Розрахунки в іноземній валюті



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розрахунки в іноземній валюті



Правове регулювання проведення розрахунків в Україні ство­рювалось і розвивалось в міру розвитку та становлення України як незалежної держави. Основні труднощі були пов'язані з від­сутністю досвіду та традицій державного будівництва безпосеред­ньо в Україні. Крім цього, проблема полягала у створенні влас­ної фінансової системи та запровадженні власної грошової оди-

ниці. З поступовим виходом України із зони функціонування російського рубля та з появою тимчасової розрахункової одини­ці — купонокарбованця — виникла необхідність обумовити і пра­вове поле функціонування та обігу національної валюти. Декре­том Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» закладено для цього правові засади, а також розроблено певну чітку систему, де порядок роз­рахунків в іноземній валюті є одним із найважливіших елементів.

З прийняттям нової Конституції України правова регламента­ція всіх правовідносин в Україні, в тому числі щодо проведення розрахунків, набула нового рівня. Зміцненню та оздоровленню си­туації на фінансовому ринку України сприяло також і проведен­ня згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україниі» за № 762/96 від 25 серпня 1996 р. грошової реформи.

Відповідно до зазначеного Декрету, який був першим спеці­альним фундаментальним законодавчим актом України в сфері валютного регулювання, валюта України є єдиним законним за­собом платежу на території України, який приймається без об­межень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено актами валютного законодавства України. Рези­денти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України. Саме ці обмеження мають місце при використанні резидентами України іноземної валюти як засобу платежу. Як зазначалося, об­меження, зокрема у валютному регулюванні, виявляються або у прямій забороні на здійснення певних операцій або шляхом за­провадження ліцензування. Так, для використання іноземної ва­люти на території України як засобу платежу потрібно мати спе­ціальний дозвіл, тобто отримати відповідну ліцензію Національ­ного банку України.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що в міру станов­лення України як самостійної держави зростала необхідність зміцнення її грошової одиниці, яка є невід'ємним атрибутом кожної незалежної і економічно стабільної держави. Тому посту­пово звужувалося коло резидентів, які отримували ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Так, наприклад, згідно з Указом Президента України за № 711/95 від 3 серпня 1995 р. «Про внесення змін до Указу Пре­зидента України від 22 серпня 1994 р. № 457» Національному банку було доручено внести зміни до порядку видачі індивіду­альних ліцензій на здійснення валютних операцій, враховуючи, що з 1 серпня 1995 р. раніше видані дозволи на здійснення роз­дрібної торгівлі та надання послуг на території України за готів­кову іноземну валюту припинили свою дію. Після проведення грошової реформи індивідуальні ліцензії Національного банку України на проведення операцій в іноземній валюті на території України видаються лише у виключних випадках.

Використання відповідної валюти як платежу між резидента­ми і нерезидентами України регулюється ст. 7 Декрету № 15-93, відповідно до якої у розрахунках між резидентами і нерезиден-

тами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резиден­тами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Якщо нерезиденти України здійснюють свою підприємниць­ку діяльність в Україні через свої представництва, то взаємовід­носини між резидентами і нерезидентами України підносяться на новий рівень. Відповідно до положень Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, яка затвер­джена постановою Правління Національного банку України за № 527 від 18 грудня 1998 р., зазначеним представництвам відкри­вається рахунок у національній валюті типу «П». Резидент може розраховуватись з нерезидентом у валюті України за умови здій­снення таких розрахунків через представництва нерезидентів, що мають рахунок типу «П».

Варто зазначити, що в результаті певної лібералізації зовніш­ньоекономічних відносин встановлено, що розрахунки між рези­дентами України та резидентами країн, що входили до складу ко­лишнього СРСР, можливі у валюті України без одержання відпо­відної ліцензії, якщо це передбачено контрактами.

Розрахунки в іноземній валюті з нерезидентами мають низку Порядок

особливостей, які відображені у Законі України «Про порядок здійснення

здійснення розрахунків в іноземній валюті». Основне призначен- ^іїї^ІЛа

_ ., в іноземній

ня цього Закону — запобігти незаконному відтоку з України то- валюті

варів та коштів.

