Нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу для банків України

Види банків	На 01.01.2003р.	На 01.01.2004р.	На 01.01.2005р.	На 01.01.2006р.	На 01.01.2007р.
Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу для діючих банків
Місцеві кооперативні банки	Не менше 1000000 євро	Не менше 1150000 євро	Не менше 1300000 євро	Не менше 1400000 євро	Не менше 1500000 євро
Регіональні банки	Не менше 3000000 євро	Не менше 3500000 євро	Не менше 4000000 євро	Не менше 4500000 євро	Не менше 5000000 євро
Міжрегіональ­ні банки	Не менше 5000000 євро	Не менше 5500000 євро	Не менше 6000000 євро	Не менше 7000000 євро	Не менше 8000000 євро
Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу для знову створених банків
Види банків	до 1 року діяльності	до 2 року діяльності	до 3 року діяльності	до 4 року діяльності	починаючи з 5 років діяльності
Місцеві кооперативні банки	1000000 євро	1100000 євро	1200000 євро	1350000 євро	1500000 євро
Регіональні банки	3000000 євро	3500000 євро	4000000 євро	4500000 євро	5000000 євро
Міжрегіональ­ні банки	5000000 євро	5000000 євро	6000000 євро	7000000 євро	8000000 євро

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійсню­ється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встанов­леним Національним банком України на день укладення устано­вчого договору. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіта­лу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в ме­жах валових доходів або валових витрат банку відповідно до ме­тодики, встановленої Національним банком України.

6. Банкам забороняється використовувати для формування ка­піталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Порядок формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у фо­рмі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідаль­ністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксу­ється в засновницьких документах, а учасники банку несуть від­повідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Банки здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про госпо­дарські товариства та цінні папери з урахуванням особливос­тей, визначених Законом «Про банки і банківську діяльність».

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичай­них та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Так, якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники звичайних ак­цій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і у випад­ку ліквідації банку. Звичайні акції вільно купуються та прода­ються на вторинному ринку цінних паперів.

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть уча­сті в управлінні комерційним банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першою випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75 відсотків статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отрима­ти письмовий дозвіл Національного банку України. Для отриман­ня такого дозволу заявник повинен надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутньо­го власника істотної участі банку.

Національний банк України може відмовити у разі, якщо:

1) особа, яка придбаває істотну участь, не має бездоганної ді­лової репутації;

2) відсутні власні кошти у розмірі, достатньому для здійснення заявленого внеску;

3) придбання чи збільшення істотної участі загрожуватиме інтересам вкладників та інших кредиторів банку або розвитку конкурентного середовища у банківській системі.

Другою складовою основного капіталу банку є розкриті резе­рви, до яких слід віднести:

Резервний фонд – це грошові ресурси, що резервуються бан­ком для забезпечення непередбачених ви­трат по всіх статтях активів та поза­балансових зобов'язаннях, а також виплати дивідендів по при­вілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку.

Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Ре­зервний фонд створюється у порядку, визначеному зборами ак­ціонерів, а його розмір не може бути меншим 25 % регулятив­ного капіталу, а розмір щорічних відрахувань — меншим 5 % прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку викорис­тання коштів з резервного фонду відрахування від чистого при­бутку на його формування відновлюються. У разі коли діяль­ність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів і щорічних від­рахувань до них.

Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для покриття збитків від активних опера­цій та для виробничого і соціального розвитку банку; їх форму­вання здійснюється за рахунок прибутку.

Порядок формування і використання цих коштів визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність» та статут­ними документами банку:

1) відрахування до фондів здійснюються з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціо­нерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призна­чені для покриття можливих збитків за операціями банку, їх від­мінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зни­ження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними папера­ми, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви формуються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

Нерозподілений прибуток – резерв банку, який залишається після розподілу прибутку на сплату податків, фор­мування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розши­рення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно позначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік - залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні виплачуватися акціонерам.

