Поняття, зміст та методи фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування

Поняття, зміст та методи фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування

Фінанси стають предметом фінансового права лише у взаємозв'язку з фінансовою діяльністю держави й місцевого самоврядування. Отримуючи нормативно-правове закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають об'єктом дослідження юриспруденції. Фінансова діяльність держави й органів місцевого самоврядування — це врегульований нормами права процес формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування для забезпечення їх завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.

До централізованих фондів коштів належать кошти, які перебувають у розпорядженні держави (державний бюджет. Пенсійний фонд, фонди соціального страхування тощо) й органів місцевого самоврядування (місцеві бюджети) як суб'єктів публічно) влади та призначені для задоволення потреб держави або відповідного територіального утворення. До децентралізованих фондів коштів відносять грошові фонди підприємств, установ, організацій усіх форм власності, які створюються в різних галузях народного господарства. Такі кошти не використовуються безпосередньо органами влади для фінансування державних і місцевих видатків, проте вони активно обертаються у фінансовій системі держави, за рахунок їх формуються фінансові ресурси держави й місцевого самоврядування.Централізовані та децентралізовані фонди коштів становлять у сукупності фінансові ресурси усієї країни.

Об'єктом фінансової діяльності є грошові відносини, що регулюють рух державних і місцевих грошових фондів на кожній стадії їхнього обігу. Адже фінансова діяльність є певним процесом і охоплюється відповідними стадіями, які визначають особливості здійснення цієї діяльності:

До суб'єктів, які здійснюють фінансову діяльність належать насамперед держава, інші територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, села, селища, їх об'єднання), державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання усіх форм власності.

Мета й завдання фінансової діяльності можуть бути досягнуті лише тоді, коли здійснення фінансової діяльності буде грунтуватися на відповідних принципах, оскільки термін "принцип" походить від лат. слова "рrincipium", що означає "основа, початок", тобто те, що лежить в основі певної сутності фактів, теорії, науки. Принципи фінансової діяльності гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок фінансового законодавства й фінансової політики.

методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів. Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.
Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові(податки, збори, штрафи, страхування) та добровільні(грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції).

Фінансова система України, її складові

"фінансова система"-1) сукупність фінансових інститутів (ланок), кожен з яких сприяє формуванню, розподілу й використанню фондів грошових коштів (внутрішньо структурний аспект);

2) сукупність відповідних органів та інституцій, які здійснюють у межах своєї компетенції фінансову діяльність (організаційний аспект);

фінансова система включає:

1) бюджетну систему України, яка складається з державного бюджету й місцевих бюджетів;.

2) фінанси спеціальних цільових фондів (Пенсійного фонду- фондів соціального страхування. Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб);

3) кредитну систему, яка включає як державний і муніципальний кредит, так і банківське кредитування. Проте, якщо державний і муніципальний кредит є безумовною сферою публічного регулювання, то банківське кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух публічних грошових коштів, не включаючи цивільно-правові аспекти банківського кредитування;

4) обов'язкове державне страхування, що є формою формування, розподілу й використання цільових грошових фондів, призначених для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;

5) фінанси господарюючих суб'єктів як відокремлені грошові фонди, що пов'язані з формуванням, розподілом і використанням грошових фондів держави й місцевого самоврядування.

Зазначені Інститути фінансової системи Існують як на державному, так і на місцевому рівнях. З позицій економіки до фінансової системи України включають також фінансовий ринок, міжнародні фінанси.

Поняття, предмет і метод фінансового права України як галузі права

Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.

Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами.

Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, мають місце при формуванні, розподілі й використанні державного й місцевого бюджетів, спеціальних цільових фондів; у сфері оподаткування, державного й муніципального кредиту, бюджетного фінансування, фінансового контролю, обов'язкового державного страхування, грошового обігу, розрахунків, банківського регулювання й нагляду, валютного регулювання.

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, що виражені у категоричній формі й забезпечені силою державного примусу.
Фінансово-правові норми визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу й використання грошових фондів.
У свою чергу правовідносини є результатом дії правової норми. Правовідносини виникають внаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Реальні, життєві відносини здійснюються відповідно до приписів правової норми. Здійснюючи правовідносини, норма набуває свого реального буття, втілюється у певному акті поведінки. Це - особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується та набуває життєвої сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.
Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Держава за їх допомогою приписує правила поведінки юридичним особам, громадянам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.
Сама суть, зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони повинні точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано - на забезпечення інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.
Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми можна поділити на три види: зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі.
Структура фінансово-правової норми тотожна будь-якій іншій нормі права. Фінансово-правова норма може містити гіпотезу, диспозицію та санкцію, тобто основні елементи правової норми, хоч далеко не всі фінансові норми є повними за змістом. Однією з особливостей фінансово-правових норм є їх розгорнутий обсяг, зокрема порівняно з нормами конституційного права..

