Правове регулювання банківського рахунку

Інститут банківського рахунку не має чіткого регламентуван­ня в чинному законодавстві України, хоча окремі питання, що входять до цього поняття, відображено у відповідних законах та нормативних актах. Проте цього явно недостатньо для повного і цілісного регулювання правовідносин, пов'язаних зі здійсненням банками діяльності по відкриттю рахунків і проведенням касово-розрахункового обслуговування клієнтів. Насамперед слід зазна­чити, що чинний Цивільний кодекс України, хоча і містить гла­ву 33 «Розрахункові і кредитні відносини» (статті 380—385), про­те її норми мають надто загальний характер і не відповідають вимогам сьогодення. Кодекс не передбачає договору банківсько­го рахунку як окремого виду договорів і не регулює прав і обо­в'язків сторін за цим договором, відповідальність за їх порушен­ня тощо.

Питання функціонування банківських рахунків регулюються окремими законодавчими актами, зокрема, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань» та Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків». Деякі зако­нодавчі акти комплексного характеру встановлюють певні нор­ми, що стосуються інституту банківського рахунку (наприклад, ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 8 Зако­ну України «Про підприємництво», ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Зазначені питання також регу­люються постановами Верховної Ради України (Постанова «Про норматив обігу платіжних документів в Україні» від 25 червня 1993 р., Постанова «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13 липня 1996 р.), указами Президен­та України (зокрема, Указом «Про заходи щодо нормалізації пла­тіжної дисципліни в народному господарстві України» за № 227 від 16 березня 1995 р. з відповідними змінами і доповненнями, Указом «Про заходи щодо підвищення відповідальності за роз­рахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» за № 167 від 4 березня 1998 р. та ін.).

Найбільш докладно і повно інститут банківського рахунку ре­гламентується нормативними актами Національного банку України. Це передусім Інструкція про відкриття банками рахун­ків у національній і іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України за № 527 від 18 грудня 1998 р. із наступними змінами і доповненнями, та Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, за­тверджена постановою Правління Національного банку України за № 204 від 2 серпня 1996 р. з наступними змінами і доповнен­нями, Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, за­тверджена постановою Правління Національного банку України за № 621 від 27 грудня 1999 р.

Правові підвалини кодифікації норм, що стосуються інститу­ту банківського рахунку, мас закласти новий Цивільний кодекс України, проект якого прийнято Верховною Радою України у першому читанні у 1997 р. На відміну від чинною кодексу про­ект передбачає такі договори, як договір банківського рахунку, договір банківського вкладу, що мають широке застосування на практиці.

На сьогодні саме зазначені імперативні норми складають пе­реважну частину норм серед тих, які регулюють відносини, по­в'язані з банківським рахунком. На сучасному етапі, в умовах спаду виробництва, платіжної кризи, бюджетного дефіциту, зат­римки з виплатою заробітної плати як працівникам виробничої сфери, так і бюджетних організацій, держава прагне все більше регулювати різні сторони правовідносин щодо відкриття і функ­ціонування банківського рахунку. Особливо це стосується підви­щення ролі податкових та деяких інших державних органів (Дер­жавне казначейство, Пенсійний фонд тощо) у цих відносинах.

Як зазначалось, питання, що стосуються договору банківсь­кого рахунку, напрацьовані практикою і узагальнені теорією. Цей досвід було узагальнено і враховано при підготовці проекту нового Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 1127 проекту передбачено, що за договором банківського рахунку банк зобо­в'язується прийняти і зарахувати на відкритий клієнтом рахунок кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснюва­ти інші операції за рахунком. Банк може використовувати наявні на рахунку кошти, але не має права визначати і контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені законом або договором, обмеження його права роз­поряджатися коштами на свій розсуд.

Деякі положення проекту кодексу передбачені і чинним за­конодавством. Зокрема, ст. 381 Цивільного кодексу України встановлює, що юридичні та фізичні особи — суб'єкти підпри­ємницької діяльності розпоряджаються коштами, що зберігають­ся на їх рахунках у банках, згідно з цільовим призначенням цих коштів.

Без згоди юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підпри­ємницької діяльності списання (стягнення) коштів, що знахо­дяться на їх рахунках у банках, не допускається за винятком ви­падків, установлених законами України, а також за рішенням су­ду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Водночас слід зазначити, що зі специфіки правовідносин, що регулюють відкриття і ведення банківського рахунку, в яких пе­реплітаються диспозитивні і імперативні норми, випливають і особливості укладення договору банківського рахунку, порядку відкриття рахунку. Вони визначаються не лише домовленістю сторін і правилами комерційного банку, а й досить жорстко ре­гулюються законами України, указами Президента України і нормативними актами Національного банку України. Це пере­дусім зумовлено фіскальними цілями, оскільки рух коштів на рахунках найпростіше проконтролювати і разом з тим відстежу-вати сплату податків, з рахунків зручно стягнути кошти на по­гашення заборгованості, насамперед податкової тощо. Тому за­конодавством встановлюються обов'язки для банку і клієнта, які не зовсім випливають із змісту договору про відкриття рахунку і встановлюють певні умови, що не залежать від волевиявлення сторін.

