Норми банківського права та їх класифікація

У системі українського права норми банківського права займають важливе місце у зв'язку з тим, що вони регулюють широке коло суспільних відносин, які мають істотне значення для ефективного функціонування фінансової системи держави, а отже, і розвитку національної економіки в цілому. Банківське право складається як з публічно-правових, так і приватно-правових норм.

Воно є системою правових норм та інститутів, які регулюють шляхом поєднання публічних і приватних інтересів суспільні відносини, що виникають у процесі створення і функціонування банківської системи, а також відносини за участю банків з приводу руху фінансових інструментів як засобів обігу, заощаджень та як товару.

Банківські відносини регулюються нормами різних галузей права: цивільного, господарського, адміністративного, фінансового. Так, цивільно-правові норми визначають правовий статус суб'єктів, які беруть участь у цих відносинах (наприклад, ст.ст. 90-95 ЦКУ), загальні правила про зобов'язання та договори, а також порядок укладання та виконання кредитного договору (ст. ст. 1054-1057 ЦКУ), договору банківського рахунку (ст.ст. 1058- 1065 ЦКУ), договору банківського рахунку (ст.ст. 1066-1076 ЦКУ). Норми господарського права регулюють фінансову діяльність суб'єктів господарювання, у тому числі банківські операції, передбачають правовий статус банків та їх організаційно-правові форми (ст.ст. 333-351 ГКУ).

Адміністративно-правові норми сприяють забезпеченню управління банківською системою в цілому. Вони визначають компетенцію суб'єктів, які здійснюють керівництво банківською системою, а також певні умови функціонування фінансових установ (наприклад, підстави і порядок реєстрації та ліцензування); регулюють здійснення контролю та нагляду за законністю діяльності ниж- честоящих суб'єктів (порядок і умови відзиву ліцензій, порядок накладення адміністративних стягнень за порушення норм банківського законодавства). Ці норми містяться і в Законі України «Про банки і банківську діяльність», і в Законі України «Про Національний банк України», а також у ряді постанов Національного банку України.

Фінансово-правові норми є основою банківського законодавства та регламентують діяльність фінансових установ в емісійній справі, в сфері валютних операцій, визначають ряд аспектів діяльності Національного банку України як кредитного і розрахунково-касового органу, регулюють діяльність банків, пов'язану з розрахунковими операціями, готівковим обігом, частково кредитними, депозитними операціями та іншими. Прикладом виразу фінансово- правових норм у банківській сфері можна назвати Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. зі змінами та доповненнями. Отже, цивільні, господарські, фінансові, адміністративні норми, які регулюють банківські правовідносини, складають банківське законодавство, а не банківське право.

Таким чином, банківське законодавство являє собою сукупність правових форм, які містять у собі норми різних галузей права (в основному фінансового, адміністративного, цивільного, господарського), об'єднаних за сферою правового регулювання - банківською діяльністю, але при їх застосуванні використовуються різні (протилежні за своєю природою) методи правового регулювання. При цьому основний нормативно-правовий масив банківського законодавства відноситься до фінансового права.

Під нормою банківського права розуміють санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, яке спрямоване на регулювання суспільних відносин у сфері здійснення банківської діяльності та закріплює права й обов'язки суб'єктів відповідних банківських правовідносин, а також є критерієм оцінювання поведінки як правомірної чи неправомірної.

За призначенням норми банківського права поділяються на загальні та пруденційні.

Загальні норми банківського права закріплюють правове становище всієї банківської системи, правовий статус, організаційно-правові форми та порядок створення банків, правовий статус, структуру і функції Національного банку України, порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.

Пруденційні норми банківського права (від англ. Pruden - розсудливий, обережний) - це всі нормативи та обов'язкові вимоги, які встановлюються законом і Національним банком України для банківських установ з метою забезпечення їх надійності, ліквідності та платоспроможності, управління ризиками, захисту інтересів акціонерів і вкладників. Наприклад, державна реєстрація, ліцензування банківських операцій, встановлення Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства. Реалізація цих фінансових та організаційних заходів повинна сприяти мінімізації банківських ризиків (що властиво банківській діяльності).

Пруденційні норми використовуються у банківському регулюванні і банківському нагляді, які належать до компетенції Національного банку України.

Так, О.Г. Братко визначає пруденційне регулювання як передбачену банківським правом діяльність центрального банку держави щодо встановлення певних дозвольних вимог, фінансових нормативів, вимог з приводу надання звітності, які повинні дотримуватись фінансово-кредитними установами. Пруденційний нагляд - це передбачений банківським правом нагляд з боку центрального банку держави за дотриманням вимог пруденційних норм.

Пруденційні норми, у свій час, можна поділити на дві групи:

1) регулятивні;

2) охоронні.

До регулятивних норм належать всі ті норми, які встановлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності, економічних нормативів, складу і порядку звітності банків перед Національним банком України.

До охоронних можна віднести ті норми, які передбачають підстави, порядок і форми здійснення банківського нагляду. До даних норм також належать правила, які регламентують діяльність структурних підрозділів Національного банку з питань банківського нагляду. При цьому О.Г. Братко охоронні норми поділяє на матеріальні та процесуальні.

Прикладом матеріальних норм можна назвати норми банківського законодавства, які передбачають цілі, завдання та функції банківського нагляду, підстави відповідальності, види санкцій, що можуть застосовуватись до банків-порушників. Ці норми зачіпають істотні інтереси як банків та їх засновників (учасників), так і кредиторів, у тому числі вкладників. Тому матеріальні норми встановлюються законами у банківській сфері.

Процесуальні норми банківського права визначають та конкретизують порядок застосування норм матеріального права. Так, у Законі України «Про банки і банківську діяльність» закріплені, наприклад, загальні положення про інспекційні перевірки банків, заходи впливу за порушення банківського законодавства (матеріальні норми). А вже Національний банк України встановлює саме процес (порядок) проведення виїзних перевірок банків, а також конкретні процедури застосування санкцій до банків, які порушили банківське законодавство, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, наприклад, таких постанов Правління Національного банку України як «Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок» від 17.07.2001, «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28.08.2001 р. тощо (процесуальні норми).

З метою випередження можливих криз у банківській системі актуальності набуває і такий вид пруденційних охоронних норм як норми, спрямовані на попередження банкрутства банківських установ.

На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що для врегулювання банківських відносин більш доцільним є застосування терміну «норма банківського законодавства», а не «норма банківського права».