Відповідно до вимог зазначеного Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, за­значені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декла­рації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (по­слуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, на­дання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Переви­щення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії На­ціонального банку.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах від­строчення поставки, в разі, якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, також потребують індивідуаль­ної ліцензії Національного банку України.

Варто зазначити, що Закон України «Про порядок здійснен­ня розрахунків в іноземній валюті» регулює порядок припинен­ня зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконан­ня. Проте це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, у тому числі зарахуванням. Відповідно до части-

ни четвертої ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну ді­яльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають пра­во укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами Украї­ни. З огляду на те, що ст. 217 Цивільного кодексу України є чин­ною, ніяких загальних обмежень щодо припинення зобов'язан­ня зарахуванням не встановлено.

Загальновідомо, що основою ринкових правовідносин є при­ватна власність та свобода підприємницької діяльності, які в свою чергу грунтуються насамперед на принципі вільного розпоряд­ження власником своїми коштами та майном. Проте ця свобода в умовах суспільного устрою не є анархією, а навпаки, має чітку правову регламентацію. Ця регламентація містить певні обмежен­ня, в тому числі для власників щодо розпорядження ними своїми коштами. Одним з таких обмежень є процедура безспірного стяг­нення коштів з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності.

У зв'язку з внесенням змін до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу Украї­ни списання в безспірному порядку з банківських рахунків юри­дичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль­ності може здійснюватися тільки у випадках, встановлених зако­нами України.

Це знайшло відображення і в сфері валютного регулювання. Національним банком України розроблено Порядок безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іно­земній валюті суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків) на території України, затверджений постановою Правління Національного банку України за № 261 від 10 жовтня 1996 р.

Відповідно до цього Порядку безспірне стягненнята безак-цептне списання коштів з рахунків в іноземній валюті,відкритих суб'єктам підприємницької діяльності в уповноважених банках України, виконуються лише в таких випадках:

— згідно зі ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України (у разі визнання боржником претензії в іноземній валюті);

— на підставі виконавчих документів судів України, виданих на виконання рішень про стягнення коштів в іноземній валюті, прийнятих судами України, судами інших країн, міжнарод­ними судами, які є обов'язковими для виконання на терито­рії України відповідно до міжнародних договорів або чинно­го законодавства України, якщо інший порядок не передба­чено міжнародними договорами;

— згідно з вимогами Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових пла­тежів» від 21 січня 1993 р. № 8-93 у разі недостатності коштів у грошовій одиниці України на рахунках недоїмника або його дебітора для погашення сум недоїмки.

Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів у вище­зазначеному другому випадку має свої процедурні особливості.

Так, стягнені кошти в іноземній валюті (за винятком випадків, коли одержувачем коштів є нерезидент або уповноважений банк, що надав кредит в іноземній валюті) у триденний строк підляга­ють продажу уповноваженим банком платника за грошову оди­ницю України згідно з вимогами її валютного законодавства, а одержані від продажу кошти в грошовій одиниці України пере­раховуються уповноваженим банком платника на розрахунковий рахунок стягувача.

Нині досить часто трапляються ситуації, коли у визнаного су­дом боржника по зобов'язаннях у грошовій одиниці України на момент виконання судових рішень на його рахунку у національ­ній валюті немає коштів, хоча водночас на рахунках в іноземній валюті цього боржника кошти є. Відповідно до ст. 121 Арбітраж­ного процесуального кодексу України арбітражний суд за заявою сторони має право до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, змінити спосіб та порядок його виконання. Тому в цьому випадку кредитор може зверну­тися з відповідною заявою до арбітражного суду, про що має бу­ти винесена ухвала і видано відповідний наказ.

Валютний контроль

Поглиблення економічних реформ, поява нових форм влас­ності, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зростання кількості експортерів додають нові елементи в практику госпо­дарської діяльності, в тому числі негативні.

