Організація діяльності та управління банком



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація діяльності та управління банком



 

Процес розбудови ринкових відносин та подолання кризових явищ перехідного періоду характеризується передусім, появою нових еконо­міч­них структур різного типу: приватних підприємств, холдингових і трастових компаній, інвестиційних фондів, акціонерних товариств та ін. До таких структур, що утворилися в постсоціалістичному суспільстві у колі перших ринкових інститутів, відносяться й банки, питома вага та сталість розвитку яких були набагато вищи­ми, ніж у всіх інших ринкових структур.

Сучасні банкиє одним із складових елементів банківської системи, найбільш значущими учасниками грошового ринку, найважливішими елементами відтворювальної структури економіки. Втім, банк – це юридична особа, котрій на підставі ліцензії та діючого законодавства надано право здійснювати банківські операції на комерційній основі.

Разом з цим банк як підприємство має свою специфіку, бо його діяль­ність відрізняється від діяльності багатьох підприємств. Ці відмінності полягають у такому:

1. Банк – це торгове підприємство. На відміну від промисло­вості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку діє в сфері обміну, а не виробництва.

2. Банк – це посередницьке підприємство, яке погоджує інтере­си кредитора і позичальника, здійснюючи тим самим перелив коштів з однієї сфери господарства (сектору економіки) в іншу (інший). Проте на відміну від індивідуального кредитора ресурси в бан­ку втрачають свій первісний вигляд.

3. Банк – це кредитне підприємство особливого типу.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залу­чення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [1]. Серед приблизно 200 операцій, які виконують банки, виділяють декілька базових, що й визна­чають банк як фінансову установу (Додаток Б).

До базових банківських операцій належать [1]:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-корес­пондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (вклю­­чаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з вико­ристанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо бан­ківських операцій.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифі­куються за певними ознаками:

І. За формою власності:

1)державні;

2) приватні;

3) кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних това­риств і товариств з обмеженою відповідальністю.

II. За масштабами операцій:

1) роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обся­гом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

2) оптові обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

III. За територіальним охопленням:

міжнародні;

регіональні;

банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (коли­шні спеціалізовані банки).

IV. За колом виконуваних операцій:

1) спеціалізовані;

2) універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим ко­лом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або об­слуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки спо­живчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клі­рингові) банки або палати).

Універсальні банки виконують широкий спектр банківських опе­рацій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей еко­номіки.

В Україні більшість банків універсальні. Їм заборонено здійсню­вати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Крім функціональної виділяють галузеву і регіональну спеціалі­зації банків.

V. За порядком формування статутного фондукомерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого ти­пу та пайові банки.

VI. За наявністю мережіфілій або безфіліальні.

Операції комерційних банків поділяються на:

активні (вкладення коштів);

пасивні (залучення ресурсів);

позабалансові (не відображають руху коштів, а тому до певно­го часу, тобто поки не відобразяться в доходах чи видатках банку, в балансі не значаться).

Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України [1, с. 7].

Згідно із законом України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Учасники банківського об’єднання перед своєю власною назвою вка­зують назву банківського об’єднання.

Комерційні банки можуть створювати свої філії та представниц­тва як на території України, так і за її межами. Філії та представниц­тва банку є його відособленими підрозділами, розташованими поза межами банку, і функціонують на підставі положень про філію чи представництво. На відміну від представництв, які фінансуються банком і діють від його імені без права виконувати банківські операції, філії виконують усі або деякі його функції. Представництвам відкриваються поточні рахунки в регіональ­них управліннях НБУ за місцем їх створення, а філії проводять усі операції за субкореспондентськими рахунками.

У разі відкриття представництв іноземних банків в Україні, крім клопотання про реєстрацію, положення про представництво і дові­реності керівникам на здійснення представницьких функцій, у НБУ подаються витяг з банківського (торгівельного) реєстру про реєст­рацію банку та свідоцтво про реєстрацію представництва Міністерс­твом зовнішньоеко­номічних зв’язків України. Всі документи офор­мляються мовою оригіналу з нотаріально завіреними перекладами. Крім того, вони мають бути нота­ріально засвідченими за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України.

Усі вітчизняні банківські установи, включаючи філії і представ­ництва, зобов’язані згідно з положенням НБУ "Про порядок ство­рення
і реєстрації комерційних банків" у місячний строк повідомля­ти Націо­нальному банку України про внесення змін і доповнень в установчі документи, положення про філію, представництво та інші документи, що підтверджують їх реєстрацію.

Для більш детального вивчення банківських операцій розглянемо типову структуру банку.

Організаційна структура визначається дво­ма основними моментами:

структурою управління банком;

структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями законів України "Про господарські то­ва­риства" та "Про банки і банківську діяльність" структура управ­ління кооперативними, пайовими та акціонерними банками з не­державною формою власності є такою (рис. 2.1).

