Створення та організація діяльності комерційного банку



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Створення та організація діяльності комерційного банку



ЗМІСТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Банківська справа»

для студентів 4-го курсу денної форми навчання економічного факультету

спеціальності 6.050100 «Облік і аудит»

 

 

Тематичний план дисципліни “Банківська справа”

Назва модуля і тем Кількість навчальних годин  
Всього із них  
лекції практичні самостійна робота студентів  
 
Модуль 1. Характеристика банку і загальні питання його діяльності  
Змістовий модуль 1 Створення та організація діяльності комерційного банку  
Змістовий модуль 2 Формування ресурсів комерційного банку  
Модуль 2. Послуги і операції комерційного банку  
Змістовий модуль 3 Розрахунково-касові операції банку  
Змістовий модуль 4 Операції банку з векселями  
Змістовий модуль 5 Кредитні операції банку  
Змістовий модуль 6 Операції банку з цінними паперами  
Змістовий модуль 7 Банківські інвестиції  
Змістовий модуль 8 Операції банку в іноземній валюті  
Змістовий модуль 9 Нетрадиційні банківські операції та послуги  
Змістовий модуль 10 Забезпечення фінансової стійкості банку  
ВСЬОГО ПО ДИСЦИПЛІНІ  

 

 


Модуль 1 – 8 годин

Характеристика банку і загальні питання його діяльності

 

Змістовий модуль 1 – 4 години

Створення та організація діяльності комерційного банку

Питання до розгляду

1. Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку.

2. Види банків, їх операції та функції.

3. Порядок реєстрації комерційного банку.

4. Ліцензування банківської діяльності.

5. Організаційна структура та управління банком.

 

Види банків, їх операції та функції

Банківська система може включати як банківські ін­ститути (центральний банк, комерційні, ощадні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки та ін.), та і небанківські фі­нансово-кредитні інститути (інвестиційні фонди, страхові компа­нії, трастові організації, пенсійні фонди тощо).

Законодавство визначає структуру банківської системи,, вста­новлює сферу діяльності, підпорядкованості і відповідальності для різних фінансових інститутів, що входять у систему.

У структурі банківської системи виділяють такі типи комер­ційних банків(табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Організаційна структура та управління банком

Комерційні банки самостійно обирають організаційну структуру залежно від наступних факторів:

• законодавство (Закони України «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність» та ін.);

• розмір банку і масштаби його діяльності;

• юридичний статус (реалізація відносин власності);

• спеціалізація або універсалізація діяльності.

Для виконання своїх функцій банк повинен мати таку органі­заційну структуру, яка б відповідала його стратегічним цілям ді­яльності, дозволяла ефективно координувати використання фі­нансових, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.

Типова організаційна структура комерційного банку перед­бачає виділення відділів за різними видами операцій:

• кредитного;

• розрахункового;

• касового;

• вексельного;

• фондового;

• міжбанківського;

• валютного;

• комісійного (посередницького) та ін.

Функції та операції банку обумовлюють також особливості побудови системи його управління. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» структуру апарату управлін­ня банку є такою (рис. 1.2).

Формування ресурсів комерційного банку

Питання до розгляду

1. Загальна характеристика ресурсів комерційного банку.

2. Власний капітал комерційного банку, його структура і формування.

3. Порядок формування депозитних ресурсів комерційного банку.

4. Запозичений капітал банку.

 

РЕСУРСИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Власні кошти банку (капітал) Залучені кошти банку Позичені кошти
Статутний капітал Кошти на поточних рахунках клієнтів Міжбанківські кредити
Резерви та інші фонди банку Кошти підприємств та організацій у формі депозитів Кредити від НБУ
Нерозподілений прибуток Вклади від населення Кошти отримані за операціями з ЦП на вторинному фондовому ринку

Рис. 2.1. Класифікація ресурсів комерційного банку

 

Запозичений капітал банку

Запозичені коштикошти, які банк залучає шляхом випуску та продажу боргових зобов'язань (облігацій та векселів) або міжбанківських кредитів.