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ

Об'єктом оподаткування є операції з:
1) продажу товарів (робіт, послуг) на території України;
2) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на території України;
3) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.
Виключення становлять операції, пов'язані з рухом цінних паперів, валюти, операції по страхуванню і перестрахуванню, залученню коштів в позики, депозити, виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій, дотацій тощо.
Законом України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. встановлено дві ставки ПДВ — 20% від бази оподаткування і нульова ставка. При використанні ставки 20% нарахований ПДВ додають до ціни товару (робіт, послуг). При застосуванні нульової ставки ПДВ не виникає, а право на відшкодування ПДВ залишається.
- Податок на додану вартість (ПДВ) займає найбільшу питому вагу в доходах державного бюджету. Це найважливіший непрямий податок, який застосовується в практиці оподаткування у більшості розвинутих ринкових країн.
- Податок на прибуток підприємств
- Акцизний збір.
Акцизний збір стягується під час здійснення оборотів з продажу підакцизних товарів, вироблених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України.
- Прибутковий податок згромадян
Це доходи, одержані за місцем основної роботи, за сумісництвом, за виконання робіт по договорах підряду, від здачі житла у найм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

-Мито.
Мито це непрямий податок, який сплачується з товарів, які перетинають митний кордон України.
Види мита:
—ввізне мито; —вивізне мито; —сезоне мито.
-Державне мито.
- Плата за землю.
- Плата за спеціальне використання водних ресурсів.
Об'єктом обчислення плати є обсяг води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб. Водокористувачам встановлюється ліміт використання води.
- Плата за спеціальне використання лісових ресурсів
- Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

-Податок на промисел.
Податок на промисел надходить до місцевих бюджетів, його сплачують громадяни, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний (не більше чотирьох разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.
-Збір на обов'язкове соціальне страхування.
- Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, громадські, бюджетні та інші установи, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників сплачують збір в розмірі 32% фактичних витрат на оплату праці працівників.
- Гербовий збір. Гербовий збір це загальнодержавний збір, який підлягає сплачується суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності при ввезенні на митну територію України товарів, предметів і транспортних засобів.

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ

35. Правові засади справляння податків із фізичних осіб:

Податок на промисел

Податок на промисел

Правові засади справляння податку на промисел регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" від 17 березня 1993р.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції району (міста) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем продажу товарів. Форму декларації встановлює Державна податкова служба України.

Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10% зазначеної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку збільшується до 20%.

Оскільки здійснення торговельної діяльності з придбанням одноразового патенту не передбачає систематичної підприємницької діяльності, законодавство не містить обов'язку вести облік доходів та видатків платника податку. Водночас обов'язковою умовою здійснення зазначеної діяльності є продаж товарів виключно на території ринків.

За порушення умов здійснення торгівлі без придбання одноразового патенту згідно з Законом України "Про державну податкову службу" передбачається застосування відповідальності у вигляді адміністративних штрафів, утому числі за торгівлю товарами без придбання одноразового патенту та продаж товарів, не внесених до декларації. Штрафи стягуються у розмірі від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За повторне аналогічне порушення протягом року з моменту вчинення першого правопорушення застосовується штраф у розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податки з юридичних осіб.

Оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється в Україні на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону від 22 травня 1997 р. (зі змінами та доповненнями).

Оподаткування податком на прибуток здійснюється за принципом резиденства. Платниками податку є:

· з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

· з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

До платників податку на прибуток належать постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України; управління залізниці, які одержують доход від господарської діяльності залізничного транспорту.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань платника податку.

Не є об'єктом оподаткування також інвестиції та грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи; кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування..

Сплата фінансових, адміністративних, господарських та інших санкцій здійснюється платником податків за рахунок власного прибутку.

На валові витрати можна віднести добровільні внески платника, що здійснюються протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, у розмірі, що становить не менше двох та не більше 5% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань.

Пільги зі сплати податку. Законодавство визначає перелік неприбуткових установ та організацій, до яких належать: а) органи державної влади та органи місцевого самоврядування і створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; б) благодійні фонди і благодійні організації; в)пенсійні фонди, кредитні спілки; інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів; г) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; д) релігійні організації; е) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.

У неприбуткових організацій звільняються від оподаткування доходи, що надходять у вигляді коштів або майна безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; інші доходи, що надходять у межах, встановлених законодавством (п. 7.11 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Місцеві податки і збори

Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення досі визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р. І хоч постанова Верховної Ради України "Про проект Закону України про місцеві податки і збори" була прийнята ще 17 червня 1999 р., відповідний закон і досі не прийнятий. Перелік місцевих податків і зборів міститься у Законі України "Про систему оподаткування" та у зазначеному Декреті.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку та в межах встановлених граничних розмірів ставок. У межах своєї компетенції вони мають також право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати деякі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочення у сплаті місцевих податків та зборів. При цьому в обов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальної громади комунальний податок та збори за паркування автотранспорту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" уповноваженими на встановлення місцевих податків і зборів є сільські, селищні та міські ради. Винятком є встановлення збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради.

