Порядок відкриття та закриття пот.рахунків в нац..та іноз.валюті.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Вклади до запитання (поточні рахунки) відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів.

До поточних рахунків також належать:

а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються на підставі рішень Кабінету Міністрів України;

б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених цією Інструкцією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

а) заяву на відкриття рахунку встановленого зразка (згідно з додатком 1). Заяву підписує керівник та головний бухгалтер підприємства. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально ** чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. Бюджетні установи та організації замість свідоцтва про державну реєстрацію подають копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи Указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на імЁя ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів з закриття додаткових рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку:

а) на підставі заяви власника рахунку;

б) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

У разі наявності на рахунку, що закривається, залишків коштів, установа банку на підставі платіжного доручення власника рахунку перераховує такі залишки на інший, відкритий цим підприємством рахунок (основний чи додатковий). У разі наявності у підприємства лише одного (основного) рахунку для його закриття та перерахування залишків коштів необхідно відкрити додатковий рахунок.

У разі закриття основного поточного рахунку, на якому обліковується картотека заборгованості, зазначена картотека передається спецзв'язком до банку, в якому відкрито додатковий рахунок, який клієнт визначає основним.

Облік валютних коштів на рахунках в банках

Для обліку валютних коштів на рахунках в банку Планом рахунків передбачено рахунок 31 "Рахунки в банках": субрахунки 312 "Поточні рахунки в Іноземній валюті" та 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті".

Рахунок 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті" використовується для обліку валютних коштів на поточному валютному рахунку, тобто для обліку надходжень та витрачання валютних коштів в результаті здійснення поточних торговельних та неторговельних операцій.

На рахунку 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті" обліковуються кошти на транзитному, депозитному та інших (крім поточного) рахунках в банку в іноземній валюті.

Використання готівкової іноземної валюти в Україні резидентами та нерезидентами дозволяється для:

· забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон;

· оплати представницьких витрат;

· оплати витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій;

· забезпечення експлуатаційних витрат рейсів за кордон;

· оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом з резидентом;

· виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції;

· виконання зобов'язань відповідно до Кодексу торговельного мореплавства згідно з контрактом на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом валюти на експлуатаційні потреби капітана судна, що належить (зафрахтоване) судовласнику-нерезиденту;

· відшкодування фізичним особам втрат в разі виникнення рекламації, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою, яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті, зобов'язань перед фізичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги.

Документальне оформлення операцій з готівковою іноземною валютою аналогічне документальному оформленню руху грошових коштів в національній валюті, але на кожний вид валюти повинна бути відкрита окрема Касова книга, записи в якій ведуться в номінальному обчисленні.

№	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
	Надходження іноземної валюти	Дт	Кт
	Отримано іноз.валюту з валютного рахунку в банк
	Повернуто залишки підзвітних сум в іноз.валюті після повернення з відрядження
	Відображено позитивну курсову різницю по коштах в касі в іноз.валюті.
	Вибуття іноз.валюти
	Здано залишки іноз.валюти на рахунок в банк
	Видано іноз.валюту підзвіт на відрядження за кордон
	Відображено негативну курсову різницю у зв’язку зі зміною курсу.

Відобр.в балансі монетарних та немонетарних статтей, пов’язаних з іноз.валютою

Наступним кроком для підприємства, яке використовує ПБО 21, є класифікація статей балансу на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов‘язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Немонетарні статті ­ статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Класифікація статей балансу на монетарні та немонетарні наведена у таблиці 3. Більша частина статей носитиме подвійний характер відповідно до умов здійснення господарських операцій (з оплатою грошовими коштами чи іншими активами) і потребуватиме аналізу.

В балансі:

Грошові кошти та їх еквіваленти:		МОНЕТАРНІ
в національній валюті		+
в іноземній валюті		+

Поняття валютного курсу.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Інакше кажучи, це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

В економічній теорії розглядається два основні види валютних курсів: фіксований та "плаваючий".

Фіксований валютний курс – це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавною угодою, на відповідному рівні.

"Плаваючий" валютний курс – обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.

"Плаваючі" валютні курси, які змінюються під впливом попиту та пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими: незалежне "плавання"; кероване (регульоване) "плавання".

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюється з допомогою котирування валют.

Котирування – офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціна) національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операцій.

По-іншому кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

Курс купівлі – це курс, за яким банк-резидент купує валюту за національну.

Курс продажу – це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну.

Ціна продажу і купівлі валюти називається обмінним курсом.

Продаючи й купуючи національну валюту, банки диференціюють рівні курсів: курс продавця встановлюється вищим за курс покупця. Повне котирування включає курси покупця і продавця, відповідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну

Різниця між курсом покупця і продавця ("маржа") - це джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується прибуток від валютних операцій. Оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа певною мірою страхує валютні ризики.

Існують два методи котирування іноземної валюти щодо національної - прямий і непрямий. Більшість країн використовує пряме котирування, коли вартість одиниці іноземної валюти виражають певною кількістю одиниць національної валюти. Наприклад, 1 USD /5,05 UAH.

У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти. Наприклад, 0,198 USD /1 UAH.

 

Непряме котирування – це величина, обернена до прямого. Непряме котирування використовується переважно у Великобританії. У США для внутрішніх цілей використовується принципи прямого котирування, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямого котирування для багатьох валют, крім фунта стерлінгів.

Між прямим і непрямим котируванням існує обернено пропорційна залежність:

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця – це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця - це ціна, за якою учасники купують валюту.

Конверсійні готівкові операції з іноземною валютою здійснюються через крос-курс (співвідношення між двома іноземними валютами, яке визначають на основі курсу цих валют щодо якоїсь третьої валюти).

Найчастіше на практиці використовують три методи розрахунку крос-курсів:

1) з прямим котируванням до долара США (долар є базою котирування для обох валют);

2) з прямим та зворотним котируванням до долара США, якщо долар є базою котирування лише для однієї з валют. У цьому разі для визначення крос-курсу доларові курси валют слід перемножити;

3) зі зворотним котируванням для обох валют. Для визначення крос-курсу доларові курси необхідно розділити один на другий.