку-емітента і банку, виконуючого ак­редитив, зазначаються специфічні для акредитива реквізити: вид акредитива, строк його дії (дату закриття у виконуючому банку), сума акредитива, дата і номер договору (угоди), яким передбаче­не відкриття акредитива, умови акредитива (види товарів, для сплати яких він відкривається, розрахункові, товарно-транспортні та інші документи, порядок їх оплати — з акцептом уповноваже­ного платника або без нього).

Без зазначення всіх цих реквізитів акредитив не відкривається.

Акредитив повинен мати такі умови, які можуть бути доку­ментально перевірені банком і забезпечувати інтереси платника і бенефіціара.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покуп­цем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи норматив­ний термін проходження документів спецзв'язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заяв­ника акредитива у разі необхідності продовжувати строк дії ак­редитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідом­ляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати ви­конуючим банком документів за акредитивом.

Один примірник заяви про відкриття акредитива надсилаєть­ся спецзв'язком банком-емітентом виконуючому банку. Остан­ній про відкриття і умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив).

Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бе-нефіціар подає документи, що підтверджують цей факт, оформлені відповідно до умов акредитива разом з реєстром цих документів. Виконуючий банк перевіряє дотримання всіх умов акредитива і в разі їх відповідності за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснює виплату бенефіціару. При цьому два примірники реєстру разом з документами, передбаченими умовами акредитива, відправляються банку-емітенту, а той у свою чергу видає докумен­ти і один примірник реєстру заявнику акредитива.

Зазначені документи після їх перевірки відповідності умовам акредитива надсилаються і в разі використання акредитива, де­понованого у банку-емітенті. Але тоді платіж здійснюється вико­нуючим банком не відразу, а після перевірки виконання всіх умов акредитива його перераховує на рахунок бенефіціара банк-емітент. Цей вид акредитива за своїм механізмом дещо нагадує розрахунки чеками, тільки платіж здійснюється не за умови пред'явлення належно оформлених чеків, а при пред'явленні всіх документів, передбачених у договорі між бенефіціаром і заявни­ком акредитива та визначених у заяві про його відкриття.

Виплата бенефіціару за акредитивом, депонованим у викону­ючому банку, відрізняється від оплати за чеком ще й тим, що у цьому разі перерахування коштів їх одержувачу (бенефіціару) здійснюється банком бенефіціара, а не банком-емітентом. Зара­хування коштів бенефіціару за непокритим гарантованим акре­дитивом здійснюється виконуючим банком після перевірки от­риманого реєстру документів за акредитивом та інших докумен­тів, що передбачені умовами акредитива, списанням коштів з кореспондентського рахунку банку-емітента.

У свою чергу банк-емітент відшкодовує кошти за рахунок за­явника акредитива в порядку, встановленому для повернення кредитів згідно з договором.

Варто зауважити, що у разі, якщо виконуючий банк при пе­ревірці пред'явлених бенефіціаром документів виявить хоча б од­не порушення умов акредитива, він виплати не здійснює, а над­силає банку-емітенту повідомлення для підтвердження і згоди на виконання акредитива, поінформувавши про це бенефіціара.

Якщо підтвердження не надійде, всі документи мають бути повернені виконуючим банком бенефіціару з відміткою про при­чини їх невиконання.

Слід зазначити, що умовами акредитива може бути передба­чений акцепт заявника акредитива. У такому випадку виконую­чому банку мають бути надані уповноваженою особою заявника документи, що підтверджують її особу, завірений заявником ак­редитива зразок підпису цієї особи та документи щодо її повно­важень, видані заявником акредитива. На документах, визначе­них умовами акредитива, такою особою робиться напис про ак­цептування за рахунок акредитива.

Якщо акредитив не використано та закінчився строк його дії, він закривається, а депоновані кошти повертаються на рахунок заявника. Акредитив може закриватися за ініціативою заявника або банку-емітента при відзивному акредитиві чи в зв'язку з ро­зірванням договору між заявником акредитива і бенефіціаром.

Вексель

Особливістю векселя є те, що він одночасно є і розрахунковим документом і цінним папером. Вексель застосовується як засіб роз­рахунку дуже давно.

Нині порядок використання векселів у господарському обо­роті України регулюється Положенням про переказний і простий вексель, прийнятим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України за № 528 від 10 вересня 1992 р. Постановою Правління Національного банку України за № 258 від 28 травня 1999 р. було також затверджено Положення про операції банків з векселями.

6 липня 1999 р. Верховна Рада України прийняла три зако­ни, які безпосередньо стосуються питання правового регулюван­ня вексельного обігу: «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких ко­лізій законів про переказні векселі та прості векселі» та «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гер­бовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів».

Ці закони набирають чинності через три місяці після вручен­ня повідомлення про ратифікацію депозитарію конвенції. При­єднання до зазначених конвенцій зумовлює необхідність внесен­ня змін до чинних нормативних актів України з цього питання.

Докладно питання правового регулювання застосування век­селів викладені у розділі «Правове регулювання ринку цінних па­перів в Україні».