 

Структура управління банком
Вищий орган управління
Виконавчий орган
Контрольний орган
Спостережний орган

 

Рис. 2.1. Структура управління банку

 

Вищим органом управління акціонерного, пайового та коопе­ра­тив­ного банку з недержавною формою власності є загальні збори учасників . Збори вирішують стратегічні завдання в діяль­ності банку:

· визначення основних напрямків діяльності банку, затвер­дження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

· обрання та відкликання голів і членів спостережної ради та ревізійної комісії;

· внесення змін та доповнень до статуту банку;

· затвердження річних результатів діяльності банку, включа­ючи дочірні підприємства, порядку розподілу прибутку;

· прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціо­нерного банку) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капі­талу (для пайового чи кооперативного банку);

· прийняття рішення, про припинення діяльності банку, при­зна­чення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу;

· інші питання, що віднесені статутом банку до компетенції загальних зборів учасників.

Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через мі­сяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищим органом управління державного банку є наглядова рада, діяль­ність якої визначається відповідним положенням, за­твердженим на її засіданні, а повноваження визначені Законом України "Про банки
і банківську діяльність". діяльності банку, затвер­дження планів його діяль­ності та звітів про їх виконання.

Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю правління та захи­щає інтереси держави як акціонера, не втручаючись в опера­тивну діяльність банку.

Очолює вищий орган управління державного банку голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів.

Вищий орган управління будь-якого банку реалізує свої за­вдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які пов­ністю йому підзвітні.

Виконавчим органом управління банків недержавної форми власності є правління (рада директорів). Правління банку (рада директорів) діє на основі затвердженого загальними зборами уча­сників чи спостережною радою банку положення і вирішує всі питання поточної діяльності, які не належать до виключної ком­петенції загальних зборів учасників. Роботою правління керує голова правління, який обирається чи призначається згідно зі статутом банку. Голова правління банку не може бути одночасно головою загальних зборів учасників.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здій­снює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами учасни­ків. Персональний та кількісний склад ревізійної комісії державного банку визначається наглядовою радою.

Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльно­сті банку з недержавною формою власності як із власної ініціати­ви, так і за дорученням загальних зборів, спостережної ради та на вимогу учасників банку, які володіють у сукупності більше, ніж 10 % голосів. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку.

З метою оперативного контролю за поточною діяльністю вико­навчого органу всі банки створюють службу внутрішнього аудиту, який підзвітний та підпорядкований правлінню банку. Його повно­важення та порядок роботи визначаються відповідним положенням про внутрішній аудит, затвердженим виконавчим органом банку.

На службу внутрішнього аудиту покладено виконання таких функцій:

· нагляд за поточною діяльністю банку;

· контроль за дотриманням чинного законодавства, нормативно-правових актів НБУ та рішень органів управління банку;

· перевірка результатів поточної фінансової діяльності банку;

· аналіз інформації щодо діяльності банку, професійної прида­тності та дотриманні повноважень посадовими особами банку;

· розроблення та надання вищому органу управління банку висновків та пропозицій за результатами перевірок;

· інші функції, пов’язані з наглядом та контролем за діяльніс­тю
банку.

Комерційні банки з недержавною формою власності за рішен­ням загальних зборів учасників створюють спостережний орган з метою загаль­ного керівництва роботою банку та контролю за ро­ботою правління (ради директорів) та ревізійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує страте­гічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством та нормативними актами НБУ.

Організаційна структура комерційного банку включає фун­кціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов’язки. Основним критерієм ор­ганізаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг опе­рацій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. То­му їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Так, у структурі найбільших бан­ків України основна функціональна ланка – департаменти, окре­мі з яких складаються з управлінь і відділів. Однак найпоши­ренішою структурною одиницею у більшості вітчизняних бан­ків є управління.

Функціональна структура комерційного банку формується з урахуванням головних операцій, тому в кожному банку вона специфічна.

 

 

2.2. Банки на ринку банківських послуг. Порядок
реєстрації та ліцензування банківських установ

 

Комерційні банки в Україні створюються на акціонерних та па­йових засадах з дозволу Національного банку України. Вони мають бути зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валю­тних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Засновниками комерційного банку можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депу­татів та їхніх виконавчих органів, політичних та профспілкових організацій, спілок, пар­тій, громадських фондів, а також окремих категорій громадян, об’єднань громадян, релігійних та благодійних орга­нізацій, а також юридичних осіб, в яких банк бере участь, а також юридичних осіб, щодо яких немож­ливе встановлення їх власників і джерела коштів, за рахунок яких вони здійснюють внески до статутного капіталу чи купують акції.

Учасники (акціонери) можуть набувати істотної участі у банку за умови отримання письмового дозволу НБУ, при цьому вони повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінан­совий стан відповідно до вимог НБУ.

Статутний фонд комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі. Забороняється використання для фор­мування статутного фонду бюджетних коштів та коштів, отриманих у кредит. Внески засновників банку до статутного фонду робляться тільки в національній валюті. Внески іноземних засновників конвер­туються у національну валюту України за офіційним курсом НБУ на дату підписання установчого договору.

Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги Національного банку України. Згідно з інструкцією НБУ "Про порядок створення і реєст­рації комерційних банків" з 1 січня 1998 року мінімальний рівень статутного фонду комерційного банку, створеного з участю національ­ного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн євро. Якщо банк створюється з участю іноземного капіталу, частка якого не перевищує 50 % статутного фонду, то величина останнього не може бути нижчою за суму, еквіва­лентну 5 млн євро. У випадку, коли частка іноземного капіталу становить 50 % і більше, мінімальний статутний фонд має бути не меншим за суму, еквівалентну 10 млн євро.

Для формування статутного фонду в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку відкривається поточ­ний рахунок, на який кожен засновник вкладає визначену установ­чими документами частку статутного фонду.

Для реєстрації орган управління банку у двотижневий строк піс­ля аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіо­нального управління НБУ за місцем створення банку такі до­ку­менти:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір;

3) статут банку;

4) протокол установчих зборів;

5) економічне обґрунтування та мету створення банку;

6) висновок аудиторської організації;

7) бухгалтерську та фінансову звітність засновників;

8) відомості про наявність професійно придатних перших керів­них осіб банку;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;
копію звіту про проведення відкритої підписки на акції;

10) документ, що підтверджує наявність приміщення;

11) установчі документи акціонерів (учасників) банку.

Пакет документів передається на розгляд у регіональне управ­ління НБУ за місцем створення комерційного банку, де протягом двох тижнів мають бути підготовлені висновки щодо фінансового стану, платоспроможності, репутації акціонерів (учасників); наявно­сті приміщення, придат­ного для розміщення банку; професійної придатності і репутації перших посадових осіб майбутнього банку.

Висновки РУ НБУ разом із пакетом документів передаються в цент­ральний апарат НБУ, де розглядаються управлінням реєстрації і ліцензування комерційних банків, департаментом валютного регу­лювання, юридичним департаментом, а в разі необхідності й іншими департаментами.

Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку
з національним капіталом приймає Комісія з питань нагляду і регулю­вання діяльності банків. Для банків, що створюються з участю інозе­м­ного капіталу таке рішення ухвалюється Правлінням НБУ. Реєстра­ція банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису в Респуб­ліканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний строк з дня отримання документів Наці­о­нальним банком України. У разі зволікання з реєстрацією банків без поважних причин НБУ сплачує засновникам штраф у розмірі 0,01 % за­явленого статутного фонду за кожен день затримки реєстрації.

Після реєстрації кошти з поточного рахунку, відкритого для формування статутного фонду, переказуються на відкритий новоствореному комерційному банку кореспондентський рахунок у НБУ у статутний фонд.

У разі відмови в реєстрації банку кошти, що були акумульовані на поточному рахунку для формування статутного фонду, повертаються акціонерам (учасникам).

Створення нового банку регулюється загальним або спеціаль­ним банківським законодавством, яке в більшості країн передба­чає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку. Ліцен­зування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які ма­ють дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу.

Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, повинна дотримуватись низки вимог, передусім щодо:

мінімального розміру статутного капіталу;

джерел формування статутного капіталу;

складу засновників банку;

кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;

кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії йо­го діяль­ності;

правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вар­тістю;

заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської дія­льності.

Рішення про надання чи відмову у видачі ліцензії та дозволу НБУ приймає протягом місяця з дня отримання клопотання і по­вного пакета документів.

Банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення окре­мих операцій оформлюються на спеціальних бланках з підписом заступника Голови Національного банку України і набувають чинності з моменту прийняття рішення Комісією з питань нагля­ду і регулювання діяльності банків НБУ. Строк дії ліцензії та до­зволу не обумовлюється, тобто вони дійсні весь період діяльності банку. Відкликання ліцензії на всі банківські операції означає припи­нення банківської діяльності взагалі. Підставами для відкликання банківської ліцензії згідно з чинним законодавством є:

недостовірність інформації в документах, наданих для отри­мання ліцензії;

не проведення банком жодної операції протягом року з дня отримання ліцензії;

недотримання обов’язкових умов для одержання ліцензії протя­гом року з дати реєстрації банку;

наявність порушень законів та нормативно-правових актів НБУ, які призвели до значної втрати активів та неплатоспромож­ності банку;

неможливість за висновком тимчасової адміністрації приве­дення банку у правову відповідність з вимогами чинного законо­давства та нормативно-правових актів НБУ;

недоцільність виконання плану тимчасової адміністрації щодо реор­ганізації банку.

Оформлена банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здій­снення окремих операцій надсилаються генеральним департаментом банківського нагляду територіальному управлінню НБУ за місцем створення чи функціонування комерційного банку і ви­даються голові правління чи його представнику на підставі дові­реності і копії документа про оплату про­цедури ліцензування.

Рішення про відмову у видачі ліцензії, письмового дозволу надсилається комерційному банку в письмовій формі із зазначен­ням причин відмови.

Комерційні банки в межах отриманої ліцензії на здійснення банківсь­ких операцій можуть видавати своїм філіям дозвіл на право здійснення визначених головним банком операцій у межах, дозволених Національним банком України.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.143.40 (0.017 с.)