Облігація – це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів, і свідчить про надання власниками облігацій у розпорядження емітента довгостроко­вої позики.

З настанням терміну погашення облігації банк повертає влас­нику номінальну вартість цього цінного паперу. У разі погашен­ня старої заборгованості шляхом випуску нових позик, головним чином заміною короткострокових зобов'язань довгостроковими цінними паперами, має місце рефінансування.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі по­купців, оскільки останні можуть придбати акції банку в най­більш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціо­нерам.

До банків, що випускають облігації, застосовуються такі ж самі вимоги, як і під час випуску акцій. Емісія облігацій регламе­нтується законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу».

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випуще­них ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на ос­нові їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облі­гаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківсь­кий вексельмає депозитну природу, і цим він схожий на сер­тифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може переда­вати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати бан­ківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський век­сель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. По­гашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу банком після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. Власник векселя отримує прибуток у вигляді процента до номіналу (різниця між ціною покупки і ціною продажу век­селя).

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит.

Міжбанківський кредитце позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове корис­тування на умовах повернення і платності.

Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

• розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

• отримання прибутку від купівлі-продажу ресурсів;

• регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов'язкового резервування;

• встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Для одержання міжбанківського кредиту комерційний банк

надає іншому банку такі документи:

— клопотання на одержання кредиту;

— заяву;

— гарантію на повернення кредиту;

— строкове зобов'язання;

— баланс банку на останню дату.

Після перевірки вказаних документів між комерційними бан­ками укладається кредитна угода, в якій обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обо­в'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комер­ційним банком у минулому, якість банківського менеджменту.

Міжбанківські кредити мають як правило короткостроковий характер терміном від 1 дня (ночі) до 3-6 місяців. Плата за кори­стування міжбанківським кредитом встановлюється на рівні об­лікової ставки, або ставки рефінансування. Останніми роками облікова ставка НБУ значно змінювалася. Найбільшою вона була у 1994 р. — 225,9 %, на кінець 2004 року — 7,5 %.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридични­ми особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та про­давати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

закриті кредитні аукціони;

Кредитний аукціон проводиться в приміщенні НБУ шляхом за­доволення поданих заявок від комерційних банків про надання кредиту до Аукціонного комітету НБУ та в Управлін­ня кредитного регулювання НБУ. Заявки комерційних І банків задовольняються на аукціоні у міру зниження запропонова­ної в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і далі, посту­пово до вичерпання запропонованого обсягу продажу кредитів або І досягнення встановленої початкової ставки чи задоволення всіх заявок. Купівля кредитів на закритому Кредитному аукціоні НБУ оформлюється договором спеціальної форми.

Результати аукціону затверджує Голова Правління НБУ або його заступник не пізніше двох днів з дня проведення аукціону.

Порядок його проведення зображений на рис. 2.5.

Кредитний аукціон НБУ 1. Заявки ко­мерційних бан­ків на участь в аукціоні  
2. Повідомлення про проведення кредитного аукціону ТУ НБУ (не пі­зніше як за 10 днів до йо­го проведення)  
3. Повідомлення про результати кредитного аук­ціону Територіальні управління НБУ Комерційні банки, які брали участь у кредитному аукціоні
4. Свідоцтво ко­мерційному бан­ку про купівлю кредитів  

Рис. 2.5. Схема проведення кредитного аукціону НБУ

У ході аукціону дотримуються таких правил:

• один банк не може отримати більше 50% запропонованого обсягу кредиту на кредитному аукціоні;

• сума заборгованості за кредитами НБУ, у т.ч. за аукціонним кредитами з урахуванням поданої заявки на купівлю кредиту, неповинна перевищувати п'ятикратну величину власного капіталу банку.

