Тема 2 Облік грошових коштів

Тема 2 Облік грошових коштів

Нормативні документи з обліку грошових коштів

Основним нормативним актом в бухгалтерському обліку є закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні.

Згідно цього закону контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Одним із основних нормативних актів також є національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку - це нормативно-правові акти, затверджені Міністерством фінансів України, що визначають принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам

 

2) Загальні положення ведення касових операцій: ліміт залишку готівки в касі, порядок і строки здачі готівки в банк, витрачання готівки, розрахунки готівкою, штрафні санкції за порушення касової дисципліни. + -

----- Установи та організації можуть мати у касі готівку лише в межах лімітів залишку.

Ліміт залишку готівки в касі – це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку.

Ліміти залишків готівки в касі установам, які перейшли на казначейську форму фінансування і не мають відкритих поточних рахунків у національній валюті в установах банків, встановлюються органами Державного казначейства.

Державному казначейству України та його територіальним підрозділам ліміт каси встановлюється установами Національного банку, у яких відкриті консолідовані бюджетні рахунки цих органів, за погодженням з їх керівниками. Органи Державного казначейства подають до установ Національного банку загальну заявку-розрахунок щодо органу казначейства та підприємств, установ та організацій, що ними обслуговуються. Зазначені органи казначейства згідно із загальною заявкою-розрахунком у межах встановленого ліміту повідомляють розміри лімітів каси підприємствам, установам і організаціям, які вони обслуговують. Ліміт каси протягом року може бути змінений органами Державного казначейства України.

Якщо установа фінансується через єдиний казначейський рахунок і має поточний рахунок в інших установах банків, то ліміт залишку готівки в касі в такій установі встановлюється тією установою банку, де відкрито її поточний рахунок, на підставі відповідної заявки-розрахунку з відображенням у ній показників, що мають враховувати сумарні касові обороти установи.

Уся готівка понад ліміт повинна здаватись до установи банку.

Понадлімітна готівка може зберігатись у касі у випадку, якщо вона була отримана з метою виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, компенсацій, допомоги, коштів на відрядження тільки протягом трьох робочих днів. Після закінчення цього терміну невикористані за призначенням кошти підлягають поверненню до установи банку.

Видача готівки з каси установи або організації проводиться за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Документи на видачу готівки повинні підписуватися керівником і головним бухгалтером або особами, які на це уповноважені. До видаткових ордерів можуть бути додані заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, розрахунках тощо є дозволяючий надпис керівника, то підпис керівника на видаткових касових ордерах не є обов’язковим.

У випадку видачі окремій особі готівки за видатковим ордером, касир вимагає пред’явити паспорт чи документ, що його замінює, записує назву документа, номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому документі про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень – словами, копійок – цифрами).

Видача готівки особам, яких немає у штатному розписі установи, проводиться на підставі видаткових касових ордерів, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою відомістю.

Виплати, пов’язані з оплатою праці, стипендій, проводяться касиром за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача.

На титульній сторінці платіжної (розрахунково-платіжної) відомості робиться дозволяючий надпис про видачу готівки за підписами керівника та головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із зазначенням строків видачі готівки та суми (гривень – словами, копійок – цифрами).

В аналогічному порядку може оформлюватись і разова видача грошей на оплату праці (у випадку відпустки, хвороби тощо), а також видача в підзвіт на витрати, пов’язані зі службовими відрядженнями декільком особам.

Після видачі заробітної плати на загальну суму виданої заробітної плати складається один видатковий касовий ордер, дата і номер якого проставляються на кожній платіжній (розрахунково-платіжній) відомості.

Після закінчення трьох робочих днів, які встановлені для виплати заробітної плати, касир повинен:

· у платіжній відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, проставити штамп або зробити надпис "Депоновано";

· скласти реєстр депонованих сум;

· у кінці відомості зазначити фактично виплачену суму та недоотриману суму виплати, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за платіжною відомістю і засвідчити надпис своїм підписом.

Відобр.в балансі монетарних та немонетарних статтей, пов’язаних з іноз.валютою

Наступним кроком для підприємства, яке використовує ПБО 21, є класифікація статей балансу на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов‘язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Немонетарні статті ­ статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Класифікація статей балансу на монетарні та немонетарні наведена у таблиці 3. Більша частина статей носитиме подвійний характер відповідно до умов здійснення господарських операцій (з оплатою грошовими коштами чи іншими активами) і потребуватиме аналізу.

