Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку

В ринкових умовах з банківською справою стикаються майже всі члени суспільства. Це пов'язано зі здатністю банків управляти системою платежів і розрахунків; більшу частину своїх комерційних угод здійснювати через вклади, інвестиції та кредитні операції, спрямовувати заощадження населення до виробничих структур; згідно з грошово-кредитною політикою дер­жави регулювати рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обороту, емісію, рівень інфляції і в підсумку визначати ступінь економічного розвитку країни.

Історія розвитку банківської справи свідчить, що попередни­ками банків були середньовічні міняйли — представники грошо­во-торгового капіталу, які приймали грошові внески у купців і спеціалізувалися на обміні грошей між різними містами та країнами. Згодом міняйли стали використовувати ці внески, а також власні кошти для видачі позичок, за що брали певний процент. Це означало перетворення міняйл у банкірів.

У XVI — XVII ст. створюються в ряді міст (Венеція, Генуя, Мелан, Амстердам, Гамбург) так звані жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між купцями. Свої вільні кошти жиро­банки надавали у позичку державі, містам і привілейованим зов­нішньоторговельним компаніям. Можна сказати, що це були пе­рші комерційні установи, клієнтами яких спочатку були купці. Звідси і назва «комерційний банк».

Поступово одержали розвиток кредитні операції і розрахунки з обслуговування вкладників, клієнтура розширювалася. Банки надавали довірчі послуги з упорядкування договорів між клієн­тами, стали виступати посередниками в торгових угодах.

З розвитком промислового виробництва виникли операції з кредитування виробничого циклу, а термін «комерційний банк» став означати «діловий» характер банку, тобто банк, що обслуго­вує всі види господарської діяльності.

Отже, виникнення перших банків історично пов'язане з наявні­стю таких передумов:

• розвиток товарного обміну, грошових і кредитних відносин;

• розвиток кредитної справи і розширення операцій з обслуговування клієнтів;

• системність у кредитуванні;

• видача кредитів не лише для задоволення споживчих потреб, а й на проведення господарських операцій;

• одночасне виконання розрахункових і кредитних операцій установами банку;

• платність кредиту як умова прибутковості функціонування банку та виробничого використання банківської позики.

Розглянуті зауваження до розвитку банківської справи набли­жають до розкриття суті банку.

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах — широкому та вузькому.

Комерційний банк у широкому розумінні — це юридична особа, банк, що функціонує на другому рівні банківської систе­ми. Таке трактування комерційного банку характерне для україн­ської практики, в якій всі банки, крім центрального, по суті нази­ваються комерційними.

Розвинута банківська система має як правило два рівні. Пер­ший рівень банківської системи займає центральний банк, в нашій країні він представлений Національним банком України, який є власністю держави, юридичною особою.

Функції загального регулювання діяльності кожного комер­ційного банку покладені на Національний банк України і здійс­нюються в процесі реалізації грошово-кредитної політики.

На відміну від центрального, комерційні банки покликані об­слуговувати економічних суб'єктів — учасників грошового обі­гу: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політи­ки Національного банку України.

Банк, як елемент банківської системи:

• має статус банка, ліцензію;

• функціонує в межах певних правових норм;

• здатний до саморегулювання;

• взаємодіє з іншими елементами банківської системи.

У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який ви­конує повний набір базових банківських операцій та єдиною ме­тою має одержання максимального прибутку. Так він характери­зується у банківській практиці ринково розвинених країн, в яких поряд з групою комерційних банків, діє велика група «інших бан­ків, другого рівня, які не називаються комерційними (інвестицій­ні, ощадні, іпотечні, спеціалізовані та ін. Заради прибутку банки обслуговують своїх клієнтів — в цьому — основний їх «комер­ційний інтерес» в системі ринкових відносин.

До банківської діяльності згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» відносять комплекс трьох посере­дницьких операцій:

• приймання грошових вкладів від клієнтів;

• надання клієнтам кредитів і створення нових платіжних засобів;

• здійснення розрахунків між клієнтами.

Комерційний банк – це установа, функцією якої є кредиту­вання суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення кош­тів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування на­родного господарства, виконання валютних та інших банків­ських операцій.

Сучасному комерційному банку притаманні наступні риси:

• банк — це універсальне підприємство, що функціонує у сфері обміну;

• його специфічний продукт (товар) — гроші, платіжні засоби;

• його основа (головна властивість) — здійснення кредитних операцій; тому банк — це комерційна установа, що організує та здійснює рух позичкового капіталу і забезпечує отримання при­бутку;

• виробничий характер діяльності (створення додаткових за­собів обігу, процента як форми додаткової вартості).

Важливою умовою банківської діяльності є дотримання таких принципів (рис. 1.1):

ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Робота в межах реально існуючих ресурсів	Економічна самостійність	Економічна відповідаль­ність	Ліквід­ність	Прибут­ковість	Ризико­ваність

Рис. 1.1. Принципи діяльності комерційного банку

• робота в межах реально існуючих та залучених ресурсів;

• повна економічна самостійність та економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Банки отримали право самостійно встановлювати відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування, визначати стратегію і тактику свого розвитку без втручання держави тощо;

• принцип прибутковості, ризику і ліквідності у відносинах з клієнтами. Комерційні банки та їх установи працюють на принци­пах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток, що є узагальненим показни­ком ефективності їхньої діяльності і головним джерелом розвитку.

Прибуток банку обчислюється як різниця між його доходами і витратами.

Доходи формуються за рахунок одержаних процентів за кре­дити, прибутків від інвестування коштів в акції, облігації та інші цінні папери, комісійного винагородження за послуги й інші ак­тивні операції.

Витрати банку включають оплату праці банківських праців­ників, витрати на експлуатацію обладнання, оренду або утриман­ня приміщень, виплати процентів за депозитами, дивідендів, оплату послуг, наданих ззовні, інші операційні витрати.

Дотримання основних принципів банківської діяльності, забез­печує нормальне функціонування банків на фінансовому ринку.