ломбардний кредит(кредитування під забезпечення держаних цінних паперів);

Право на одержання ломбардного кредиту мають банки, які:

• отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, занесені до Державного реєстру банків, які працюють не менше 1 року;

• дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів. При цьому загальна сума заборгованості за отриманими ломбард­ними кредитами також має бути в межах відповідних нормативів;

• дотримуються встановлених НБУ правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність до ТУ НБУ;

• дотримуються встановленого нормативу обов'язкового рефінансування;

• не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ, за процентами цих кредитів на момент надання кредиту.

Для одержання ломбардного кредиту комерційний банк повинен надати такі документи:

- нотаріально засвідчену картку комерційного банку із зразками підписів осіб, які уповноважені підписувати документи на оформлення ломбардного кредиту;

- заяву про надання комерційному банку ломбардного кре­диту за формою;

- доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті під забезпечення ломбардного кредиту за формою.

ТУ НБУ приймають як забезпечення ломбардного кредиту ЦП, що відповідають таким вимогам:

1) державні ЦП, що занесено до ломбардного списку НБУ;

2) державні ЦП, що обліковуються на балансі комерційного банку і до яких немає претензій;

3) строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 15 днів з моменту їх переказу на рахунок ДЕПО в НБУ).

У разі прийняття рішення про надання ломбардного кредиту ТУ НБУ укладає кредитний договір з комерційним банком та повідомляє електронною поштою емісійно-кре­дитний департамент НБУ.

Отримавши підтвердження від ТУ НБУ про надання ломбард­ного кредиту:

— комерційний банк переказує портфель ЦП, що надається в забезпечення ломбардного кредиту, із свого рахунку ДЕПО на рахунок ДЕПО в НБУ;

— емісійно-кредитний департамент (ЕКД) НБУ блокує перелік державних цінних паперів на рахунку ДЕПО в НБУ в тій кількості і сумі, що зазначені у повідомленні регіонального управління і перераховують кошти в рахунок наданого ломбардного кредиту комерційного банку.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту тери­торіальне управління НБУ стягує його суму і проценти з корес­пондентського рахунку комерційного банку в порядку, встанов­леному кредитним договором і чинним законодавством і наступного робочого дня повідомляє про це ЕКД НБУ для здійс­нення розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку і на­дання права вільного обігу цінних паперів.

операції РЕПО;

Це операції з цінними паперами, які скла­даються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угодаміж учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на пев­ний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визна­чений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумо­вленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерцій­ного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує по­треба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси знач­но вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати ко­мерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домо­вленість із комерційними банками, так і проведенням тендера за­явок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі про­ведення тендера Національний банк через свої регіональні управ­ління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про прове­дення такого тендера з зазначенням терміну-операцій РЕПО та умов його проведення. Фактична ставка на тендері у 2004 році становила 13 %.

рефінансування у формі переобліку векселів та перезас­тави векселів.

Економічна сутність вказаних способів запозичення додатко­вих коштів полягає у тому, що на макрорівні через кредитування банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

З цих позицій важливе значення має врахування комерційни­ми банками не тільки внутрішніх правил залучення коштів, а й макроекономічних умов формування ресурсної бази банку за ра­хунок запозичених коштів.

Так, стан державного бюджету та, особливо, погашення його дефіциту за рахунок кредитів банківської системи позначається на ресурсному потенціалі комерційних банків. Підвищення попи­ту на позичкові кошти, у тому числі і на ресурси банку, зумовлює їх обмеження і вилучення з реального сектора економіки. Крім того, висока дохідність державних цінних паперів пов'язана з по­дорожчанням кредитів на міжбанківському рівні, оскільки про­центні ставки за ними теж зростають.

Якщо ж привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необ­хідність вживання з боку центрального банку і Міністерства фі­нансів певних заходів, серед яких — підвищення процентної ста­вки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів.