93

Так, на сьогодні важливим для інституту банківського рахун­ку є Закон України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків», прийнятий 16 груд­ня 1997 р. До його прийняття юридичній особі (її філіям, відді­ленням та іншим відокремленим підрозділам, що не мають ста­тусу юридичної особи), фізичній особі — суб'єкту підприємниць­кої діяльності дозволялось відкривати лише один розрахунковий (поточний) рахунок (а саме через цей рахунок мали здійснюва­тися всі безготівкові операції). Цим же законом суб'єктам госпо­дарювання було надано право відкривати декілька рахунків у будь-яких банках на свій вибір і за згодою цих банків у поряд­ку, що встановлюється Національним банком України. Зазначе­ний Закон вніс відповідні зміни до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. З ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 6 та 7 ст. 8 Закону України «Про під­приємництво». Лібералізація порядку відкриття рахунку зумов­лювалась умовами переходу до ринкової економіки, необхідністю забезпечення інтересів клієнтів у разі поганого фінансового ста­новища банку, шляхом надання їм можливості розподілу своїх коштів між банками для підвищення гарантії хоча б часткового їх збереження у разі банкрутства одного з банків, створення біль­ших зручностей для використання своїх коштів тощо.

Водночас зазначеними законами встановлено низку поло­жень, спрямованих на забезпечення фіскальних інтересів, недо­пущення використання права відкриття декількох рахунків з ме­тою ухилення від своєчасної сплати податків та обов'язкових зборів.

Так, закони України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 31), «Про підприємства в Україні» (ст. 24), «Про підприєм­ництво» (ст. 8) були доповнені аналогічними за своїм змістом положеннями, які передбачають однією з обов'язкових умов від­криття рахунку суб'єкта підприємницької діяльності пред'явлення копії документа, що підтверджує взяття суб'єкта на податковий облік, та встановлюють обов'язок банків і суб'єктів підприєм­ницької діяльності протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку надсилати повідомлення про це податково­му органу, в якому обліковується такий суб'єкт підприємницької діяльності, як платник податків. Форма і зміст повідомлень про відкриття або закриття рахунків юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється централь­ним податковим органом України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р. затверджена нова редакція ст. 11, де, зокрема у п. 7, додатково встановлена відповідальність банків і суб'єктів підприємницької діяльності за неповідомлення про відкриття або закриття рахун­ку у вигляді стягнення від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність», а також ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та ст. 8 Закону України «Про підприєм-

 

ництво» Державною податковою адміністрацією України нака­зом за № 100 від 7 березня 1998 р. затверджені форма і зміст по­відомлень про відкриття (закриття) рахунків суб'єктів підприєм­ницької діяльності, що подаються відповідно установами банків та суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, відкриттю рахунку і відповідно укладенню договору банківського рахунку з юридичною або фізичною особою — су­б'єктом підприємницької діяльності обов'язково передує взяття її на податковий облік і надання копії документа на підтвердження цього факту, а відкриття та закриття рахунку зумовлює обов'язок повідомити про це податковий орган. Більше того, вже після оформлення відкриття рахунку здійснення всіх розрахункових операцій, крім зарахування коштів, починається лише після одер­жання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік. Таке правило включено до Інструкції про відкриття банка­ми рахунків у національній та іноземній валюті на виконання ст. 18 Указу Президента України «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюд­жету і запобігання фінансовій кризі» за № 41 від 21 січня 1998 р.

Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» також пов'язує відкриття поточних рахунків з на­явністю копії документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Таким чином, у відкритті рахунків, крім сторін за догово­ром — банку і-клієнта, значну роль відіграють державні органи.

Отже, з одного боку, посилюється вплив державних контро­люючих органів на регулювання операцій за поточними рахун­ками, з другого — Закон України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» знач­но розширює права банків і клієнтів, надаючи їм можливість від­кривати не один, як раніше, а декілька рахунків у будь-яких бан­ках України.

Щоправда, відповідно до п. 2 розд. II «Прикінцеві положен­ня» цього Закону тимчасово до створення умов для здійснення контролю за проведенням операцій на рахунках у банках, у то­му числі щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) за наявності у юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності рахунків у кількох установах банків, до 1 січня 1999 р. суб'єктам підприємницької діяльності було доз­волено відкривати розрахункові (поточні) рахунки не більш як у двох установах банків.

Крім того, пунктом 4 прикінцевих положень передбачено обов'язок банку при надходженні розрахункових документів що­до списання (стягнення) у безспірному порядку сум податкової заборгованості у разі нестачі чи відсутності коштів на основно­му рахунку повідомляти юридичним та фізичним особам — су­б'єктам підприємницької діяльності про надходження зазначених документів. Ці особи за таких обставин зобов'язані протягом

 

трьох робочих днів перерахувати своїм розрахунковим докумен­том залишки коштів клієнтів з інших розрахункових (поточних) рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення за­значеної заборгованості або провести погашення такої заборго­ваності з додаткового рахунку.

Водночас варто зауважити, що закон не встановив відпові­дальності за невиконання цього зобов'язання боржником і не пе­редбачив якихось механізмів, які примушували б до його вико­нання. Більше того, зазначений обов'язок встановлений лише щодо податкової заборгованості, тоді як на картотеці до основ­ного рахунку обліковуються й інші розрахункові документи на стягнення в безспірному порядку коштів (за рішеннями судів, визнаними претензіями тощо).

На практиці це створює певні труднощі при стягненні забор­гованості з недобросовісних боржників, які використовують можливість відкриття додаткових рахунків для ухилення від по­гашення своїх боргів.

При відкритті рахунків на банки покладаються певні конт­рольні функції і обов'язки перед державними органами та треті­ми особами, що виходять за межі суто договірних відносин між банками і клієнтами. Цей порядок докладно регламентується в Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іно­земній валюті, затвердженій постановою Правління Національ­ного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі — Інструк­ція про відкриття рахунків).

Залежно від того, з якою метою відкриваються рахунки, роз­різняють види банківських рахунків та режим виконуваних за ци­ми рахунками операцій. Порядок їх відкриття має певні особли­вості, передусім він залежить від того, для кого відкривається ра­хунок у банку (підприємство, фізична особа тощо), а також у якій валюті.