Основними елементами додаткового капіталу за умови йо­го затвердження Національним банком України можуть бути (рис. 2.3):

 

ДОДАТКОВИЙ КАПІТАЛ
	Резерви під стандартну заборгованість інших банків
	Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків
	Результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації
	Результат переоцінки основних засобів
	Прибуток поточного року
	Субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал)

Рис. 2.3. Структура додаткового капіталу банку

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

— вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

— капітальні інструменти не можуть бути погашені з ініціативи власника;

— вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

— передбачають відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг — звичайні незабезпечені боргові ка­пітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи лікві­дації повертаються інвестору після погашення претензій всіх ін­ших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у ка­пітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його пер­винної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Національний банк України має право визначати своєю по­становою інші статті балансу банку для включення до додатко­вого капіталу, а також умови і порядок такого включення. Зага­льний розмір додаткового капіталу не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу банку.

Структура капіталу банків України з року в рік змінюється. У 2004 році регулятивний капітал зріс за рахунок майже всіх його складових: статутного капіталу — на 348,8 млн. грн. або на 42,9 %, результату переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії — на 907,0 млн. грн. (на 74,1 %), загальних резервів — на 13,2 млн. грн. (на 35,9 %), резервного фонду — на 187,7 млн. грн. (на 31,1 %), інших фондів — на 271,3 млн. грн. або на 37,4 %, емісійних різ­ниць — на 131,4 млн. грн. або на 45,9 % та результатів звітного і минулих років.

Виходячи зі структури регулятивного капіталу банку та дже­рел його наповнення, можна окреслити основне коло макроекономічних умов, що сьогодні справляють вплив на процес наро­щування власних ресурсів.

Так, поновлення власної капітальної бази сучасних банків за­лежить від загальноекономічних чинників, доходів і довіри насе­лення до банківської системи, кількості стратегічних інвесторів, розвиненості фондового ринку (інфраструктури) і законодавчої бази, прибутку в народному господарстві, що змінює прибуток самих банків — найпростішого і найдешевшого джерела наро­щування капіталу.

Як свідчить практика, чим більший банк, тим агресивніша його кредитна політика. Тобто такий банк може дозволити встановлен­ня вищих процентних ставок за вкладами, і нижчих — за позика­ми, співвідношення суми кредитів і вкладів може бути більшим, ніж в малих банках. Тому оберненою стороною процесу нарощу­вання капіталу є запровадження антимонопольних заходів у бан­ківській сфері, оскільки занадто велика концентрація капіталу в одному банку або групи банків пригнічує конкуренцію, що пов'я­зано з надмірною концентрацією влади, впливом на встановлення цін, розподілом надприбутків, володінням привілеями і та ін.

З іншого боку, пріоритетом роботи малих банків є отримання високих прибутків, що пов'язано з великими ризиками.

Макроекономічний вплив на формування власних ресурсів банку здійснюється також на законодавчому рівні через встанов­лення відповідних нормативів щодо обмеження доступу банків­ських установ на кредитний ринок, шляхом надання банкам ліце­нзій на здійснення кредитної діяльності, виконання яких становить об'єкт контролю з боку центрального банку. Це нор­мативи мінімального розміру, адекватності регулятивного капі­талу та адекватності основного капіталу.

Згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності бан­ків в Україні норматив адекватності регулятивного капіталу для діючих банків повинен становити не менше 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступ­них 12 місяців — не менше 12 відсотків. Національний банк України має також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

У разі коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня нижче від встановленого Національним банком України, банк зо­бов'язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встанов­лення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Націо­нального банку план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу.

Крім того, величина регулятивного капіталу банку є основою для розрахунку більшості економічних нормативів, дотримання і зміна граничних значень яких, позначається на його кредитній активності.

Вказані нормативи капіталу є показниками платоспроможнос­ті банку, ступеня ризикованості його діяльності й відображають співвідношення капіталу і активів, зважених на ризики, позаба­лансових зобов'язань. Чим більші значення нормативів, що зале­жать не тільки від розмірів основного та регулятивного капіталу, а й від розмірів сукупних активів і позабалансових інструментів банку, тим кращі його кредитні можливості.

Значні корективи на обсяг і структуру активів у перехідних еко­номіках вносить інфляція, рівень фінансової стабільності клієнтів. Так, підвищення рівня інфляції, збільшуючи обсяги активів і пасивів комерційного банку, вимагає від банку змінити величину його регу­лятивного капіталу. На якості активів може позначитися неплато­спроможність позичальників, зростання проблемних і прострочених кредитів, що пояснюється такими макроекономічними чинниками, як стан виробництва, наявність структурних диспропорцій, ступінь ефективності податкової політики, розмір державного боргу й т.п.