Утворення чіткої системи економічної стабільності є трива­лим процесом і передбачає нові та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить за­безпечення економічної стабільності і нейтралізація реальних або можливих загроз для національної економіки. Світовий досвід свідчить про те, що успішний розвиток внутрішнього валютного ринку здійснюється, як правило, за активної регулюючої участі держави і ефективного контролю за валютними операціями з бо­ку уповноважених органів. На практиці це реалізується через закони, що регламентують найбільш важливі сфери діяльності держави та наділяють її органи відповідними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вживатися заходи обме­жувального характеру для захисту економіки від кримінальних елементів, а також негативного впливу з боку іноземних держав.

Лише побіжний огляд щорічних звітів Міжнародного валютно­го фонду «Про конвертованість та валютні обмеження», що вихо­дять з 1950 р., показує, що в більшості країн — членів фонду зберігаються, як і раніше, численні обмеження правового та/або фактичного порядку, які ускладнюють або забороняють обмін на­ціональної валюти на іноземну або підпорядковують переведення національної валюти за кордон певним обмеженням. Майже всі держави протягом своєї історії обмежували на більш або менш тривалий строк міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, які з часів Бреттон-Вудської конференції 1944 року нале­жать до прибічників свободи міжнародного руху платежів та капі-

талів, запроваджували з 1966 р. по 1974 р. «зрівняльний податок» («іпіегей е^иа1І8аїіоп Іах») на купівлю іноземних цінних паперів громадянами США. Метою цього податку було введення обмежен­ня купівлі іноземних цінних паперів американцями [11, 22].

Становлення та розвиток валютного ринку, особливо в краї­нах з нестабільною економікою, є неможливим без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяльність держави в особі органів валютного контролю, що спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Забезпечення державою дотри­мання зобов'язаними суб'єктами правових норм про валютні операції є гарантією законності відповідної діяльності.

Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації держав­них валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками та ви­користання міжнародних ринків капіталу є частиною арсеналу заходів, що рекомендовані різними міжнародними організаціями для протистояння дефіциту зовнішніх платежів та захисту курсу валюти. Держава може втручатися в обмін з зарубіжними країна­ми також адміністративним шляхом. Це втручання може набира­ти форми простої централізації усіх розрахунків із закордоном, коли національна валюта конвертується в іноземну валюту лише адміністративним шляхом за курсом, що визначається органами державної влади [6, 289].

В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютний контроль здій­снюється також за виконанням резидентами зобов'язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, що знахо­дяться за межами держави.

На практиці ефективність валютного контролю залежить пе­реважно від якості інформації, якою володіють відповідні упов­новажені органи держави щодо торговельних потоків та пакетів зобов'язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватись зобо­в'язанням резидентів здійснювати будь-яку операцію із закордо­ном через уповноважених посередників (банки), які зобов'язані давати про це звіт відповідним уповноваженим державним орга­нам [6, 293].

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 15-93 (далі Декрет № 15-93) від 19 лютого 1993 р. органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержу­вати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здій­снення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуван­ню, у межах повноважень, визначених ст. 13 цього документа.

Відповідно до зазначеної ст. 13 Декрету № 15-93 органами ва­лютного контролю в Україні є:

Національний банк України;

— уповноважені банки;

— Державна податкова адміністрація України;

— Державний комітет зв'язку та інформації України;

— Державна митна служба України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний об­сяг повноважень у сфері валютного контролю.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними опе- Відповідальність раціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці за порушення банки. Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий „„.^1™

ЗаКОНОДсяВСТВд

контроль за валютними операціями, що провадяться резидента­ми і нерезидентами на території України. Державний комітет зв'язку та інформації України здійснює контроль за додержан­ням правил поштових переказів та пересиланням валютних цін­ностей через митний кордон України. Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщен­ня валютних цінностей через митний кордон України.

Питання щодо відповідальності за порушення валютного зако­нодавства регулюються ст. 16 Декрету № 15-93. Цією статтею встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи ви­користання валютних цінностей як засобу платежу або як заста­ви, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до вимог валютного законодавства наявність та­кого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміні­стративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним за­конодавством України.