В балансі:

Грошові кошти та їх еквіваленти:		МОНЕТАРНІ
в національній валюті		+
в іноземній валюті		+

Поняття валютного курсу.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Інакше кажучи, це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

В економічній теорії розглядається два основні види валютних курсів: фіксований та "плаваючий".

Фіксований валютний курс – це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавною угодою, на відповідному рівні.

"Плаваючий" валютний курс – обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.

"Плаваючі" валютні курси, які змінюються під впливом попиту та пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими: незалежне "плавання"; кероване (регульоване) "плавання".

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюється з допомогою котирування валют.

Котирування – офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціна) національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операцій.

По-іншому кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

Курс купівлі – це курс, за яким банк-резидент купує валюту за національну.

Курс продажу – це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну.

Ціна продажу і купівлі валюти називається обмінним курсом.

Продаючи й купуючи національну валюту, банки диференціюють рівні курсів: курс продавця встановлюється вищим за курс покупця. Повне котирування включає курси покупця і продавця, відповідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну

Різниця між курсом покупця і продавця ("маржа") - це джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується прибуток від валютних операцій. Оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа певною мірою страхує валютні ризики.

Існують два методи котирування іноземної валюти щодо національної - прямий і непрямий. Більшість країн використовує пряме котирування, коли вартість одиниці іноземної валюти виражають певною кількістю одиниць національної валюти. Наприклад, 1 USD /5,05 UAH.

У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти. Наприклад, 0,198 USD /1 UAH.

 

Непряме котирування – це величина, обернена до прямого. Непряме котирування використовується переважно у Великобританії. У США для внутрішніх цілей використовується принципи прямого котирування, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямого котирування для багатьох валют, крім фунта стерлінгів.

Між прямим і непрямим котируванням існує обернено пропорційна залежність:

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця – це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця - це ціна, за якою учасники купують валюту.

Конверсійні готівкові операції з іноземною валютою здійснюються через крос-курс (співвідношення між двома іноземними валютами, яке визначають на основі курсу цих валют щодо якоїсь третьої валюти).

Найчастіше на практиці використовують три методи розрахунку крос-курсів:

1) з прямим котируванням до долара США (долар є базою котирування для обох валют);

2) з прямим та зворотним котируванням до долара США, якщо долар є базою котирування лише для однієї з валют. У цьому разі для визначення крос-курсу доларові курси валют слід перемножити;

3) зі зворотним котируванням для обох валют. Для визначення крос-курсу доларові курси необхідно розділити один на другий.

 

Синтетичний облік

У бухгалтерському обліку продаж іноземної валюти відображається відповідно до П(С)БО 15 «Дохід», 16 «Витрати», 21 «Вплив змін валютних курсів».У податковому обліку валовий дохід збільшується на суму гривень, отриманих відповідно до такого продажу, а валові витрати збільшуються на суму балансової вартості проданої іноземної валюти (пп. 7.3.5 ЗУ «Про опоадткування прибутку підприємств»).

Порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операції з продажу іноземної валюти представлено в таблиці 1.3.1.

Для продажу іноземної валюти підприємствами використовуються такі рахунки бухгалтерського обліку: 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті” з відповідними субрахунками, наведеними в темі 1.1. Однак практика ведення обліку операцій в іноземній валюті віддзеркалює активне використання для обліку продажу валюти такого бухгалтерського рахунку, як 314 “Інші рахунки банку в іноземній валюті”. В прикладі наведене використання рахунку 312, хоча замість нього можна використати рахунок 314, головним є дотримання принципу бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Таким чином, підприємство під час продажу іноземної валюти в бухгалтерському обліку формує і доходи, і витрати на рівні собівартості реалізованої валюти. Одночасно відображаються курсові різниці. В податковому обліку кінцевий результат від порівняння валового доходу та валових витрат не утворюється, тобто сума до оподаткування не виникає.

Планом рахунків для бухгалтерського обліку доходів та витрат, що виникають за результатами купівлі -продажу іноземної валюти, передбачені такі рахунки:

 

942 “Собівартість реалізованої іноземної валюти”;

945 “Втрати від операційної курсової різниці”;

974 Втрати від неопераційних курсових різниць”;

714 “Дохід від операційної курсової різниці”;

744 “Дохід від неопераційної курсової різниці”.