Інфляція та високі інфляційні очікування, справляючи безпосе­редній вплив на підвищення процентних ставок, у тому числі й міжбанківських, здатні регулювати попит на кредити центрального та інших банків. При цьому банками-кредиторами обов'язково ви­вчається і береться до уваги фінансовий стан банка-позичальника та його можливості вчасного і повного повернення кредитів.

Регулювання можливості комерційних банків запозичення коштів на ринку здійснюється також за допомогою контролю за ставками, тобто встановлення вартості окремих видів кредитів — центральний банк визначає рівень процентних ставок за ломбар­дними й обліковими кредитами, які він надає комерційним бан­кам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Норми обов'язкового резервування є фактором опосередкова­ного впливу на обсяги запозичених ресурсів. У разі їхнього зрос­тання і, відповідно, подорожчання депозитних ресурсів, збільшу­ється, як правило попит на міжбанківські кредити при їх відносно нижчій вартості.

 


Модуль 2 – 22 годин

Розрахунки чеками

Розрахунковий чек – документ, що містить нічим не обумовле­не письмове розпорядження власника ра­хунку (чекодавця) банку переказати вказа­ну у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Чеки поділяються на два види:

• чеки для розрахунків між юридичними особами;

• чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки — 10 днів, не враховуючи дня його випи­ски. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, — три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозво­ляється отримувати чекодавцем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно пе­реоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжкице максимальна сума, на яку платник мо­же виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту че­кової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після гранич­ного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги прово­дяться у такому порядку:

1. Покупець подає у свій банк заяву на отримання чекової книжки і платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк покупця бронює кошти на окремому рахунку, виписує чекову книжку.

3. Покупцю видають чекову книжку.

4. Відвантаження товарів і пред'явлення документів, які це підтверджують.

5. Покупець оформляє чек на продавця, виводить залишок у
корінці чека.

6. Продавець пред'являє чек разом з реєстром чеків у свій банк, реєстр чеків затверджується підписом та печаткою чекоодержувача.

7. Банк продавця пред'являє чек для оплати банку покупця — інкасування чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги.

8. Банк покупця списує суму з рахунку покупця за рахунок коштів, заброньованих раніше. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки», і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними бан­ками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів че­ків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригі­нала реєстру, оприбутковує суму чеків на позабалансовому рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату», а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки».

9. Кошти перераховують на рахунок продавця.

10. Банк покупця та банк продавця дають виписки своїм клієн­там. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається по­стачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.

Міжбанківські розрахунки

Міжбанківські розрахунки – це система безготівкових розрахунків за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами чи їх клієнтами в процесі їх діяльності.

В Україні Міжбанківські розрахунки здійснюються через:

— систему електронних платежів Національному банку України;

— внутрішньобанківські платіжні системи комерційного банку (філії);

— прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Система електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) —це державна система міжбанківських розрахунків; комплекс програмно-технічних засобів, призначених для використання міжба­нківських розрахунків їх учасниками із застосуванням електро­нних засобів приймання, передачі, обробки та захисту інформації.

Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ с встановлення банком кореспондентських відносин з Національним банком України шляхом відкриття кореспондент­ського рахунка в Національному банку України.

Національний банк України відіграє визначальну роль у впро­вадженні і функціонуванні системи електронних міжбанківських розрахунків. Усі такі розрахунки здійснюються за участю уста­нов Національного банку України. Національний банк забезпечує функціонування системи електронних платежів шляхом надання всім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів СЕП, захисту інформації, гарантує надійність, безпеку СЕП, від­повідає за нагляд за платіжною системою. Система електронних платежів є власністю Національного банку України.

Нині усі комерційні банки України (їх філії, управління тощо) об'єднані в єдину платіжну систему — внутрішньобанківську (ВПС).Це програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює платіжний обіг між установа­ми цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП.