Так, наприклад, згідно зі ст. 162 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної операції не пере­вищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, — тяг­нуть за собою накладення штрафу в розмірі до п'ятдесяти міні­мальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цін­ностей.

У Кримінальному кодексі України зазначеним питанням при­свячені ст. 80 «Порушення правил про валютні операції» та ст. 80і «Приховування валютної виручки». Відповідно до ст. 80 незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж по­рушення, а також вчинення цих дій у значних розмірах (неза­конна операція з валютними цінностями визнається вчиненою у значному розмірі, якщо вартість предмета цієї операції переви­щує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати), — кара­ються позбавленням волі на строк до п'яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної пла­ти з конфіскацією валютних цінностей.

Ті ж дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих роз-

мірах (незаконна операція з валютними цінностями визнається вчиненою у великому розмірі, якщо вартість предмета цієї опе­рації перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати), — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.

Враховуючи складність та актуальність питань валютного ре­гулювання, а також з метою забезпечення однакового підходу судів до застосування законодавства про порушення правил про валютні операції та у зв'язку з питаннями, які виникають при су­довому розгляді справ цієї категорії, Пленум Верховного Суду України прийняв постанову «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції» за № 5 від 18 квітня 1997 р. Відповідно до п. З цієї постанови виз­начено поняття незаконних валютних операцій, що перераховані у ст. 80 Кримінального кодексу України:

— скуповування — дії, пов'язані з одноразовим чи багаторазо­вим оплатним придбанням валютних цінностей у власність;

— продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншим особам;

— обмін — операція, в процесі якої сторони передають одні ва­лютні цінності взамін на інші;

— використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелек­туальної власності тощо;

— використання валютних цінностей як застави полягає в їх пе­редачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань.

Наведений перелік незаконних валютних операцій згідно з зазначеною постановою Пленуму Верховного Суду України є ви­черпним, а тому інші операції з валютними цінностями, не за­значені в диспозиції ст. 80 Кримінального Кодексу України (роз­мін, позика, дарування, передача за заповітом чи отримання у спадщину тощо), не містять складу злочину, передбаченого цією статтею.

Згідно із вимогами ст. 80і відкриття або використання за ме­жами України валютних рахунків підприємств, установ та органі­зацій без дозволу Національного банку України посадовими осо­бами підприємств, установ та організацій, що діють на території України чи за їх дорученням іншими особами або особами, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-якою іншою особою, яка є громадя­нином України і постійно проживає на її території, або прихо­вування валютної виручки — караються позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом до п'ятисот офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією вкладу і валютної ви­ручки.

Водночас фінансові санкції не варто ототожнювати з адміні­стративною відповідальністю, до якої притягують фізичних осіб

233

відповідно до Кодексу України про адміністративні правопору­шення. Фінансові санкції за порушення валютного законодавст­ва застосовуються відповідно до вимог Декрету Кабінету Мініст­рів України «Про стягнення не внесених у строк податків і не­податкових платежів» за № 8-93 від 21 січня 1993 р. і стягуються до Державного бюджету України незалежно від строку давності. Ці санкції як міра відповідальності за порушення валютного за­конодавства застосовуються Національним банком України. Ос­карження дій Національного банку щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Усі фінансові санкції залежно від порядку їх встановлення поділяють на санкції, що визначені в самому Декреті № 15-93, та на санкції, що встановлюються безпосередньо Національним банком України.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за додержанням правил регу­лювання валютних операцій на території України з усіх питань, що не віднесені цим Декретом до компетенції інших державних органів, та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій органу валютного контролю згідно з законодавством України про валютне регулювання. Національний банк України, крім прямих контрольних функцій, також здійснює наступне:

здійснює державну валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

— складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба­ланс України;

— контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

— визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

— видає у межах своєї компетенції обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

— нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цін­ностей для здійснення державної валютної політики;

— видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

— встановлює способи визначення і використання валютних (об­мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

— встановлює за погодженням з Державним комітетом статисти­ки України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

— забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Для реалізації своїх повноважень у сфері застосування фінан­сових санкцій Національним банком України була прийнята Ін­струкція про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Мі­ністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 16010/1568 від 30 лип­ня 1993 р.