Структура і діяльність нбу.

Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодавством.

Національний банк України, виступаючи державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою перший рівень банківської системи України і є свого роду «банком банків», який виконує базові функції кредитної і резервної системи та обслуговує виконання Державного бюджету країни.

Вищим органом управління Національного банку України є Рада НБУ, яка складається з 14 членів. Головним завданням Ради виступає розробка та контроль здійснення Основних засад грошово-кредитної політики, що ґрунтуються на ключових критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, які включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів країни. Рада НБУ не має права втручатися в оперативну діяльність Правління НБУ. Основним керівним органом НБУ є Правління, яке, згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, через відповідні монетарні та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій відповідно до законодавства та здійснює управління діяльністю НБУ. Очолює Правління Голова Національного банку України. Кількісний та персональний склад Правління затверджується Радою НБУ за поданням Голови банку. До складу Правління за посадою входять перший заступник та два заступники Голови НБУ, яких він призначає та звільняє за погодженням з Радою НБУ. Сам Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на б років. Голова Національного банку України несе одноосібну відповідальність за діяльність банку перед Верховною Радою України та Президентом України.

42.структурі і діяльність дфі.

Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади. До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах. Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Держфінінспекція України та державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами публічного права, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Державної казначейської служби України. Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування. Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює державний фінансовий контроль за: дотриманням законодавства про державні закупівлі; діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи; 2) здійснює контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу; 4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; проводить аналіз стану додержання фінансової дисципліни та про його результати повідомляє органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування; 5) подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Мінфіну України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства; 9) отримує та аналізує звітність про роботу контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; 10) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань, вживає згідно із законодавством відповідних заходів для їх усунення;

43.структура і діяльність под.служби. Держа́вна податко́ва служба Украї́ни — центральний орган виконавчої влади, що очолює систему органів державної податкової служби України. Керівництво: Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України. Заступники Голови Державної податкової служби України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової служби України. Кількість заступників Голови Державної податкової служби України визначається Кабінетом Міністрів України. Структура: Департамент господарського забезпечення, Управління захисту інформації, Департамент забезпечення діяльності Голови, Департамент персоналу, Управління адміністрування акцизного збору, Департамент контролю за фінансовими установами та операціями у сфері ЗЕД, Департамент податкового контролю юридичних осіб, Департамент погашення прострочених податкових зобов'язань тощо. Державна податкова служба України здійснює такі функції: виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану; надає фізичним особам — платникам податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків — юридичних осіб; прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету; тощо.

 

 

Поняття, зміст та методи фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування

Фінанси стають предметом фінансового права лише у взаємозв'язку з фінансовою діяльністю держави й місцевого самоврядування. Отримуючи нормативно-правове закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають об'єктом дослідження юриспруденції. Фінансова діяльність держави й органів місцевого самоврядування — це врегульований нормами права процес формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування для забезпечення їх завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.

До централізованих фондів коштів належать кошти, які перебувають у розпорядженні держави (державний бюджет. Пенсійний фонд, фонди соціального страхування тощо) й органів місцевого самоврядування (місцеві бюджети) як суб'єктів публічно) влади та призначені для задоволення потреб держави або відповідного територіального утворення. До децентралізованих фондів коштів відносять грошові фонди підприємств, установ, організацій усіх форм власності, які створюються в різних галузях народного господарства. Такі кошти не використовуються безпосередньо органами влади для фінансування державних і місцевих видатків, проте вони активно обертаються у фінансовій системі держави, за рахунок їх формуються фінансові ресурси держави й місцевого самоврядування.Централізовані та децентралізовані фонди коштів становлять у сукупності фінансові ресурси усієї країни.

Об'єктом фінансової діяльності є грошові відносини, що регулюють рух державних і місцевих грошових фондів на кожній стадії їхнього обігу. Адже фінансова діяльність є певним процесом і охоплюється відповідними стадіями, які визначають особливості здійснення цієї діяльності:

До суб'єктів, які здійснюють фінансову діяльність належать насамперед держава, інші територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, села, селища, їх об'єднання), державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання усіх форм власності.

Мета й завдання фінансової діяльності можуть бути досягнуті лише тоді, коли здійснення фінансової діяльності буде грунтуватися на відповідних принципах, оскільки термін "принцип" походить від лат. слова "рrincipium", що означає "основа, початок", тобто те, що лежить в основі певної сутності фактів, теорії, науки. Принципи фінансової діяльності гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок фінансового законодавства й фінансової політики.

методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів. Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.
Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові(податки, збори, штрафи, страхування) та добровільні(грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції).