Поняття, предмет і система банківського права

На сьогодні неможливо цілісно та якісно вирішити проблеми управління банківською системою і процесом її розвитку шляхом вивчення окремих питань організації діяльності фінансово-кредитних установ у межах курсів конституційного, адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного, господарського та міжнародного права, в яких правовідносини за участю банків розглядаються лише в аспекті, обумовленому специфікою предмета відповідної галузі права. У зв'язку з цим систематизоване та цілісне викладення банківського права як комплексного правового інституту є необхідною умовою його глибокого засвоєння, що сприятиме ефективному та якісному управлінню банківським сектором України.

У сучасній вітчизняній юридичній літературі не має єдиного підходу до визначення банківського права та його місця в системі права. Погляди вчених щодо розкриття сутності банківського права можна сформувати у п'ять таких напрямів.

1) Банківське право як самостійна галузь права. Серед вчених - прихильників даної точки зору можна назвати О.Г. Братко, С.В. Пихтіна.

2) Банківське право - це підгалузь фінансового права. Такої думки за радянських часів дотримувався І.С. Гуревич, а за теперішнім часом - О.Н. Горбунова, О.А. Костюченко. О.А. Костюченко визначає, що дана підгалузь фінансового права України спрямована на мобілізацію та розподіл коштів, що здійснюються у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, функціонуванні ринку цінних паперів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.

3) Банківське право як комплексна галузь права розглядають Г.А. Тосунян, А.Ю. Вікулін, A.M. Екмалян. О.М. Олейник вважає, що «за умови збереження економічних підстав найближчим часом банківське право поступово трансформується в самостійну галузь права та отримає право на існування. По суті, це буде галузь права другорядного порядку, яка буде поєднувати у собі ознаки і методи ряду базових галузей». Такі ж погляди мають Ю.І. Шуплєцова, С.В. Карманов та О.О. Качан.

4) Банківське право не можна вважати ані окремою галуззю права, ані підгалуззю, воно є виключно галуззю законодавства. Даної позиції дотримується Л.Г. Єфимова. Разом з тим цей автор зазначає, що до професійної мови практичних працівників поряд з терміном «банківське законодавство» міцно увійшов і термін «банківське право» і в силу цього від останнього не потрібно відмовлятись.

5) Банківське право є комплексним правовим інститутом. Таку точку зору підтримують О.П. Орлюк, І Б. Заверуха, Ю.В. Ващенко. Зокрема, О.П.Орлюк визначає банківське право як сукупність різнорідних норм, що регулюють організацію кредитної системи й діяльність банків. Це комплексне утворення, що має свій специфічний правовий режим.

Ю.В. Ващенко також передбачає, що банківське право - це міжгалузевий комплексний правовий інститут, що об'єднує норми адміністративного, фінансового, цивільного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами у сфері банківської діяльності.

Приєднуючись до наукової позиції стосовно банківського права в Україні як комплексного правового інституту, слід зазначити, що відносини у сфері банківської діяльності є неоднорідними, оскільки регулюються нормами різних галузей права за допомогою диспозитивного та імперативного методів. Відносини комерційних банків з центральним банком держави переважно є відносинами влади і підпорядкування (використовується метод владних приписів). Відносини самих банків з клієнтурою та один з одним засновані на юридичній рівності сторін. Дана особливість притаманна банківському сектору багатьох країн світу, де банківське право використовує систему як публічно-правових, так і приватно-правових методів регулювання.

Таким чином, предметом банківського права є суспільні відносини, які виникають, змінюються, припиняються у процесі здійснення банківської діяльності.

Щодо визначення банківської діяльності воно закріплено у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. Банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Науковці даний термін розуміють у вузькому і широкому значеннях.

У вузькому значенні банківську діяльність можна розглядати тоді, коли для здійснення певної сукупності операцій необхідно створити банк. Так, в англійському загальному праві замість вузького розуміння банківської діяльності використовується поняття «банківський бізнес», який згідно з англійським Законом про банківську діяльність (Banking Act) 1987 p. характеризується такими рисами:

ü залучення депозитів від невизначеного кола осіб і розміщення отриманих грошових коштів серед інших клієнтів з метою одержання прибутку (на відміну від інших організацій, які проводять подібні операції, наприклад, кооперативних товариств, банки пропонують свої послуги невизначеному колу осіб, а не тільки своїм учасникам);

ü ведення поточних рахунків клієнтів, оплата чеків і зарахування коштів на рахунки клієнтів.

Слід погодитись з Ю.В. Ващенко, яка пропонує використовувати термін "операції виключної компетенції банків" для операцій, які у сукупності можуть здійснювати лише банки. Сам законодавець передбачає операції, що належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності (депозитні, кредитні, розрахункові) дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

У правозастосовчій практиці термін «банківська діяльність» переважно вживається у широкому значенні. Так, зміст цієї категорії набагато ширший, ніж передбачено ст. 2 Закону «Про банки та банківську діяльність», оскільки: банк має право надавати інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в статті 47 Закону з врахуванням змін від 19.05.2011 p.; по-друге, при здійсненні власної діяльності банки вступають не лише у приватно-правові відносини з клієнтами з метою надання їм банківських послуг, але й стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі державного регулювання банківської діяльності та регулюються імперативним методом.