На сьогодні цей документ втратив чинність і зазначені питан­ня регулюються Положенням про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю» за № 15-93 від 19 лютого 1993 р., затвердженим постановою Правління Національного банку України за № 212 від 4 липня 1997 р. (діє в редакції по­станови Правління Національного банку України за № 280 від 20 липня 1998 р.).

Перевірки з питань додержання валютного законодавства проводяться всіма державними органами валютного контролю та правоохоронними органами в межах їх компетенції. За результа­тами перевірок складаються акти перевірок, які у випадку вияв­лення порушення валютного законодавства надсилаються до те­риторіальних управлінь Національного банку України за місцем проведення зазначених перевірок. Працівниками департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України або уповноваженими працівниками територіальних уп­равлінь Національного банку України здійснюється аналіз отри­маних матеріалів перевірок (у разі необхідності може супровод­жуватись повторною перевіркою на місці) і при підтвердженні факту порушення валютного законодавства складається протокол встановленої форми, який вручається керівникові перевіреної ус­танови. Крім того, від посадових осіб перевіреної установи бе­руться письмові пояснення щодо кожного факту порушення.

Після проведення зазначених процесуальних дій і встанов­лення факту правопорушення на підставі протоколу порушення валютного законодавства приймається постанова про притягнен­ня до відповідальності винної особи за порушення валютного за­конодавства. Ця постанова надсилається порушнику, який про­тягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штра­фу до Державного бюджету України. В окремих випадках з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків постановою Правління Національного бан­ку України для уповноважених банків може бути встановлений інший строк сплати штрафів, але такий строк сплати штрафів не може перевищувати двох років. При цьому слід зазначити, що зменшення розмірів сум штрафних санкцій не допускається.

У разі несплати суми штрафу у зазначений строк постанова про притягнення до відповідальності надсилається до органів Державної податкової адміністрації України за місцем знаход­ження порушника і сума штрафу стягується відповідно до вимог чинного законодавства.

Матеріали про порушення валютного законодавства розгляда­ють і приймають відповідні рішення щодо застосування санкцій

(залежно від розміру відповідальності) начальники територіаль­них управлінь Національного банку України, директор відповід­ного департаменту Національного банку України, Голова Націо­нального банку України.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кре­дитних установ, а також, якщо сума штрафу перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту Украї­ни за обмінним курсом Національного банку України на день ви­явлення порушення, застосовуються виключно на підставі поста­нови Правління Національного банку України.

Як зазначалося, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерези­дентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність валютних операцій, що здійсню­ються його клієнтами. Уповноважені банки є єдиними недержав­ними органами валютного контролю. Це пов'язано з тим, що банк є організацією, основне призначення якої — посередництво у переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та від про­давців до покупців. Практично увесь грошовий обіг у господарсь­кому обороті здійснюється через банківську систему і жоден інший орган чи установа не має такого оперативного і повного доступу до інформації стосовно операцій, пов'язаних з обігом коштів. Враховуючи таке монопольне становище банківської си­стеми як єдиного організму в сфері розрахунків, та об'єктивні за­кони функціонування держави, які полягають в покладанні пев­них обов'язків на всіх суб'єктів, на яких поширюється суверенітет цієї держави, уповноважені комерційні банки України отримали певні обов'язки щодо контролю своїх клієнтів. На банках лежить обов'язок передусім запобігти проведенню тієї чи іншої незакон­ної валютної операції, а якщо це неможливо, то поінформувати про це уповноважені державні органи.

Специфіка уповноважених банків полягає також у тому, що вони самі є суб'єктами підприємницької діяльності і активно здійснюють валютні операції. Тому не випадково у валютному законодавстві багато уваги надається порядку здійснення валют­них операцій комерційними банками.