Кожне підприємство як самостійний суб’єкт господарювання має право продати певну кількість іноземної валюти з метою отримання національної валюти та прибутків від операцій продажу.

Облік інших грошових коштів

Поряд з грошовими коштами на рахунках в банку, органах Державного казначейства і в касі бюджетні установи і централізовані бухгалтерії розпоряджаються іншими коштами, до яких належать: грошові документи в національній та іноземній валюті, грошові кошти в дорозі та короткострокові векселі отримані.

Обліковуються інші кошти на активному рахунку № 33 «Інші кошти», який має чотири субрахунки:

№ 331 «Грошові документи в національній валюті»;

№ 332 «Грошові документи в іноземній валюті»;

№ 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті»;

№ 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті».

До грошових документів належать: сплачені талони на бензин і мастило, оплачені путівки в будинки відпочинку, санаторії, на турбази, отримані повідомлення на поштові перекази, поштові марки і марки держмита, облігації позик, здані хворими на зберігання, бланки трудових книжок і вкладиші до них тощо.

Перераховані цінності зберігаються в касі установи. Прийом в касу і видача з каси грошових документів оформляється відповідно прибутковими і видатковими касовими ордерами, на яких ставиться штамп «фондовий» або робиться такий же напис від руки червоним чорнилом. Облік цих операцій ведеться окремо від грошових коштів. Реєстрація прибуткових і видаткових фондових ордерів ведеться в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів на окремих аркушах.

Надходження в касу талонів на пальне, поштових марок, марок держмита, путівок відображається за дебетом субрахунка № 331 і кредитом субрахунків № 311, 321, 362, 364.

На суму отриманих повідомлень на грошові перекази робиться запис:

Дебет субрахунка 331 Кредит субрахунка 364.

Після зарахування коштів за переказами в касу установи робиться запис про надходження грошових коштів в касу і зменшення суми грошових документів.

Дебет субрахунка 301 Кредит субрахунка 331.

У разі прийому на зберігання облігацій позики від осіб, що знаходяться на лікуванні в лікарні, дебетується субрахунок № 331 і кредитується субрахунок № 672. При поверненні облігацій за належністю складається зворотний бухгалтерський запис.

Талони на пальне видаються водіям у підзвіт за розпорядженням керівника установи. Повторна видача талонів може здійснюватися тільки після здачі звіту за раніше отримані. Видані талони на пальне розглядаються як дебіторська заборгованість, їх вартість відноситься в дебет субрахунка № 362. Так само відображається видача посадовим особам у підзвіт бланків трудових книжок і вкладишів до них.

На підставі шляхових листів, отриманих від підзвітних осіб-водіїв, складаються дві проводки:

1. Дебет субрахунка 235 Кредит субрахунка 362.

2. Дебет субрахунків 801, 802, 811 Кредит субрахунка 235.

Заборгованість підзвітних осіб за бланки трудових книжок списується при здачі підзвітною особою в касу за прибутковим касовим ордером сум, отриманих за ці бланки при оформленні останніх на роботу в установу і виписування їм трудової книжки. При цьому складається така бухгалтерська проводка:

Дебет субрахунка 301 Кредит субрахунка 362.

При отриманні путівок працівники, як правило, вносять в касу певний процент вартості путівки, решта вартості списується за рахунок коштів соціального страхування чи інших джерел. А тому при видачі путівок працівникам складається такий запис:

Дебет субрахунка 301 — на певний процент вартості путівки;

Дебет субрахунка 652 — на решту вартості путівки;

Кредит субрахунка 331 — на повну вартість путівки.

Облік пального, отриманого по талонах і списаного за шляховими листами, ведеться в книзі кількісно-сумового обліку матеріальних цінностей (ф. № 296-б, 296) чи на картках такої ж назви ф. 296-а.

Аналітичний облік грошових документів, крім бланків трудових книжок, ведеться на картках ф. № 292-а за їх видами або в книзі поточних рахунків і розрахунків ф. № 292. Облік бланків трудових книжок ведеться в прибутково-видатковій книзі обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них (ф. № 449).

Операції з руху грошових документів у касі оформляються меморіальним ордером ф. № 274, на підставі якого робляться записи в книгу Журнал-Головна чи складається машинограма.

На субрахунках № 333, 334 обліковуються кошти, які перераховані на поточні або реєстраційні рахунки в останні дні місяця і будуть зараховані в наступному місяці.

Тема 2 Облік грошових коштів