Ю.В. Ващенко зазначає, що під банківською діяльністю у широкому розумінні потрібно розглядати усі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші юридичні особи (напр., кредитні спілки).

Банківська діяльність має низку ознак: системність (послідовність) здійснення банківських операцій; цілеспрямованість на задоволення потреб клієнтів у фінансових послугах та отримання прибутку банком; гарантія надання банківських послуг, стабільність та тривалість здійснення банківських операцій. Результатом цієї діяльності є так зване створення банківського продукту у вигляді надання реальних банківських послуг. І.А. Безклубий пропонує розглядати банківську діяльність як систематичну підприємницьку діяльність, здійснення якої передбачає вчинення банківських правочинів та операцій.

О.Г. Братко розрізняє основну та допоміжну банківську діяльність. Основна банківська діяльність - це діяльність кредитної організації, яка включає банківські операції та угоди. Допоміжна банківська діяльність - це діяльність, яка спрямована на забезпечення сприятливих і безпечних умов здійснення основної банківської діяльності, наприклад, інформатизація, охорона, система безпеки та інші подібні види діяльності спеціальних підрозділів кредитної організації.

Також потрібно звернути увагу і на позицію І.А. Безклубого, який розмежовує банківську діяльність, що здійснюється на підставі ліцензії та неліцензійну банківську діяльність.

Ліцензійна банківська діяльність - це підприємницька діяльність банку на підставі ліцензії НБУ з надання фінансових послуг фізичним та юридичним особам шляхом залучення грошових коштів та їхнє розміщення, а також здійснення та інших банківських операцій з метою отримання прибутку.

Неліцензована банківська діяльність - це підприємницька діяльність банку з надання відплатних фінансових та інших послуг фізичним та юридичним особам, що не передбачає здійснення банківських операцій (наприклад, надання консультативних та інформаційних послуг щодо надання банківських операцій) [4, с. 64].

Необхідно зауважити, що крім кредитних установ суб'єктом, який має право здійснювати банківські операції та угоди, є Національний банк України. Відповідний перелік таких операцій наведено у ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. [69]. Для Національного банкуУкраїни, на відміну від кредитних установ, право їх здійснення виникає безпосередньо в силу закону і не потребує одержання банківської ліцензії. Таким чином, указані операції Національного банку України також мають включатися до поняття «банківська діяльність».

Багатоаспектність державного регулювання діяльності банків, використання різних його форм (адміністративного та індикативного), застосування Національним банком України до банків заходів впливу у разі порушення ними банківського законодавства - все це свідчить про те, що банківська діяльність як складний об'єкт правового впливу передбачає формування засад публічно -правового регулювання.

За своєю суттю банківська діяльність - діяльність економічна, але оскільки вона потребує детального, послідовного правового регулювання та захисту з боку держави, тобто здійснюється у відповідному правовому полі, то ця діяльність „де юре" виступає як сукупність певних правовідносин.

Можна погодитись і з позицією О.Г. Братко, який розглядає банківську діяльність як постійно змінну інформаційну систему, що є лише відображенням фінансів і руху коштів за рахунками конкретного банку. Відповідно грошовий обіг - це циркулювання інформації про вартість у межах усієї грошово-кредитної та фінансової системи. Так, наприклад, інформація може підвищити або, навпаки, знизити привабливість банківських депозитів, акцій, різних фінансових інструментів і цінних паперів.

До складу банківської діяльності входить здійснення банком або іншими фінансово-кредитними установами певних дій з фінансовими інструментами, в якості яких виступають грошові кошти, валютні цінності та цінні папери. При цьому гроші виконують функції засобу обігу (платежу), заощаджень і товару (кредиту).

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що банківська діяльність - це впорядкована сукупність банківських операцій, які можуть систематично здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші юридичні особи на підставі ліцензії (а для Національного банку України - Закону України «Про Національний банк України») з метою отримання прибутку.

Отже, за своїм змістом банківська діяльність включає передбачений законом і банківською ліцензією перелік можливих банківських операцій.

Урегулювання банківських відносин здійснюється за допомогою відповідних нормативно-правових актів, які є зовнішнім виразом системи банківського права.

Система банківського права - це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права. Вона будується на основі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система банківського права України: загальна частина та особлива, яка охоплює спеціальні банківсько-правові інститути. Проте, розглядаючи банківське право як комплексний правовий інститут, слід зазначити, що його система складається з загальних та спеціальних банківсько-правових субінститутів.

При цьому Загальна частина банківського права присвячена правовому регулюванню банківської системи, а Особлива - правовому регулюванню банківських операцій.

До Загальної частини належать норми, які закріплюють поняття, предмет, метод, принципи, джерела банківського права, теоретичні основи банківської діяльності і банківської системи України, правовий статус Національного банку України та комерційних банків, правові засади банківського регулювання та банківського нагляду, а також правовий режим банківської таємниці.

Положення Загальної частини банківського права конкретизуються у нормах Особливої частини. До Особливої частини банківського права входять норми, які регулюють:

ü банківські розрахункові операції;

ü міжбанківські розрахунки;

ü банківські кредитні операції;

ü банківські вкладні (депозитні) операції;

ü валютні операції тощо.

Загальна та Особлива частини банківського права являють собою єдине ціле, що дає можливість найбільш правильно і ефективно застосовувати відповідні правові норми.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що банківське право України як міжгалузевий комплексний правовий інститут - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з діяльністю банків і Національного банку України.