Безпосередньо технічне забезпечення проведення розрахунків здійснюється через підрозділи територіальних управлінь Націона­льного банку України — регіональні розрахункові палати(РРП), які обслуговують банки — учасники системи електронних плате­жів відповідного регіону. Центральна розрахункова палата(ЦРП) організовує функціонування системи електронних платежів у цілому, а також обслуговує банки — учасники СЕП Києва та Київської області, для яких не існує окремої регіональної розраху­нкової палати, і обслуговує інші віртуальні банківські регіони.

Прямі кореспондентські відносини – договірні відносини між комерційними банками, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного.

Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком з територіальним управлінням НБУ на підставі укладено­го між ними договору про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

Кореспондентський рахунок – це рахунок, який відкривається комерційному банку (філії) для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.

Кореспондентські відносини з територіальним управлінням Національного банку встановлюються комерційним банком (філією) шляхом укладення між ними договору на розрахунко­во-касове обслуговування з відкриттям кореспондентського рахунку. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку (філії) — учаснику системи електронних платежів відкривається технічний рахунок у територіальній розрахунковій палаті, через який здійснюються міжбанківські розрахунки.

Кореспондентські відносини між комерційними банками (фі­ліями) встановлюються шляхом відкриття одним комерційним банком (філією) кореспондентського рахунку в іншому комер­ційному банку (філії) на підставі укладеної кореспондентської угоди на здійснення банківських операцій.

Комерційні банки, які встановили між собою прямі кореспон­дентські відносини — це банки-кореспонденти.

Розрізняють кореспондентські рахунки «лоро» і «ностро».

Рахунок «лоро» — це кореспондентський рахунок, відкритий банком — кореспондентом комерційному банку та за яким банк-кореспондент здійснює операції з перерахування і зарахування коштів згідно з укладеним договором.

Цей рахунок є кореспондентським рахунком «ностро» у ко­мерційному банку.

Для відкриття кореспондентського рахунку комерційний банк має подати до ТУ НБУ такі документи:

— заяву встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером комерційного банку;

— копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідчену реєструючим органом або нотаріально;

— картку із зразками підписів та відбитком печатки встановленого зразка, засвідчену нотаріально. (Правила оформлення карток із зразками підписів в основному аналогічні передбаченим у Інструкції про відкриття рахунків;

— копію документа, що підтверджує взяття комерційного банку на податковий облік, засвідчену нотаріально;

— копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально;

— копію довідки органу державної статистики про включення до державного реєстру, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку.

Додатково вимагається подання копії банківської ліцензії, за­свідченої нотаріально.

Для відкриття кореспондентського рахунку установа (філія) комерційного банку подає до територіального управління Націо­нального банку наступні документи:

— заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером філії;

— копію положення про філію засвідчену нотаріально чи банком, що створив філію;

— копію дозволу комерційного банку на здійснення банківських операцій, засвідчену нотаріально;

— копію документів про взяття філії на податковий облік та реєстрацію в органах Пенсійного фонду;

— копію органу державної статистики про включення до державного реєстру, завірену цим органом або нотаріально;

— клопотання комерційного банку про відкриття кореспондентського рахунку філії із зазначенням свого місцезнаходження, ідентифікаційного коду, номера кореспондентського рахунку та територіального управління Національного банку України, в якому він відкритий, і податкового органу, в якому банк стоїть на обліку;

— картку із зразками підписів та відбитком печатки, встановленого зразка, засвідчену нотаріально.

Засвідчені документи для відкриття кореспондентського раху­нку банку або установи банку подаються особисто керівником і головним бухгалтером банку (філії).

Кореспондентський рахунок комерційного банку закрива­ється:

— за рішенням Національного банку України про ліквідацію комерційного банку;

— за рішення арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку чи визначення його банкрутом;

— за рішенням вищого органу управління комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію, на інших підставах, передбачених чинним законодавством.

Кореспондентський рахунок філії комерційного банку закри­вається за рішенням вищого органу управління комерційного банку, якому відповідно до чинного законодавства та установчих документів банку надано таке право.

Активні операції комерційні банки та їх установи здійснюють за умови наявності коштів на кореспондентських рахунках.

Усі операції, виконані протягом операційного дня за кореспо­ндентським рахунком комерційного банку (філії), мають бути ві­дображені того ж дня як у балансі самого банку, так і у балансі ТУ Національного банку, де відкритий такий рахунок.

 

Касові операції банків

Касове обслуговуванняклієнтів полягає в тому, що комерційні банки приймають від них готівкові кошти та зарахо­вують їх на відповідні рахунки, видають з кас банку готівкові кошти клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

Комерційні банки виконують касові операції, додержуючись таких принципів:

• усі суб'єкти господарської діяльності зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках у банку;

• суб'єкти господарської діяльності, які мають готівкові кошти, зберігають їх у касі в межах ліміту, встановленого комерційним банком. Ліміт залишку готівки в касі (ліміт каси) —граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства
на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку. Сума готівки, що перевищує ліміт, повинна бути здана в банк і зарахована на поточний рахунок протягом трьох днів, враховую­чи день отримання;

• витрачання готівки суб'єктами господарювання здійснюється за цільовим призначенням.

Указані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при викорис­танні готівкових коштів, що одержані ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для фінан­сової підтримки малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну до­помогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження.

Касові операції регламентуються Інструкціями НБУ № 1, № 4, а також Положенням про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, що встановлені Національним банком І України. Ці правила визначають порядок прийому, видачі, пакування, зберігання та обліку готівки.

Для прийому та видачі готівки в установах банків організу­ються прибуткові та видаткові каси.Каси банку, що функціо­нують протягом операційного дня банку, називають денними.Комерційні банки України активізують свою діяльність по розра­хунково-касовому обслуговуванню населення і для зручності останнього організують при банку ощадні каси,що обслугову­ють клієнтів протягом робочого дня.

Період, за який банк здійснює касове обслуговування назива­ється операційним днем банку.

Денні прибуткові каси приймають від клієнтів готівкові кошти від підприємств, організацій та від громадян. Основним джере­лом готівкових коштів банку є виручка торговельних, транспорт­них, побутових підприємств, підприємств зв'язку.

Зарахування коштів у касу здійснюється на підставі таких до­кументів: об'ява на внесення готівки, прибутковий касовий ор­дер. В документах, як правило, зазначається характер внесення — торговельна виручка, виручка транспортних підприємств та інше. На прийняту від клієнта суму готівкових коштів банк виписує йому квитанцію. Після прийому грошових коштів від населення установа банку робить відповідний запис у вкладній книжці кліє­нта. Готівкові кошти, що надійшли до каси банку до закінчення операційного дня, в той же день повинні бути оприбутковані ба­нком та зараховані на рахунки клієнтів.

Для розширення можливостей касового обслуговування клієн­тів банки відкривають вечірні каси,що приймають готівкові кошти від клієнтів після закінчення операційного дня. Готівкові кошти, що надійшли до таких кас, зараховуються на рахунки клі­єнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечі­рні каси не проводять.

Банківські установи також надають послуги з інкасації готів­ки — це переміщення її з кас підприємств і установ до кас коме­рційних банків.

В установах банків, що приймають грошові кошти від інкаса­торів у спеціальних сумках, організуються каси перерахування.Готівкові кошти в інкасаторських сумках спочатку надходять до прибуткової каси, де перевіряється цілісність сумок, правиль­ність опломбування та заповнення супроводжуючих документів. Потім сумки передаються до каси обліку. На рахунок клієнта зараховуються кошти, що фактично знаходились в інкасаторських сумках, тому працівники каси перерахування повинні дотримува­тись процедур прийому, відкриття сумок та обліку готівки. Після підрахунку кошти передаються до видаткової каси для подаль­шого їх використання.

Видаткові каси,що працюють протягом операційного дня банку, видають готівку клієнтам з їх рахунків по грошових вида­ткових документах — грошових чеках, видаткових касових орде­рах. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна платня, в



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 97; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.015 с.)