Відповідно до вимог Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України за № 15-93 від 19 лю­того 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо здійснення функцій органу валютного контролю за опера­ціями своїх клієнтів тягне за собою позбавлення генеральної лі­цензії Національного банку України на право здійснення валют­них операцій або накладення штрафу в розмірі 25 % від суми коштів, які були використані резидентами і нерезидентами під час проведення через ці банки валютних операцій з порушенням чинного законодавства.

За інші порушення валютного законодавства комерційними банками, такі як здійснення певних операцій без наявності гене-

ральної або індивідуальної ліцензії та порушення порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, пе­редбачається відповідальність у вигляді штрафу, сума якого є рів­ною сумі (вартості) валютних цінностей проведеної операції, пе­рерахованій у валюту України за обмінним курсом Національно­го банку на день здійснення таких операцій, або позбавлення ліцензії Національного банку на право здійснення валютних опе­рацій.

Стосовно діяльності уповноважених банків як органів валют­ного контролю при запобіганні проведенню їх клієнтами ва­лютних операцій з порушенням чинного законодавства не існує якогось особливого механізму. Банки повинні перевіряти опе­рації своїх клієнтів на відповідність їх чинному законодавству і у разі виявлення порушень законодавства не здійснювати таких операцій.

Якщо йдеться про діяльність уповноважених банків як орга­нів валютного контролю стосовно надання певної інформації відповідним державним органам, то тут ситуація дещо складніша, оскільки для виконання цього обов'язку уповноважений банк повинен чітко знати процедуру надання цієї інформації та її об­сяг. Як приклад такої регламентації можна навести Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за екс­портними, імпортними та лізинговими операціями, яка затверд­жена постановою Правління Національного банку України за № 136 від 24 березня 1999 р. Два розділи цієї інструкції спеціаль­но присвячені контрольним функціям уповноважених банків та порядку надання інформації державним органам.

Заходи Положення цієї Інструкції передбачають комплекс заходів, що

щодо посилення повинні здійснити уповноважені банки у разі ненадходження на рахунок резидентів виручки в іноземній валюті за експортними контрактами. Нездійснення зазначених функцій валютного кон­тролю тягне за собою застосування до банків фінансових санкцій у вигляді штрафу, що передбачено ст. 16 Декрету № 15-93.

Повертаючись до загальної проблеми валютного контролю, слід зазначити, що необхідний обсяг та порядок здійснення та­кого контролю безпосередньо залежить від стану економічного розвитку та рівня правової свідомості і правової культури сус­пільства. Водночас потрібно підкреслити, що в економічно роз­винених та демократичних країнах вплив і втручання держави у валютні правовідносини не зникають, а лише змінюються за своєю формою.

Література

1. Антонов Н. Г., Пессвль М. А. Денежное обращение, кредит и банки. - М., 1994.

2. Банковское дело / Под ред. Лаврушина О. И. — М., 1992.

3. Валютний рьшок и валютное регулирование / Под ред. Платоно-вой И. Н. - М., 1996.

4. Глухов В. В., Бахрамов Ю. М. Финансовнй менеджмент. — СПб., 1995.

5. Ефимова Л. Г. Банковское право. — М., 1994.

6. Мишель П. Международньїе зкономические, валютньїе и финансовме отношения: Пер. с фр. / Общ. ред. Бабинцевой Н. С. — М., 1994.

7. Носкова И. Я. Международньїе валютно-кредитнне отношения. — М., 1995.

8. Основи банковского дела / Под ред. Мороза А. Н. — К., 1994.

9. Пресняков В., Соколов В. Валютное регулирование в зарубежньїх стра­тах // Год планети. — М., 1994.

10. Сапожников Н. В. Зкономическая основа и правовая природа валют­ного контроля // Дело и право. — М., 1996. — № 8.

11. Збке В. Международное валютное право: Пер. с нем. — М., 1997.


Розділ 11



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.192.241 (0.022 с.)